Рішення

від 06.07.2017 по справі 910/16133/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2017 Справа №910/16133/16

За позовомВиконуючого обов'язки керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради; До Приватного підприємства "Інвест Д"; Провитребування майна; Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від прокуратури: Вакулюк Д. С., посвідчення № 041070 від 03.02.2016 р.

Від позивача: Коломієць В. С., представник, довіреність № 225-КМГ-735 від 09.03.2017;

Від відповідача: Байда В. В., адвокат, ордер серії КВ № 265966 від 09.03.2017 р.;

Зимницький Е. А., адвокат, ордер серії КВ № 093355 від 06.09.2016 р.;

Шеремет О. М., адвокат, ордер серії КВ № 265954 від 14.01.2017 р.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Виконуючий обов'язки керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом про витребування від Приватного підприємства "Інвест Д" нежилих приміщень №№ 1-13 групи нежилих приміщень № 9 загальною площею 136,7 кв м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1) зважаючи на недотримання законодавства про приватизацію при набутті права приватної власності за спірне майно та відсутність волевиявлення територіальної громади про зміну його правового режиму.

Провадження у справі за вказаними вимогами було порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2016 № 910/16133/16.

Під час розгляду спору по суті прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити, посилаючись на те, що в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні було встановлено, що комунальне майно територіальної громади міста Києва - нежилі приміщення №№ 1-13 групи нежилих приміщень № 9 (літера А) по АДРЕСА_1 зареєстровані за відповідачем, незважаючи на те, що уповноважений орган (Київська міська рада) не приймала жодних рішень, що можуть свідчити про правомірність набуття відповідачем цього майна і процедура його приватизації також не мала місця. Тобто, спірне майно підлягає витребуванню у добросовісного незаконного набувача в порядку приписів ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки воно вибуло з володіння власника не з його волі.

Представник відповідача проти позову заперечували, стверджуючи, що Приватне підприємство "Інвест Д" правомірно набуло права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 3 (група приміщень № 9 в літері А) загальною площею 136,7 кв м в будинку по АДРЕСА_1, в той час як у рішенні Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста" від 02.12.2010 № 284/5096, на яке посилається позивач і прокурор, йдеться про включення до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 115 кв м. За твердженнями відповідача, належне йому майно та майно, зазначене у вказаному рішенні Київської міської ради, є різними об'єктами. Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що належне йому майно ніколи не було у власності територіальної громади міста та не було зареєстроване як комунальне майно, адже відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, в тому числі, підвальних.

Поряд із запереченнями проти позову по суті позовних вимог, відповідач також просить суд застосувати наслідки пропуску прокурором загальних строків позовної давності для звернення до суду та відмовити у позові.

Зважаючи на необхідність з'ясування ідентичності об'єкту нерухомості, щодо якого заявлено позовні вимоги з об'єктом, що включений до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з рішенням Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста" від 02.12.2010 № 284/5096, невідповідність одна одній наявної у справі технічної документації та необхідність для цього спеціальних знань, у справі № 910/16133/16 була призначена судова експертиза, на вирішення якої поставлені такі питання: чи є нежитлові приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1, які включено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва відповідно до рішення Київради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" від 02.12.2010 № 284/5096 (п. 389 додатку № 10), та нежитлові приміщення з № 1 по № 13 групи нежитлових приміщень № 9 (літ. А ) по АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровано за Приватним підприємством "Інвест Д", одними і тими самими приміщеннями ?; якою була фактична площа нежитлових приміщень в житловому будинку по АДРЕСА_1 на момент включення їх до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва відповідно до рішення Київради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" від 02.12.2010 № 284/5096? якою є на теперішній час фактична площа нежитлових приміщень по АДРЕСА_1; чи змінювалась площа вказаних нежитлових приміщень, яким чином, коли та за рахунок чого (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт тощо)?

Після повернення матеріалів справи з експертної установи до суду та поновлення провадження у ній, за клопотанням відповідача судом здійснювався виклик експерта в судове засідання, який надав у подальшому письмові відповіді на запитання сторін у зв'язку з проведенням судової експертизи.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України 23.05.2017 розгляд справи було відкладено, а 08.06.2017 та 27.06.2017 у судових засіданнях оголошувалася перерва.

23.05.2017 заступником керівника Київської міської прокуратури № 10 подано до суду клопотання про виправлення описки від 23.05.2017 № 43-3990вих-17 у тексті позовної заяви. У вказаному клопотанні зазначається про допущення технічної помилки при написанні тесту позовної заяви та викладено нову редакції позовних вимог наступним чином: "Витребувати від Приватного підприємства "Інвест Д" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежилі приміщення загальною площею 115,4 кв м по АДРЕСА_1, які входять у групу нежитлових приміщень з № 1 по № 13 групи нежилих приміщень № 9 загальною площею 136,7 кв м по вул. Десятинній, у м. Києві".

У ході судових засідань, підтримуючи позовні вимоги прокурор у справі та представник позивача посилалися на таке.

Згідно з рішенням Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста" від 02.12.2010 № 284/5096 будинок по вул. Десятинна, 7а у Шевченківському районі м. Києва включений до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва за порядковим номером 389 в додатку №10 вказаного рішення.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 вказаний будинок віднесено до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

Спірне нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 площею 115,4 кв м перебувало в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Новотехніка", що підтверджується договором оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва від 26.12.2003 № 6598/2.

Разом з цим, як вбачається з інформації Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності, первинна реєстрація права власності на орендовані нежитлові приміщення було зареєстровано як право власності на нежитлове приміщення з №1 по №13 (група приміщень № 9 в літері А) загальною площею 136,7 кв м за ОСОБА_6 на підставі рішення Брянківського міського суду Луганської області від 21.05.2012.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокурор зазначає, що вказане майно Київською міською радою не відчужувалось, право власності територіальної громади на згадане майно не припинялося, оскільки у даному випадку право власності територіальної громади перейшло до товариства в обхід встановленої законодавством приватизаційної процедури, а відповідно ОСОБА_6 не набув право власності на вказані нежитлові приміщення на підставі рішення Брянківського міського суду Луганської області від 21.05.2012.

Враховуючи, що волевиявлення дійсного власника майна, а саме: територіальної громади на його відчуження відсутнє, прокурор і позивач вважають, що нежитлові приміщення з № 1 по № 13 групи нежилих приміщень № 9 по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва загальною площею 136,7 кв м були відчужені особою, яка не мала права на їх відчуження, без відома та згоди дійсного власника майна.

Проти застосування наслідків пропуску строків позовної давності сторона позивачів заперечувала, вважаючи, що при зверненні до суду цей строк пропущено не було, при тому, що до позовних вимог про витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України положення про позовну давність не застосовуються.

Представники відповідач проти позовних вимог заперечували, наполягаючи на тому, що об'єкт нерухомого майна, зазначений у рішенні Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста" та належне йому майно є різними об'єктами права власності, на необхідності застосування судом наслідків пропуску позивачем строків позовної давності та на неможливості зміни предмету позову після початку розгляду спору по суті, що було здійснено прокурором у зв'язку з поданням клопотання про виправлення описки від 23.05.2017 № 43-3990вих-17.

Суд не погоджується з відповідачем відносно зміни прокурором предмету позову згідно з клопотанням про виправлення описки від 23.05.2017 № 43-3990вих-17 та приймає це клопотання як уточнення позову, зумовлене технічно невірним формулюванням позовних вимог, адже таким клопотанням жодним чином не змінювалися матеріально-правові вимоги, заявлені до відповідача та обраний спосіб захисту (витребування нерухомого майна зважаючи на наявність спору про право власності на нього).

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Київською місцевою прокуратурою № 10 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42015100100000132, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України. У ході досудового розслідування прокуратурою встановлено, що нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1, які включені до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва, зареєстровані на праві приватної власності за Приватним підприємством "Інвест Д", в той час як зміна правового титулу власності на таке майно в установленому законодавством порядку не відбувалося.

У зв'язку з цим, встановивши порушення законності та безпідставність вибуття з власності територіальної громади міста Києва такого майна, прокурором було ініційовано звернення до суду з позовом в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.

Так, у позовній заяві зазначено, що рішенням Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" від 02.12.2010 № 284/5096 затверджено перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва, серед яких, відповідно до додатку № 10 віднесено нежилі приміщення у житловому будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 115,4 кв м. інвентарний номер 6006.

Розпорядженням виконавчого орану Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про питання організації управління районами в місті Києві" від 10.12.2010 № 1112 вказані приміщення площею 115,4 кв м у житловому будинку по АДРЕСА_1 віднесено до сфери управління Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації.

Нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 в місті Києві орендованою площею 115,4 кв м перебувало в оренді ТОВ "НВП Новотехніка".

У поданому позові вказується, що разом з тим, за інформацією Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" первинна реєстрація права власності на орендовані нежитлові приміщення було зареєстровано як право власності на нежитлове приміщення з № 1 по № 13 (група приміщень № 9 в літері А) загальною площею 136,7 кв м за ОСОБА_6 на підставі рішення Брянківського міського суду Луганської області від 21.05.2012.

Судом встановлено що станом на час звернення прокурора до суду з цим позовом право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 13 (група приміщень № 9 в літері А) загальною площею 136,7 кв м зареєстроване за Приватним підприємством "Інвест Д" (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в матеріалах справи).

Як слідує з представлених суду документів, у відповідача наявне свідоцтво про право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 13 групи нежилих приміщень № 9 (літ. А) за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, загальною площею 136,7 кв м. і вони були передані відповідачеві його засновником - Приватним підприємством "Сістем продакшн" (91024, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Королева, 33, ідентифікаційний код 38871465) як внесок до статутного фонду. Також, документально підтверджується попередній перехід права власності на це майно від Приватного підприємства "НВП М-Тех.Лтд" до Приватного підприємства "Сістем продакшн" аналогічним шляхом. У свою чергу, Приватне підприємство "НВП М-Тех.Лтд" отримало це майно як внесок до статутного фонду від свого засновника ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка попередньо придбала його у ОСОБА_6.

Матеріалами справи підтверджується, що 21.05.2012 Брянківський міський суд Луганської області виніс рішення у справі № 1206/644/12 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та зустрічним позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6, яким за ОСОБА_6 було визнано право власності на приміщення з № 1 по № 13 групи нежилих приміщень № 9 загальною площею 136,7 кв м за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 (літ. "А").

Копії матеріалів справи Брянківського міського суду Луганської області № 1206/644/12 прокурором на вимогу суду надані не були через відсутність об'єктивної можливості, обумовленої проведенням Антитерористичної операції на сході країни, а тому, документи, на які є посилання у цьому рішенні (свідоцтво про право власності на житло від 15.05.2008, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Правосуддя" від 20.02.2009 у справі № 11/19-1-2009, договір купівлі-продажу від 20.11.2009 між ОСОБА_10 та ОСОБА_6.) судом не досліджувалися.

Поряд з цим, за відомостями Київської міської ради, 15.05.2008 на ім'я ОСОБА_10 не видавалося свідоцтво про право власності на житло - приміщення з № 1 по № 13 групи нежилих приміщень № 9 загальною площею 136,7 кв м за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 (літ "А").

Згідно з поданим до суду листом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" від 15.08.2016 № 3938/3 житловий будинок № 7-А разом з нежитловими приміщеннями загальною площею 115,4 кв м на вул. Десятинній закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" відповідно до розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80.

Відповідно до наявних в матеріалах справи судових рішень (рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2014 № 910/19752/14 за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Новотехніка" про стягнення боргу з орендних платежів та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 15.09.2015 № 910/11049/15 за позовом того ж позивача до того ж самого відповідача про розірвання договору оренди та виселення) Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Новотехніка" орендувало нежиле приміщення в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 115,4 кв м.

У свою чергу, відповідач проти позову заперечує і вважає, що він законним шляхом набув право приватної власності на нежитлові приміщення загальною площею 136,7 кв м з № 1 по № 13 групи приміщень № 9 (літера А) по АДРЕСА_1, первинна реєстрація яких відбулася правомірно за ОСОБА_6 на підставі рішення Брянківського міського суду Луганської області від 21.05.2012, а також стверджує, що це майно не перебувало у комунальній власності.

Дослідженням отриманих у процесі розгляду заявленого спору фактичних даних, у тому числі, висновку судової експертизи, спростовуються заперечення відповідача відносно того, що нежилі приміщення №№ 1-13 групи нежилих приміщень № 9 (літера А) загальною площею 136,7 кв м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1) не є одним і тим же об'єктом нерухомого майна, що й нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 115,4 кв м. (не враховуючи збільшення площі).

Так, зовнішнім обстеженням місцевості, що відбувалося під час судової експертизи у відповідному кварталі міста Києва, вивченням топографічних карт та геопросторових даних місцевості, співставленням технічної документації на нерухомі об'єкти за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 та/або 7-А та відомостей інвентаризації, аналізом зовнішній та внутрішніх обмірів і контурів будинку та його приміщень, підтверджується, що по АДРЕСА_1 (по периметру вул. Володимирської, вул. Десятинної, вул. Великої Житомирської, Михайлівської площі та в його всередині) наявний лише один житловий будинок, в якому розміщені нежитлові приміщення, що належать до предмету спору - нежитлові приміщення площею 115,4 кв м та входять (охоплюються) до нежилих приміщень з № 1 по № 13 групи нежилих приміщень № 9 (літера А) загальною площею 136,7 кв м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1).

Згідно з додатком № 10 до рішення Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" від 02.12.2010 № 284/5096 до об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва у Шевченківському районі віднесені нежилі приміщення загальною площею 115,4 кв м за адресою: АДРЕСА_1, інвентарний номер 6006.

За відомостями Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який є спеціально уповноваженим суб'єктом на створення та ведення реєстру адрес у місті Києві, накази про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 в Шевченківському районі не видавалися, а відомості про поштову адресу: АДРЕСА_1 в Реєстрі адрес відсутні. При цьому, наявний в проекті Реєстру адрес об'єкт нерухомості з адресою: АДРЕСА_1 зафіксований зі статусом "за візуальним спостереженням" на підставі топографічних планів (лист від 25.05.2017 № 055-8995 в матеріалах справи).

Відповідно до Положення про реєстр адрес у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради "Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об'єктів у місті Києві" від 22.05.2013 № 337/9394, адреса будівлі, споруди, майнового комплексу (структурований опис сукупності реквізитів місця розташування об'єкта нерухомості на місцевості, що однозначно визначає даний об'єкт) пов'язана з їх стійким місцем розташування, юридично закріплена і використовується в офіційних документах , міських інформаційних системах реєстрації громадян, суб'єктів господарської діяльності, прав на об'єкти нерухомості та інших системах.

Створення Реєстру адрес відбувається з травня 2013 року відповідно до зазначеного рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394, в тому числі і на підставі наявних інформаційних баз та даних місцевого бюро технічної інвентаризації.

Матеріалами справи підтверджується, що посилання на літеру "А" у зазначені як адреси, так і технічних даних нежитлових приміщень у житловому будинку по АДРЕСА_1 містяться у технічній документації, інвентаризаційних документах та використовувалося, серед іншого, Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна". Разом з тим, вказане комунальне підприємства, так само як і особи, які складали таку специфічну документацію, не були та не є органами, які уповноважені присвоювати офіційні адреси об'єктам нерухомого майна.

З викладеного слідує, що у додатку № 10 до рішення Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" від 02.12.2010 № 284/5096 відносно об'єкту з інвентарним номером 6006 допущена технічна помилка через включення до адреси: АДРЕСА_1 літери "А", оскільки фізично та фактично у просторі та на місцевості наявний лише один житловий будинок, у якому наявне спірне нерухоме майно, що за відомостями Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) має адресу: АДРЕСА_1.

Розбіжності і неточності щодо ідентифікуючих ознак об'єкту нерухомого майна, який становить собою предмет спору, існування яких у відповідній технічній та офіційній документації підтверджується матеріалами справи, не повинні та можуть нівелювати чи викривлювати об'єктивну дійсність, що намагається довести судові відповідач.

Отже, наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності свідчать про те, що об'єкт комунальної власності територіальної громади міста Києва з інвентарним номером 6006, а саме: нежилі приміщення загальною площею 115,4 кв м по АДРЕСА_1 є тим самим об'єктом, що й нежитлові приміщення загальною площею 136,7 кв м з № 1 по № 13 групи приміщень № 9 (літера А) по АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровано за відповідачем (за вирахуванням 21,30 кв м через збільшення площі, яке мало місце внаслідок приєднання приміщень).

З метою відсутності подальших розбіжностей, у тексті цього судового рішення спірне майно описуватиметься як нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

При цьому, суд наголошує на тому, що достеменних, допустимих і належних доказів того, що майно, яке є предметом спору не належало до комунальної власності територіальної громади міста Києва, до матеріалів справи подано не було, так само як і фактичних даних на підтвердження правомірності вчинення з ним правочинів як з об'єктом права приватної власності (внесення до статутних фондів юридичних осіб). Така позицію суду ґрунтується на аналізі реформування законодавства у розрізі історії української держави, що зводиться до наступного.

Будівля, частина приміщень у якій становлять предмет пору у цій справі є житловим будинком.

Нормативні акти України до періоду незалежності, зокрема, Конституція (Основний закон) Української РСР передбачали, що на все майно в державі розподіляється на особисту власність громадян, колгоспно-кооперативну власність та державну.

Задля реалізації Декларації про державний суверенітет України 07.02.1991 Верховною радою УРСР було прийнято Закон Української УРСР "Про власність", яким встановлювалася рівноправність таких форм власності, як індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна та визначалося, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Під суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності визнавалася держава в особі Верховної Ради Української РСР, під суб'єктом права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Статтею 34 названого Закону визначалося, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Під об'єктами права комунальної власності розумілося майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд , об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території (ст. 35).

05.11.1991 Кабінетом Міністрів Країни, з метою впровадження в дію приписів Закону України "Про власність", було прийнято постанову "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" № 311, що заклало правові основи для розподілу майна, яке в радянській період було виключно державним, на державне та комунальне.

Згідно з вказаною постановою до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), зокрема, міста Києва було передано, житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

У подальшому відбулося прийняття законодавчих актів, якими було врегульовано процедуру оплатного відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб (Закон України "Про приватизацію державного майна") та безоплатного (окрім продажу надлишків загальної площі) відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України (Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду").

З викладеного слідує, що оскільки будинок АДРЕСА_1 є житловим будинком, зміна правового режиму приміщень у ньому можлива наслідок приватизації житлових та нежитлових приміщень. У зв'язку з цим, приміщення державного житлового фонду у місті Києві (житлові і нежитлові), які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на об'єкти нерухомого майна для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об'єкту нерухомості не вимагається. Виключенням з цього є майно з особливим статусом, яке не підлягає приватизації, використовується виключно для державних потреб та ін.

Як вказувалося вище, суду не було подано фактичних даних на підтвердження переходу від територіальної громади міста Києва до будь-якої іншої особи (фізичної та/або юридичної особи) права власності на спірне нерухоме майно шляхом приватизації або ж іншого відчуження законним шляхом.

Оскільки на цей час право власності на таке майно зареєстроване за відповідачем поза волею законного власника - територіальної громади міста, представленого у спорі Київською міською радою, воно потребує судового захисту, у зв'язку з чим, позовна заява у справі № 910/16133/16 є правомірно поданою до суду, а обраний спосіб захисту порушеного права власника - таким, що відповідає законодавству з огляду на таке.

Згідно з чинним законодавством правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Як встановлено судом, відповідач є особою, яка не знала і не могла знати про те, що суб'єкт, від якого вона набула спірне майно, не має права його відчужувати, тобто є добросовісним набувачем в силу ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, що не було заперечено у ході розгляду справи стороною позивача.

У ст. 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, ст. 388 Цивільного кодексу України передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею. Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 ст. 10 цього Закону передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частинами 5, 6 та 8 ст. 60 вказаного Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Належних доказів, які б свідчили про те, що спірні нежитлові приміщення вибули з володіння територіальної громади міста Києва з волі Київської міської ради суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

У зв'язку з викладеним, позовні вимоги, що уточнені клопотанням від 23.05.2017 № 43-3990вих-17 задовольняються повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд відхиляє посилання відповідача на те, що спірні приміщення не можуть належати територіальній громаді та перебувати у комунальній власності у зв'язку з тим, що вони є підвальними і належать всім мешканцям будинку по АДРЕСА_1 в силу приписів п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", адже вони є допоміжними.

Так, у чинній редакції ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" закріплено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Дійсно, Конституційний Суд України у рішенні від 02.03.2014 № 4-рп/2004 розтлумачив, що власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир і такі допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Крім того, у рішенні від 09.11.2011 № 14-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення.

Згідно наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 18.05.2005 № 80 (додаток Б "Терміни та визначення понять" ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення") житлове приміщення - це опалюване приміщення, розташоване у наземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-гігієнічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізованого випромінювання.

Нежитлове приміщення - це приміщення в структурі житлового будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до п. 2.50 розділу "Нежитлові поверхи (приміщення)" ДБН В.2.2-15-2005 у першому, другому та цокольних поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування тощо згідно з переліком та відповідними вимогами щодо загальної площі та кількості відвідувачів.

Як вбачається з висновку судової експертизи, досліджуваний об'єкт нерухомого майна, що становив собою предмет спору, є нежитловим приміщенням у житловому будинку та не підлягає віднесенню за своїми характеристиками до допоміжних приміщень.

Стосовно посилань відповідача на наявність чинного рішення Брянківського міського сулу Луганської області від 21.05.2012, яким за ОСОБА_6 визнавалося право власності на спірне майно, суд зазначає, що таке рішення не є правовою підставою для набуття права власності на нього як ОСОБА_6, так і іншими особами після нього, адже право власності територіальної громади міста Києва на це майно не припинялося, Київською міською радою жодних заходів з його відчуження не вживалося.

Крім того, при розгляді справи Брянківського міського суду Луганської області дійсний власник не був учасником судового процесу, а також стороною правочину про надання посередницьких послуг, купівлі-продажу, передачі до статутного фонду тощо. Окрім того, в межах цього судового процесу не відбулося примусове вилучення майна в дійсного власника з подальшим продажем у порядку виконання судового рішення, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 Цивільного кодексу України.

Право власності дійсного власника законом презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, а тому на наявність права власника на майно не може впливати та обставина, що воно було предметом судових спорів між іншими особами.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 Цивільного кодексу України).

У спірних правовідносинах сторін такі положення застосуванню не підлягають, а тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Отже, позовні вимоги задовольняються повністю, а судові витрати - покладаються на відповідача згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати від Приватного підприємства "Інвест Д" (01001, м. Київ, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39898997) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01044. М. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 35691621) нежилі приміщення загальною площею 115,4 кв м по АДРЕСА_1, які входять у групу нежитлових приміщень з № 1 по № 13 групи нежилих приміщень № 9 загальною площею 136,7 кв.м. по вул. Десятинній, у м. Києві.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Інвест Д" (01001, м. Київ, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39898997) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 10 650 (десять тисяч шістсот п'ятдесят) грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко

Дата складання рішення 20.07.2017 р.