Постанова

від 18.07.2017 по справі 904/11893/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2017 року Справа № 904/11893/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванов О.Г. (доповідач),

суддів: Кузнецова І.Л., Дармін М.О.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від відповідача-1: Солтіс І.В., довіреність № б/н від 10.06.2016р.;

від позивача та відповідача-2: представники в судове засідання не з`явились; про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року у справі № 904/11893/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн", м. Дніпро

до відповдіача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя", м. Запоріжжя

відповідача-2 Приватного підприємства "Файні корми", м. Дніпро

про стягнення 194 413 грн. 37 коп.,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн" в якій просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя" заборгованість в розмірі 193 913 грн. 37 коп., з яких: 164 565 грн. 04 коп. - сума простроченого грошового зобов'язання, 16 850 грн. 81 коп. - пеня, 1 712 грн. - 3% річних, 10 785 грн. 52 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору поставки від 18.04.2016р. №18/04-16;

- стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя" та Приватного підприємства "Файні корми" заборгованість в розмірі 500 грн. 00 коп., відповідно до умов договору поруки від 18.04.2016р.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачами своїх господарських зобов'язань за договором поставки від 18.04.2016 року №18/04-16 та договором поруки від 18.04.2016 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року (суддя Рудь І.А.) позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя", м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн", м. Дніпро 164 565 грн. 04 коп. основного боргу, 16 850 грн. 81 коп. пені, 1 712 грн. 00 коп. 3% річних, 10 785 грн. 52 коп. інфляційних втрат, 2 916 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя", м. Запоріжжя та Приватного підприємства "Файні корми", м. Дніпро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн", м. Дніпро 500 грн. 00 коп. заборгованості.

Рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем-1 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя" - своїх договірних зобов`язань з повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 165 065 грн. 04 коп.; наявністю укладеного між позивачем та відповідачем-2 - ПП "Файні корми" договору поруки від 18.04.2016р.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн".

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що:

- спірний договір поставки, на думку скаржника, має бути визнаний судом недійсним, оскільки сторонами не узгоджено істотні умови договору, зокрема умову щодо строку поставки товару, ціни та строку оплати товару; у пунктах 1.1, 1.2, 2.1 договору поставки міститься посилання, що кількість, номенклатура, ціна, строки та умови поставки узгоджуються у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, але сторонами жодна специфікація до договору не укладалась та не підписувалась; за цих обставин скаржник вважає, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору), таким чином, договір поставки № 18/04-16 від 18.04.2016р. є неукладеним;

- договір поставки № 18/04-16 від 18.04.2016 року директором ТОВ "Інтер-Запоріжжя" не підписувався, товар за договором не отримувався;

- Господарським судом не було задоволено клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у цій справі в порядку статей 22, 79 ГПК України всупереч тому, що підприємством підтверджені обставини звернення до господарського суду Дніпропетровської області ТОВ "Інтер-Запоріжжя" з позовною заявою до ТОВ "Євро Агро Дистриб`юшн" про визнання договору поставки № 18/04-16 від 18.04.2016р недійсним та не зважаючи на пов`язаність обох справ;

- Господарським судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про призначення у справі відповідно до приписів статей 22, 41 ГПК України судової почеркознавчої та технічної експертизи документів для роз'яснення питань, які виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, оскільки факт підписання договору поставки № 18/04-16 від 18.04.2016р. та довіреності на отримання товару уповноваженими особами скаржника заперечувався останнім, отже, не є доведеним, сумнівним.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/1244/17 про прийняття до розгляду позову ТОВ "Інтер-Запоріжжя" скаржник надає в додатку до апеляційної скарги як додатковий доказ в порядку ст.101 ГПК України, оскільки на момент розгляду цієї справи (16.02.2016р.) ухвала Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/1244/17 від 13.02.2017 р. про порушення провадження у справі за позовом ТОВ "Інтер-Запоріжжя" в Єдиному державному реєстрі судових рішень була відсутня; ухвала по справі № 904/1244/17 відправлена господарським судом Дніпропетровської області 15.02.2017 року та надійшла на адресу ТОВ "Інтер-Запоріжжя" лише 17.02.2017 року за вхідним № 9, що підтверджується відміткою секретаря у Журналі вхідної документації, поштовим конвертом з відміткою "3 рекомендованим повідомленням".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначаючи, що на виконання умов договору позивач передав, а покупець прийняв у власність товар - висівки пшеничні у кількості 48,52 т на загальну суму 165 065 грн. 04 коп., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками видатковими накладними №799 від 04.08.2016р. про поставку товару: висівки пшеничні у кількості 26,66 т на загальну суму 90 697,32 грн. з ПДВ; № 800 від 08.08.2016р. про поставку товару: висівки пшеничні у кількості 21,86 т на загальну суму 74 367,72 грн. з ПДВ.

Відповідно до накладних товар отримано представником відповідача-1 на підставі довіреності № 483, виданої 04.08.2016р. менеджеру з закупівель на отримання від ТОВ "Євро Агро Дистриб'юшн" цінностей - висівок пшеничних у кількості 50 т.

При цьому підписання відповідачем-1 накладної на поставку товару, яка є первинним обліковим документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам ст.9 цього Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку для здійснення розрахунків за отриманий товар, підтвердженням чого є підписання між сторонами акту звірки взаємних розрахунків.

25.05.2017р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшла заява позивача про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами 19.05.2017р., відповідно до якої відповідач-1 зобов`язався здійснити на користь позивача погашення заборгованості у сумі 135 000 грн. наступними платежами: 19.05.2017р. - 20 000 грн., до 25.05.2017р. - 80 000 грн., до 29.05.2017р. - 35 000 грн., позивач за умовами мирової угоди відмовлявся від решти позовних вимог, а саме - 59 413,37 грн., з яких: 30 065,04 грн. основної заборгованості, 16850,81 грн. пені, 1712,00 грн. - 3% річних, 10 785,52 грн. - інфляційних втрат; про припинення провадження у справі на підставі ст.80 ГПК України.

Заява аналогічного змісту, підписана директором позивача та представником відповідача-1, подана суду апеляційної інстанції 25.05.2017р.

17.07.2017р. до суду апеляційної інстанції від Олександрійського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області надійшов супровідний лист з постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа до суду від 12.04.2017р. та наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2017р.

18.07.2017р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ "Інтер-Запоріжжя" в порядку ст.22 ГПК України про прийняття додаткової угоди № 1 від 25.05.2017р. до мирової угоди від 19.05.2017р., як невід`ємної частини договору та їх затвердження.

За додатковою угодою № 1 відповідач-1 зобов`язався здійснити погашення заборгованості наступним чином: 19.05.2017р. - 20 000 грн., до 25.05.2017р. включно - 47500 грн., не пізніше наступного дня з дати набрання законної сили постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі № 904/11893/16 - 67 500 грн.

В якості додатків до клопотання скаржником надані платіжне доручення № 1101 від 19.05.2017р. яким позивачу сплачена заборгованість у сумі 20 000 грн., та платіжне доручення № 1105 від 25.05.2017р., яким погашена заборгованість у сумі 47 500 грн.

Як приклад затвердження мирової угоди на стадії апеляційного провадження надана постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2007р. по справі № 22/321.

Ухвалою суду від 20.03.2017 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя" колегією суддів у складі: головуючий суддя Джихур О.В. (доповідач), судді Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П. поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду, апеляційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 25.04.2017 року.

Розпорядженням керівника апарату суду Нурулаєвої Г.Ю. від 24.04.2017 року № 582/17, у зв'язку з перебуванням судді Широбокової Л.П. у відпустці призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі №904/11893/16.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.04.2017 року визначено для розгляду справи №904/11893/16 колегію суддів у складі головуючого судді Джихур О.В. (доповідач), суддів Орєшкіна Е.В., Кузнецова І.Л.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.04.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року у справі № 904/11893/16 прийнято до провадження зазначеною колегією суддів.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 року розгляд справи відкладено на 25.05.2017 року.

25.05.2017 року розпорядженням керівника апарату суду Нурулаєвою Г.Ю. відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/11893/16 у зв'язку зі звільненням головуючого судді - доповідача Джихур О.В. та відпусткою судді Орєшкіної Е.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.05.2017р. для розгляду справи № 904/11893/16 Справу №904/11893/16 обрано колегію суддів у складі головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), суддів Кузнецової І.Л., Дарміна М.О.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 року справу № 904/11893/16 з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено до розгляду на 18.07.2017 року.

В судовому засіданні 18.07.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

18.04.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя" (покупець) було укладено договір поставки №18/04-16.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар у кількості, за номенклатурою, ціною, строками та умовами поставки відповідно умовам даного договору на підставі специфікації та/або накладних, які є невід'ємними частинами даного договору.

Отже, вказаним пунктом договору сторони альтернативно визначили документ, яким будуть визначені всі необхідні умови поставки - або специфікація, або накладна, або обидва документи разом.

Згідно п. 1.2 договору специфікація до договору оформлюється сторонами у вигляді документа, який містить асортимент та кількість товару, ціну, а також інші умови, обумовлені в інших пунктах даного договору. Заміна затверджених чи збільшення позицій товару зазначених у специфікації відбувається шляхом складання відповідного додатку або затвердження нової її редакції.

Найменування, кількість, одиниці виміру, ціна та інші додаткові умови товару зазначаються сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною договору (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 договору оплата за товар здійснюється покупцем на умовах визначених у специфікації, у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що зазначений в договорі.

Згідно п.3.3. договору ціна кожної окремої партії, або партій товару визначається у специфікаціях та зазначається у видаткових накладних.

Загальна ціна договору складає суму всіх цін товару, що поставлено на умовах та в порядку до даного договору та відповідних видаткових накладних (п. 3.4 договору).

За умовами п. п. 4.2, 4.3 договору передача товару здійснюється у місце визначене у специфікації; поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання специфікацій.

Згідно п. 4.4 договору постачання кожної партії товару повинно супроводжуватися наступними товаросупроводжувальними документами: рахунок на оплату; видаткова накладна на партію товару; товарно-транспортна накладна на партію товару.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати товару, а ризик випадкового знищення товару з моменту його передачі. Датою поставки та приймання партії товару вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженими представниками сторін (п. 4.6 договору).

За умовами п. 6.1 договору у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору, сторони несуть відповідальність у відповідності із чинним законодавством України.

Згідно п. 6.2 договору у разі несвоєчасної оплати товару в термін, зазначений у договорі, покупець сплачує постачальнику договірну санкцію за кожний день прострочення платежу у розмірі 1% від несплаченої суми боргу, із урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від несплаченої суми.

Пунктом 9.1 договору сторони визначили, що даний договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2016р., але, у будь - якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.

На виконання умов договору позивач передав, а покупець (відповідач-1) прийняв у власність товар - висівки пшеничні у кількості 48,52 т на загальну суму 165 065 грн. 04 коп., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками видатковими накладними:

- № 799 від 04.08.2016р. про поставку товару: висівки пшеничні у кількості 26,66 т на загальну суму 90 697,32 грн. з ПДВ (ціна за 1 т - 3 402,00 грн. з ПДВ) (а.с. 17);

- № 800 від 08.08.2016р. про поставку товару: висівки пшеничні у кількості 21,86 т на загальну суму 74 367,72 грн. з ПДВ (ціна за 1 т - 3 402,00 грн. з ПДВ) (а.с. 18).

Зазначені накладні без будь-яких зауважень щодо кількості, якості, вартості поставленого товару підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств. При цьому, накладні містять посилання на рахунки для оплати поставленого товару, зокрема, на рахунок № 805 від 04.08.2016р., рахунок № 806 від 08.08.2016р.

Відповідно до накладних товар отримано представником відповідача-1 ОСОБА_4 на підставі довіреності № 483, виданої 04.08.2016р. менеджеру з закупівель ОСОБА_4 на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн" цінностей: висівки пшеничні у кількості 50 т (а.с. 19).

Поясненнями позивача у судових засідання в суді першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 3.1 договору поставки оплата за товар здійснюється покупцем на умовах визначених у специфікації. Проте, відповідна специфікація сторонами не укладалася, але за усною домовленістю із покупцем було встановлено строк у 3 дні на оплату отриманого товару, тобто, за поставку товару від 04.08.2016 р. термін сплати припадав на 08.08.2016р., а за поставку від 08.08.2016р. відповідно на 12.08.2016р.

Відповідач-1 свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті поставленого товару не здійснив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 165 065 грн. 04 коп.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача-1 із претензією від 18.10.2016р. № 18/10-1, в якій вимагав сплати заборгованість за поставлений товар в сумі 165 065 грн. 04 коп. Вказана претензія отримана відповідачем-1 20.10.2016р., що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 6909504511375, але залишена без відповіді та задоволення (а.с. 20, 21).

Також заборгованість відповідача-1 перед позивачем підтверджена двостороннім актом звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.08.2016р. по 29.11.2016р., підписаним сторонами (а.с.49).

Доказів оплати вказаної заборгованості відповідача-1 сторонами до матеріалів справи не надано.

Крім того, в забезпечення належного виконання зобов'язань відповідача-1 за договором поставки від 18.04.2016р. №18/04-16 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Агро Дистриб'юшн" (кредитор) та Приватним підприємством "Файні корми" (поручитель) було укладено договір поруки (надалі - договір поруки), відповідно до умов якого поручитель зобов'язався частково відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя" (код ЄДРПОУ 24912705), в подальшому іменується "боржник", по договору поставки №18/04-16 від 18.04.2016р., укладеному між кредитором та боржником (в подальшому іменується "основний договір") (п. 1.1 договору поруки).

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 договору поруки підставою зобов'язання, забезпеченого порукою за цим договором, є основний договір, предметом якого є: постачання висівок у кількості вказаної в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Згідно п. 2.3 договору поруки строк виконання зобов'язання, забезпеченого даним договором, настає протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання поручителем відповідної вимоги.

Відповідно до п. 3.1 договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором включає:

- зобов'язання здійснити поставку товару за основним договором (основне зобов'язання);

- зобов'язання відшкодувати кредитору шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням основного зобов'язання (зобов'язання з відшкодування шкоди);

- зобов'язання сплатити кредитору неустойку за порушення основного зобов'язання боржником (зобов'язання зі сплати неустойки);

- зобов'язання сплатити кредитору проценти за користування чужими грошовими коштами за не виконання основного зобов'язання.

За умовами п. 3.2 договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором у випадках передбачених п. 3.1 обмежується сплатою поручителем кредитору грошових коштів у розмірі 500,00 грн.

Поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання останнього перед кредитором на умовах, в порядку та строки, що визначені в основному договорі (п. 4.1 договору поруки).

Згідно п. 4.3 договору поруки до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Пунктом п. 6.1 договору поруки встановлено, що поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань по основному договору.

За умовами п. 7.1 договору поруки даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2017 року.

Згідно з п. 3.2 договору поруки позивач звертався до відповідача-2 з вимогою від 07.12.2016р., яка отримана представником відповідача-2, про що свідчить підпис у нижньому лівому куті вказаної вимоги, проте залишена без відповіді та задоволення (а.с.110).

Невиконання відповідачем-1 умов договору поставки, несплата відповідачами заборгованості за поставлений товар і стала підставою звернення позивача з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки висівок пшеничних, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Зазначена стаття Господарського кодексу України повністю кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Господарським судом обґрунтовано встановлено, що оскільки сторонами в договорі не узгоджений конкретний строк оплати покупцем поставленого постачальником товару, а специфікація сторонами не укладалась, наявність у відповідача-1 зобов'язання щодо проведення оплати за отриманий товар за спірним договором випливає зі змісту ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, таким чином, строк оплати за спірними поставками є таким, що настав в день отримання відповідачем-1 товару відповідно до видаткових накладних.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

В силу вимог ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється з припинення забезпеченого нею зобов'язання. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (ч. 1, 4 ст.559 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили майнову відповідальність відповідача-1 за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у вигляді сплати договірної санкції за кожний день прострочення платежу у розмірі 1% від несплаченої суми боргу, із урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від несплаченої суми.

В ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу-1 пеню за загальний період з 08.08.2016р. по 15.12.2016р., із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування та розрахована за кожною накладною окремо, у загальному розмірі 16 850 грн. 81 коп., а також, з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу-1 три відсотки річних в розмірі 1 712 грн. 00 коп. за загальний період з 08.08.2016р. по 15.12.2016р. та інфляційні втрати в розмірі 10 785 грн. 52 коп. за період з серпня по листопад 2016р.

В п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14 зазначено, що з огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 7 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Пунктом 3.2 цієї ж постанови Пленуму Вищого господарського суду України роз`яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Господарський суд, на підставі аналізу матеріалів справи, умов договору поставки №18/04-16 від 18.04.2016р., договору поруки від 18.04.2016р., з урахуванням положень статей 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, дійшов вірного висновку про стягнення з ТОВ "Інтер-Запоріжжя" на користь ТОВ "Євро Агро Дістріб`юшн" 164 565 грн. 04 коп. основного боргу, 16 850 грн. 81 коп. пені, 1 712 грн. 00 коп. 3% річних та 10 785 грн. 52 коп. інфляційних втрат, стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 500 грн. заборгованості.

При цьому, з урахуванням вимог постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14, господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги щодо стягнення пені, річних, інфляційних втрат в межах заявлених позивачем сум, оскільки після перевірки розрахунку пені та 3% річних судом встановлено, що в межах визначеного позивачем періоду нарахування розміру пені та 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем, а при розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховані приписи п.3.2 постанови Пленуму ВГСУ та виконано розрахунок з урахуванням індексу інфляції, визначеного у місяці, в якому платіж мав бути здійснений, а не у наступному, не враховано, що у серпні 2016р. мала місце дефляція.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про не укладення договору через те, що він не підписувався директором відповідача-1, та про відсутність істотних умов договору, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст. 181 ГК України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акту.

Відповідно до п. 4 ст18. Статуту відповідача-1 до повноважень директора, поміж іншим, віднесено керування поточними справами товариства, представлення товариства в його відносинах з іншими юридичними особами, ведення переговорів, укладання угод від імені товариства, тощо (а.с. 78).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.11.2016 року, органом управління ТОВ "Інтер-Запоріжжя" є загальні збори, а особою, що має право на підписання договір та представництво від юридичної особи є ОСОБА_5, який є одночасно підписантом та керівником підприємства, вид імені якого підписано спірний договір (а.с. 13-16, 44).

Таким чином, на час укладання спірного договору ОСОБА_5, який виконував обов'язки директора підприємства відповідача-1, мав необхідну дієздатність у розумінні ст. 92 ЦК України і виступав, як представник відповідача-1.

Навіть якщо погодитись з доводами скаржника і вважати, що посадова особа, яка підписала спірний договір з боку ТОВ "Інтер-Запоріжжя", не мала належних на те повноважень, то і в даному випадку відсутні підстави для визнання договору не укладеним або недійсним, оскільки спірний договір після його укладання був схвалений конклюдентними діями відповідача-1.

В силу ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

За приписами пункту 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. визначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як встановлено судом, відповідачем-1 здійснено належне часткове виконання зобов'язань за договором, а саме прийнято товар та обліковано його по бухгалтерському обліку, що підтверджується видатковими накладними №799 від 04.08.2016 року, № 800 від 08.08.2016р., які скріплені оригінальною печаткою відповідача-1, вибуття із володіння якою жодним чином не доведено.

Доказами схвалення спірного договору є також підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2016 року по 29.11.2016 року, підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача-1.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що на час укладання спірного договору посадова особа, що виконувала обов'язки директора підприємства відповідача-1, мала необхідну дієздатність у розумінні ст. 92 Цивільного кодексу України і виступала, як представник відповідача-1. Спірний договір після його укладання був схвалений конклюдентними діями відповідача-1, що спростовує доводи скаржника про його не укладення, та унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Крім того, відповідно до абз.4 п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який неукладений).

Також матеріалами справи спростовані доводи відповідача-1 про неотримання товару.

Більш того, колегія суддів зазначає, що підписання між позивачем та відповідачем-1 мирової угоди 19.05.2017р., додаткової угоди № 1 від 25.05.2017р. до мирової угоди, часткове погашення заборгованості за платіжними дорученнями №1101 від 19.05.2017р., № 1105 від 25.05.2017р. свідчать про отримання товару відповідачем-1 та про визнання наявної заборгованості за цей товар.

Стосовно поданої позивачем та сумісної заяви позивача та відповідача-1 про затвердження мирової угоди, клопотання скаржника про затвердження додаткової угоди до мирової угоди, поданих суду апеляційної інстанції, то вказані заяви та клопотання не задовольняються колегією суддів в силу вимог Господарського процесуального кодексу.

Так, дійсно, частиною 1 ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ ГПК.

Таким чином, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним господарським судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосуватись апеляційним судом правила об`єднання позовних вимог (стаття 58 ГПК), про подання зустрічного позову (стаття 60 ГПК) та про видачу наказу (стаття 116 ГПК).

Норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 ГПК права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Апеляційна інстанція не застосовує положення ГПК щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відмови позивача від позову .

Вказані роз'яснення надані у п.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України", тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2007р. по справі № 22/321, надана скаржником як приклад застосування норм права у подібних відносинах, не може бути прийнята судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи документів, так як відповідач заперечував факт підписання договору та довіреності на отримання товару, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суд України від 23.03.2012 року N 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу, що призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов правильного висновку, що клопотання про призначення експертизи задоволенню не підлягає, оскільки судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Так як до предмету доказування у даній справі входить саме доведення факту поставки товару, то для встановлення фактичних даних по даній справі, що входять до предмету доказування, відсутня необхідність у спеціальних технічних знаннях, оскільки фактичні дані достатньо встановлені наявними матеріалами справи, у зв'язку з чим висновок експерта замінено іншими засобами доказування.

З вищенаведених підстав колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про неправомірну відмову господарським судом в задоволення клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи документів у даній справі.

З підстав відсутності доказів про прийняття позовної заяви відповідача-1 до провадження, господарським судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Судом першої інстанції правомірно зазначено, що обставини щодо поставки товару можливо встановити у цій справі, а з'ясувавши, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить чинному законодавству господарський суд може застосувати ч.1 ст.83 ГПК України та за власною ініціативою визнати договір недійсним повністю або частково.

З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Запоріжжя", м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року у справі № 904/11893/16 - залиши без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 20.07.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя М.О. Дармін