Постанова

від 20.07.2017 по справі 916/198/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2017 р.Справа № 916/198/17 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді : Ярош А.І.

Суддів: Лисенко В.А., Діброви Г.І.,

секретар судового засідання: Маленкова О.П.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю,

від відповідача - Слобода О.М., за довіреністю,

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Одеської області від 17 травня 2017 року

по справі № 916/198/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Публічного акціонерного товариства „Місто Банк"

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю „БЕРЕГ-ТЕКС"

про тлумачення умов договору,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Місто Банк" про розтлумачення преамбули договору іпотеки від 26.04.2004р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В., з урахуванням положень договору купівлі-продажу від 24.07.2003р., зазначивши фізичну особу-підприємця ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, яка діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, виданого Приморською районною адміністрацією Одеського міського виконавчого комітету 13.03.2002р. за НОМЕР_2, як „іпотекодавця" за договором іпотеки від 26.04.2004р.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17 травня 2017 року (суддя Желєзна С.П.) відмовлено у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_3 в повному обсязі.

При винесенні рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, обґрунтовуючи необхідність тлумачення умов договору, фактично просить господарський суд внести до нього зміни шляхом зазначення статусу сторони за таким договором, а, отже, і власника іпотечного майна, що не узгоджується із положеннями чинного законодавства, якими не передбачено можливості державної реєстрації права власності за фізичною особою-підприємцем. Окрім того, господарський суд наголосив, що при постановленні рішення про тлумачення змісту правочину, суд не може вносити зміни до нього, оскільки тлумачення спрямоване на встановленні дійсного волевиявлення сторін у випадку виникнення спору між сторонами, проте, як вбачається з матеріалів справи між сторонами не існує спору щодо змісту іпотечного договору від 24.07.2004р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_3

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 08 червня 2017 року ФОП ОСОБА_3 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2017 року скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 у повному обсязі, а саме розтлумачити преамбулу договору іпотеки від 26.04.2004 року з урахуванням положень договору купівлі-продажу від 24.07.2003 року, зазначивши фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 як іпотекодавця за договором іпотеки від 26.04.1004 року.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що в процесі розгляду справи були допущені порушення норм матеріального права, зокрема, неправильне та неповне дослідження доказів і встановлення обставин по справі, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Скаржник зазначає, що між сторонами існує спір з приводу стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ПАТ Місто Банк шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ТОВ Берег-текс до ПАТ Місто Банк про визнання додаткових угод нікчемними. Первинний позов було задоволено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2016 року та вирішено з метою погашення заборгованості за кредитним договором №220/Ю/USD від 26.04.2004 року звернути стягнення на предмет іпотеки.

З тексту зазначеного рішення вбачається, що відповідачкою не доведено , що ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу , договору іпотеки, діяла як суб'єкт підприємницької діяльності, у зв'язку з чим посилання на те, що позовні вимоги ПАТ місто Банк повинні розглядатись у господарському процесі, судом до уваги не приймаються.

Під час розгляду у господарському суді Одеської області справи №916/198/17 судом все ж таки було встановлено, що договір купівлі продажу укладений саме між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ Берег-Текс .

Таким чином, на думку скаржника, підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту угоди має бути наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення. Відповідно, тлумачення не може створювати, натомість тільки роз'яснювати вже існуючі умови угоди.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ПАТ Місто Банк заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає доводи апелянта необґрунтованими, зауважує, що між сторонами не існує спору щодо змісту договору іпотеки, а згідно чинного законодавства України правовий статус фізичної особи не впливає на правовий режим права приватної власності.

В судове засідання 20.07.2017 року не з'явився представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю „БЕРЕГ-ТЕКС", хоча повідомлявся належним чином про час, дату та місце судового засідання, та не скористався наданим йому ст. 22 ГПК України правом.

Будь-яких клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від третьої особи не надходило.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутністю вищевказаного представника третьої особи.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію, виданим Приморською районною адміністрацією Одеського міського виконавчого комітету 13.03.2002р. за НОМЕР_2.

24.07.2003р. між ТОВ „БЕРЕГ-ТЕКС" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3, яка діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності від 13.03.2002 року, було укладено договір купівлі-продажу, у відповідності до п. 1 якого ТОВ „БЕРЕГ-ТЕКС" продало, а громадянка ОСОБА_3 купила 33/50 частин приміщень магазину, загальною площею 349,9 кв. м., що знаходиться у АДРЕСА_1.

В подальшому, а саме 26.04.2004р. між громадянкою України ОСОБА_3 та ТОВ „БЕРЕГ-ТЕКС" (Іпотекодавці) та комерційним банком товариством з обмеженою відповідальністю „Місто Банк" (Іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, відповідно до умов розділу 1 якого ОСОБА_3 та ТОВ „БЕРЕГ-ТЕКС" як Іпотекодавцями були забезпечені права банку за кредитним договором №220/Ю/USD від 26.04.2004р., який було укладено між банком та ТОВ „Форвард". Умовами договору було зазначено, що предметом іпотеки виступає нерухоме майно: приміщення магазину, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа якого складає 349,9 кв. м., та яке належить Іпотекодавцям на праві власності.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.06.2016р. по справі №520/12703/14-ц позов публічного акціонерного товариства „Місто Банк" до ОСОБА_3 та ТОВ „БЕРЕГ-ТЕКС" було задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 26.04.2004р., а саме на приміщення магазину, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 349,9 кв. м., шляхом продажу такого майна з прилюдних торгів.

Звертаючись до суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_3 зазначала, що при укладанні з ТОВ „БЕРЕГ-ТЕКС" договору купівлі-продажу від 24.07.2003р., позивач виступила у якості суб'єкта підприємницької діяльності, у зв'язку з чим, ОСОБА_3 при укладанні договору іпотеки від 26.04.2004р. також повинна бути визначена як фізична особа зі статусом підприємця.

Викладене, за переконанням позивача, є підставою для розтлумачення преамбули договору іпотеки, зазначивши ФОП ОСОБА_3 як іпотекодавця за договором.

Дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія доходить наступних висновків.

Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з пунктом 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.

Статтею 627 цього ж Кодексу передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

За приписами статті 213 Цивільного кодексу України тлумачення правочину, може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом.

Правила тлумачення змісту правочину визначені ч.ч.3,4 ст. 213 ЦК України.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч.3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, тлумачення правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто, потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

Тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючи умови угоди.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Відповідно, тлумачення не може створювати, натомість, тільки роз'яснювати вже існуючі умови угоди.

Судова колегія також наголошує, що зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов, а не після його тривалого виконання сторонами.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладених у постанові від 01.07.2015 у справі №910/24029/13.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, договір іпотеки укладено між сторонами 26.04.2004 року, та до 2017 року ОСОБА_3 не мала заперечень чи питань щодо змісту укладеної угоди.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги по суті, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 Цивільного кодексу, тобто фізичні та юридичні особи, держава Україна, автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (статті 2 та 318 ЦК України).

Згідно зі статтею 325 цього Кодексу суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь - якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи.

При цьому, правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

Відповідно до п. 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Таким чином, законодавство України не розрізняє фізичну особу та фізичну особу-підприємця в плані відповідальності за взятими на себе зобов'язаннями.

Судова колегія зазначає, що заявляючи позовні вимоги про тлумачення змісту договору іпотеки від 26.04.2004 шляхом викладення вищевказаних пунктів в іншій редакції, ніж була погоджена сторонами при укладенні договору (а саме зазначення фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. ), позивачем фактично порушено питання щодо внесення змін до договору, а не тлумачення термінів та понять, викладених в договорі.

Тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину, а в даному випадку позивач фактично має намір внести зміни до договору шляхом внесення нових понять та умов до вже існуючих.

Колегія суддів роз'яснює, що питання про права та обов'язки сторін, які не врегульовані у договорі, але виникають безпосередньо з актів цивільного законодавства, вирішуються судом у позовному провадженні при вирішенні спору про право (наприклад, про визнання права власності на майно, про відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю, тощо), а не шляхом тлумачення договорів або їх окремих умов (пунктів).

Таким чином, доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, який надав обґрунтовану правову оцінку обставинам справи та позовним вимогам у справі.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17 травня 2017 року по справі № 916/198/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку

Повний текст постанови підписаний 24.07.2017 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.А. Лисенко

Суддя Г.І. Діброва