Рішення

від 31.05.2017 по справі 752/1875/16-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/1875/16-ц

Провадження по справі № 2/752/525/17

РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2017 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хоменко О.Л.,

при секретарі Павлюху П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Рамус про розірвання договору постачання, стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про розірвання договору постачання, стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що 24.10.2015 року між ним та відповідачем в особі ОСОБА_2 було укладено договір постачання №2410-01, відповідно до якого відповідач зобов'язався поставити йому меблі в об'ємі та номенклатурі, визначеній у специфікаціях (додатках) до даного договору, а він зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість згідно рахунків-фактур до цього договору.

Відповідно до специфікацій вартість замовленого товару становила 111330 грн.

25.10.2015 року ним була сплачена авансова сума в розмірі 76000 грн на підставі рахунку-фактури ТОВ Рамус від 24.10.2015 року. Відповідно до умов договору остаточний розрахунок здійснюється в день поставки товару.

Згідно специфікацій, які є невід`ємними частинами договору, строк поставки товару становить 30 робочих днів, тобто остаточним днем поставки мало б бути 07.12.2015 року.

Проте відповідач взяті на себе зобов'язання щодо поставки меблів позивачу не виконав, що змусило його звернутись до суду за захистом своїх прав.

Просить розірвати договір постачання №2410-01 від 24.10.2015 року, укладений між ним та відповідачем, стягнути з відповідача на його користь суму авансового внеску в розмірі 76000 грн, пеню за прострочення виконання зобов'язання , передбачену п.5.1 договору в сумі 4675 грн 86 коп та моральну шкоду, спричинену відповідачем, в розмірі 20000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги і пояснили, що 02.09.2015 року позивач в офісі відповідача за адресою АДРЕСА_1 на третьому поверсі зустрівся із комерційним директором товариства на ім`я ОСОБА_5, з яким вони обговорили умови поставки меблів та він замовив частину меблів. Разом з ним був ОСОБА_3, який раніше замовляв меблі у відповідача. Вдруге він приїздив до офісу підприємства 07.10.2015 року, де знову зустрівся з комерційним директором на ім`я ОСОБА_5 та замовив частину меблів. 25.10.2015 року він приїхав до приміщення офісу втретє разом із ОСОБА_3 та передав ОСОБА_5 аванс в розмірі 70% суми замовлення, що склало 76000 грн. ОСОБА_5 відніс гроші в головний офіс генеральному директору, звідти приніс підписаний договір та рахунок-фактуру. Він також підписав договір в присутності ОСОБА_5. При підписанні договору директором він не був присутній. На рахунку-фактурі ОСОБА_5 поставив свій штамп та на його прохання прописав суму отриманих коштів прописом.

Після того, як було виготовлено та поставлено кухонну фурнітуру, ОСОБА_5 перестав виходити на зв'язок. Після закінчення терміну поставки він та ОСОБА_3 приїхали до генерального директора товариства ОСОБА_4, яка повідомила, що їй нічого невідомо про договір, чеку у неї немає і що це не її проблеми.

Просять задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача проти позову заперечували і пояснили, що договір поставки меблів між сторонам не укладався. Факт передачі позивачем грошових коштів в сумі 76000 грн невідомій особі не означає, що вказані кошти були передані відповідачу. Єдиною особою, яка має право представляти товариство та вчиняти від його імені будь-які дії, є генеральний директор ОСОБА_2, яка договір поставки меблів та фінансові документи не підписувала. Крім того, підприємство не здійснює готівкові розрахунки з клієнтами, а касові операції оформляються касовими ордерами.

Просять в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши сторони, свідка та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем 24.10.2015 року був підписаний договір постачання №2410-01 з ТОВ Рамус , відповідно до якого товариство зобов'язалось поставити йому меблі в об'ємі та номенклатурі, визначеній у специфікаціях (додатках) до даного договору, а він зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість згідно рахунків-фактур до цього договору ( а.с.8-12).

Відповідно до специфікацій вартість замовленого товару склала 111330 грн ( а.с.10-12).

Згідно копії рахунку-фактури №2410-01 від 24.10.2015 року позивачем було сплачено на користь ТОВ Рамус грошові кошти в сумі 76000 грн (а.с.13).

З витягу (скриншоту) з електронної пощти позивача (АДРЕСА_2) вбачається, що 11.09.2015 року, 16.10.2015 року та 19.10.2015 року ним велася електронна переписка з керівником комерційного відділу ТОВ Рамус (а.с.69-71).

Як видно з копії сертифікату про реєстрацію доменного імені ramus.kiev.ua , адреса електронної пошти, яку використовує відповідач, містить назву зазначеного доменного імені: АДРЕСА_3 (а.с.116,117).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ Рамус ОСОБА_2 є засновником, керівником товариства та єдиним підписантом (а.с.120,121).

На підставі наказу №7 від 09.02.2009 року засновника ТОВ Рамус ОСОБА_2 призначена на посаду директора ТОВ Рамус з 09.022009 року (а.с.122).

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 10.10.2016 року підпис від імені ОСОБА_2, який міститься на другому аркуші договора постачання №2410-01 від 24.10.2015 року в розділі Реквізити та підписи сторін в графі Директор ТОВ Рамус ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2, який міститься в графі Директор ТОВ Рамус ОСОБА_2 в рахунку-фактурі ТОВ РАмус №2410-01 від 24.10.2015 року на суму 89000 грн згідно дог. №2410-01 за меблі, виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою. Відбитки печатки ТОВ Рамус , які містяться в Договорі постачання №2410-01 від 24.10.2015 року, в Специфікації №1 до договора №2410-01 від 24.10.2015 року, в рахунку-фактурі ТОВ Рамус №2410-01 від 24.10.2015 року на суму авансу 89000 грн згідно дог. №2410-01 за меблі, нанесені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю Рамус , зразки відбитків якої надано на порівняння (а.с.183-192).

Свідок ОСОБА_3 показав, що приблизно у квітні-травні 2015 року він замовив у відповідача для себе меблі. Офіційної угоди з відповідачем він не укладав, тому що йому рекомендували цю компанію, як порядну, але замовлені меблі йому поетапно поставлялися.

Так як позивач теж цікавився меблями, він порекомендував йому звернутись до відповідача.

В його присутності позивач в офісі товариства мав розмову з комерційним директором ОСОБА_5 з приводу поставки меблів та здійснював з ним розрахунок. Він бачив, що складався договір, який ОСОБА_5 роздрукував і пішов підписати у директора. Після його повернення договір підписав позивач.

Через деякий час ОСОБА_5 перестав виходити на зв'язок. В грудні 2015 року вони з позивачем приїхали в офіс відповідача, де охорона повідомила, що такий в них більше не працює.

Відповідно до ст.712ч.ч.1,2 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.207 ч.2 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін

Ст. 208 ч.1 п.2 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ст.626 ч.ч.1, 3 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст.651 ч.2 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом встановлено, що договір постачання №2410-01-01 від 24.10.2015 року з боку постачальника не підписаний особою, яка відповідно до статутних документів має право представляти товариство у правовідносинах з третіми особами та підписувати від його імені договори, ОСОБА_2

Так само нею не підписаний платіжний документ, що посвідчує факт передачі позивачем частини коштів за виконання обумовлених договором робіт.

За таких обставин договір постачання №2410-01-01 від 24.10.2015 року не можна вважати укладеним.

Твердження представника позивача про те, що відповідач приступив до виконання умов договору, поставивши позивачу відповідну частину замовлення, суд до уваги не бере, так як в судовому засіданні не встановлено, яка особа здійснювала поставку меблів від імені відповідача та хто, власне, підписав від імені ОСОБА_2 договір постачання та рахунок-фактуру на оплату авансового платежу в сумі 76000 грн.

Враховуючи, що договір постачання між сторонами укладений не був, у відповідача не виникло зобов'язань щодо поставки меблів позивачу. Таким чином посилання позивача на істотне порушення умов договору, що викликає необхідність його розірвання, є безпідставними.

З наведених підстав не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь суми авансового платежу, матеріальних збитків та моральної шкоди, так як ним не доведено, що відповідач отримав від нього грошові кошти в сумі 76000 грн. Відповідно, вини відповідача у завданні збитків позивачу судом не встановлено.

За таких обставин суд в задоволенні позовних вимог відмовляє.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 207, 208, 626, 651, 712 ЦК України, ст.ст. 10,59,60,212-215 ЦПК України. суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Рамус про розірвання договору постачання, стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва через Голосіївський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: