Ухвала

від 24.07.2017 по справі 686/23203/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/23203/16-ц

Провадження № 22-ц/792/1388/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду Хмельницької області

у складі: головуючого судді Талалай О.І.,

суддів: Корніюк А.П., П'єнти І.В.,

секретар Філіпчук О.С.,

з участю: прокурора Коломий О.Є.,

представника відповідача ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року у справі за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Пімліко , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Олешинська сільська рада Хмельницького району, про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2016 року заступник прокурора Хмельницької області звертаючись до суду з вказаним, зазначав, що 24 грудня 2015 року між ОСОБА_2 і ТзОВ Компанія з управління активами Патріот 2014 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,8 га, що розташована за адресоюАДРЕСА_1, яка належала продавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 26 листопада 1997 року. На час укладення спірного договору ОСОБА_2 не набула права власності на вказану земельну ділянку, так як у книгах реєстрації державних актів на право приватної власності на землю Олешинської сільської ради відсутні записи про державну реєстрацію державного акта. За цим фактом прокуратурою області 15 березня 2016 року розпочато досудове розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.4 ст.358, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно з висновком експерта Хмельницького НДЕКЦ від 04 серпня 2016 року №110Т на державному акті, виданому на ім'я ОСОБА_2 відтиски круглої печатки Олешинської сільської ради з реквізитами нанесені струменево-крапельним способом за допомогою друкуючого пристрою кольорового струменевого принтеру або іншого обладнання з аналогічним способом друку. ОСОБА_3, підпис якої значаться у державному акті, в Олешинській сільській раді на посаді інженера-землевпорядника та на інших посадах не працювала; документація із землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки відсутня. Наведене свідчить про те, що державний акт на право приватної власності на землю не видавався і не був зареєстрований у встановленому законом порядку. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2016 року зазначену земельну ділянку ТОВ Компанія з управління активами Патріот 2014 продано ТОВ Пімліко . Спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Хмельницького та до земель комунальної власності Олешинської сільської ради ніколи не належала. Вона вибула з комунальної власності територіальної громади м. Хмельницького поза її волею і може бути витребувана із незаконного володіння ТОВ Пімліко .

Тому, заступник прокурора просив визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,8 га, що розташована за адресоюАДРЕСА_1, від 24 грудня 2015 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, укладений 24 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ Компанія з управління активами Патріот 2014 ; скасувати державну реєстрацію права власності та витребувати з незаконного володіння ТОВ Пімліко вказану земельну ділянку.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 лютого 2017 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ Компанія з управління активами Патріот 2014 у зв'язку із ліквідацією юридичної особи.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06 червня 2017 року в позові до ОСОБА_2 відмовлено. Провадження у справі в частині позову до ТОВ Пімліко закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Заступник прокурора Хмельницької області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 29 травня 2017 року, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, неналежну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не дотримано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належну оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і в їх сукупності, чим порушено норми процесуального права. Помилковим є висновок суду про набуття відповідачем права власності на земельну ділянку на підставі державного акта від 26 листопада 1997 року.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримала апеляційну скаргу. Представник відповідача визнав її необґрунтованою у повному обсязі.

Інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом правильно встановлено, що 26 листопада 1997 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданий Олешинською сільською радою народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області на підставі рішення Олешинської сільської ради народних депутатів від 03 лютого 1997 року № 7, згідно з яким ОСОБА_2 передано у власність розташовану на території Олешинської сільської ради земельну ділянку для ведення підсобного господарства площею 0,8 га. В державному акті зазначено, що його зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 01603 (а.с. 12, том 1).

Постановою Верховної Ради України від 12 травня 2011 року № 3349-VI Про зміну і встановлення меж міста Хмельницький і Хмельницького району Хмельницької області було змінено межі міста Хмельницький і Хмельницького району Хмельницької області шляхом збільшення території міста на 681 га земель, у тому числі за рахунок 10 га земель Олешинської сільської ради Хмельницького району; затверджено територію міста Хмельницький загальною площею 9305 га і територію Хмельницького району площею 122011,98 га (а.с. 38-39, том 1).

24 грудня 2015 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 26 листопада 1997 року, виданого Олешинською сільською радою народних депутатів Хмельницького району, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав власності на нерухоме майно внесено відомості про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,8 га, що розташована за адресоюАДРЕСА_1 (а.с.18-20, том 1).

У цей же день між ОСОБА_2, як продавцем, і ТОВ Компанія з управління активами Патріот-2014 , як покупцем, був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,8000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13-15, том 1).

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Законодавцем у ст. 204 ЦК України визначена презумпція правомірності правочину, за якої правомірним є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (ст.ст. 215-216, 228-235 ЦК).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину визначені у ст. 203 ЦК України.

Право на звернення до суду із позовом про недійсність правочину відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, виникає лише в разі порушення таким правочином особистого немайнового або майнового права та інтересу позивача.

Положеннями ч. 2 ст. 12 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ Про власність (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянин набуває право власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 6 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства.

Передача земельних ділянок у власність громадян здійснюється місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

На підставі положень ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 17 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяви про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Частиною 1 ст. 22, частиною 1 ст. 23 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року) визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28 і зареєстрованої Міністерством юстиції України 23 квітня 1993 року за №31), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, державні акти на право приватної власності на землю видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.

Державні акти на право приватної власності на землю реєструються у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком № 2.

Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (п. 7 розділу Х Перехідні положення ЗК України).

Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 5 ст. 3 цього Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про право на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Право на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

На підставі ч. 1 ст. 15 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Положеннями ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено що державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, державних актів на право власності або право постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом.

Записи до державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Із наведених правових норм слідує, що право власності на нерухоме майно набувається особами в порядку, визначеному законом, який існував на час такого набуття, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього відповідно до Закону № 1952-ІV, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 13 червня 2012 року у справі № 6-54цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

На час виникнення спірних правовідносин порядок набуття громадянами права власності на земельні ділянки визначався ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року), згідно з яким рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність громадян є необхідною передумовою виникнення такого права, після чого орган місцевого самоврядування на підставі вказаного рішення видає громадянам державні акти на право власності на земельні ділянки, які є документами, що посвідчують це право. Разом із тим, право власності на земельні ділянки виникає у громадян після того, як орган місцевого самоврядування видав їм державний акт на право власності на землю та зареєстрував його у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю.

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання цих документів недійсними в судовому порядку вказує на неналежне набуття громадянами права власності на земельні ділянки.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та обґрунтовано виходив з того, що спірна земельна ділянка розташовувалася на території Олешинської сільської ради, яка в межах своїх повноважень прийняла рішення про передачу її у власність ОСОБА_2, зареєструвала та видала державний акт на право приватної власності відповідача на землю. Саме з цього часу ОСОБА_2 набула право власності на зазначену земельну ділянку.

З огляду на викладене, безпідставними є доводи апеляційної скарги, що на час внесення відомостей нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (24 грудня 2015 року) ОСОБА_2 не набула прав власності на спірну земельну ділянку.

В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем (прокурором) не надано суду належних та допустимих доказів того, що на час набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку вона належала територіальній громаді м. Хмельницького та входила до складу земель, які постановою Верховної Ради України від 12.05.2011 року №3349-VI були включені в межі міста.

Відомості із наявних у матеріалах справи письмових доказів, зокрема довідки Відділу Держгеокадастру у Білогірському районі Хмельницької області від 12.05.2016 року, Відділу Держгеокадастру у Кам'янець-Подільському районі від 12.05.2016 року, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13.05.2016 року, висновків експерта від 04 серпня 2016 року №110Т і від 21.04.2017 року №278,2341-2380/17-26, наданих у кримінальному провадженні, копія трудової книжки ОСОБА_3 (ОСОБА_3) не можуть вважатись належним доказом незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку.

Відповідач дотримався встановленого на час набуття права власності на спірну земельну ділянку порядку, отримав правовстановлюючий документ (державний акт на землю), а тому факт відсутності запису про реєстрацію виданого ОСОБА_2 державного акта на землю в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю не може свідчити про не проведення такої реєстрації відповідно до діючого на той час порядку. Невнесення вказаного запису до Книги записів державних актів на право приватної власності на землю уповноваженою на те посадовою особою сільської ради, яка провела реєстрацію державного акта, зробила відповідну відмітку в ньому, власноручно поставила в документі підпис та гербову печатку про його реєстрацію, не є підставою для визнання державного акта на землю недійсним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отримавши державний акт на землю, що посвідчує право власності на неї, ОСОБА_2 мала право беззаперечно розраховувати на дотримання уповноваженим органом (посадовою особою) встановленого законом порядку реєстрації права власності на неї та вчинення усіх необхідних дій для цього, оскільки альтернативи правомірності дій органу (посадової особи) бути не може.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, внесення нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку не стало підставою виникнення цього права, а було лише умовою його підтвердження на виконання вимог діючого законодавства. Скасування державної реєстрації не припинить набутого відповідачем права власності на земельну ділянку.

Зважаючи на викладене, посилання апелянта на те, що вказана реєстраційна дія не відповідає вимогам закону, є безпідставним та не узгоджується з дослідженими судом доказами.

Статтями 15 і 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі прав на земельні ділянки, встановлені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Прокурор не оскаржує рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та виданого їй державного акта на право власності на землю.

З огляду на те, що спосіб захисту має бути ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором неправильно обрано спосіб захисту цивільного права, що унеможливлює задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 і ТОВ Патріот 2014 , недійсним, оскільки міська рада не є стороною оспорюваного правочину, а прокурор фактично просив суд застосувати спосіб повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

Хмельницька міська рада не є власником земельної ділянки, а тому її права у спірних правовідносинах не порушені.

Правильним є також висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до ТОВ Пімліко про скасування державної реєстрації права власності та витребування з незаконного володіння товариства земельної ділянки, оскільки, зважаючи на суб'єктний склад і характер спірних правовідносин, такий спір підвідомчий господарському суду.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; 3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

На підставі ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

В силу ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 16 ЦПК України).

Справи у спорах між юридичними особами підвідомчі господарському суду.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави до ТОВ Пімліко і ОСОБА_2 підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, а тому не можуть бути об'єднані в одне провадження.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 02.12.2015 року у справі №6-1349цс15, від 17.02.2016 року у справа №6-1965цс15, від 01.03.2017 року у справі №6-923цс16, яка згідно із ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд припустився помилки, закривши провадження у справі в частині вимог рішенням, а не ухвалою суду, проте це не призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвала суду від 06 червня 2017 року про виправлення описки прокурором не оскаржена.

В силу ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги на законність рішення суду не впливають і його висновки не спростовують .

Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування судового рішення, судом не допущено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав у межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий/підпис/ О.І. Талалай

Суддя/підпис/ І.В. П'єнта

Суддя /підпис/ А.П. Корніюк

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.І.Талалай

Головуючий в першій інстанції Мороз В.О. Провадження № 22-ц/792/1388/17

Доповідач Талалай О.І. Категорія № 47