Рішення

від 24.07.2017 по справі 910/6986/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2017№910/6986/17

За позовом Приватного підприємства фірма Протос

до Приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве

підприємство промислового залізничного транспорту

про стягнення 23 010 234, 09 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Приходько М.М. за довіреністю від 28.03.2017;

від відповідача: Норець Н.О. за довіреністю № 79 від 20.03.2017;

Носенко А.М. за довіреністю № 388 від 26.12.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство фірма Протос (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту (далі - відповідач) про стягнення 23 010 234, 09 грн., з яких 10 627 020, 84 грн. основного боргу, 1 205 583, 36 грн. неустойки, 10 245 477, 47 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 932 152, 42 грн.

Ухвалю господарського суду міста Києва від 03.05.2017 порушено провадження у справі № 910/6986/17, її розгляд призначено на 30.05.2017 року.

25.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки договір поставки № 27/12/13 від 27.12.2013 підписано не уповноваженою особою, а саме Заступником Голови Правління Пожаровим С.О., який діяв на підставі Довіреності № 87 від 30.10.2012 року, термін дії якої закінчився 30.10.2013 року. Таким чином, відповідач вважає, що Договір було укладено представником відповідача у непередбачений законодавством України порядок, не у відповідності до вимог закону, без необхідної цивільної дієздатності та з перевищенням повноважень, а отже договір не набрав юридичної сили і є нікчемним, і, як наслідок, є нікчемний похідний від нього договір відступлення права вимоги, укладений позивачем.

26.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 30.05.2017 року представником позивача подано клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 30.05.2017 року суд відклав розгляд вищевказаного клопотання представника позивача до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2017 року в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.06.2017 року.

19.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 19.06.2017 року судом розглянуто подане представником позивача клопотання про витребування додаткових доказів у справі, та вирішено відмовити в його задоволенні у зв'язку з безпідставністю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.07.2017 року.

27.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України надійшла витребувана судом інформація.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/6986/17 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.07.2017 року.

07.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

17.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 17.07.2017 року подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про витребування додаткових доказів в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 17.07.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 24.07.2017 року.

21.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 24.07.2017 року судом розглянуто подане представником позивача повторне клопотання про витребування додаткових доказів у справі, та вирішено відмовити в його задоволенні у зв'язку з безпідставністю.

В судовому засіданні 24.07.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.07.2017 року проти задоволення позову заперечив, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 24.07.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27 грудня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Грандлайн Груп (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір № 27/12/13 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити Покупцю (передати у власність Покупця) запчастини та комплектуючі до тягового рухомого складу (товар) згідно зі Специфікаціями, які підписуються обома сторонами та є невід'ємними частинами цього Договору, а Покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти товар та оплатити його.

Період поставки товару - протягом терміну дії Договору (п. 1.2. Договору).

У відповідності з пунктом 5.1. Договору товар повинен передаватися у власність Покупця партіями згідно специфікацій та його заявок (тобто партією є кількість товару, зазначена в конкретній заявці по конкретному місцю та терміну поставки). Кожна специфікація повинна обов'язково містити інформацію про найменування, кількість, місце та термін поставки товару. Дострокова поставка дозволяється лише за згодою Покупця.

Додатком № 2 до Договору (Специфікація № 1) передбачено, що Постачальник мав поставити на Джанкойську філію відповідача товар на суму 4 150 203,66 грн.

Відповідно до Специфікації № 2 (Додаток № 3) Постачальник мав поставити на Красноперекопську філію відповідача товар на суму 4 235 274,02 грн.

Специфікацією № 3 до Договору передбачено, що Постачальник мав поставити на Джанкойську філію відповідача товар на суму 2 241 543,16 грн.

За умовами п. 5.4. Договору приймання товару здійснюється на території Покупця (відокремлених структурних підрозділів Покупця, на які постачається товар) за кількістю та якістю. За кількістю - на підставі актів приймання-передачі товару та видаткових накладних, які підписуються уповноваженими особами відокремлених структурних підрозділів Покупця та відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (затв. Постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965 № П-6).

Уповноваженими особами Покупця на отримання товару за даним Договором є особи, зазначені в Переліку адрес постачання та осіб, уповноважених на приймання ТМЦ (Додаток № 1) (п. 5.5. Договору).

Відповідно до п. 5.6. Договору поставка товару здійснюється за адресами місць знаходження відокремлених структурних підрозділів (філій) Покупця, вказаних у Додатку № 1.

Переліком адрес постачання та осіб, уповноважених на приймання ТМЦ (Додаток № 1 до Договору) передбачено, що товар постачається, зокрема на Джанкойську філію (уповноважена особа Остапенко Г.О.) та Красноперекопську філію (уповноважена особа Абражан Л.М.).

Згідно з п. 3.1. Договору ціна товару включає в себе витрати на транспортування, прибуток, інші обов'язкові платежі, що встановлені чинним законодавством, в т.ч. ПДВ.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що загальна ціна Договору орієнтовано становить 12 000 000, 00 грн. і складається з цін всіх Специфікацій до нього.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2014. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

На виконання умов Договору та Специфікацій до нього ТОВ Грандлайн груп поставило відповідачу товар на суму 4 150 203, 66 грн. та 2 241 543, 16 грн., який отримано керівником Джанкойської філії Остапенко Г.О. за видатковими накладними № 03/03-14 від 06.03.2014, № 04/03-14 від 06.04.2014 та Актами приймання-передачі № 1 від 06.03.2014, № 2 від 06.03.2014, підписаними представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

Крім того, 11.03.2014 року ТОВ Грандлайн груп поставило відповідачу товар на суму 4 235 274, 02 грн., який отримано директором Красноперекопської філії Абражан Л.М. за видатковою накладною № 06/03-14 від 11.03.2014 та Актом прийому-передачі № 3 від 11.03.2014, підписаними представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

Частиною 1 статті 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення), згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.5. Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вищевказані видаткові накладні та акти приймання-передачі підписані обома сторонами Договору та скріплені їх печатками, є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин та є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Одночасно суд зазначає, що товар за спірними видатковими накладними та актами приймання-передачі прийнято уповноваженими на те особами (п.п. 5.5., 5.6. та Додаток № 1 до Договору), а саме керівником Красноперекопської філії Абражан Л.М. та керівником Джанкойської філії Остапенко Г.О., які підписали вищезазначені первинні документи на підставі п. 5.4. Договору.

У письмових поясненнях від 24.07.2017 року відповідач вказує, що позивачем не надано довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які нібито були поставлені на Джанкойську та Красноперекопську філії відповідача, тоді як згідно з п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Міністерством фінансів України № 99 від 16.05.1996, передбачає, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувача.

Суд вищевказані твердження відповідача оцінює критично та не приймає їх до уваги, оскільки відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Отже, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічну правову позицію стосовно того, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати цю господарську операцію викладено у постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 № 3-77гс-15.

Також, не приймаються судом до уваги викладені у письмових поясненнях від 24.07.2017 року доводи відповідача стосовно того, що позивачем не надано копії товарно-транспортних накладних, які б свідчили про факт поставки.

Так, відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи і є основним документом на перевезення вантажів. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

З наведеного вбачається, що товарно-транспортна накладна за своєю правовою природою є лише одним з видів первинних документів, яка підтверджує факт передачі товару для перевезення та його видачі вантажоотримувачу, а її відсутність, за наявності інших накладним належним чином оформлених первинних документів, жодним чином не може спростувати факт поставки товару.

Стосовно доводів відповідача щодо укладання Договору поставки не уповноваженою на те особою - Заступником Голови Правління Пожаровим С.О., та як наслідок нікчемності означеного правочину, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Зі змісту Договору вбачається, що від імені відповідача його укладено Заступником голови правління Пожаровим Сергієм Олександровичем на підставі Довіреності № 87 від 30.10.2012, строк дії якої на момент укладання Договору сплив.

Проте, в матеріалах справи наявна Довіреність № 90 від 29.10.2013 року, видана Головою Правління відповідача Євсюковим С.Ю. на ім'я Заступника Голови Правління Пожарова С.О., відповідно до змісту якої останній має право на укладання від імені відповідача договорів на закупівлю товарів, робіт тощо, а посилання у Договорі на Довіреність з іншими реквізитами само по собі не може свідчити про відсутність у Пожарова С.О. повноважень на укладення Договору.

Крім того, відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З аналізу ч. 1 ст. 241 ЦК України вбачається, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Ця норма матеріального права підлягає застосуванню і в тих випадках, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а й особою, яка не мала повноважень щодо вчинення такого правочину

Судом встановлено, що відповідачем було вчинено юридично значимі дії - прийняття товару уповноваженими особами від Постачальника, а отже, враховуючи наявну в матеріалах справи довіреність № 90 від 29.10.2013 року, заступник голови Правління відповідача Пожаров С.О. мав право на укладання спірного Договору та його дії були схвалені відповідачем.

За таких обставин, викладені у відзиві на позов доводи відповідача про нікчемність Договору поставки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, у зв'язку з чим судом до уваги не приймаються.

За умовами пункту 4.2. Договору Покупець здійснює оплату по факту поставки окремої партії товару, що оформлюється видатковою накладною. Загальний строк оплати Покупцем товару не може бути більше ніж 35 банківських днів з моменту поставки окремої партії товару та отримання Покупцем відповідної видаткової накладної або рахунку-фактури до неї.

Водночас, в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження того, що відповідач оплатив отриманий від Постачальника товар.

30.04.2014 року між ТОВ Грандлайн Груп (Первісний кредитор) та позивачем (Новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги № П30/04-14, відповідно до пунктів 1.1.-1.4. якого між Первісним кредитором і Приватним акціонерним товариством Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту (Боржник) був укладений Договір поставки № 27/12/13 від 27.12.2013 (Основний договір). Відповідно до основного договору Первісний кредитор поставив боржнику запчастини та комплектуючі до тягового рухомого складу. Відповідно до умов Основного договору Боржник зобов'язаний сплатити Первісному кредитору за поставлену Продукцію не пізніше 35 (тридцяти п'яти) банківських днів після фактичної поставки продукції. Продукція фактично поставлена. Термін оплати настав.

Згідно з п. 2.1. Договору Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності з основним договором, укладеним між Первісним кредитором та Боржником.

За цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника виконання всіх обов'язків, визначених в основному договорі (п. 2.2. Договору).

Відповідно до пункту 2.3. Договору до Нового кредитора переходить право на стягнення з Боржника штрафних санкцій, пені та інших зобов'язань по основному договору за порушення умов основного договору Боржником.

Пунктом 2.5. Договору передбачено, що в рахунок компенсації Первісному кредитору за суму переданого боргового зобов'язання Боржника, Новий кредитор відмовляється від права вимоги від Первісного кредитора його заборгованості перед Новим кредитором, яка виникла за рахунок отримання попередніх оплат по Договорам № 1501 від 15.01.2013 та № 06/06/13 від 06.06.2013, укладеним між Первісним кредитором і Новим кредитором на суму відступленого права вимоги.

За умовами п. п. 3.1.-3.3. Договору Первісний кредитор передає Новому кредитору право вимоги до Боржника, що виникло у Первісного кредитора на підставі основного договору в сумі 10 627 020, 84 грн. Право вимоги, що відступається за цим Договором від Первісного кредитора до Нового кредитора, оцінене сторонами в сумі 10 627 020, 84 грн. Сума заборгованості Первісного кредитора перед Новим кредитором, що скасовується згідно з п. 2.5. цього Договору становить 10 627 020, 84 грн.

Направлену позивачем претензію про погашення боргу відповідач листом № 1112 від 14.04.2017 залишив без задоволення з посиланням на ч. 6 ст. 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , відповідно до якої відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань наголошено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України в Інформаційному листі № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч. 2 ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В силу вимог ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.

Як зазначалось вище, 30.04.2014 року між позивачем (новий кредитор) та первісним кредитором було укладено Договір № П30/04-14, за умовами якого первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності з основним договором, укладеним між Первісним кредитором та Боржником.

За цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника виконання всіх обов'язків, визначених в основному договорі (п. 2.2. Договору).

Відповідно до пункту 2.3. Договору до Нового кредитора переходить право на стягнення з Боржника штрафних санкцій, пені та інших зобов'язань по основному договору за порушення умов основного договору Боржником.

Таким чином, на переконання суду, позивач отримав право вимагати сплати від відповідача боргу в сумі 10 627 020, 84 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлені строки не сплатив повністю його вартість, відповідний борг в сумі 10 627 020, 84 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення неустойки у формі пені в сумі 1 205 583, 36 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Згідно з п. 7.2.2. Договору передбачено, що на вимогу Постачальника Покупець в разі несвоєчасної оплати за товар, обумовленої Договором, зобов'язаний сплатити Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період невиконання зобов'язань від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше суми заборгованості.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 1 205 583, 36 грн. судом встановлено, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим, враховуючи встановлений п.п. 2.2., 2.3. Договору обсяг прав, які перейшли до позивача від первісного кредитора, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 932 152, 42 грн. та інфляційних втрат в сумі 10 245 477, 47 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 Верховний суд України також зазначив, що формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 10 245 477, 47 грн. та 3% річних в сумі 932 152, 42 грн., суд вважає їх арифметично вірними та такими, що відповідають приписам чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, а викладені ним у відзиві на позов та письмових поясненнях доводи всупереч приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України не підтверджені жодними належними доказами та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленої продукції, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту (02092, місто Київ, вулиця Алма-Атинська, будинок 37; код ЄДРПОУ 04737111) на користь Приватного підприємства фірма Протос (51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Малиновського, будинок 3А, квартира 35; код ЄДРПОУ 30815644) 10 627 020 (десять мільйонів шістсот двадцять сім тисяч двадцять) грн. 84 коп. основного боргу, 1 205 583 (один мільйон двісті п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят три) грн. 36 коп. неустойки, 10 245 477 (десять мільйонів двісті сорок п'ять тисяч чотириста сімдесят сім) 47 коп. інфляційних втрат, 932 152 (дев'ятсот тридцять дві тисячі сто п'ятдесят дві) грн. 42 коп. 3% річних та 240 000 (двісті сорок тисяч) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.07.2017.

Суддя М.Є. Літвінова