Рішення

від 18.07.2017 по справі 320/5030/16-ц

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 18.07.2017

Справа № 320/5030/16-ц

Провадження №2/320/176/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Бахаєва І.М.

при секретарі - Фурсовій Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за участю третіх осіб: Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, Фруктовська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області про визнання недійсним договору купівлі - продажу торгівельного павільйону, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вказаною позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за участю третіх осіб: Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, Фруктовська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області про визнання недійсним договору купівлі - продажу торгівельного павільйону.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 30 вересня 1995 року між нею та ОСОБА_2, укладено шлюб, який зареєстрований у Балківський сільській раді Василівського району Запорізької області, актовий запис № 30, що підтверджується витягом з Державного реєстру атів цивільного стану громадян про шлюб.

Після реєстрації шлюбу вони з ОСОБА_2 деякий час жили в м. Дніпрорудне, після чого переїхали на постійне місце проживання до ІНФОРМАЦІЯ_1, де проживали однією сім'єю, її було офіційно зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, з 19 червня 2002 року, що підтверджується відміткою про реєстрацію місця проживання в паспорті. Після переїзду на постійне місце проживання до с. Долинське, вони разом із чоловіком, за спільні кошти і спільними зусиллями збудували торгівельний павільйон за адресою: с, Долинське вул. Жовтнева, 63-А, що підтверджується, актом державної приймальної комісії про приймання до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта від 25 жовтня 2002 року, затвердженого Розпорядженням Мелітопольської райдержадміністрації №743 від 05 листопада 2002 року. Земельна ділянка була у користуванні, що підтверджується Державною реєстраційною справою №040927200058 договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 2323086700:08:001:0003, яка перебуває в розпорядженні Фруктовської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області.

З часу введення торгівельного павільйону в експлуатацію, фактично позивачка займалась організацією торгівлі в ньому, контролювала завезення товару, контролювала найманих працівників, здавала звіти за спожиту електроенергію, облаштовувала його, підтримувала у належному стані, хоча підприємцем був зареєстрований тільки ОСОБА_2 30 вересня 2010 року за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області №2-0-649/2010 від 20 вересня 2010 року шлюб між нами розірвано.

У зв'язку з постійними сварками вона була вимушена поїхати до своєї матері, де проживала до квітня 2013 року, з квітня 2013 року знову повернулась до с. Долинське.

Не зважаючи на те, що юридично шлюб між нами було припинено, фактично вони продовжили проживати однією сім'єю і вести спільне господарство, жили то у її матері в с. Балки, то в с. Долинське у свекрухи, у нас троє спільних дітей.

В жовтні 2014 року ОСОБА_2 її побив і з дітьми вигнав з дому, вони остаточно розійшлися і з цього часу не проживають, як одна сім'я і не ведуть спільного господарства.

Під час здійснення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 аліментів, позивачка дізналась з матеріалів виконавчого провадження, що він без її згоди продав належний їм на праві спільної сумісної власності торгівельний павільйон за адресою: с. Долинське вул. Жовтнева, 63-А, що підтверджується договором купівлі-продажу торгівельного павільйону від 06 січня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований в реєстрі за №9, копія якого додана до позовної заяви.

Відчуженням цього нерухомого майна без її відома і письмової нотаріально посвідченої згоди, ОСОБА_2 грубо порушив її право власності на це майно, поновити її порушене право без звернення до суду відмовився.

Таким чином, на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу торгівельного павільйону від 06 січня 2015 року, коли вони припинили шлюб і проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, нежитлове приміщення торгівельного павільйону належало ій та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і на нього поширювались положення глави 6 КПШС України, глави 8 Сімейного кодексу України щодо права спільної сумісної власності подружжя на це приміщення.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, але на адресу суду, від неї надійшла письмова заява про слухання справи за її відсутністю, позовні вимоги викладені у позові підтримує у повному обсязі, та наполягає на їх задоволенні. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і дату судового засідання був повідомлений належним чином, рекомендованим листом, заяви про відкладення розгляду справи та про розгляд справи за його відсутністю від нього не надходило.

Через неявку відповідача у судове засідання з невідомих причин, на підставі заяви позивача, у відповідності зі ст. 224 ЦПК України, суд вважає за необхідне ухвалити по справі заочне рішення.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, але на адресу суду, від нього надійшла письмова заява про слухання справи за його відсутністю, позовні вимоги викладені у позові не визнає в повному обсязі, оскільки позивачем не доведено незаконність укладення угоди купівлі продажу.

Відповідач приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, але на адресу суду, від неї надійшла письмова заява про слухання справи за її відсутністю, позовні вимоги викладені у позові не визнає з підстав зазначених в запереченні. Також просить врахувати, що вона не може бути відповідачем. Щодо суті позову зазначила, що угоду укладено з дотримання вимог закону.

Представники третіх осіб: Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, Фруктовської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, в судове засідання не з'явились, від них на адресу суду, надійшли письмові заяви про слухання справи за їх відсутністю, постановити рішення на розсуд суду.

У зв'язку з неявкою сторін у судове засідання, згідно ч.2 ст.197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясування обставин справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 30 вересня 1995 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований у Балківський сільській раді Василівського району Запорізької області, актовий запис № 30.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.09.2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За час перебування сторін у шлюбі, ними було за спільні кошти і спільними зусиллями збудовано торгівельний павільйон за адресою: с, Долинське вул. Жовтнева, 63-А, що підтверджується, актом державної приймальної комісії про приймання до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта від 25 жовтня 2002 року, затвердженого Розпорядженням Мелітопольської райдержадміністрації №743 від 05 листопада 2002 року.

Земельна ділянка надана у користування ОСОБА_5 що підтверджується Державною реєстраційною справою №040927200058, договором оренди земельної ділянки від 10 лютого 2009 року, кадастровий номер 2323086700:08:001:0003, яка перебуває в розпорядженні Фруктовської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області.

З матеріалів справи вбачається, що після розірвання шлюбу позивачка під час здійснення дій державним виконавцем щодо стягнення аліментів з ОСОБА_2, з матеріалів виконавчого провадження, їй стало відомо по те, що він без її згоди продав належний їм на праві спільної сумісної власності торгівельний павільйон за адресою: с. Долинське вул. Жовтнева, 63-А, що підтверджується долученим актом державного виконавця від 06.07.2016 року.

З долученої копії договору купівлі-продажу торгівельного павільйону від 06 січня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований в реєстрі за №9, вбачається що власником торговельного павільйону є ОСОБА_3

Відповідно до вимог ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 61, ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що торгівельний павільйон за адресою: с, Долинське вул. Жовтнева, 63-А, що підтверджується, актом державної приймальної комісії про приймання до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта від 25 жовтня 2002 року, затвердженого Розпорядженням Мелітопольської райдержадміністрації №743 від 05 листопада 2002 року, є сумісною спільною власністю подружжя позивача та відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

При цьому, відповідно до п. 7 цієї ж статті, якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю. З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.

Доказів, які спростовували б презумпцію спільності майна та доводили існування обставин, передбачених ст. 57 СК України, відповідачами суду не надано.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. При цьому розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Таким чином, порядок розпорядження майном, що є об'єктом права спільної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками відповідно до Цивільного, а не Сімейного кодексу України.

У відповідності до вимог ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, згоду на відчуження майна, що перебуває у спільній сумісній власності, а саме торгівельного павільйону за адресою: с. Долинське вул. Жовтнева, 63-А, на момент укладення договору дарування позивачем надано не було.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу торгівельного павільйону від 06 січня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований в реєстрі за №9 без необхідних повноважень щодо розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу торгівельного павільйону від 06 січня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 не відповідає вимогам ч. 1 ст. 65 СК України, ч. 2 ст. 369 ЦК України та ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки укладений одним із подружжям договір, який не є дрібним побутовим, щодо спільного майна подружжя, без згоди іншого порушує право спільної сумісної власності позивача на вказане майно.

Згідно з ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу торгівельного павільйону від 06 січня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, укладено відповідачем ОСОБА_5 з порушенням зазначених вимог цивільного та сімейного законодавства, позовні вимоги про визнання вказаного договору дарування недійсним підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 відмовити, оскільки вона не є стороною правочину, та є неналежним відповідачем по справі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Стаття 88 ЦПК України не передбачає солідарного стягнення судових витрат.

Оскільки даних спір вирішено на користь позивача, позов задоволено, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем, повинні бути відшкодовані відповідачами в рівних частинах, а саме стягненню підлягає сума судового збору 275,60 грн. з кожного.

Керуючись ст. 57, ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 61, ч. 1 ст. 63, 65, ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України ст.ст. 203, 215, 216, 368, 369, 372 ЦК України, ст.ст. 10, 57-58, 60, 208-209, 210, 212-218 ЦПК України, суд, -

ВИ Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за участю третіх осіб: Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, Фруктовська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області про визнання недійсним договору купівлі - продажу торгівельного павільйону - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу торгівельного павільйону за адресою: с. Долинське вул. Жовтнева, 63-А, укладений 06 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Застосувати наслідки недійсності правочину, шляхом повернення сторін в попередній стан.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН НОМЕР_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, ІПН НОМЕР_3, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, суму сплаченого судового збору 275,60 грн. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: І.М. БАХАЄВ