Постанова

від 24.07.2017 по справі 826/7466/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 липня 2017 року № 826/7466/16

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії: головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Кузьменка В.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України про визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України (далі також - ДВФСУ, відповідач), в якому позивачка просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ №658-к від 14 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1, із посади начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України у зв'язку з реорганізацією Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю;

- поновити Позивача на посаді начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України з 14 квітня 2016 року;

- стягнути з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом;

- зобов'язати Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України внести виправлення до трудової книжки щодо звільнення позивача ;

- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення з огляду на те, що вони суперечать вимогам статей Кодексу законів про працю України, а відтак звільнення позивача було проведено без урахування чинного законодавства, що призвело до порушень законних прав та інтересів позивача.

Під час розгляду справи в судовому засіданні позивач підтримав заявлені в позовній заяві вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржуваний наказ було винесено відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях проти адміністративного позову.

Враховуючи, згоду сторін та відповідно до приписів вимог ч. 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.

Наказом № 116-к від 12.05.2009 року з 13 травня 2009 року ОСОБА_1 була призначена на посаду заступника начальника управління - начальника відділу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті управління державної інспекції ветеринарної медицини Державного комітету ветеринарної медицини України.

З 01 жовтня 2011 року відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади Державний комітет ветеринарної медицини України реорганізовано у Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України, наказ № 43 від 27.09.2011 року.

З 03 жовтня 2011 року у зв'язку з реорганізацією позивачка була переведена на посаду начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України.

З наявної копії особової справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 має сьомий ранг державного службовця.

14 квітня 2016 року наказом № 658-к від 14 квітня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади у зв'язку з реорганізацією Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вважаючи вищезазначений наказ протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси, позивачка звернулась до суду за захистом порушених прав.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 Про оптимізацію центральних органів виконавчої влади прийнято рішення про реорганізацію Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України у Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

На виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України видано наказ від 18.05.2015 р. №1479 Про заходи з реорганізації Держветфітослужби , відповідно до якого зобов'язано здійснити заходи з реорганізації шляхом перетворення Державної ветеринарної та фітосанітарної служби з утворенням на її базі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, приєднавши до неї Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу відповідно до затвердженого Плану та у утворити комісію з проведення реорганізації, на яку покласти забезпечення виконання плану заходів з реорганізації.

Відповідно до вищезазначених нормативних актів позивачку 21.05.2015 року було повідомлено про можливість наступного вивільнення у зв'язку з реорганізацією та скороченням штату працівників через два місяці відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вподальшому, позивачці у відповідності до ст. 49-2 КЗпП було запропоновано посади у Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, однак з наявної в матеріалах справи копії акту про відмову від запропонованої посади від 06.04.2016 року за підписам

З огляду на вищевикладене суд акцентує увагу на наступному.

Відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗ沈 України) про наступне звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва праці, тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скороченій чисельності або штату працівників працівники попереджаються не пізніше ніж за два місяці письмовим розпорядженням, яке оголошується під розпис.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до статті 184 КЗп П України, забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто, вимогами зазначеної статті передбачено недопущення звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (шести - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (тобто, без правонаступника), коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У статті 49 КЗпП України зазначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів (далі - постанова № 9), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати , чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як, вбачається з матеріалів справи, позивачка на момент звільнення мала на утриманні двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_2 2000 року народження та ОСОБА_3 2009 року народження. Крім того, на момент звільнення позивачка перебувала на обліку за вагітністю в жіночій консультації, що підтверджується довідкою Консультативно-діагностичного центру від 21.07.2016 року. Відтак, остання мала переважне право на залишення на роботі.

Окрім вищезазначеного, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 43 КЗпП розірвання трудового договору може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) профспілки, членом якої є працівник.

Позивачка була членом профспілкового комітету, що підтверджується відрахуваннями на профсюзні внески відповідно до архівної відомості щодо ОСОБА_1 за лютий-березень 2016 року Однак, в матеріалах справи відсутня інформація щодо проведення профспілкового засідання з приводу звільнення позивачки.

За таких обставин, суд приходить до висновку про недотримання відповідачем процедури звільнення, що призвело до неправомірного звільнення позивача. За таких підстав судова колегія вважає, що оскаржуваний наказ №658-к від 14 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1, із посади начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України у зв'язку з реорганізацією Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю винесено відповідачем із перевищенням повноважень.

З цих підстав також підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачку звільнено з із посади начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України Наказом відповідача №658-к від 14 квітня 2016 року з 14.04.2016 року.

Щодо розміру грошового зобов'язання, що підлягає стягненню на користь Позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Так, згідно довідки Державної ветеринарної та фітосанітарної служби від 29.07.2016 року № 15-3-1-14/9 заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи середньомісячна зарплата позивача становить 8140,30 грн. Середньоденна заробітна плата складає 440,01 грн.

Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача за 2016 рік становить - 179 днів, за 2017 рік становить - 137 день. Відповідно середній заробіток ОСОБА_1, за час вимушеного прогулу з 14 квітня 2016 року по 24 липня 2017 року складає 139 043,16 грн.

Відповідно до п.2 та п.3 ч. 1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення Позивача на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає про наступне.

За визначенням статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідачів; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача внести відповідні відомості до трудової книжки позивача, суд керується наступним.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з пунктом 2.4 зазначеної Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Таким чином, порядок ведення трудової книжки передбачає, що записи до неї вносяться на підставі відповідних наказів роботодавця, який, в свою чергу, у разі виникнення судового спору має бути прийнятий після набрання судовим рішенням законної сили.

З огляду на викладене, після скасування в судовому порядку оскаржуваного наказу в частині, що стосується ОСОБА_1, та поновлення позивача на посаді, відповідач має прийняти відповідний наказ, на підставі якого працівником кадрової служби будуть внесені відповідні записи до трудової книжки позивача, у зв'язку з чим до набрання судовим рішенням законної сили вимоги позивача про спонукання відповідача внести такі записи є передчасними, носять характер превентивного захисту та задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ №658-к від 14 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1, із посади начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України у зв'язку з реорганізацією Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України з 14 квітня 2016 року.

Стягнути з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом у розмірі 139 043,16 грн.

У задоволені інших позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.А. Кузьменко