Постанова

від 24.07.2017 по справі 912/4782/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2017 року Справа № 912/4782/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач)

суддів: Широбокова Л.П., Дармін М.О.

секретар судового засідання Абадей М.О.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №б/н від 03.01.2017р. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №1-13/04/17 від 13.04.2017р. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпостач" на рішення господарського суду Кіровоградської області 06.03.2017р. у справі №912/4782/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агропромсервіс", с.Желанне Друге, Мар'їнський район, Донецька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпостач", м.Кропивницький, Кіровоградська область

про стягнення 42845,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 06.03.2017р. у справі №912/4782/16 (суддя Тимошевська В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпостач" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агропромсервіс" 41989,20 грн. суми основного боргу та 1350,48грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду вмотивоване тим, що твердження позивача та відповідача про те, що між сторонами існують договірні відносини, які випливають з договорів або підряду, або поставки, не ґрунтуються на матеріалах справи і спростовуються встановленими у справі обставинами. Разом із цим суд скористався правом самостійно визначити належний спосіб судового захисту і ухвалив відповідне рішення щодо захисту порушеного права позивача, яким, враховуючи не підтвердження матеріалами справи укладення між сторонами будь-якого договору, відсутність обставин виконання робіт та фактичної поставки товару, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Будпостач" на користь ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" грошових коштів, сплачених згідно платіжного доручення №1585 від 05.10.2016р. в розмірі 41989,20 грн., на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, а в решті вимог про стягнення 100,00 грн. трьох процентів річних та 755,80 грн. інфляційного збільшення, нарахованих відповідно до положень ст.625 Цивільного кодексу України - суд відмовив з тих підстав, що відповідач не приймав на себе виконання грошових зобов'язань.

Не погодившись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду ТОВ "Будпостач" (відповідач) звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій частково не погоджується з означеним рішенням в частині стягнення боргу, вважає його таким, що прийняте з прямим порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.03.2017р. у справі №912/4782/16 в частині стягнення з ТОВ "Будпостач" на користь ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" 41989,20 грн. основного боргу та відмовити позивачу в задоволенні цих вимог.

В обґрунтування своїх вимог у апеляційній скарзі ТОВ «Будпостач» вказує, зокрема, що суд першої інстанції стягуючи з відповідача заборгованість не прийняв до уваги того факту, що між сторонами фактично був укладений змішаний договір (поставка та ремонтні роботи), частину зобов'язань за яким (поставка товару) відповідач виконав, а позивач своїми діями фактично змінив умови договору (свого зобов'язання) в односторонньому порядку, що прямо заборонено законом. Також відповідач звертає увагу на те, що оплативши його рахунок позивач фактично акцептував пропозицію укласти змішаний договір на поставку та виконання робіт на умовах 100% передплати. При цьому те, що в рахунку не прописано, які конкретно мають бути виконані роботи, а сторони по різному його тлумачать - не доводить, що договір є неукладеним, зокрема, крім виконання робіт в рахунку було прописано ще 5 позицій, відносно яких все зрозуміло: предмет та ціна, а строк їх поставки визначається чинним законодавством (ст. 530 та ст. 693 Цивільного кодексу України). З посиланням на судову практику Вищого господарського суду України у подібних спорах (постанова ВГСУ від 24.02.2016р. у справі №910/27689/14, постанова ВГСУ від 22.06.2016р. у справі №910/12649/15, постанова ВГСУ від 20.09.2016р. у справі №922/5274/15, постанова ВГСУ від 17.03.2016р. у справі №904/6712/15, постанова ВГСУ від 22.02.2016р. у справі №910/16011/15) відповідач вказує, що оплата рахунку є нічим іншим як акцептом договору саме на тих умовах, які відображені в рахунку, а умови, які в рахунку не зазначені регулюються чинним законодавством України та звичаями ділового обороту. Відповідач наголошує на тому, що матеріалами справи підтверджено, що внаслідок порушення позивачем умов змішаного договору на поставку запчастин та виконання робіт, відповідач виконав свої зобов'язання в частині здійснення поставки тричі відправляючи товар поштою (ч.2 ст. 664 Цивільного кодексу України), а виконані роботи не зміг у зв'язку із перешкоджанням позивача (ч.4 ст. 612 Цивільного кодексу України). Із посиланням на іншу судову практику Вищого господарського суду України (постанова ВГСУ від 12.05.2016р. у справі №911/3201/15 та постанова ВГСУ від 05.10.2016р. у справі №922/481/16) відповідач вказує, що вирішуючи схожі спори, де підрядник зобов'язувався поставити запчастини та провести ремонтні роботи, суд зробив висновок, відповідно до якого зазначені договори підпадають під поняття змішані, а відтак регулюються спеціальною нормою Цивільного кодексу України. Тому за переконанням відповідача, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що між сторонами договір не укладався, оскільки матеріали справи підтверджують, що між позивачем та відповідачем був укладений саме змішаний договір на поставку запчастин та виконання ремонтних робіт. Також відповідач вважає, що позивач не мав права відмовитися від поставки запчастин, крім того, вже після того, як відповідач направив йому їх поштою. До того ж, відповідач вказує, що за правовими висновками Верховного Суду України (постанова від 24.09.2014р. у справі №6-122цс14) відповідно до змісту ст. 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Відповідач вважає, що правова модель за ст. 1212 Цивільного кодексу України, обрана судом першої інстанції, застосовується у випадку делікту (цивільний позивач по кримінальній справі) або як наслідок реституції за умови визнання правочину недійсним.

ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" (позивач) у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції. Позивач вказує, що посилання позивача на те, що працівники відповідача прибули 02.11.2016р. з усіма замовленими запчастинами та мали намір та можливість виконати ремонтні роботи, але працівники позивача не допустили їх до обладнання - спростовується матеріалами справи. Позивач заперечує, що між сторонами був укладений змішаний договір, та вважає, що між сторонами було укладено договір саме на ремонт зерносушарки із запчастин, поставлених відповідачем для виконання ремонтних робіт. Також позивач вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо того, що між сторонами існують розбіжності щодо визначення суті укладеного договору та що сторони по різному розуміють предмет договору згідно рахунку №93 від 05.10.2016р., у зв'язку з чим правомірно не встановив обставин укладання між сторонами договірних правовідносин, у тому числі змішаного договору. Разом із цим, на думку позивача, суд першої інстанції правомірно застосував норму статті 1212 Цивільного кодексу України посилаючись на те, що у разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права. Позивач вважає, що господарський суд, дослідивши всі обставини справи та застосувавши норму матеріального права, яка направлена на захист порушених прав позивача, прийняв законне та обґрунтоване рішення.

У судовому засіданні 24.07.2017р., яке проводилося в режимі відеоконференції, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наведені ним в письмових поясненнях суд апеляційної інстанції. Окремо в усних поясненнях представник відповідача звернув увагу суду на реквізити та зміст рахунку на оплату №93 від 05.10.2016р., в якому міститься вказівка на те, що оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. На огляд суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції представником відповідача представлені спірні товари, які замовлялися позивачем.

Представник позивача в судовому засіданні 24.07.2017р. заперечував на задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 24.07.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін в режимі відеоконференції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено з матеріалів справи, що згідно оголошень, розміщених на інтернет-сайті budpostach.pp.ua ТОВ "Будпостач" пропонує, зокрема ремонт і сервісне обслуговування сушарок зерна (а.с. 91-93). Згідно розміщених пропозицій (реклами) по вказаному розділу ТОВ "Будпостач" виконує наступні види робіт з ремонту, модернізації та технічному обслуговуванню устаткування клієнтів.

За змістом розміщених пропозицій (реклами) технічне діагностування передбачає: виїзд до клієнта для проведення діагностики з виконанням дефектувальних акта на майбутні роботи; складання плану робіт, як за термінами виконання, так і за обсягом; складання кошторисної (планової) документації із зазначенням термінів виконання робіт, а також їх попередньої вартості. Ремонт зерносушильного обладнання - зерносушарок (сушарок для зерна) передбачає: ремонт кваліфікованими фахівцями з подальшою гарантією (від 1 року) на встановлені компоненти і проведені роботи; складання кошторисної (фактичної) документації по виконаних роботах, із зазначенням виконаних робіт, а також використаних компонентів і матеріалів.

26.09.2016р. ТОВ "Будпостач" виставлено ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" рахунок № 84 на оплату діагностики зерносушилки+виїзд до клієнта в загальній сумі 5600,40 грн., оформлено видаткову накладу, які оплачено позивачем згідно платіжного доручення № 1566 від 28.09.2016р. та, за повідомленням останнього, представники відповідача оглянули відповідне обладнання, виявили несправності та підтвердили свою спроможність виконати необхідні ремонтні роботи та визначили перелік запчастин, які потребуються для здійснення ремонтних робіт (а.с. 86-88).

05.10.2016р. ТОВ "Будпостач" виставлено ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" рахунок на оплату № 93, який передбачав оплату за наступні "Товари (роботи, послуги)":

1. Насос Suntek AL95 C 9412 - 1 шт., ціна без ПДВ 11300,00 грн;

2. Форсунка Danfoss OD5,0 Usgal 60 S - 2 шт., ціна без ПДВ 897,00,00 грн;

3. Клапан пальника Riello RL - 2 шт., ціна без ПДВ 5033,00 грн;

4. Катушка електромагнітного клапана Riello - 2 шт., ціна без ПДВ 2046,00 грн;

5. Реле времени PO-415 (PЧ-415) - 1 шт., ціна без ПДВ 4230,00 грн;

6. Ремонтные работы - 1 шт., ціна без ПДВ 3509,00 грн;

а всього на суму 41989,20 грн з ПДВ (а.с. 8).

Вказаний рахунок повністю оплачено ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" згідно платіжного доручення №1585 від 05.10.2016р. про перерахування на користь ТОВ "Будпостач" суми 41989,20 грн. (а.с. 9, 96). Надходження зазначених грошових коштів відповідачем не заперечується.

За твердженням позивача відповідач повідомив, що ремонтні роботи будуть виконані протягом 5 календарних днів, тому враховуючи, що дані умови відповідали інтересам позивача, який потребував в найскорішому ремонті зерносушарки перед початком сезону, позивач погодився та 05.10.2016р. сплатив виставлений відповідачем рахунок на оплату за №93 від 05.10.2016р. Але протягом цього строку представники відповідача для здійснення ремонтних робіт не прибули, а в ході телефонних перемов відповідач неодноразово обіцяв виконати роботи наступного дня.

За твердженням позивача, 01.11.2016р. він повідомив відповідача, що через невиконання відповідачем ремонтних робіт він втратив довіру до відповідача та змушений відмовитися від ремонтних робіт, оскільки потребує в якнайскорішому ремонті зерносушарки. Відповідач зі своєї сторони гарантував, що дійсно завтра 0 9:00 годині прибудуть працівники відповідача та виконають свої зобов'язання в повному обсязі. Після цієї розмови 02.11.2016р. о 9:00 год. працівники відповідача не приїхали,, але зателефонували та повідомили, що прибудуть приблизно 0 13:0 год. Працівники відповідача прибули на місце виконання ремонтних робіт 02.11.2016р. приблизно о 14:00 год. та повідомили, що вони не мають всіх необхідних запчастин, а також не мають часу для виконання ремонтних робіт (оскільки вони мають їхати до міста Слов'янська Донецької області для виконання робіт за більш вигідним контрактом) та зазначили, що ремонт виконають весною. Позивач не погодився на ці умови та повідомив, що ремонтні роботи необхідно зробити якнайскоріше або повернути гроші. Після цього виявилося, що представники відповідача дійсно взяли не всі запчастини, що підтверджує, що вони приїхали без наміру здійснювати ремонтні роботи. Після того, як позивач наполягав на виконанні ремонту, представники відповідача зазначили, що розпочнуть виконувати ремонтні роботи, для чого їм необхідно переодягтися. Після того, як вони пішли начебто переодягатися, виявилося, що вони самовільно покинули місце виконання ремонтних робіт. Крім того ніякі запчастини не були передані. Через таке ставлення відповідача до виконання своїх обов'язків позивач втратив довіру до відповідача та інтерес до виконання ремонтних робіт зерносушарки відповідачем. Враховуючи, що ремонтні роботи у встановлений строк виконані не були, домовленості щодо нового строку досягнуто не було, позивач заявою від 02.11.2016р. звернувся до відповідача з проханням повернути позивачеві сплачені грошові кошти в сумі 41989,20 грн. через відмову відповідача від своїх зобов'язань.

За твердженням відповідача у вересні 2016 року зо адміністрації ТОВ "Будпостач" звернулися представники ТОВ "Агрофірма "Агропромсервіс" з проханням перед початком сезону провести повну діагностику їхньої зерносушарки за адресою: Донецька область, Мар'їнський район, село Желанне Друге, вул. Шахтарська, будинок 53 (підконтрольна територія України), а за результатом такої діагностики усунути всі несправності та дефектів роботі обладнання. 26.09.2016р. відповідач виставив позивачу рахунок №84 на оплату діагностики зерносушарки + виїзд до клієнта в загальній сумі 5600,40 грн., оформлено видаткову накладну, які оплачено позивачем згідно платіжного доручення №1566 від 28.09.2016р. Після повної діагностики обладнання відповідач повідомив (усно) адміністрацію позивача про те, що для оптимізації роботи їхньої зерносушарки необхідно встановити на ній реле часу (позиція 5 в рахунку №93 від 05.10.2016р.). Крім того, відповідач повідомив позивача, що деякі комплектуючі обладнання знаходяться в зношеному стані і в недалекому майбутньому будуть потребувати заміни. Позивач, посилаючись на початок сезону завантаження елеватору зерновими та тим, що зерносушарка зупинятися не повинна попросив відповідача скласти перелік комплектуючих запчастин, які необхідно буде замінити в майбутньому. Погодивши перелік запчастин з позивачем, відповідач виставив до оплати рахунок №93 від 05.10.2016р. на суму 41989,20 грн., який й передбачав оплату за зазначені в ньому "Товари (роботи, послуги)". Вказаний рахунок оплачено позивачем згідно платіжного доручення №1585 від 05.10.2016р. в повному обсязі.

За твердженням відповідача, 02.11.2016р. на виконання досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей, працівники відповідача прибули за місцезнаходженням обладнання з усіма замовленими позивачем запчастинами (позиція в рахунку 1-4) та для проведення ремонтних робіт (позиції в рахунку 5 та 6). Проте, з незрозумілих причин керівництво позивача "накинулось" на працівників відповідача з претензіями відносно того, що вони приїхали із запізненням (не о 9:00 год., а в 11:30 год.), після чого працівників відповідача було звинувачено у зриві виробничих планів позивача. Пояснення працівників відповідача про те, що один з агрегатів був замовлений із за кордону і швидше його поставити було неможливо на керівництво позивача не вплинуло, в результаті чого працівників відповідача із супроводом озброєних людей було виставлено за територію підприємства. Після консультацій з адвокатом було вирішено направити все обладнання відповідно до переліку зазначеному в рахунку на адресу позивача оператором поштового зв'язку, для дотримання положень ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, а відносно робіт, які необхідно було виконати вирішили проводити переговори з керівництвом позивача. Оскільки позивач відмовився приймати всі запчастини, які йому висилалися, відповідач забезпечив їхнє зберігання на своєму підприємстві. На заяву позивача №190 від 02.11.2016р., в якій позивач просив повернути кошти в сумі 41989,20 грн. за запчастини та послуги у зв'язку з відмовою працівників відповідача виконувати ремонтні роботи, відповідач повідомив, що у зв'язку з відмовою керівництва позивача допустити працівників відповідача до обладнання та прийняти відповідні запчастини за рахунком їх було надіслано на адресу позивача оператором поштового зв'язку - П "Укрпошта". В цьому ж листі відповідач повідомив, що вартість робіт, вказаних в рахунку (позиція 6, відповідач готовий повернути за умови погашення позивачем транспортних витрат, пов'язаних з відрядженням. 22.11.2016р. відповідач направив на адресу позивача претензію за вих. №29/1, в якій визначив, що оскільки позивач не прийняв товар, який висилався поштою, його направлено повторно і просив в цей раз отримати його. Також відповідач просив позивача відшкодувати йому збитки, які у нього виникли в зв'язку із відрядженням 02.11.2016р. до ТОВ "Агрофірма "Агропромсервіс" в Донецьку область. 28.11.2016р. позивач звернувся до відповідача з претензією №201. в якій відмовився приймати товар, який відповідачем висилався йому в Донецьку область вже двічі, крім того, позивач відмовився відшкодовувати відповідачу будь-які збитки в зв'язку із відрядженням, яке відбулося 02.11.2016р. Намагаючись вирішити спір мирним шляхом відповідач 12.12.2016р. направило позивачеві ще один лист, яким повідомило, що запчастини перелічені в рахунку вислані позивачу (вже втретє) і просило в цей раз їх прийняти. Запчастини повернулися відповідачу поштою в зв'язку з відмовою позивача (втретє) їх приймати та відповідно були прийняті на зберігання на підприємстві ТОВ "Будпостач".

Матеріалами справи підтверджено, що згідно посвідчень про відрядження, які були виписані працівникам ТОВ "Будпостач" ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 101-105 ) ці працівники відповідача 02.11.2016р. направлялися до ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" у с. Желанне Друге, Марїнський район Донецької області.

В матеріали справи позивачем надано службову записку головного інженера ТОВ "Агрофірма "Агропромсервіс" ОСОБА_6 з поясненнями відносно подій 02.11.2016р., якими підтверджено, що працівники відповідача, які прибули для ремонту зерносушарки не мали всіх необхідних запчастин, запропонували виконати ремонтні роботи весною, але після наполягання головного інженера приступити до негайного виконання робіт самовільно покинули місце виконання робіт (а.с. 115).

02.11.2016р. ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" направило ТОВ "Будпостач" заяву №190, в якій просило повернути кошти по рахунку № 93 від 05.10.2016 в сумі 41989,20 грн. за запчастини та послуги у зв'язку з відмовою працівників ТОВ "Будпостач" виконувати ремонтні роботи (а.с. 10).

На вказану заяву ТОВ "Будпостач" направлено лист вих. №29 від 07.11.2016р. (був отриманий позивачем за вхідним № 139 від 11.11.2016р.), в якому повідомлено, що у зв'язку з відмовою допустити працівників ТОВ "Будпостач" до обладнання для ремонту, було надіслано необхідні ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" запчастини згідно рахунку № 93 від 05.10.2016р. (а.с. 11-12). В цьому листі зазначено, що оскільки терміни постачання чітко не регламентовано, позиція № 5 по рахунку буде надіслана найближчим часом; вартість робіт, вказаних в рахунку, ТОВ "Будпостач" готовий повернути за умови погашення ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" транспортних витрат, пов'язаних з відрядженням.

22.11.2016р. ТОВ "Будпостач" направлено на адресу ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" претензія (повторна), у якій зазначається , що товар, оплачений позивачем згідно рахунку №93 від 05.10.2016р. ним отриманий не був, у зв'язку з цим цей товар надсилається повторно з пропозицією до позивача отримати його. Також в претензії зазначено, що оскільки відрядження відбулося. але позивач не допустив працівників відповідача до роботи, відповідач просить повернути різницю між сумою робіт та сумою витрат, пов'язаних їз відрядженням, а саме: 2091,00 грн. Роботи, згідно рахунку №93 від 05.10.2016р. складають 3509,00 грн., а витрати на відрядження, згідно попередньої домовленості , складають 5600,00 грн. Просить погасити цю заборгованість протягом 3-х банківських днів. Також зазначено, що якщо позивачеві ще необхідно встановлення зданих запчастин, то відповідач може вирішити це питання окремо та обговорити в робочому порядку суму нового рахунку на виконання робіт (а.с. 73).

28.11.2016р. ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" звернулось до ТОВ "Будпостач" з претензією № 201 про досудове врегулювання спору з вимогою протягом трьох банківських днів з дня отримання претензії повернути грошові кошти в сумі 41989,20 грн., які сплачено згідно платіжного доручення № 1585 від 05.10.2016р. на підставі виставленого рахунку на оплату № 93 від 05.10.2016р. (а.с. 13. 14). В даній претензії зокрема зазначено, що оскільки ремонтні роботи виконані не були, ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" не має обов'язку прийняти запчастини, які необхідні були лише для виконання ремонтних робіт з боку ТОВ "Будпостач". Щодо вимоги ТОВ "Будпостач" оплатити транспортні витрати, пов'язані з відрядженням, зазначено, що підстави для сплати відсутні, оскільки рахунок не включає в себе транспортних витрат.

Неодноразове направлення відповідачем на адресу позивача поштових відправлень, які не були вручені по причині відмови адресата від їх отримання підтверджено (а.с. 50-53, 106-107).

У зв'язку з неповерненням ТОВ "Будпостач" грошових коштів згідно претензії, ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі, в якому просить стягнути з ТОВ "Будпостач" 41989,20 грн. грошових коштів, сплачених згідно рахунку № 93 від 05.10.2016р., а також 100,00 грн. 3% річних і 755,80 грн. інфляційних втрат, нарахованих на підстав ст. 625 Цивільного кодексу України.

Мотивуючи пред'явлений позов, ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" вказано, що між сторонами була досягнута усна домовленість щодо проведення ремонтних робіт обладнання позивача із запчастин, підібраних та поставлених відповідачем. У зв'язку з невиконанням відповідачем передбачених рахунком робіт, позивач вважає, що ТОВ "Будпостач" порушено зобов'язання за договором підряду, внаслідок чого ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" втратило інтерес до виконання та вважає за необхідне відмовитися від договору підряду і вимагати повернення йому суми попередньої оплати в розмірі 41989,20 грн.

Натомість відповідач у відзиві на позов заперечив існування між сторонами підрядних відносин та пославшись на ст. ст. 875, 877 Цивільного кодексу України (договір будівельного підряду) зазначив, що підрядники за договором будівельного підряду повинні мати ліцензії на проведення будівельної діяльності. Вказано, що відповідач не міг виступати підрядником на виконання ремонтних робіт, адже специфікація обладнання, на яке необхідно було встановити придбане відповідачем запасні частини, передбачає наявність допуску до проведення відповідних робіт. Також відповідач зазначив, що викликає зауваження позов в частині обґрунтування вимог укладанням усної угоди про підряд, оскільки кошторис з визначенням ціни, згідно ст. ст. 844, 877 Цивільного кодексу України, між сторонами не укладався. За твердженням відповідача, ним було взято на себе обов'язок лише постачання запчастин в обумовлені строки та в об'ємі, про які існувала усна домовленість. Про встановлення та налаштування відповідного обладнання жодної домовленості чи укладення відповідного договору не було. Зазначено, що відповідачем неодноразово надсилалися поштою повідомлення про те, що відповідач готовий передати відповідні вузли та агрегати позивачеві, а також надсилались відповідні запчастини, однак позивач відмовився їх приймати. У відзиві відповідач викладає, крім того, наступне: "в зазначення вартості виконаних робіт та надання послуг зазначаємо, що в рахунок №93 від 05.10.2016р. стороною відповідача не виконаним залишилися роботи по підключенню Реле часу РЧ - 415 та передача замовлених позивачем запасних частин, вузлів та агрегатів на суму 4230 грн, без ПДВ".

В письмових поясненнях від 06.03.2017р. відповідач, зокрема вказав: "Договір підряду може бути укладений у спрощений спосіб. Таким чином, прийняття рахунку та угода сторін про ремонт і поставку в усній формі свідчить про укладення договору підряду у спрощений спосіб, і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань" (а.с. 122-123).

Відтак судом встановлено, позивач згідно позову та пояснень до суду повідомляє, що внаслідок виставлення зазначеного рахунку та його оплати позивачем, між сторонами виникли правовідносини за договором підряду - ремонт зерносушарки позивача з матеріалу підрядника - ТОВ "Будпостач", а відповідач зі своєї сторони, згідно відзиву на позов та пояснень до суду, повідомляє, що на підставі виставленого рахунку між сторонами виникли правовідносини з поставки товару, а по пункту 6 рахунку відповідач мав виконати роботи з підключення Реле часу РЧ - 415.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частинами 1 та 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Згідно з частиною 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За вимогами ч.ч. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частина 4 ст. 180 Господарського кодексу України передбачає, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Визначення договору підряду наведено в ст. 837 Цивільного кодексу України, у відповідності до якого за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі ст. ст. 839, 840 Цивільного кодексу України виконання роботи може бути здійснено як з матеріалів підрядчика, так і з матеріалів замовника.

Із наведеного визначення договору підряду, випливає, що істотними умовами договору підряду є умова про роботу, що повинна бути виконана за договором, ціна та строк.

Відповідно до ст. 264 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, по пункту 6 рахунку зазначено "Ремонтні роботи", однак не вказано, які саме роботи підлягали виконанню згідно виставленого рахунку. Так, позивач зазначає, що ТОВ "Будпостач" мав провести ремонтні роботи з використанням запчастин по пунктам 1-5 рахунку, що не суперечить положенням ст. 839 Цивільного кодексу України (виконання роботи з матеріалу підрядника та його засобами). Натомість, відповідач зазначає, що згідно пункту 6 рахунку передбачено роботи по підключенню Реле часу - 415. Таким чином, згідно наданих до справи пояснень між сторонами існують розбіжності щодо визначення предмету договору підряду, тоді як пункт 6 рахунку на оплату № 93 від 05.10.2016р. не містить в собі інформацію щодо обсягів або змісту, або видів робіт, які підлягали виконанню, а розміщена на інтернет-сайті пропозиція (реклама) ТОВ "Будпостач" містить загальну інформацію щодо ремонту зерносушильного обладнання - зерносушарок (сушарок для зерна) без наведення конкретного переліку робіт.

Листування між сторонами та їх пояснення щодо обставин допуску для проведення робіт, відмови від виконання робіт також не надає можливості встановити, які конкретно роботи підлягали виконанню згідно рахунку № 93 від 05.10.2016р. та чи була досягнута згода між сторонами щодо таких конкретних робіт.

За встановлених обставин місцевий господарський суд дійшов висновку, що між сторонами договір підряду не укладений, внаслідок недосягнення згоди щодо істотних умов такого договору, а саме - предмету договору підряду.

Одночасно місцевий господарський суд відхилив заперечення відповідача стосовно недосягнення згоди по ціні, оскільки ціна роботи в рахунку зазначена, а відсутність окремого кошторису з визначеною ціною робіт, не є достатньою підставою для визнання договору неукладеним.

Також місцевий господарський суд вважав такими, що не підтверджується матеріалами справи твердження відповідача про укладення між сторонами у спрощений спосіб договору поставки, оскільки, як вбачається зі змісту виставленого ТОВ "Будпостач" рахунку на оплату № 93 від 05.10.2016р., цей документ містить в собі пропозиції щодо найменування, ціни та кількості запчастин, згідно наведеного в рахунку переліку, та пропозицію проведення ремонтних робіт. Разом з цим, ремонтні роботи не можуть бути предметом договору поставки. Отже, рахунок № 93 від 05.10.2016р. містить в собі пропозицію, яка не відповідає змісту договору поставки.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження здійснення ТОВ "Будпостач" господарської операції з постачання позивачеві запчастин згідно рахунку № 93 від 05.10.2016р., якими відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинні документи, які повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції тощо.

Не вважав місцевий господарський суд також і того, що виставлений ТОВ "Будпостач" рахунок є пропозицію укласти змішаний договір (договір, в якому містяться елементи договору поставки та договору підряду), оскільки такий рахунок не відповідає положенням абзацу 2 частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України через відсутність всіх істотних умов, необхідних для обох договорів

При цьому місцевий господарський суд врахував, що у разі недотримання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України про те, що поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що твердження позивача та відповідача про те, що між сторонами існують договірні відносини, які випливають з договорів або підряду, або поставки не ґрунтуються на матеріалах справи, і спростовуються встановленими у справі обставинами. А у зв'язку з тим, що місцевий господарський суд не встановив обставин укладання між сторонами договору підряду, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що грошові кошти в розмірі 41989,20 грн. не можуть бути стягнуті як попередня оплата за договором підряду.

Разом з цим, місцевий господарський суд відзначив, що у разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.

Також місцевий господарський суд відзначив, що в силу ст. 4 Господарського процесуального кодексу України суд має право самостійно визначитися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до пункту 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відтак, враховуючи не підтвердження матеріалами справи укладення між сторонами будь-якого договору, відсутність обставин виконання робіт та фактичної поставки товару, застосувавши наведені вище положення чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Будпостач" на користь ТОВ Агрофірма "Агропромсервіс" грошових коштів, сплачених згідно платіжного доручення №1585 від 05.10.2016р. в розмірі 41989,20 грн. на інших, ніж зазначені позивачем, підставах - на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, тому задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Частина 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, відповідно до правових позицій Верховного суду України системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами (постанова Верховного Суду України від 23.09.2015р. у справі №3-502гс15(914/2846/14).

Як встановлено вище судом та підтверджено матеріалами даної справи, обидві сторони приступили до фактичного виконання договору, а саме:

- позивач за наслідками попереднього огляду належного йому виробничого обладнання (сушарки) представниками відповідача прийняв пропозицію останнього щодо вартості окремих деталей (запчастин) цього обладнання, які потребують заміні, та ремонту цього обладнання силами відповідача - шляхом сплати 05.10.2016р. рахунку відповідача, до якого були включені перелік деталей та їх вартість, а також вартість ремонтних робіт;

- позивач забезпечив 02.11.2016р. доступ працівників відповідача до обладнання, але внаслідок конфліктної ситуації, що виникла між сторонами з приводу строків виконання ремонтних робіт, фактичне виконання таких робіт не розпочалося;

- відповідач зі своєї сторони за наслідками прийняття позивачем пропозиції відповідача з постачання деталей (запчастин) означеного виробничого обладнання та його ремонту направив 02.11.2016р. до позивача своїх працівників з окремими (по позиціям 1-4 рахунку) деталями (запчастинами) цього обладнання для його встановлення з метою ремонту, отримав доступ до обладнання, але не встановив ці деталі (запчастини), внаслідок конфліктної ситуації, що виникла між сторонами з приводу строків виконання ремонтних робіт;

- працівники відповідача не передали позивачу замовлені ним деталі (запчастини) обладнання під час перебування на об'єкті, де було розміщено це обладнання, залишивши ці деталі (запчастини) при собі, але в подальшому тричі направляли ці деталі (запчастини) на адресу позивача поштовим зв'язком;

- позивач 02.11.2016р. відмовився від виконання договору, а в подальшому відмовився приймати замовлені деталі (запчастини) обладнання з мотивів розірвання договору та втрати інтересу до ремонту обладнання силами відповідача.

За наведених вище обставин висновок суду першої інстанції щодо неукладеності між сторонами договору є невірним.

Досліджуючи наведені обставини, колегія суддів доходить іншого висновку - висновку про укладання між сторонами у спрощений спосіб договору підряду, оскільки як дії сторін, які передували його укладенню, так і дії сторін в ході його виконання вказують на досягнення спільної кінцевої мети - відновлення працездатності певного виробничого обладнання, яке належить позивачеві, яка досягається шляхом встановлення відповідачем певних деталей (запчастин) цього обладнання та його налагодження, що за своїми ознаками відповідає договору підряду в розумінні наведених вище положень ст. 837 Цивільного кодексу України.

При цьому, визначаючи правову природу означеного договору, як договору про підряд, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо укладення між сторонами договору поставки або змішаного договору поставки та підряду з наведених вище підстав, зазначених судом першої інстанції, погоджуючись з ними.

Разом із цим колегія суддів вважає, що твердження відповідача про укладення між сторонами договору поставки є насамперед його правовою позицією (оцінкою обставин) обраною ним для захисту від претензій та позову позивача та суперечить тим діям відповідача, які ним фактично вчинялись на виконання договору. Так після повної оплати означеного рахунку, відповідач не вносив позивачеві будь-яких пропозицій на отримання замовлених деталей (запчастин), як товару за договором поставки, який відповідно до змісту означеного рахунку пропонувався до отримання шляхом самовивозу; деталі (запчастини) за позиціями 1-4 рахунку уперше були доставлені безпосередньо працівниками відповідача 02.11.2016р., але так і не були передані позивачеві за відповідними первинними документами бухгалтерського обліку (товарною накладною); не проведення відповідачем ремонтних робіт 02.11.2016р. пов'язане з відсутністю у відповідача на цей момент часу однієї з деталей (запчастини) - реле часу РО-415 (РЧ-415), яка зазначена в позиції №5 в означеному рахунку.

Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача (з посиланням на судову практику Вищого господарського суду України у подібних спорах (постанова ВГСУ від 24.02.2016р. у справі №910/27689/14, постанова ВГСУ від 22.06.2016р. у справі №910/12649/15, постанова ВГСУ від 20.09.2016р. у справі №922/5274/15, постанова ВГСУ від 17.03.2016р. у справі №904/6712/15, постанова ВГСУ від 22.02.2016р. у справі №910/16011/15, постанова ВГСУ від 12.05.2016р. у справі №911/3201/15 та постанова ВГСУ від 05.10.2016р. у справі №922/481/16), що правову природу договору, що був укладений між сторонами слід визначати як договір поставки або змішаний договір поставки та підряду, виходячи лише із змісту означеного рахунку, як такі, що спростовуються іншими встановленими у справі обставинами.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Встановлені судом обставин також свідчать про розірвання сторонами вказаного договору підряду 02.11.2016р. з ініціативи позивача в наслідок відмови позивача від цього договору у такий самий спосіб, як цей договір було укладено - у спрощений спосіб, у зв'язку з неналежним виконанням свого зобов'язання відповідачем.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Стаття 653 Цивільного кодексу України встановлює правові наслідки зміни або розірвання договору, а саме: у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина1 цієї статті); у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина 2 цієї статті); у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (частина 3 цієї статті); сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 4 цієї статті); якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (частина 5 цієї статті).

Положення ст. 849 Цивільного кодексу України визначають права замовника під час виконання роботи та встановлюють, що:

- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина 1 цієї статті);

- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина 2 цієї статті);

- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3 цієї статті);

- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина 4 цієї статті).

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що встановлені обставини свідчать, що позивач, відповідно до положень ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, мав право на односторонню відмову від укладеного з відповідачем (у спрощений спосіб) договору підряду, у зв'язку з ти, що підрядник своєчасно не розпочав роботу, а тому відповідно до ч.3 ст. 651 Цивільного кодексу України, такий договір є розірваним, а зобов'язання сторін за цим договором припинилися (ч.2 ст. 653 Цивільного кодексу України). Це також надає право позивачеві вимагати від відповідача відшкодування збитків, які завдані розірванням договору.

За визначенням, які наведені в ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Предметом спору за вимогою позивача до відповідача у даній справі є стягнення грошових коштів в сумі 41989,20 грн. - повної передплати за договором підряду та стягнення грошових коштів в сумі 100,00 грн. - 3% річних та в сумі 755,80 грн. - інфляційного збільшення, додатково нарахованих позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з невиконанням у семиденний строк вимог позивача, пред'явлених в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, про повернення коштів передплати та прострочкою виконання цих грошових зобов'язань.

Відтак розбіжності сторін у розумінні змісту ремонтних робіт (їх виду та обсягів), не впливають на вирішення цього спору та не перешкоджають його вирішенню господарським судом по суті пред'явлених позовних вимог.

Між тим, як вбачається зі змісту позовних вимог позивача, ним було зазначено, що через відмову відповідача від виконання ремонтних робіт позивач змушений шукати інших підрядників, але всі підрядники, які можуть виконати необхідні ремонтні роботи, виконують роботи із власних матеріалів та запчастин, відповідно позивач буде змушений повторно сплатити вартість запчастин, необхідних для виконання робіт, таким чином, права позивача діями відповідача по неповерненню грошових коштів є прямим порушенням прав позивача. Тому позивач вимагає відшкодування збитків, у тому числі повернення йому суми попередньої оплати в розмірі 41989,20 грн., які були сплачені позивачем 05.10.2016р.

Таким чином, в якості способу захисту свого порушеного права позивач визначив примусове стягнення з відповідача грошових коштів.

Дослідивши таке обґрунтування позовних вимог позивача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо наявності підстав для захисту порушених прав позивача, але з інших правових підстав, встановлених ст.1212 Цивільного кодексу України, з таких мотивів.

Як правильно вказав позивач, через відмову відповідача від виконання ремонтних робіт для виконання цих самих робіт позивачем має бути залучений інший підрядник. Такий підрядник, відповідно до ст. 839 Цивільного кодексу України, може виконати роботу із свого матеріалу і своїми засобами, тому у позивача відсутня потреба в отриманні від відповідача його деталей (запчастин) на виконання договору підряду, від якого позивач правомірно відмовився.

Отже, у даному випадку має місце набуття відповідачем грошових коштів позивача в сумі 41989,20 грн. на виконання договору підряду, який вважається розірваний внаслідок правомірної відмови позивача від цього договору, при тому, що фактично такі роботи відповідачем не виконані, а правова підстава, якою був означений договір, для подальшого виконання цих робіт відпала.

Відповідно до ч.2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно п.3 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Наведені положення ст.1212 Цивільного кодексу України мають загальний (універсальний) характер, тому їх застосування відбувається в залежності від встановлених судом обставин.

З огляду на встановлені в даній справі обставини, колегія суддів відхиляє доводи відповідача на необхідність застосування у даному спорі правової позиції Верховного суду України, висловленої у постанові від 24.09.2014р. у справі №6-122цс14, згідно якої відповідно до змісту ст. 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Щодо решти вимог позивача про стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 100,00 грн. 3% річних та 755,80 грн. інфляційних втрат, то як вірно відзначено місцевим господарським судом, вищевказаною нормою встановлено відповідальність за порушення стороною саме грошового зобов'язання.

Відповідно до пп. 5.2 п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не приймав на себе виконання грошових зобов'язань, позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат є необґрунтованими.

Отже, є правильним у даному спорі головний висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів підлягають частковому задоволенню в частині стягнення 41989,20 грн., а в задоволенні решти позовних вимог про стягнення 100,00 грн. 3% річних та 755,80 грн. інфляційного збільшення слід відмовити.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, а за наслідками наданої ним правової оцінки, з урахуванням наданої судом апеляційної інстанції у даній справі власної правової оцінки та правової кваліфікації спірних обставин, прийнято правильне рішення, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпостач" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.03.2017р. у справі №912/4782/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови підписаний - 26.07.2017р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя М.О. Дармін