Постанова

від 20.07.2017 по справі 910/5873/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2017 р. Справа№ 910/5873/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Добрицькій В.С.

за участю представників:позивача - Цибізова О.О.

відповідача - Паньшин С.С.

третьої особи - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АРТ"

на рішення Господарського суду м. Києва від 24.05.2017 р.

у справі № 910/5873/17 (суддя - Курдельчук І.Д.)

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АРТ"

третя особа Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 123 067, 79 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АРТ" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 110 936,48 грн заборгованості по орендній платі за договором від 07.07.2012 р. № 482, 1 331,04 грн 3% річних та 10 800,27 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.05.2017 р. у справі № 910/5873/17 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю ТАТ-АРТ подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що з 30.06.2015 р. він фактично не міг використовувати орендоване приміщення, а тому у нього відсутні правові підстави для сплати заборгованості за вказаний період.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/5873/17 та призначено її до розгляду на 11.07.2017 р.

У судовому засіданні 11.07.2017 р. було оголошено перерву до 20.07.2017 р.

В засідання суду, призначене на 20.07.2017 р., представник третьої особи не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

07.07.2012 р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), правонаступником якого є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі - орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю ТАТ-Арт (далі - орендар) та Комунальним підприємством Київський метрополітен , як отримувачем коштів, було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 482 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі протоколу постійно діючої комісії Київради з питань власності від 12.06.2012 р. № 121 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ Укрметротунельпроект , тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, далі - об'єкт оренди, що знаходиться за адресою: станція метро Палац Україна для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно з п. 2.1 договору об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ Укрметротунельпроект , огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 13,8 кв.м, яка визначена у викопіюванні з схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до п 3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 р. № 34/6250 та на дату підписання договору становить без ПДВ 275,31 грн за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає 3 799,28 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.2 договору).

Пунктом 3.6 договору сторони передбачили, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця на рахунок орендаря.

Як передбачено п. 4.15 договору, орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01.07.2012 р. по 29.06.2015 р. (п. 9.1 договору).

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4 договору).

Актом приймання-передачі майна в оренду від 25.11.2011 р., який є невід'ємною частиною договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято об'єкт оренди. Акт підписано сторонами договору та скріплено відбитками їх печаток.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, з жовтня 2015 року по листопад 2016 року не сплачує орендну плату, внаслідок чого у нього виникла вищезазначена заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 3 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

У відповідності до п. 1 ст. 762 ЦК України з наймача справляється плата за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна однією із істотних умов договору оренди та основним обов'язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Частиною 3 статті 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Разом з тим, відповідно до акта державного виконавця від 22.11.2016 р. об'єкт оренди було повернуто Комунальному підприємству "Київський метрополітен" на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 р. зі справи № 910/29612/15 за позовом КП "Київський метрополітен" до ТОВ "ТАТ-АРТ" про виселення з орендованого майна лише 22.11.2016 р.

Так, вказаними судовими рішеннями було встановлено, зокрема, що строк дії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 482 від 07.07.2012 р. закінчився 29.06.2015 р.

Таким чином, незважаючи на закінчення дії укладеного договору з 29.06.2015 р., відповідач зобов'язаний сплатити орендну плату за весь час користування об'єктом оренди, тобто до дати його повернення, а саме до 22.11.2016 р.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 110 936,48 грн заборгованості по орендній платі за договором від 07.07.2012 р. № 482 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Доводи скаржника про те, що з 30.06.2015 р. відповідач фактично не міг використовувати орендоване приміщення, а тому у нього відсутні правові підстави для сплати заборгованості за вказаний період, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна , у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, виходячи з умов укладеного договору та наведених вище норм права, відповідач був зобов'язаний звільнити об'єкт оренди та передати цей об'єкт позивачеві протягом 30-ти календарних днів з моменту закінчення строку дії договору оренди, тобто з 29.06.2015 р.

Як було встановлено вище, обєкт оренди було повернуто 22.11.2016 р.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін.

Згідно зі ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як передбачено ч. 7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Таким чином, незважаючи на закінчення дії укладеного договору з 29.06.2015 р., відповідач зобов'язаний сплатити орендну плату за весь час користування об'єктом оренди, тобто до дати його повернення, а саме 22.11.2016 р.

Крім того, за прострочення виконання зобов'язання, за час неповернення орендованого приміщення коштів по орендній платі, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 1 331,04 грн 3% річних та 10 800,27 грн пені.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Аналогічні положення містить стаття 230 Господарського кодексу України.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , положеннями якої встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Так, сторонами у п. 6.2 укладеного договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Разом з тим, згідно з ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Як було встановлено вище, дія договору припинилася з 29.06.2015 р.

Вбачається, що пеня позивачем нарахована за прострочення грошового зобов'язання за період з 21.02.2016 р. по 18.08.2016 р., тобто за період часу користування об'єктом оренди без здійснення орендної оплати, але вже після припинення дії договору.

Враховуючи наведені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що забезпечене неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем основного грошового зобов'язання припинилося у зв'язку із припиненням дії договору, а тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача господарської санкції шляхом стягнення з відповідача пені за прострочення ним сплати орендної плати за користування об'єктом оренди після припинення дії договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 57/128 від 02.07.2014 р.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача пені в сумі 10 800,27 грн було безпідставно задоволено Господарським судом міста Києва до стягнення, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

Щодо нарахування позивачем 3% річних у сумі 1 331,04 грн за прострочення сплати відповідачем орендної плати, колегія суддів зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, як встановлено вище, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування до нього відповідальності шляхом стягнення з відповідача 3 % річних.

Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, наданого позивачем, приходить до висновку, що місцевим судом правомірно задоволена вимога про стягнення 3% річних в розмірі 1 331,04 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно зі ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини справи, а тому рішення суду першої інстанції від 24.05.2017 р. у справі № 910/5873/17 підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 49 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТАТ-Арт задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 24.05.2017 р. у справі № 910/5873/17 скасувати частково та прийняти нове рішення.

3. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТАТ-Арт (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8-А, кімната 17; ідентифікаційний номер 24738354) на користь Комунального підприємства Київський метрополітен (03056, м. Київ, просп. Перемоги, будинок 35, ідентифікаційний код 03328913) заборгованість за оренду приміщення в розмірі 110 936,48 грн та 3% річних в розмірі 1 331,04 грн.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТАТ-Арт (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8-А, кімната 17; ідентифікаційний номер 24738354) на користь Комунального підприємства Київський метрополітен (03056, м. Київ, просп. Перемоги, будинок 35, ідентифікаційний код 03328913) 1 684(одна тисяча шістсот вісімдесят чотири),02 грн судового збору за подання позовної заяви .

4. Стягнути з Комунального підприємства Київський метрополітен (03056, м. Київ, просп. Перемоги, будинок 35, ідентифікаційний код 03328913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТАТ-Арт (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8-А, кімната 17; ідентифікаційний номер 24738354) 178(сто сімдесят вісім),20 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази на виконання даної постанови суду.

6. Матеріали справи № 910/5873/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Андрієнко