Рішення

від 24.07.2017 по справі 921/356/17-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 липня 2017 рокуСправа № 921/356/17-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меру Інтернешнл" вул. Садова, 16-Б, офіс 5, Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" вул. О.Кульчицької, 8, м.Тернопіль, Тернопільська область, 46001

про cтягнення заборгованості в сумі 470 260,79 грн. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог)

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність № 170529/1 від 29.05.17р.

відповідача: ОСОБА_3, довіреність №06-04/6 від 03.01.16 р.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меру Інтернешнл" звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", про стягнення заборгованості в сумі 470 260,79 грн. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Ухвалою від 13.06.2017р. суд визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви і, як наслідок, порушив провадження по справі та розгляд останньої призначив на 29.06.2017р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору поставки №150410/2, в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої заявлена до стягнення у судовому порядку.

У судовому засіданні 14.07.2017 р. від представником позивача подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Розглядаючи дану, заяву судом враховано, що за ст.ст. 66-67 ГПК України накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачу є одним із заходів до забезпечення позову.

У постанові Пленуму "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 р. №16 Вищий господарський суд України наголосив на обов'язковості подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та роз'яснив, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З точки зору закону , підставами забезпечення позову є: 1) наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі; 2) наявність неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача в разі невжиття цих заходів. Існування перелічених підстав у спірних правовідносинах судом не встановлено. Викладені у заяві твердження позивача з даного приводу, розцінюється судом лише як його власні припущення та міркування і є недоведеними належними та допустимим доказами, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Як наслідок у застосуванні заходів по забезпеченню позову судом відмовлено.

Разом з тим, 04.07.2017р. від позивача надійшла заява №б/н від 29.06.2017 р. в порядку ст.22 ГПК України, про збільшення розміру позовних вимог щодо заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, 18.07.2017 р. поступила заява №б/н від 14.07.2017 р. про уточнення позовних вимог щодо ідентифікаційного коду відповідача.

Розглянувши дані заяви, суд вважає, що останні подані у відповідності до вимог процесуального законодавства, не порушують будь-чиїх прав та охоронюваних законом інтересів, а тому приймаються судом, з огляду на що спір розглядається з їх урахуванням.

Представник відповідача у судових засіданнях щодо розміру основного боргу не заперечив, однак оспорив стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву №06-2/1115 від 21.07.2017 р. Зокрема, посадова особа дочірнього підприємства зазначає, що нарахування будь-яких сум щодо відповідальності ДП "Тернопільський облавтодор" за невиконання грошового зобов'язання за договором поставки №150410/2 припинилося 23.06.2015 р. через один місяць від дня порушення такого зобов'язання. Усі підпункти пункту VII договору є чинними, не визнавались у судовому порядку неправомірними чи незаконними, а тому стягнення суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є неправомірним.

Крім того, від відповідача 21.07.2017 р. до матеріалів справи надійшло клопотання №06-2/1116 від 21.07.2017 р. про залучення до участі у справі ТОВ "БВМ-Енергосервіс" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Вказане клопотання мотивоване тим, що між позивачем та ТОВ "БВМ-Енергосервіс" було укладено договір відступлення права вимоги №150602/1, згідно якого у зобов'язаннях за переданим правом вимоги за договором поставки №150410/2 з 10.04.2015 р. останній є кредитором.

З даного приводу, у письмових поясненнях №б/н від 20.07.2017 р. позивач зазначив, що він дійсно мав намір укласти договір цесії та передати на користь ТОВ "БВМ-Енергосервіс" право вимоги до ДП "Тернопільський облавтодор" на загальну суму 460 462 грн. Однак, ТОВ "БВМ-Енергосервіс", зволікаючи, не підписав вказаний правочин та не набув статусу нового кредитора.

Аналогічні за змістом пояснення надані і ТОВ "БВМ-Енергосервіс" (вих. №170719/1 від 19.07.17 р.)

Виходячи з вищевикладеного, у задоволенні клопотання про залучення ТОВ "БВМ-Енергосервіс" до участі у справи третьою особою судом відмовлено, за відсутності передбачених ст.27 ГПК України підстав.

Учасникам спору у процесі розгляду справи належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22,81-1 ГПК України, роз'яснено.

За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст.81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розгляд справи відкладався та оголошувалась перерва у судовому засіданні з підстав, викладених у відповідній ухвалі та формулярах (протоколах) судових засідань.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як слідує із матеріалів справи, 10 квітня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меру Інтернешнл" (Постачальник) та Дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Покупець) було укладено договір поставки №150410/2, відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити наступні товари: бітум дорожній.

Ціна договору становить 19800000,00 грн., в тому числі ПДВ 3300000,00 грн., що станом на дату укладення договору дорівнює загальній вартості товару. Загальна вартість товару складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього договору (п.3.1. Договору).

Згідно п.3.2. угоди ціна за одиницю товару встановлюється за домовленістю сторін на кожну партію товару, з урахуванням ринкових цін, умов поставки, термінів розрахунків, і фіксується в додаткових угодах або специфікаціях до договору.

Умовами правочину, а саме у розділі IV, сторонами обумовлено порядок здійснення оплати, зокрема:

- розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати Покупцем після пред'явлення Постачальником рахунку на оплату товару та підписання сторонами Акту приймання-передачі товару і передачі документів, зазначених пунктом 4.2. договору;

- до рахунка додаються: документи, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткові накладні, податкові накладні, акти прийому-передачі, товарно-транспортні та залізничні накладні, тощо;

- Покупець зобов'язується розрахуватись з Постачальником за отриманий товар протягом 30 днів з моменту отримання від Постачальника документів, зазначених у пунктах 4.1 - 4.2 договору. Інші умови розрахунку за отриманий товар обумовлюються додатково та фіксуються в додаткових угодах або специфікаціях до договору;

- транспортні витрати, пов'язані з доставкою вантажу, проводяться за рахунок Покупця або відшкодовуються Покупцем відповідно до понесених Постачальником затрат згідно відповідних документів, підтверджуючих їх та лише за умови виконання Постачальником п.1.3. та п.5.2., у протилежному випадку транспортні витрати не відшкодовуються.

Згідно п.п. 5.1, 5.4 та 5.5. правочину поставку товару за договором Постачальник здійснює після подачі письмової заявки-рознарядки Покупця на партію товару; після передачі товару та виконання обов'язку з поставки між сторонами оформлюється Акт приймання-передачі товару, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін; обов'язок з поставки є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п.4.2. договору; датою передачі товару від Постачальника Покупцю, вважається дата підписання Акту приймання-передачі товару.

Відповідно до п.5.7. угоди перехід права власності на товар, що є предметом поставки за цим договором відбувається за умови надання Постачальником: видаткових накладних, що виписуються на філії Покупця, які є фактичними одержувачами продукції; рахунку-фактури та податкової накладної, які виписуються безпосередньо на Покупця.

У п.10.1. правочину контрагентами погоджено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015 р.

Сторонами підписано Додаток №1 до договору №150410/2 від 10.04.2015 р. про перелік та реквізити філій ДП "Тернопільський облавтодор" - одержувачів товару.

Відповідно до Специфікації №1 від 20.04.2015 р., що є Додатком №2 до договору №150410/2 від 10.04.2015 р., Постачальник поставляє Покупцю 30 тонн бітуму БНД 60/90, на загальну суму 429 000,00 грн. У Специфікації сторони передбачили, що товар поставляється автомобільним транспортом до с. Деренівка, Теребовлянського району, Тернопільської області - філія "Деренівський АБЗ" ДП "Тернопільський облавтодор", Покупець відшкодовує вартість транспортних витрат згідно п.5.2 договору.

Як зазначено у позовній заяві, на адресу ТОВ "Меру Інтернешнл" надійшла заявка від ДП "Тернопільський облавтодор" №18-6/342 від 20.04.2015 р. з проханням розглянути можливість поставки бітуму БНД 60/90 на підставі договору №150410/2.

Як вказує позивач, на виконання своїх договірних зобов'язань, товариством у повному обсязі поставлено товар, з врахуванням транспортних витрат, на загальну суму 460 462 грн., що підтверджується видатковою накладною №8 від 23.04.2015 р. на суму 460 462 грн., товарно-транспортною накладною №Р8 від 22.04.2015 р., рахунком на оплату по замовленню №5 від 20.04.2015 р. на суму 460 462 грн. та Актом від 23.04.2015 р. приймання-передачі бітуму дорожнього БНД 60/90 по договору поставки №150410/2 від 10.04.2015 р. (належним чином засвідчені копії перелічених документів знаходяться в матеріалах справи).

Вищезазначені первинні документи бухгалтерського обліку підписані представниками сторін без будь-яких зауважень, застережень та заперечень. Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки матеріальних цінностей відповідачу та надання йому послуг на загальну суму 460 462 грн.

Проте, як вказано у позовній заяві, відповідачем 05.02.2016 р. лише частково оплачено поставлений товар, а тому станом на дату подання позовної заяви загальна сума основного боргу складає 360 462 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 360 462 грн., яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

При цьому судом критично оцінюються посилання відповідача на те, що після надходження до нього 02.06.2015 року листа №150602-1 від ТОВ "Меру Інтернешнл" про відступлення права вимоги ТОВ "БВМ-Енергосервіс", дочірнє товариство не могло визначити хто є кредитором за договором №150410/2. Адже незважаючи на це повідомлення, за твердженням обох сторін спору, відповідач по справі 05.02.2016 р. сплатив 100 000 грн. саме позивачу в рахунок погашення боргу, що виник на підставі спірного договору.

Більше того, із пояснень представника відповідача слідує, що зазначений вище лист до ДП "Тернопільський облавтодор" надійшов у вигляді не посвідченої копії, без Договору відступлення права вимоги №150602/1, який зазначений як додаток до цього листа. Оригіналу такого листа у дочірнього підприємства немає.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що ним із ТОВ "БВМ-Енергосервіс" велись перемовини щодо укладення договору про відступлення права вимоги, але такі завершилися безрезультатно. Сканкопія листа від 02.06.2015 року на електронну адресу відповідача була надіслана передчасно. Однак в подальшому, ні оригінал такого листа, ні договір цесії дочірньому підприємству не направлялися.

ТОВ "БВМ-Енергосервіс" у листі від 19.07.2017 року №170719/1(копія у справі) надав аналогічну за змістом інформацію та додатково повідомив, що за наслідками переговорів вказане товариство відмовилось укладати із ТОВ "Меру Інтернешнл" договір про відступлення права вимоги. Як наслідок , станом на 19.07.2017 ні такого правочину, ні жодних інших діючих договорів , угод про співпрацю та взаємодію, тощо, між зазначеним господарюючим суб'єктом та позивачем по справі не існує.

З наведеного в сукупності, у суду відсутні підстави для висновку про заміну у спірних правовідносинах кредитора у зобов'язанні за правилами, що викладені у ст.ст. 512 -517 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого господарським товариством розрахунку, за неналежне виконання умов договору відповідачу за період з 24.05.2015 р. по 28.06.2017 р. нараховані 3 % річних в сумі 24 740 грн., інфляційні втрати в сумі 85 058,79 грн.

Разом з тим, Дочірнє підприємство заперечує щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на п.7.3.10 Договору, згідно якого нарахування будь-яких сум щодо відповідальності Покупця за невиконання грошового зобов'язання за цим договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання. Вважає, що таке нарахування за невиконання грошового зобов'язання за договором поставки №150410/2 припинилося 23.06.2015 р.

Суд критично оцінює твердження відповідача, виходячи з наступного.

Особливості регулювання грошових зобов'язань встановлено статтею 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний , а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наявність у договорі застереження про припинення нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов'язання, через один місяць від дня порушення такого зобов'язання, не звільняє його від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таке застереження є підставою для звільнення покупця від відповідальності, яка має іншу правову природу - неустойка (штраф, пеня), збитки, тощо.

Аналіз зазначених норм права та умов договору в справі, яка розглядається, дає суду підстави для висновку, що порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК України платежів, адже наявність передбачених у договорі обставин не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

Слід при цьому зазначити, що аналогічний за змістом висновок викладений і у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 р. по справі №3-1601гс16, який враховується судом при вирішенні даного спору, за правилами, що викладені у ст.111-28 ГПК України.

У пункті 1.12 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення зобов'язання, часткової оплати, суд вважає, що до задоволення підлягають 85 044,10 грн. інфляційних втрат та 24 740 грн. - 3% річних за період з 24.05.2015 р. по 28.06.2017 р. В решті суми нарахованих інфляційних втрат слід відмовити за безпідставністю.

З наведеного в сукупності, позов підлягає до задоволення лише частково.

У відповідності до ст.ст. 44,49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (вул. О.Кульчицької, 8, м.Тернопіль, Тернопільська область, 46001, ід. код 31995099) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меру Інтернешнл" вул. Садова, 16-Б, офіс 5, Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131, ід. код 37331658) - 360 462 (триста шістдесят тисяч чотириста шістдесят дві) грн. основного боргу; 85 044 (вісімдесят п'ять тисяч сорок чотири) грн. 10 коп. інфляційних втрат; 24 740 (двадцять чотири тисячі сімсот сорок) грн. 3% річних та 7 054 (сім тисяч п'ятдесят чотири) грн. 42 коп. в рахунок повернення судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 28.07.2017 р.

Суддя О.В. Руденко