Постанова

від 26.09.2017 по справі 921/356/17-г/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2017 р.зСправа № 921/356/17-г/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Плотніцького Б.Д.

суддів Кравчук Н.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", вих. № 06-2/1193 від 07.08.2017 року,

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2017 року (суддя Руденко О.В.),

у справі № 921/356/17-г/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Меру Інтернешнл", Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область,

до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", м. Тернопіль,

про cтягнення заборгованості в сумі 470 260,79 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2017 року у справі № 921/356/17-г/14 позов задоволено частково. З Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меру Інтернешнл" стягнуто 360 462 грн. основного боргу; 85 044 грн. 10 коп. інфляційних втрат; 24 740 грн. 3% річних та 7 054 грн. 42 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору в рахунок повернення судового збору.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2017 року, Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області у даній справі скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Свої доводи скаржник мотивує тим, зокрема, що відповідно до умов Договору, на підставі якого заявлено позов у даній справі, сторони дійшли згоди про те, що нарахування будь-яких сум щодо відповідальності Покупця за невиконання грошового зобов'язання припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання. Відтак, на переконання скаржника, нарахування 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання за Договором поставки №150410/2 припинилося 23.06.2015 р. Крім того, зазначає про те, що між Позивачем та ТОВ "БВМ-Енергосервіс" укладено договір відступлення права вимоги №150602/1, згідно якого у зобов'язаннях за переданим правом вимоги за договором поставки №150410/2 з 10.04.2015 р. саме ТОВ "БВМ-Енергосервіс" є кредитором. Таким чином, апелянт стверджує, що судом першої інстанції безпідставно не залучено до участі у справі ТОВ "БВМ-Енергосервіс" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 27.09.2017 року.

У судовому засіданні представники сторін висловили свої місркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Тернопільської області у даній справі залишити без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 10 квітня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меру Інтернешнл" (Постачальник) та Дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Покупець) було укладено договір поставки №150410/2, відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобовязується поставляти та передавати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати наступні товари: бітум дорожній.

Ціна договору становить 19800000,00 грн., в тому числі ПДВ 3300000,00 грн., що станом на дату укладення договору дорівнює загальній вартості товару. Загальна вартість товару складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього договору (п.3.1. Договору).

Згідно п.3.2. угоди ціна за одиницю товару встановлюється за домовленістю сторін на кожну партію товару, з урахуванням ринкових цін, умов поставки, термінів розрахунків, і фіксується в додаткових угодах або специфікаціях до договору.

Відповідно до умов Договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати Покупцем після пред'явлення Постачальником рахунку на оплату товару та підписання сторонами Акту приймання-передачі товару і передачі документів, зазначених пунктом 4.2. договору. До рахунка додаються: документи, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткові накладні, податкові накладні, акти прийому-передачі, товарно-транспортні та залізничні накладні, тощо. Покупець зобов'язується розрахуватись з Постачальником за отриманий товар протягом 30 днів з моменту отримання від Постачальника документів, зазначених у пунктах 4.1 - 4.2 договору. Інші умови розрахунку за отриманий товар обумовлюються додатково та фіксуються в додаткових угодах або специфікаціях до договору.

Згідно з п.п. 5.1, 5.4 та 5.5. Договору поставка товару за договором здійснюється після подачі письмової заявки-рознарядки Покупця на партію товару; після передачі товару та виконання обов'язку з поставки між сторонами оформляється Акт приймання-передачі товару, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін; обов'язок з поставки є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п.4.2. договору; датою передачі товару від Постачальника Покупцю вважається дата підписання Акту приймання-передачі товару.

В силу п.10.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015 р.

Сторонами підписано Додаток №1 до договору №150410/2 від 10.04.2015 р. про перелік та реквізити філій ДП "Тернопільський облавтодор" - одержувачів товару.

Відповідно до Специфікації №1 від 20.04.2015 р., що є Додатком №2 до договору №150410/2 від 10.04.2015 р., Постачальник поставляє Покупцю 30 тонн бітуму БНД 60/90, на загальну суму 429 000,00 грн. У Специфікації сторони передбачили, що товар поставляється автомобільним транспортом до с. Деренівка, Теребовлянського району, Тернопільської області - філія "Деренівський АБЗ" ДП "Тернопільський облавтодор", Покупець відшкодовує вартість транспортних витрат згідно п.5.2 договору.

Позивач, на виконання договірних зобов'язань, поставив ДП "Тернопільський облавтодор", з врахуванням транспортних витрат, товар на загальну суму 460 462 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною №8 від 23.04.2015 р. на суму 460 462 грн., товарно-транспортною накладною №Р8 від 22.04.2015 р., рахунком на оплату по замовленню №5 від 20.04.2015 р. на суму 460 462 грн. та Актом від 23.04.2015 р. приймання-передачі бітуму дорожнього БНД 60/90 по Договору поставки №150410/2 від 10.04.2015 р.

Вказані документи підписані представниками обох сторін без застережень.

За отриманий від Позивача товар, Відповідач розрахувався частково, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Окрім основного боргу в сумі 360 462 грн., Позивач просив суд стягнути на його користь 3 % річних в сумі 24 740 грн. та інфляційні втрати в сумі 85 058,79 грн. за період з 24.05.2015 р. по 28.06.2017 р.

Приймаючи оскаржуване рішення зі спору у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини сторін виникли з Договору поставки, а тому вони регулюються положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім та оплатним.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною першою ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 23.04.2015 р. Позивачем здійснено Відповідачу поставку обумовленого товару, що підтверджується видатковою накладною №8 від 23.04.2015 р. на суму 460 462 грн., товарно-транспортною накладною №Р8 від 22.04.2015 р. та Актом від 23.04.2015 р. приймання-передачі бітуму дорожнього БНД 60/90 по Договору поставки №150410/2 від 10.04.2015 р.

Вказана накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, яка фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки матеріальних цінностей Відповідачу на загальну суму 460 462 грн.

В силу ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 360 462 грн., яка Відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

При цьому, як правомірно зазначено судом першої інстанції, оскільки між Позивачем та ТОВ "БВМ-Енергосервіс" не досягнуто згоди щодо укладення договору відступлення права вимоги за договором поставки, на підставі якого заявлено позов у справі, то правові підстави для заміни у спірних правовідносинах кредитора у зобов'язанні відсутні.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку, за неналежне виконання умов договору Позивачем за період з 24.05.2015 р. по 28.06.2017 р. нараховано 3 % річних в сумі 24 740 грн. та інфляційні втрати в сумі 85 058,79 грн.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що стягненню з Відповідача підлягає 85 044 грн. 10 коп. інфляційних втрат та 24 740 грн. 3% річних. При цьому, судом зазначено, що за змістом ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак, твердження Відповідача про те, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання за Договором поставки №150410/2 припинилося 23.06.2015 р., є безпідставними.

Судова колегія погоджується з даними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.7.3.10 Договору нарахування будь-яких сум щодо відповідальності Покупця за невиконання грошового зобов'язання за цим договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, наявність у договорі застереження про припинення нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов'язання через один місяць від дня порушення такого зобов'язання, не звільняє його від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобовязання.

Таке застереження є підставою для звільнення покупця від відповідальності, яка має іншу правову природу неустойка (штраф, пеня), збитки, тощо.

Аналіз зазначених норм права та умов договору в справі, яка розглядається, дає підстави для висновку про те, що порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК України платежів, адже наявність передбачених у договорі обставин не звільняє Відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини, на які він покликається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не погоджується з доводами скаржника про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки він не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність заявленого позову.

З урахуванням приписів статті 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 49 ГПК України, належний до сплати судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2017 року у справі № 921/356/17-г/14 в сумі 7 759, 86 грн. покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1 . Рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2017 року у справі № 921/356/17-г/14 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Судові витрати за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (вул. О.Кульчицької, 8, м.Тернопіль, Тернопільська область, 46001, ід. код 31995099) в доход Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код 38007620, банк одержувача ГУДКУ у Львівській області, код банку 825014, рахунок №31216206782006) 7 759 грн. 86 коп. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.

4. На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак