Постанова

від 25.07.2017 по справі 918/1315/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2017 р. Справа № 918/1315/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Петухов М.Г.

при секретарі Вох В.С.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 22.05.2017р.

відповідача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю від 04.01.2017р. №06-17.

третьої особи : ОСОБА_3 - представника за довіреністю від 12.02.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко"

на рішення господарського суду Рівненської області від 21.02.17 р.

у справі № 918/1315/16 (суддя Марач В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко", м.Київ

до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України", м.Рівне

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Виробничий кооператив "Галіт", ОСОБА_4 Крим

про стягнення заборгованості в сумі 279 362,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.02.2017р. у справі №918/1315/16 договір про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року, укладений Виробничим кооперативом «Галіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білтіко» визнано недійсним (п. 1.ч.1 ст. 83 ГПК України). Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Білтіко» в задоволенні позову.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, вважає його прийнятим з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, таким, що підлягає скасуванню, зокрема, з таких підстав.

Так, скаржник вважає, що визнаючи договір про відступлення права вимоги №1202/1 від 12.02.2014 року недійсним, судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

З посиланням на ст. 129 Конституції України, ст. 215 ЦК України, п.п. 2.2., 2.5.2 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013року №11 зазначає, що оскільки відповідач не звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору №1202/1 від 12.02.2014 року про відступлення права вимоги, зустрічний позов до початку розгляду справи по суді не подавався, судовий збір не сплачувався, матеріальні та процесуальні підстави для визнання договору №1202/1 від 12.02.2014 року про відступлення права вимоги недійсним - відсутні, судом першої інстанції порушено принципи змагальності та диспозитивності.

Виходячи за межі розгляду справи, визнаючи недійсним договір про відступлення права вимоги, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні обгрунтував п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України та п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 p. N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", який передбачає, що якщо вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Обов'язковою умовою застосування п. 1 ч.1 ст. 83 ГПК України, вказує скаржник, є переконлива мотивація суду необхідності виходу за межі позовних вимог та відходу від принципу змагальності сторін.

Згідно з п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у разі, коли учасниками оспорюваного правочину є декілька осіб, а позов поданий однією з них, господарський суд мас вирішити питання про залучення до участі у справі як відповідачів усіх зазначених осіб (частина перша статті 24 ГПК), - за умови, що склад сторін у справі узгоджуватиметься з вимогами статті 1 названого Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, звертає увагу скаржник, ухвалою від 01.02.2017 року господарського суду Рівненської області Виробничий кооператив "Галіт", яке є стороною договору №1202/1 від 12.02.2014 року про відступлення права вимоги, було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не має самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, а не як відповідача, як це роз'яснено у п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013.

Крім того, відповідач з позовом про визнання недійсним договору №1202/1 від 12.02.2014року про відступлення права вимоги не звертався, зустрічний позов до початку розгляду справи по суті не подавався, а тому висновок суду в оскаржуваному рішенні є передчасним, оскільки суперечить принципу диспозитивності сторін судового процесу.

Отже, вказує скаржник, визнавши недійсним укладений не стороною у справі, а третьою особою (Виробничий кооператив "Галіт") договір про відступлення права вимоги №1202/1 від 12.02.2014 року, без залучення Виробничий кооператив "Галіт" до участі у справі як відповідача, господарський суд без достатніх на те підстав вийшов за межі позовних вимог, що суперечить вимогам процесуального законодавства та принципам диспозитивності і змагальності сторін у судовому процесі.

Також вказує на аналогічні висновки Вищого господарського суду України у постанові по справі N908/3604/14 від 15.07.2015 року.

Щодо висновків суду в оскаржуваному рішенні про те, що договір про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року суперечить пункту 3 статті 512 та пункту 3 статті 1079 ЦК України, оскільки скаржник не являється фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення факторингової операції, а договір про відступлення права вимоги №1202/1 від 12.02.2014 року передбачає оплату, - скаржник зазначає, що чинне законодавство України не містить норм про безвідплатність договору відступлення права вимоги, тому висновки суду про те, що договір №1202/1 від 12.02.2014 року про відступлення права вимоги є договором факторингу - безпідставне.

Крім того, скаржник вказує, що в оскарженому рішенні суду було відмовлено у задоволенні позовних вимог скаржника з підстав недійсності договору про відступлення права вимоги №1202/1 від 12.02.2014 року, через що суд не досліджував фактичних обставинам справи, не надавав оцінки доказам, окрім тих, що пов'язані з недійсністю договору про відступлення права вимоги №1202/1 від 12.02.2014 року.

Так, зауважує, що 28 вересня 2012 року Виробничий кооператив Галіт та Дочірнє підприємство Рівненський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України уклали договір поставки №6/13-12.

На виконання умов договору, постачальник поставив за заявками відповідача його філіям товару на загальну суму 409 362, 57 грн.

На виконання умов договору за кожною поставкою було підписано акти приймання-передачі товару та направлені рахунки на оплату.

В свою чергу, зазначає позивач, відповідач частково розрахувався за поставлений товар, а саме відповідачем було оплачено: 21 061,43 грн. за поставлений товар філії Сарненська ДЕД Дочірнього підприємства Рівненський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України , 108 938,57 грн. за поставлений Товар філії Рівненський Райавтодор Дочірнього підприємства Рівненський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України ; за поставлений товар філії Дубенська ДЕД Дочірнього підприємства Рівненський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України відповідач не розраховувався взагалі.

Таким чином, зважаючи на часткову оплату за поставлений товар на виконання умов договору, відповідач зменшив суму заборгованості до 279 362, 57 грн.

Існуюча заборгованість підтверджується актами звіряння взаємних розрахунків, видатковими та податковими накладними.

З посиланням на п. 4.4.1. постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , вказує, що часткове виконання відповідачем умов договору поставки, а саме: розрахунок за поставлений товар та підписання актів звіряння взаєморозрахунків відповідачем є діями, що свідчать про визнання ним боргу.

Разом з тим, скаржник зазначає, що 12 лютого 2014 року між постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю Білтіко (код ЄДРПОУ 34529414) було укладено договір №1202/1 про відступлення права вимоги.

Згідно з договором №1202/1 постачальник відступив позивачу майнові права вимоги до відповідача щодо виконання зобов'язань за договором поставки №6/13-12 від 28.09.2012 p., що був укладеним між постачальником та відповідачем, тобто реального виконання зобов'язань за вказаним договором поставки на загальну суму 279 362, 57 грн.

Просить рішення господарського суду Рівненської області від 21.02.2017р. у справі №918/1315/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу Виробничий кооператив "Галіт" вказує, що підтримує апеляційну скаргу, з огляду, зокрема, на таке.

Зважаючи на те, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору №1202/1 від 12.02.2014 року про відступлення права вимоги, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог та заперечень та грубо порушив принцип змагальності та диспозитивності.

При цьому, вийшовши за межі позовних вимог, визнаючи недійсним договір, ВК Галіт було залучено судом першої інстанції у справу у якості третьої особи, а не у якості співвідповідача, чим було обмежено процесуальні права ВК Галіт по даній справі.

Звертає увагу, що відповідачем частково виконувались умови договору поставки, а саме: здійснювалися часткові розрахунки за поставлений товар, підписувалися акти звіряння взаєморозрахунків, що є діями, що свідчать про визнання боргу відповідачем та спростовують заперечення відповідача в суді першої інстанції про те, що ВК Галіт не набуло права вимоги до відповідача за договором поставки.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року до позивача переходить майнове право вимагати замість постачальника від відповідача реального виконання зобов'язань по договору поставки №6/13-12 від 28.09.2012 p. на загальну суму 279 362, 57 грн.

Відповідно до п.5 договору №1202/1 від 12.02.2014 року про відступлення права вимоги моментом переходу права вимоги від первісного кредитора (ВК Галіт ) до скаржника є дата підписання договору - 12.02.2014 року.

Підсумовуючи вищевикладені обставини, третя особа вважає, що суд першої інстанції, за відсутності рішення суду, або зустрічного позову про визнання недійсним договору №1202/1 від 12.02.2014 року про відступлення права вимоги, не залучивши Виробничий кооператив Галіт як відповідача, визнаючи за власною ініціативою недійсним договір №1202/1 від 12.02.2014 року про відступлення права вимоги, грубо порушив принципи змагальності та диспозитивності сторін під час розгляду справи.

Разом з тим, вважає, що позовні вимоги, викладені у позовній заяві, є обґрунтованими та підтвердженими доказами, а тому підлягають задоволенню. Зважаючи на вищевикладене, вважає, що апеляційна скарга по справі № 918/1315/16 на рішення господарського суду Рівненської області від 21.02.2017 року також підлягає задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" зазначає, зокрема, таке.

Договір №1202/1 про відступлення права вимоги від 12.02.2014 року, укладений всупереч вимогам п.11.5 договору поставки солі технічної N2 06/13- 12 від 28.09.2012 року, яким передбачено, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших (третіх) осіб допускається виключно за умови письмового погодження з іншою стороною.

Так, з посиланням на ст.ст. 215, 512, 516, 1077, 1079 ЦК України вказує, що у п. 3 договору про відступлення права вимоги зазначено, що ТОВ «Білтіко» сплачує ВП Галіт суму у розмірі 279362,57 грн. протягом невизначеного терміну та ТОВ «Білтіко» не являється фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення факторингової операції.

Крім того, вважає відповідач, договір про відступлення права вимоги може бути договором факторингу лише за умови дотримання вимог ст. 1079 ЦК України, у протилежному випадку він є договором відступлення права вимоги, на які поширюються положення ст.ст. 512-519 ЦК України і обмеження щодо відступлення за згодою з боржником, та не поширюються положення ст. ст. 1077-1086 ЦК України.

Оскільки договором про відступлення права вимоги не встановлено терміну оплати за передане право вимоги на думку відповідача, сплата взагалі не проводилася і відповідно укладений договір №1202/1 від 12.02.2014 року є удаваним, тобто таким який не направлений на реальне настання наслідків.

Пунктом 11.5 договору поставки № 6/13-12 від 28.09.2012р. передбачено, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших (третіх) осіб допускається виключно за умови письмового погодження з іншою стороною.

Тобто, передача права вимоги, належної ВП Галіт , ТзОВ Білтіко можлива лише за умови отримання письмової згоди від боржника.

Таким чином, укладення договорів відступлення права вимоги здійснено всупереч основного договору - без отримання попередньої згоди на такі дії боржника.

З огляду на незаконність договору відступлення вбачається незаконність отримання права вимоги, а тому даний договір підлягає визнанню недійсним.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Вказав на поважність пропуску позовної давності, оскільки їхні первинні бухгалтерські документи, були помилково надіслані на адресу відповідача та повернуті їм лише у 2016 році. Просить рішення господарського суду Рівненської області від 21.02.2017р. у справі №918/1315/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник третьої особи підтримав представника позивача в повному обсязі. Просить рішення господарського суду Рівненської області від 21.02.2017р. у справі №918/1315/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим. Не заперечила проти наявності боргу перед Виробничим кооперативом «Галіт» , однак вважає, що жодної заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Білтіко» немає, оскільки договір про відступлення права вимоги укладений з порушенням і не відповідає вимогам законодавства, оскільки він укладений в порушення п.11.5 договору поставки від 28.09.2012р. №6/13-12 - відступлення права вимоги можливе лише за письмовою згодою відповідача, якої не було. Зауважила про пропуск строку позовної давності. Просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 28 вересня 2012 року Виробничим кооперативом «Галіт» (постачальник) та Дочірнім підприємством «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія» Автомобільні дороги України» (покупець) укладено договір поставки №6/13-12, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити наступний товар: сіль морська поварена зернова технічна без антизлежувача у кількості 2 100 тон.

Згідно із п. 3.1 договору ціна та загальна вартість товару встановлюється на кожну партію і оформляється додатковими угодами, які являються невід'ємною частиною цього договору.

Розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати покупцем після, отримання від постачальника рахунку на оплату товару та підписання сторонами акту приймання - передачі товару і передачі документів, зазначених пунктом 4.2. договору або поетапної оплати покупцем поставлених товарів відповідно до додаткової домовленості сторін (п. 4.1. договору).

У п. 4.2 договору сторони визначили, що до рахунка додаються: документи, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткові накладні, податкові накладні та інші первинні документи, передбачені для даного виду товару чинним законодавством. В разі ненадання зазначених цим пунктом договору документів постачальник зобов'язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (витрати).

Відповідно до п. 4.3. договору сторони свідчать, що покупець зобов'язується розраховуватися з постачальником за отриманий товар протягом 60 календарних днів з моменту отримання від постачальника партії товару після підписання акту - приймання передачі протягом терміну, встановленого умовами договору, з моменту отримання рахунку - фактури.

Строк (термін) поставки (передачі) товарів за договором: постачальник здійснює поставку партії товару на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2000) в 12-ти денний термін після отримання заявки факсимільним зв'язком покупця на кожну партію, якщо строк поста не узгоджено сторонами додатково. У заявці покупця вказується: найменування товару, кількість товару, умови поставки згідно умов ІНКОТЕРМС 2000. Після передачі товару між сторонами оформлюється акт приймання-передачі товару, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін. (п.п.5.1,.5.5. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2012р. (п.10.1 договору).

08.10.2012 року сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №6/13-12, відповідно до якої було доповнено п. 4.1. договору наступним абзацом: "Замовник проводить попередню оплату послуг залізничного транспорту, а також послуг автомобільного транспорту по перевезенню вантажу від складу постачальника до залізничної станції покупця згідно виставлених продавцем рахунків шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця."

Судом встановлено, на виконання умов договору від 28.09.2012р. №6/13-12, ВК Галіт поставив за заявкою відповідача від 28.09.2012р. №9/1573 його філіям товар загальною вартістю 300 424,00грн.: філії Дубенська ДЕД Дочірнього підприємства Рівненський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України за видатковими накладними від 12.12.2012 року: №650 на суму 29 116,50 грн., №685 - на суму 25 662,00 грн., №685 - на суму 30 174,00 грн., №687 - на суму 29 469,00 грн., за видатковою накладною від 14.12.2012 року №675 - на суму 30 291,50 грн., що разом складає (29 116,50 + 25 662,00 + 30 174,00 + 29 469,00 + 30 291,50) суму 144 713,00 грн.; філії Сарненська ДЕД Дочірнього підприємства Рівненський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України за видатковою накладною від 13.12.2012 року №674- на суму 29 516,00 грн., за видатковими накладними від 14.12.2012 року: №676 - на суму 31 913,00 грн., №688 - на суму 31 584,00 грн., №689 - на суму 31 584.00 грн., №690 - на суму 31 114,00 грн., що разом складає (29 516,00 + 31 913,00 + 31 584,00 + 31 584,00+ 31 114,00) суму 155 711,00 грн. Вказані обставини підтверджуються також актами приймання - передачі товару №№1-10.

На підтвердження факту поставки товару філії Рівненський Райавтодор Дочірнього підприємства Рівненський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України на загальну суму 108 938,57 грн. позивач надав акт звіряння розрахунків, одночасно зазначивши, що вказана сума оплачена.

За розрахунками позивача оплату за поставлений товар проведено частково на суму 21 061,43 грн. за поставлений товар філії «Сарненська ДЕД» Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України» ; за поставлений товар філії «Дубенська ДЕД Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України» відповідач не розраховувався взагалі. Таким чином, зважаючи на часткову оплату за поставлений товар на виконання договору, заборгованість відповідача складає 279 362, 57 грн. (300424,00 грн. - 21061,43 грн.).

Разом з тим, в матеріалах справи міститься копія графіка погашення заборгованості ДК "Рівненський облавтодор" за поставлену технічну сіль ВК "Галіт".

12 лютого 2014 року Виробничий кооператив «Галіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білтіко» було укладено договір №1202/1 про відступлення права вимоги.

Згідно із договором №1202/1 ВК "Галіт" відступив позивачу право вимоги до відповідача, щодо виконання зобов'язань за договором №6/13-12 від 28.09.2012 р., що був укладеним між ВК "Галіт" та відповідачем.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року до позивача переходить майнове право вимагати замість Виробничого кооперативу «Галіт» від відповідача реального виконання зобов'язань по договору поставки №6/13-12 від 28.09.2012 р. на загальну суму 279 362, 57 грн.

За наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Білтіко» , керуючись ст. ст. 20, 193, 265 ГК України, ст.ст. 11, 512, 514, 525, 526, 530, 610-612, 628-629 ЦК України звернулося із позовом до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості в сумі 279 362,57 грн.

Як зазначалося, рішенням господарського суду Рівненської області від 21.02.2017р. у справі №918/1315/16 договір про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року, укладений Виробничим кооперативом «Галіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білтіко» визнано недійсним; відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Білтіко» в задоволенні позову.

Судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання недійсним договору, однак вважає правомірним висновок суду про відмову у стягненні 279362,57 грн. боргу, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як убачається із матеріалів справи Виробничим кооперативом «Галіт» та Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" виникли правовідносини на підставі укладеного ними договору поставки №6/13-12 від 28.09.2012р.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст. 510 ЦК України)

Як зазначалося, 12 лютого 2014 року Виробничим кооперативом «Галіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білтіко» було укладено договір №1202/1 про відступлення права вимоги, відповідно до якого кредитор відступає новому кредитору майнові права вимоги до боржника щодо виконання зобов'язань за договором №6/13-12 від 28.09.2012р., а саме на загальну суму 279 362,57 грн.

У ч.1,3 ст. 512 ЦК України, зокрема передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Договір поставки від 28.09.2012р. №6/13-12 не містить заборони щодо заміни кредитора у зобов'язанні, однак передбачає погодження такої заміни з іншою стороною (п.11.5 договору)

На підставі договору про уступку права вимоги від 12.02.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Білтіко» , як новий кредитор, звернулося із позовом до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості в сумі 279 362,57 грн.

Як зазначалося вище, суд першої інстанції, керуючись п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року, укладений Виробничим кооперативом «Галіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білтіко» .

Визнаючи недійсним вказаний договір № 1202/1 від 12.02.2014 року, застосовуючи положення ст.ст. 203, 215, 510, 512, 516, 1077, 1079 ЦК України та п. 11.5 договору поставки №6/13-12 від 28.09.2012р., місцевий господарський суд вказав, що договір відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року укладено без попереднього погодження зі стороною договору поставки №6/13-12 від 28.09.2012р. - Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України"; посилання представника позивача на те, що законодавством України не передбачено погодження з боржником відступлення права вимоги та не встановлено самої форми такого погодження є безпідставним, так як законодавством передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. В той же час і договором поставки №6/13-12 від 28.09.2012р. і п.3 ст.512 та п.п.1 статті 516 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні за зазначеним договором може бути замінений виключно за умови письмового погодження з іншою стороною, в даному випадку Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України". Крім того, суд зазначив, що ТОВ «Білтіко» не являється фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення факторингової операції, а тому прийшов до висновку, що договір про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року суперечить Цивільному кодексу України, а саме пункту 3 статті 512 та пункту 3 статті 1079. З огляду на вказане, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК за власною ініціативою визнав недійсним договір про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року, укладений між Виробничим кооперативом Галіт та Товариством з обмеженою відповідальністю Білтіко .

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, виходячи із такого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що судом першої інстанції визнано недійсним договір про відступлення права вимоги, незважаючи на те, що ВК "Галіт" не є стороною у справі.

Крім того, відповідач вимогу про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги не заявляв, чим порушено принцип диспозитивності судового розгляду справи, закріплений Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а також основні засади судочинства, передбачені ст. 129 Конституції України, зокрема змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За наведеного, рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року, прийняте на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, підлягає скасуванню.

Отже, розглядаючи вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю Білтіко про стягнення заборгованості у сумі 279362,57грн. за договором поставки №6/13-12 від 28.09.2012р., укладеного ВК "Галіт" та ДП "Рівненський облавтодор", колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, у п. 4.3. договору сторони передбачили, що покупець зобов'язується розраховуватися з постачальником за отриманий товар протягом 60 календарних днів з моменту отримання від постачальника партії товару після підписання акту - приймання передачі протягом терміну, встановленого умовами договору, з моменту отримання рахунку - фактури.

Як убачається із матеріалів справи, на виконання умов договору постачальник поставив філіям відповідача за його заявкою товару на загальну суму 300 424,00 грн., а саме: філії «Дубенська ДЕД» на загальну суму 144 713 грн.; філії «Сарненська ДЕД» Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія» Автомобільні дороги України» на загальну суму 155 711,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, актами приймання - передачі товару, підписаними представниками філій та скріплені їх печатками.

Первинні документи на підтвердження поставки товару філії Рівненський Райавтодор Дочірнього підприємства Рівненський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України на загальну суму 108 938,57 грн. у матеріалах справи відсутні, однак за даними позивача вартість товару повністю оплачена, й вимога про стягнення цієї суми не стоїть.

Таким чином, у визначений договором строк відповідач не виконав зобов'язання з оплати поставленого товару, а розрахувався лише частково, у зв'язку із чим станом день звернення до суду з позовом заборгованість становить 279 362, 57 грн. (300424,00грн. - 21061,43 грн.). Наявність заборгованості на суму 279 362, 57 грн. відповідачем перед ВК "Галіт" не заперечується. Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, судова колегія вважає доведеною наявність у Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія» Автомобільні дороги України» заборгованості за договором поставки №6/13-12 від 28.09.2012р.

Проте, відповідач заявив про сплив позовної давності для звернення із позовом до суду, вказуючи на те, що це є підставою для відмови у позові.

Позивач не заперечує даний факт та зазначає про поважність причин пропуску, вказує, зокрема, що 20.02.2014 року менеджером ТОВ "Білтіко" ОСОБА_5 за власною ініціативою, без погодження із керівником, з метою здійснення звірки взаємних розрахунків та визначення дійсного обсягу боргу відповідача на адресу Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія» Автомобільні дороги України» були направлені оригінали накладних, які підтверджували факт поставки товарів за договором поставки №1202/1 від 12.02.2014 року, передані їм ВК "Галіт". Наказаом директора ТОВ "Білтіко" від 15.05.2014року №15/03/14 менеджеру - ОСОБА_5 оголошено догану. Вказує, що вони неодноразово зверталися до відповідача із вимогами про повернення накладних, помилково відправлених на адресу Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія» Автомобільні дороги України» , зокрема, зазначає про останню вимогу від 24.10.2016р. №24/10 та що 28.11.2016р. накладні були повернуті листом з описом вкладення.

На підтвердження вказаного надає копії наказів від 12.03.2014р. №12/03/14 про надання пояснень щодо накладних за договором поставки від 28.09.2012р. №6/13-12 , від 15.05.2014р. №15/03/14 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_5, пояснення від 15.03.2014р., вимоги №24/10 від 24.10.2016р., рекомендованого повідомлення про вручення та опису вкладення, конверту та опису вкладення у цінний лист від 26.11.2016р. на підтвердження надіслання ТОВ "Білтіко" видаткових накладних та повернення їх відповідачем цінним листом від 26.11.2016р.(а.с. 76-83).

Судова колегія не бере до уваги пояснення скаржника про поважність причин пропуску строку позовної давності, оскільки відсутність оригіналів вказаних накладних не позбавляла можливості позивача звернутися із позовом до суду з копіями вказаних документів та у порядку ст.38 ГПК України звернутися до суду із клопотанням про витребування у відповідача вказаних оригіналів накладних.

Доводи скаржника, що підписання відповідачем актів звірки взаєморозрахунків свідчить про визнання ним боргу й переривання позовної давності є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи акти звірки розрахунків відповідач не підписував.

Крім того, представники скаржника та третьої особи вказували на переривання строку позовної давності, у зв'язку із підписанням Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України" та Виробничим кооперативом Галіт графіку погашення заборгованості Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" за поставлену технічну сіль ВК Галіт . Судова колегія не бере до уваги вказаний графік , оскільки в порушення ст. 36 ГПК України ні позивачем, ні третьою особою не надано оригіналу вказаного графіку, а відповідач, в свою чергу, заперечує його підписання. Не надано також, і інших доказів на підтвердження волевиявлення відповідача на його підписання, порядку чи способу його підписання.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, яка підлягає застосуванню до вимог про визнання недійсними спірних наказу та рішення.

Перебіг позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, як убачається із наявних у справі видаткових накладних, підписаних сторонами,- №650 від 12.12.2012р. на суму 29116,50 грн., №685 від 12.12.2012р. на суму 25662,00 грн., від 12.12.2012р. №686 на суму 30174,00грн., від 12.12.2012р. №687 на суму 29469,00грн., від 14.12.2012р. №675 на суму 30291,50 грн., від 14.12.2012р. № 676 на суму 31913,00грн., від 14.12.2012р. №690 на суму 31114,00грн., від 14.12.2012р. №689 на суму 31584,00 грн., від 14.12.2012р. №688 на суму 31584,00 грн., від 13.12.2012р.№674 на суму 29516,00 грн., актів приймання - передачі, за тими ж датами, філії відповідача товар отримали.

Відповідно до п. 4.3. договору покупець зобов'язується розраховуватися з постачальником за отриманий товар протягом 60 календарних днів з моменту отримання від постачальника партії товару після підписання акту - приймання передачі протягом терміну, встановленого умовами договору, з моменту отримання рахунку - фактури.

Таким чином, перебіг строку позовної давності за накладними від 12.12.2012р. розпочався 13.02.2013р., за накладною від 13.12.2012р. розпочався 14.02.2013р., за накладними від 14.12.2012р. - 15.02.2013р. та сплив, відповідно, 13.02.2016р., 14.02.2016р. та 15.02.2016р.

З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся з позовом до господарського суду Рівненської області 19.12.2016р., тобто поза межами строку позовної давності.

За ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Враховуючи заяву Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України" про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, проте у зв'язку із спливом позовної давності.

Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами неможливості звернення із позовом до суду в межах строку позовної давності.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права (п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України) призвело до прийняття неправильного рішення в частині визнання недійсним договору.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 21.02.2017р. у справі №918/1315/16 слід скасувати в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 1202/1 від 12.02.2014 року, у решті рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 21.02.2017 року у справі №918/1315/16 скасувати в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1202/1 від 12.02.2014 року, укладеного Виробничим кооперативом Галіт та Товариством з обмеженою відповідальністю Білтіко . В решті рішення залишити без змін.

3. Справу №918/1315/16 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.