Постанова

від 26.06.2017 по справі 826/9685/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

26 червня 2017 року 13:15 справа №826/9685/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Мажор Груп" доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Мажор Груп" (далі по тексту - позивач, ПП "Мажор Груп") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі), в якому просить: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №1 від 09 травня 2016 року; 2) зобов'язати прийняти та зареєструвати звітну податкову декларацію з податку на додану вартість ПП "Мажор Груп" за травень 2016 року, звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за травень 2016 року днем їх фактичного отримання відповідачем, тобто 01 червнем 2016 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/9685/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 12 вересня 2016 року представник позивача не прибув, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Між платником податків код ЄДРПОУ 40322423 - ПП "Мажор Груп", в особі Сови О.С. та ДПІ у Печерському районі в особі Датій О.А. 09 травня 2016 року, укладено договір про визнання електронних документів №1, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Згідно з квитанцією №2 вказаний договір прийнято органом ДФС з реєстраційним номером документу - 9072646243.

ПП "Мажор Груп" надіслало 01 червня 2016 року засобами електронного зв'язку до ДПІ у Печерському районі податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2016 року разом із додатком 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)" (далі по тексту - додаток 5) та реєстром виданих та отриманих податкових накладних.

Згідно з квитанціями №1 вказана податкова звітність доставлена до центрального рівня Державної податкової служби України 01 червня 2016 року, однак не прийнята, у зв'язку із помилкою: "порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233, а саме можливо, відсутній договір про визнання електронної звітності".

Позивач зазначає, що у ДПІ у Печерському районі не було жодних правових підстав для одностороннього розірвання договору про визнання електронних документів, а тому вважає такі дії відповідача протиправними; крім того, позивач зазначає, що про одностороннє розірвання договору про визнання електронних документів відповідач повинен був письмово повідомити позивача, однак будь-яких повідомлень останній не отримував.

Відповідач проти адміністративного позову заперечував з підстав відповідності своїх дій вимогам чинного законодавства.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233 (далі по тексту - Інструкція).

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції передбачено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Розділом VІ додатку І Інструкції встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами.

З моменту укладання цього Договору всі попередні домовленості та укладені правочини між Платником податків та органом ДПС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність.

Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо Платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів.

Орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації.

У разі припинення дії Договору надісланий Платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Згідно частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частиною першою статті 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що одностороннє розірвання договору означає односторонню волю сторони угоди, яка має право на вчинення таких дій, що у свою чергу передбачає доведеність з боку управленої сторони наявності обставин, з якими умови договору пов'язують можливість реалізації права однієї із сторін на одностороннє розірвання договору.

В межах спірних правовідносин, законодавством встановлено виключні випадки, які дають право органу ДФС розірвати договір в односторонньому порядку, а саме: у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В силу положень частини першої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідач, не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що станом на 01 червня 2016 року існували будь-які обставини, які б давали можливість для одностороннього розірвання договору про визнання електронних документів №1 від 09 травня 2016 року, укладеного із ПП "Мажор Груп", а саме: доказів ненадання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або доказів зміни місця реєстрації, іншого істотного порушення позивачем умов договору.

Посилання відповідача у запереченнях на позов на обставини надіслання ним 24 травня 2016 року ПП "Мажор Груп" повідомлення про наявність спірних питань щодо електронного документообігу під час перевірки автентичності електронних документів та призупинення договору про визнання електронних документів суд до уваги не приймає, оскільки наведене не підтверджується документально, а також не є підставою для одностороннього розірвання договору про визнання електронних документів.

Таким чином, суд вважає, що правові підстави для розірвання договору про визнання електронних документів №1 від 09 травня 2016 року в односторонньому порядку відсутні, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ДПІ у Печерському районі щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання прийняти та зареєструвати звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2016 року (з додатками), днем їх фактичного отримання відповідачем, тобто 01 червнем 2016 року, суд керується наступним.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Як визначено у пункті 49.15 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Таким чином, наведені норми Податкового кодексу України вказують, що платник податків може обрати на свій розсуд спосіб подання податкової декларації до контролюючого органу, у свою чергу прийняття податкової декларації є обов'язком останнього; відмова у прийнятті податкової декларації може мати місце у разі її заповнення з податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Інструкції податкові документи в електронному вигляді з обов'язковими реквізитами (у тому числі з електронним цифровим підписом платника податків (його посадових осіб)), подані відповідно до цієї Інструкції, згідно із законодавством є оригіналами, мають юридичну силу, повинні зберігатися та можуть використовуватися під час судового або досудового вирішення спорів.

Пунктом 5 розділу ІІ Інструкції визначено, що у разі подання податкового документа в електронному вигляді платник податків має право не подавати податкові документи на паперових носіях.

Відповідно до пунктів 7.3 - 7.5 розділу ІІІ Інструкції: після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту); перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку; підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Прийом податкових документів здійснюється Центральним порталом приймання електронної звітності Державної фіскальної служби України.

У даному випадку, як свідчить зміст квитанцій №1, податкова звітність ПП "Мажор Груп" з податку на додану вартість за травень 2016 року по суті не прийнята на стадії надходження до Центрального порталу приймання податкової звітності лише з однієї причини - у зв'язку із розірванням договору про визнання електронних документів.

З огляду на наведені вище висновки суду про протиправність дій відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів №1 від 09 травня 2016 року, суд приходить до висновку, що цей договір не втратив своєї юридичної значимості для цілей реалізації позивачем свого права на подання звітності в електронному вигляді.

Однак, як встановлено під час розгляду справи, податкова звітність з податку на додану вартість не була прийнята на рівні Державної податкової служби України, правонаступником якої є Державна фіскальна служба України, та не надсилалась до районного рівня, а, отже, не надходила до ДПІ у Печерському районі.

Беручи до уваги те, що позивач не заявляв позовних вимог до Державної фіскальної служби України, враховуючи те, що заміна відповідача або залучення співвідповідача у справі є правом, а не обов'язком суду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов'язання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС прийняти спірну податкову звітність.

При цьому суд зауважує, що ДПІ у Печерському районі не було перевірено наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів податкової декларації, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ПП "Мажор Груп" про зобов'язання вчинити дії нормативно та документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірності своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПП "Мажор Груп" підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства "Мажор Груп" задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №1 від 09 травня 2016 року.

3. В іншій частині адміністративного позові відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Мажор Груп" суму понесених ним витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко