Постанова

від 27.07.2017 по справі 915/615/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2017 р.Справа № 915/615/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.,

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н, дата видачі : 20.11.15;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 04/1309, дата видачі : 30.12.16;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2016р.

у справі № 915/615/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» , м.Миколаїв

до скаржника

про стягнення 841 504 грн. 17 коп.

/повна фіксація судового процесу здійснювалась відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України /,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря - Сервіс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» інфляційних втрат, нарахованих за період з 01 квітня по 30 червня 2015, в сумі 841 504,17 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судовий збір у сумі 12 622,56грн.

Підставою позивних вимог є невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно мирової угоди від 28.07.2004 року, затвердженої ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.08.2004 у справі №8/167 (у редакції додаткової угоди № 4 від 05.07.2007 року, затвердженої ухвалою суду від 19.07.2007 року).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2016р. (суддя В.Д. ОСОБА_4Д.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» інфляційні втрати в сумі 841 504,17, а також судовий збір в сумі 12 622,56грн.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідачем не надано належних доказів, які б вказували на виконання ним зобов'язань за укладеною між сторонами мировою угодою від 28.07.2004р.( у редакції додаткової угоди №4 від 05.07.2007.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» звернулось до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій стверджує, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема на його думку, місцевий господарський суд допустив порушення ч. 1 ст. ст. 4-7, ч. 1 ст. 42 ГПК України, що призвело до незастосування до спірних правовідношень положень ч. 1 ст. 256, ч.1 ст. 257, ч.4,5 ст. 267, ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення невірно визначено початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідношеннях, а саме з моменту отримання позивачем постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень від 24.10.2014р.. На його думку ТОВ Зоря-Сервіс і без отримання зазначеної постанови не був позбавлений можливості звернутися з позовом до суду про спонукання до виконання мирової угоди, шляхом стягнення грошових коштів.

Крім того, скаржник не згоден з розрахунком інфляційний втрат здійсненим позивачем та вважає, що при визначені періоду, за який було розраховано інфляційні втрати, останнім навмисно було їх подрібнено таким чином, аби не включити липень, серпень та жовтень 2015р., в яких мала місце дефляція, що призвело до завищення суми нарахованих інфляційних втрат на 104 246,58грн.

У відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні представник позивача спростовує її доводи та просить її без задоволення, а оскаржене рішення господарського суду -без змін.

Розглянувши матеріали справи, пояснення представників сторін, доводи апеляційної скарги, заперечень на неї та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого рішення, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.10.2003 року у справі № 8/167 у задоволенні позовних вимог ТОВ «Зоря-Сервіс» до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» (яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» ) про стягнення заборгованості в сумі 8 587 435,83 грн. - відмовлено. (а.с. 7-8 т. 1)

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.12.2003 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2004 року, рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.10.2003 року у справі № 8/167 скасовано, позов задоволено, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» (яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» ) на користь ТОВ «Зоря-Сервіс» борг у сумі 7512118,08грн. та збитки від інфляції у сумі 1 075 317,75 грн. (а.с. 9-11 т. 1)

На виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16.12.2003 року у справі № 8/167 судом першої інстанції виданий наказ від 26.12.2003 року (а.с. 16 т. 1), який був пред'явлений до виконання.

Відділом Державної виконавчої служби (далі - ДВС) Ленінського управління юстиції у м.Миколаєві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.01.2004 року. (а.с.17 т. 1)

На стадії виконання судового рішення позивач та відповідач уклали мирову угоду від 28.07.2004 року (а.с. 18, т. 1), яка затверджена ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.08.2004 року у справі № 8/167 (а.с. 19 т. 1), у зв'язку з чим державним виконавцем винесена постанова від 29.11.2004 року про закінчення виконавчого провадження (а.с. 20 т. 1).

У подальшому сторонами укладались додаткові угоди до мирової угоди від 28.07.2004 року, а саме:

01.08.2006 року - додаткова угода № 1, яка затверджена ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.08.2006 року (а.с. 21,22 т. 1);

03.01.2007 року - додаткова угода № 2, яка затверджена ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2007 року (а.с. 23,24 т.1);

30.03.2007 року - додаткова угода № 3, яка затверджена ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2007 року (а.с. 25,26 т. 1);

05.07.2007 року - додаткова угода № 4, яка затверджена ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року (а.с. 27,28 т.1).

Зазначені додаткові угоди є невід'ємними частинами мирової угоди від 28.07.2004 року.

Згідно умов мирової угоди від 28.07.2004 року в редакції додаткової угоди № 4 від 05.07.2007 року, останнім терміном погашення заборгованості відповідача перед ТОВ «Зоря-Сервіс» є грудень 2011 року.

У зв'язку з порушенням відповідачем виконання графіку погашення боргу, встановленого додатковою угодою № 4 від 05.07.2007 року до мирової угоди від 28.07.2004 року, позивач 05.03.2008 року звернувся до Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження (а.с. 29 т.1).

Постановою Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції від 11.03.2008 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року у справі № 8/167 про затвердження додаткової угоди № 4 від 05.07.2007 року до мирової угоди від 28.07.2004 року (а.с. 30 т.1).

Постановою Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції від 25.03.2008 року зупинено виконавче провадження, оскільки ВАТ по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» було внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть учать у процедурі погашення заборгованості, відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (а.с. 31 т. 1).

У подальшому вказане виконавче провадження було передано з Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції до Підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області.

01.03.2013 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області виніс три постанови:

- про поновлення виконавчого провадження з виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року у справі № 8/167 про затвердження додаткової угоди № 4 від 05.07.2007 року до мирової угоди від 28.07.2004 року (а.с. 34 т. 1);

- про зміну назви сторони виконавчого провадження (а.с. 35 т.1);

- про зупинення виконавчого провадження у зв'язку із порушенням відносно боржника справи про банкрутство (а.с. 36 т.1).

31.03.2014 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області поновив виконавче провадження з виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року у справі № 8/167, про що виніс постанову (а.с. 37 т.1).

ПАТ по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» звернулось до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просило визнати неправомірною постанову від 31.03.2014 року про поновлення виконавчого провадження з виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року у справі № 8/167.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2014 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 року, у справі № 8/167 скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» задоволено (а.с. 41-44). Визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з поновлення виконавчого провадження ВП№10706927 з примусового виконання ухвали господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року № 8/167; визнано недійсною постанову про поновлення виконавчого провадження ВП№10706927 від 31.03.2014 року з примусового виконання ухвали № 8/167 від 19.07.2007 року, видану Відділом примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року у справі № 8/167 про затвердження додаткової угоди № 4 від 05.07.2007 року до мирової угоди від 28.07.2004 року на стадії виконання не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» , оскільки в ній не зазначено строку пред'явлення її до виконання, а тому вона не могла бути підставою для відкриття виконавчого провадження.

У подальшому начальником Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області прийнято постанову від 22.10.2014 року, згідно якої скасовані всі постанови державних виконавців, винесені у даному виконавчому провадженні, включаючи і постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.03.2008 року.

24.10.2014 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управляння ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області, на підставі п.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» , було відмовлено позивачу у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року у справі № 8/167 та повернуто позивачу оригінал ухвали від 10.08.2004 року у справі № 8/167 і оригінал ухвали від 19.07.2007 року, згідно супровідного листа № 02.1-24/6210 від 24.10.2014 року (а.с. 48-49).

Вказану постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження позивач отримав 27.10.2014 року, що підтверджено копією поштового конверту.

18.12.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря Сервіс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» про стягнення з останнього частини основного боргу за мировою угодою у загальній сумі 100000грн. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.02.2015 у справі №915/2140/14 позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря Сервіс» 100 000 грн. заборгованості за мировою угодою від 28.07.2004 року. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 року у справі №915/2140/14 рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.02.2015 року у справі №915/2140/14 скасовано з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності. Постановою Вищого господарського суду від 16.07.2015 року у даній справі скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 року, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.02.2015 року у справі №915/2140/14 залишено в силі. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про неправомірність застосування строків позовної давності судом апеляційної інстанції.

03.08.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» пред'явлено позов до ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» про стягнення з останнього іншої частини основного боргу в загальній сумі 700 000 грн. 00 коп., і рішенням суду від 05.10.2015 року у справі №915/1395/15, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, позов задоволено повністю.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2015 року у справі № 915/1510/15 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» про стягнення 12 172 грн. 19 коп. - 3% річних та 4 950 грн. 02 коп. збитків від інфляції.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року, скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2015 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» 3% річних за період з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року в сумі 12 172 грн. 19 коп. та збитки від інфляції за період з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року в сумі 4 950 грн. 02 коп.

Зазначеними судовими актами, а також остаточними рішеннями в справах №№915/205/16, 915/206/16, 915/229/16, 915/440/16, 915/441/16, 915/636/16, 915/394/16, 915/512/16 встановлено, що відповідач не виконав в повному обсязі взяті на себе грошові зобов'язання за укладеною між сторонами мировою угодою від 28.07.2004 року, затвердженою ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.08.2004 у справі №8/167 (у редакції додаткової угоди № 4 від 05.07.2007 року, затвердженої ухвалою суду від 19.07.2007 року), зокрема залишивши несплаченими 4 950 024,53грн..

В даній справі позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат за період з 01 квітня по 30 червня 2015р., нарахованих на цю суму боргу.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, задоволенню інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29 травня 2013 року, вимоги про сплату нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, хоча і мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання, однак, пов'язані безпосередньо з існуванням основного зобов'язання до повного його погашення у випадку встановлення факту наявності основного грошового зобов'язання рішенням суду.

Інфляційні втрати за своєю правовою природою виникають у позивача на протязі усього часу невиконання відповідачем умов мирової угоди від 28.07.2004 року, затвердженої ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.08.2004 у справі №8/167 (у редакції додаткової угоди № 4 від 05.07.2007 року, затвердженої ухвалою суду від 19.07.2007 року).

Основний борг відповідача у сумі 7512118,08грн., встановлений мировою угодою від 28.07.2004р., за період з 28.07.2004р. по 31.08.2007р. частково сплачений відповідачем у сумі 2562 093,55грн.. Зазначене. вбачається з наявної в матеріалах справи банківської виписки № 1 від 03.08.2015р. (а.с.87 т.1), в якій вказано, що в цей період відповідачем сплачено 2563911,55грн, але до цієї суми зараховані покриті ним витрати позивача на оплату державного мита за подання позову у розмірі 1700грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 118грн /1,2-й рядки довідки/, а відтак фактично сплачена сума основного боргу становить 2562093,55грн і відповідно залишок основного боргу відповідача складає 4950024,53грн. що також встановлено іншими чинними рішеннями суду.

Відповідач наявність зазначеної заборгованості не заперечує та в порушення приписів ст. 33 ГПК України дійсно не надав доказів, які б вказували на виконання ним належним чином і в повному обсязі своїх зобов'язань, зокрема в період з 01 квітня по 30 червня 2015р., а тому судова колегія враховуючи приписи ст. 625 Цивільного кодексу України вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про законність нарахування інфляційних втрат за спірний період з суми основного боргу 4 950 024 грн. 53 коп.

Відтак, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, судова колегія вважає обґрунтованим нарахування боржнику до стягнення інфляційних втрат за період з 01.04.2015р. по 30.06.2015р. в сумі 841504,17 грн.

При цьому колегія суддів вважає не доречним посилання скаржника на наявність помилок у розрахунку позивача у зв'язку з не включенням останнім в нього інших періодів, оскільки визначення періоду нарахування інфляційних втрат при подачі позову є суб'єктивним правом позивача.

Що стосується доводів скаржника про сплив строку позовної давності у спірних правовідносинах, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При чому, загальний строк тривалістю в три роки поширюється на стягнення як основної заборгованості, так і додатково нарахованих за ст. 625 Цивільного кодексу України на цю заборгованість сум інфляційних втрат та процентів річних.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.

В даному випадку між сторонами склалась ситуація з невиконання у добровільному порядку умов мирової угоди, укладеної на стадії примусового виконання рішення суду в порядку ст. 121 ГПК України.

Способи захисту порушеного права, пов'язаного із невиконанням в добровільному порядку таких мирових угод визначені, зокрема, постановами Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (п.3.19) та №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» (п.7.9).

Зокрема, п. 3.19 Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказані способи які визначають два шляхи дій стягувача у випадку невиконання боржником умов мирових угод: 1) пред'явлення ухвали про затвердження мирової угоди до примусового виконання у випадку, якщо вона відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та є виконавчим документом та 2) звернення до господарського суду із позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди, якщо ухвала про її затвердження не відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та не являється виконавчим документом.

Відповідно до п. 7.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 року № 9, якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» ), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутись до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.

З матеріалів справи вбачається, що з 2004 року по 2007 рік відповідач добровільно виконував умови мирової угоди. З 11.03.2008 року по 24.10.2014 року ухвали про затвердження мирової угоди та додаткової угоди №4 до неї знаходились на примусовому виконанні в державній виконавчій службі.

24.10.2014 року державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження щодо примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди, про що виніс відповідну постанову, яку позивач отримав 27.10.2014 року.

Вказана постанова у виконавчому провадженні №10706927 є чинною, у встановленому порядку не оскаржувалась та не скасовувалась, отже приймається господарським судом в якості доказу отримання позивачем відмови у відкритті виконавчого провадження на всю суму боргу, яка підлягала стягненню за мировою угодою.

Відтак, стягувач - ТОВ «Зоря-Сервіс» хоча і знав про невиконання ПАТ «Миколаївгаз» умов мирової угоди з вересня 2007 року, але про наявність порушеного права дізнався лише після відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження та повернення оригіналів ухвали у справі №8/167 згідно супровідного листа №02.1-24/6210 від 24.10.2014р.

Отже, відлік строку позовної давності щодо основного боргу відповідача перед ТОВ «Зоря-Сервіс» почав свій перебіг з моменту, коли позивач довідався про порушення свого права, зокрема, з моменту отримання ТОВ «Зоря-Сервіс» постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень від 24.10.2014р. про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 р. у справі №8/167, а саме з 28.10.2014р.(наступного дня після отримання 27.10.2014р.) і на теперішний час не сплинув.

Щодо вимог, заявлених ТОВ «Зоря-Сервіс» в даній справі, строк позовної давності обраховується окремо для кожного дня, в який виникають втрати від інфляції, тобто починаючи з квітня 2015 року. Таким чином, строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки останній звернувся до суду з позовом у травні 2016р., а тому правові підстави для застосування приписів ст. 261 ЦК України відсутні.

За таких обставин судова колегія вважає, рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим і не вбачає підстав для його скасування, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» залишає без задоволення.

Згідно із ст. 49 ГПК України судовий збір, сплачений при подачі апеляційної скарги, не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 7.07.2016 року - без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів

Повний текст постанови складено 28.07.2017 р..

Головуючий суддя Г.П. Разюк

Суддя Г.І. Діброва

Суддя А.І. Ярош