Рішення

від 24.07.2017 по справі 916/942/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2017 р.Справа № 916/942/17

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від прокурора: Радянський О.Ю. /посвідчення/;

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №277/исх-гс від 26.12.2016р.;

Від відповідачів:

- приватного підприємства „Уран-77» : ОСОБА_3 на підставі ордеру; ОСОБА_4 /директор/;

- Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради: ОСОБА_5 за довіреністю № б/н від 26.12.2016р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради, приватного підприємства „Уран-77» про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Одеської області (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (далі по тексту - Управління), приватного підприємства „Уран-77» (далі по тексту - ПП „Уран-77» ) про визнання недійсним договору оренди комунального майна - берегозахисної споруди у вигляді бетонованого майданчика загальною площею 300 кв. м., що розміщений в місті ОСОБА_4, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом №6 та №6-а в районі 10-ої ст. Великого Фонтану, укладений 01.12.2015р. між Управлінням та ПП „Уран-77» шляхом підписання сторонами удаваного правочину - договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 01.12.2015р. №08/с-15; зобов'язання ПП „Уран-77» повернути на користь Одеської міської ради комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді бетонованого майданчика загальною площею 300 кв. м., що розміщений в місті ОСОБА_4, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом №6 та №6-а в районі 10-ої ст. Великого Фонтану. Позовні вимоги обґрунтовані фактом невідповідності укладеного між відповідачами договору вимогам Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , оскільки майно було передано Управлінням без прийняття Одеською міською радою відповідного рішення .

12.06.2017р. прокурором було подано до господарського суду заяву (вх. №2-3108/17) про зміну предмета позову, у відповідності до якої прокурор просить суд визнати недійсним договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15, укладений 01.12.2015р. між Управлінням та ПП „Уран-77» ; зобов'язати ПП „Уран-77» звільнити комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді бетонованого майданчика загальною площею 300 кв. м., що розміщений в місті ОСОБА_4, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом №6 та №6-а в районі 10-ої ст. Великого Фонтану.

Заява про зміну предмета позову від 12.06.2017р. була прийнята до розгляду господарським судом, оскільки приписами ч. 4 ст. 22 ГПК України передбачено право позивача до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

ПП „Уран-77» заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та незаконності, про що відповідач зазначав у поданому до суду відзиві на позовну заяву прокурора. Управлінням не було надано суду письмових пояснень на позовну заяву прокурора, проте у судових засіданнях по даній справі представник відповідача зазначав, що відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі.

Одеська міська рада у письмових поясненнях від 29.05.2017р. наголошувала, що підтримує заявлені прокурором позовні вимоги, оскільки такі вимоги спрямовані на поновлення прав територіальної громади м. Одеси.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 13.12.1996р. №552 „Про приймання в комунальну власність міста майна Одеського протизсувного управління» було прийнято у комунальну власність майно Одеського протизсувного управління.

24.01.1997р. рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів „Про управління інженерного захисту території» №62р було вирішено створити на базі Одеського протизсувного управління, майно якого було прийнято у комунальну власність міста, управління інженерного захисту територій; затверджено Положення про Управління інженерного захисту територій.

Відповідно до п. 2.1.7 Положення про Управління, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011р. за №384-VI, Управління забезпечує технічну експлуатацію існуючих гідротехнічних, протизсувних та дренажних споруд, що знаходяться на балансі Управління.

01.12.2015р. між Управлінням та ПП „Уран-77» (Підприємець) було укладено договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15, у відповідності до п. п. 1.1, 1.3, 1.4 якого сторони договору зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одесі і для підтримання берегозахісної споруди у належному технічному стані. Підприємець бере на себе зобов'язання виконувати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахісної споруди: бетонованого майданчика загальною площею 300 кв. м. Підприємець має право надати послуги платного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста ОСОБА_4.

Положеннями п. п. 2.1.1 , 2.2.1 договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. передбачено, що для досягнення цілей вказаних у розділі 1 договору, Управління забезпечує відповідача по справі технічними даними, які визначені відповідними технічними документами. Управління має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання, хід виконання робіт з поточного ремонту, а також з реконструкції та/або капітального ремонту берегозахісної споруди задіяної згідно розділу 1 цього договору.

Відповідно до п. п. 2.3.1, 2.3.2, 2.3.5 договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. Підприємець зобов'язаний за власні кошти, силами спеціалізованої організації, провести обстеження технічного стану аварійної берегозахисної споруди та надати відповідні висновки Управлінню до 01.03.2016р.; за результатами обстеження берегозахисної споруди та висновків спеціалістів замовити за власний рахунок у відповідній ліцензованій організації проектну документацію з капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди, двосекійних сходів на пляж, та благоустрою прилеглої території і погодити її з Управлінням у встановленому порядку до 25.03.2016р.; в подальшому, виключно за письмовим погодженням з Управлінням, своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди чи благоустрою прилеглої території, а також у терміни і в обсягах, зазначених Приписами Управління, ремонтно-відновлювальні і профілактичні роботи з метою підтримки берегозахисної функції споруди, ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень берегозахисної споруди.

Згідно з п. 2.4.1 договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. Підприємець має право користуватися берегозахисною спорудою у вигляді бетонованого майданчика загальною площею 300 кв. м., що розміщений в місті ОСОБА_4, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом №6 та №6-а в районі 10-ої ст. Великого Фонтану, та надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста ОСОБА_4, затверджених Одеською міською радою, в тому числі надання послуг літнього кафе протягом строку, на який укладено договір.

Умовами п. 6.2 договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. сторони визначили, що договір укладений строком на 10 років та є чинним до 15.11.2025. у разі неприпинення його дії у достроковому порядку, передбаченому пунктом 2.2.3. даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП „Уран-77» на виконання вимог договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. з метою підтримки берегозахисної функції бетонованого майданчика було проведено відповідні ремонті роботи, що підтверджується наданим суду договором на виконання разової роботи від 10.04.2016р., накладними, товарними чеками, а також безпосередньо матеріалами фотофіксації бетонованого майданчика до та по завершенню проведення його ремонту.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Управління та ПП „Уран-77» прокурор наголошував, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. є удаваним правочином, оскільки його умови спрямовані на виникнення між сторонами орендних відносин, що, за відсутності відповідного рішення Одеської міської ради, проведеної оцінки майна та конкурсної процедури свідчить про порушення вимог Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , Закону України „Про місцеве самоврядування» .

ПП „Уран-77» у відзиві на позовну заяву зазначав, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. за свою правовою природою є змішаним договором, оскільки за своєю суттю відповідає зобов'язальним правовідносинам, які виникають із договору підряду, договору про спільну діяльність та договору про надання послуг, у зв'язку з чим, відповідач наголошував, що договір відповідає вимогам цивільного законодавства, а, отже, підстави для визнання його недійсним у судовому порядку - відсутні.

При наданні правової оцінки позовним вимогам прокурора, заявленим в інтересах держави в особі Одеської міської ради, господарський суд виходить із наступного.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що для вирішення даного спору по суті, першочергово, необхідно визначити правову природу оспорюваного прокурором правочину, оскільки такий договір містить в собі елементи різних договорів.

Відповідно до ч.1 ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Статтею 1131 ЦК України встановлено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Викладені приписи чинного законодавства дозволяють господарському суду дійти висновку, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. за своєю правовою природою може бути віднесений судом до договору про спільну діяльність, оскільки такий договір був укладений відповідачами з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одесі і для підтримання берегозахісної споруди у належному технічному стані.

Положеннями ст. 837 ЦК України врегульовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Включення до умов договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. положень щодо обов'язків ПП „Уран-77» здійснювати за власний рахунок поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди, дозволяють суду дійти висновку, що вказаний договір містить елементи договору підряду. Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. містить в собі елементи різних договорів, а саме договору про спільну діяльність та договору підряду. При цьому, господарський суд враховує проведення з боку ПП „Уран-77» робіт із благоустрою прилеглої території та бетонованого майданчика, що підтверджує наміри сторін такого договору до настання наслідків, з метою досягнення яких сторонами і було укладено спірний договір.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Абзацом 4 п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність.

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до абзацу 4 п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» господарський суд, встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Як зазначалось вище по тексту рішення, між відповідачами по даній справі було укладено оспорюваний правочин як договір, який містить в собі елементи різних договорів, а саме договору про спільну діяльність та договору підряду, спрямованих на підтримання берегозахисної споруди у належному стані з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря.

З метою правильного та об'єктивного вирішення спору по даній справі суд вважає за необхідне звернутися до правової природи такої категорії об'єкту цивільних правовідносин як берегозахісна споруда.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Водного кодексу України завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Приписами ст. 4 Водного кодексу України врегульовано, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм , крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 10, 12 ст. 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона , ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства.

Умовами ч.1 ст. 85 Водного кодексу України визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Викладені вище приписи чинного законодавства дозволяють господарському суду дійти висновку, що берегозахісна споруда у вигляді бетонованого майданчика загальною площею 300 кв. м., може бути предметом цивільного обігу з урахуванням особливостей, встановлених земельним та водним законодавством щодо надання у користування земель водного фонду.

Абзацом 2 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про судове рішення» від 23 березня 2012 року N 6 (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Оскільки прокурор як на підставу заявлених позовних вимог посилається на порушення відповідачами при укладанні спірного правочину приписів Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , господарський суд вважає за необхідне та правомірне надати правову оцінку доводам прокурора у названій частині, так як приписами ГПК України суду не надано повноважень самостійно змінювати підстави заявлених позовних вимог.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Положеннями ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року за N 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що цей закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Приписами ч. 1 ст. 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Вказаними вище приписами Закону України „Про оренду державного та комунального майна» встановлено істотні умови, у випадку досягнення згоди щодо яких договір вважатиметься укладеним, проте у договорі про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. відсутні такі істотні умови як орендна плата з урахуванням її індексації та порядок використання амортизаційних відрахувань, що, в свою чергу, виключає можливість віднесення договору №08/с-15 від 01.12.2015р. до договору оренди комунального майна, а, отже, і застосування до вказаного договору приписів Закону України „Про оренду державного та комунального майна» при вирішенні питання щодо наявності підстав вважати такий договір удаваним.

При цьому, господарський суд критично оцінює доводи прокурора в частині посилання на наявність в оскаржуваному договорі таких істотних умов договору оренди як: строку дії договору, права користування об'єктом комунального майна, його страхування, умови щодо поліпшення, а також проведення поточного та капітального ремонтів, з огляду на наступне.

Згідно приписів ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 ГК України істотними є умови, які є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з наведених законодавчих норм, суд звертає увагу прокурора, що відображення в положеннях договору умов, які в силу законодавчих приписів є істотними для певного виду договорів, не може ототожнюватися з укладанням сторонами саме такого виду договору, оскільки сторони, в силу приписів ст. 627 ЦК України, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року N 11 ( з наступними змінами та доповненнями) Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Слід зазначити, що встановлення судом факту вчинення сторонами одного правочину з метою приховання іншого, та відповідно застосування до такого правочину правил, якими врегульовані відповідні правовідносини, має місце у випадку укладання такого правочину, якому передує обов'язкове досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору. В протилежному випадку, тобто у випадку недосягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, такий договір не буде вважатись укладеним, а, отже, не може бути визнаний господарським судом недійсним.

Проте, в даному випадку, в укладеному між сторонами по справі договорі про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р. сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для договору оренди комунального майна, що свідчить про відсутність підстав для визнання спірного договору удаваним правочином.

Вищевикладені обставини справи у своїй сукупності свідчать про необґрунтованість позовних вимог, оскільки судом не було встановлено порушень законодавства при укладенні договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №08/с-15 від 01.12.2015р., на які посилається прокурор як на підставу своїх вимог.

Розглянувши позовні вимоги прокурора в частині зобов'язання ПП „Уран-77» звільнити комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді бетонованого майданчика загальною площею 300 кв. м., що розміщений в місті ОСОБА_4, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом №6 та №6-а в районі 10-ої ст. Великого Фонтану, які обґрунтовані посиланнями на приписи ст. 216 ЦК України, якими встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки відмова у задоволені позовних вимог в частині визнання недійсним договору має наслідком необхідність відмови у задоволені похідних вимог, а саме вимог в частині зобов'язання повернути берегозахисну споруду.

В силу положень ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується, зокрема, принципом верховенством права.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених заступником прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та приватного підприємства „Уран-77» вимог відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 509, 626, 628, 638, 759, 837, 1130, 1131 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 10, 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , ст. ст. 2, 4, 85, 88 Водного кодексу України, ст. 59 Земельного кодексу України.

Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються господарським судом відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 31 липня 2017 р.

Суддя С.П. Желєзна