Ухвала

від 20.07.2017 по справі 814/2606/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2017 року м. Київ К/800/16049/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю.,

суддів Донця О.Є.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за

касаційною скаргою приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року

у справі № 814/2606/15

за позовом Фермерського господарства Оазис

до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області,

треті особи: ОСОБА_2, приватне підприємство Виробничо-комерційне підприємство Каро , відділ Держземагентства у Врадіївському районі Миколаївської області,

про скасування рішення,

встановив:

Фермерське господарство Оазис звернулось до суду із адміністративним позовом до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області (далі - Реєстраційна служба), треті особи: ОСОБА_2, ПП Виробничо-комерційне підприємство Каро (далі - ПП ВКП Каро ), відділ Держземагентства у Врадіївському районі Миколаївської області, про скасування рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, адміністративний позов задоволено. Скасовано рішення Реєстраційної служби про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 4261333 від 24 липня 2013 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 та площею 1,857 га; індексний номер: 11507075 від 11 березня 2014 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 та площею 1,857 га; індексний номер: 4263098 від 24 липня 2013 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 та площею 2,8432 га; індексний номер: 11504717 від 11 березня 2014 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 та площею 2,8432 га; індексний номер: 4262250 від 24 липня 2013 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 та площею 0,8639 га; індексний номер: 11505187 від 11 березня 2014 року, а саме права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 та площею 0,8639 га.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ПП ВКП Каро звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги мотивовані правомірністю оспорюваних рішень Реєстраційної служби та відсутністю підстав для їх скасування.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ФГ Оазис просило залишити таку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами установлено, що ОСОБА_2 на праві власності належать земельні ділянки площею 2,8432 га, 0,8639 га та 1,8570 га в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, кадастрові номери: НОМЕР_1; НОМЕР_2 та НОМЕР_3, відповідно.

01 липня 2011 року ОСОБА_2 уклала договір оренди земельних ділянок з ФГ Оазис строком на п'ять років.

На підставі вказаного договору Реєстраційна служба 26 червня 2013 року прийняла ряд рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме прав оренди земельних ділянок ФГ Оазис з індексними номерами № 3439085, 3439124, 3439149 .

Разом з цим, згідно з даними витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номера № 34218976, № 34219813, № 34219414 від 26 лютого 2015 року позивачу стало відомо, що 24 липня 2013 року та 11 березня 2014 року за заявою ПП ВКП Каро на підставі договору оренди земельних ділянок від 11 травня 2010 року та додаткової угоди до цього договору оренди землі від 20 серпня 2009 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено нові записи про реєстрацію права оренди тих самих земельних ділянок, що належать ОСОБА_2 та перебувають в оренді ФГ Оазис .

Вважаючи такі рішення відповідача про реєстрацію прав оренди ПП ВКП Каро протиправною, ФГ Оазис звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності рішень відповідача про реєстрацію прав оренди земельних ділянок від 24 липня 2013 року та 11 березня 2014 року за заявою ПП ВКП Каро .

Суд касаційної інстанції погоджується зі вказаним обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій і виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень; далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр).

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 9 цього Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до п. 8-1 ч. 2 ст. 9 цього Закону (яким доповнено ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV згідно із Законом України від 04 липня 2012 року № 5037-VI, що набрав чинності з 08 серпня 2012 року) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, договір оренди земельних ділянок, укладений між ОСОБА_2 та ФГ Оазис 01 липня 2011 року терміном на п'ять років, на час прийняття відповідачем оспорюваних у справі рішень та здійснення відповідних реєстраційних записів був чинним та належним чином зареєстрований. Цей факт унеможливлює здійснення державної реєстрації права користування ПП ВКП Каро на спірні земельні ділянки до закінчення строку дії зазначеного договору оренди від 01 липня 2011 року.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі № 21-760а15.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку щодо протиправності оспорюваних рішень відповідача, прийнятих у липні 2013 року та березні 2014 року, про реєстрацію права користування ПП ВКП Каро земельними ділянками ОСОБА_2, право користування якими вже було зареєстроване за ФГ Оазис у червні 2013 року.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: