Рішення

від 27.07.2017 по справі 346/816/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/816/17

Провадження № 22-ц/779/1215/2017

Категорія 54

Головуючий у 1 інстанції Хільчук І. І.

Суддя-доповідач Горейко

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Проскурніцького П.І.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю представників апелянта ОСОБА_1, ОСОБА_2, позивачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Заболотівської районної лікарні про поновлення на роботі за апеляційною скаргою Заболотівської районної лікарні на рішення Коломийського міськрайонного суду від 01 червня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Заболотівської районної лікарні про поновлення на роботі.

В обґрунтування позову посилалась на те, що відповідно до наказу від 24 січня 2017 року №3 пз її, сестру медичну палатну акушерсько-гінекологічного відділення з 31 січня 2017 року звільнено у зв'язку із скороченням штатної чисельності за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказ від 24 січня 2017 року №3 пз вона отримала 01 лютого 2017 року.

Зазначала, що звільнення є незаконним, грубо порушує її право на працю з таких підстав.

По-перше, відповідачем належно не виконано вимоги ст. 42, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування її на іншу вакантну посаду, не враховано її переважне право на залишення на роботі. По-друге, всупереч ст. 43 КЗпП України її звільнили без згоди профспілкового органу.

Крім того зазначила, що головним лікарем Заболотівської районної лікарні було винесено два різні за змістом накази від одного і того ж числа щодо скорочення посад, в тому числі посади сестри медичної палатної акушерсько-гінекологічного відділення 4,5 ставки, зокрема наказом від 28 жовтня 2016 року за №15 було зазначено про її звільнення з 31 грудня 2017 року, а в іншому з 31 січня 2017 року.

07 листопада 2016 року вона отримала від головного лікаря лікарні попередження від 28 жовтня 2016 року, в якому зазначено, що посада сестри медичної палатної акушерсько-гінекологічного відділення скорочується з 08 січня 2017 року, проте згідно наказу та посадової інструкції вона прийнята на посаду медсестри новонароджених акушерсько-гінекологічного відділення. Тобто, починаючи з 07 листопада 2016 року, не було зрозуміло чи вона буде звільнена чи ні, оскільки її посада медсестри новонароджених акушерсько-гінекологічного відділення та посада сестри медичної палатної акушерсько-гінекологічного відділення є різними посадами, на яких працюють різні працівники. Крім того, не була визначена чітка дата її звільнення: згідно попередження від 07 листопада 2016 року - 08 січня 2017 року, згідно наказу від 28 жовтня 2016 року - 31 грудня 2017 року, згідно наказу від 28 жовтня 2016 року - 31 січня 2017 року.

Просила скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 01 червня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Скасовано наказ від 31 січня 2017 року №3 пз про звільнення ОСОБА_3 з роботи з 31.01.2017 року у зв'язку із скороченням штату.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді медсестри новонароджених акушерсько-гінекологічного відділення Заболотівської районної лікарні.

Стягнуто з Заболотівської районної лікарні на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 січня 2017 року по день постановлення рішення у розмірі 17 319,92 грн.

Стягнуто з Заболотівської районної лікарні на користь Державної судової адміністрації України 1600 грн. судового збору.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на вказаній посаді та виплати їй середнього заробітку за один місяць.

На вказане рішення Заболотівська районна лікарня подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що справа розглянута судом без їх участі, у зв'язку з чим відповідач не мав можливості надати суду докази, які ним долучені до апеляційної скарги, а саме: подання від 31.10.2016 року на ім'я голови профспілкового комітету Заболотівської районної лікарні щодо погодження скорочення штатної чисельності посад, в тому числі посади сестри медичної палатної акушерсько-гінекологічного відділення - 4,5 ставки, акт від 31.10.2016 року про відмову голови профспілки підписати подання про наступне вивільнення з роботи, подання від 11.01.2017 року на ім'я голови профспілкового комітету, довідку про засідання медичної ради за підсумками Заболотівської районної лікарні за 2016 рік, рішення про роботу Заболотівської районної лікарні від 16.02.2017 року, а також інші належні та допустимі докази всіх обставин та матеріалів справи. Крім того, апелянт зазначає, що судом порушено ст. 158 ЦПК України, оскільки про розгляд справи його не було повідомлено належним чином, чим позбавлено права доступу, захисту та належного здійснення змагальності сторін в судовому процесі. На думку апелянта, вказані порушення унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що призвело до поверхового вирішення спору.

З наведених підстав просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

В засіданні апеляційного суду представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, наведених в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

Позивач та її представник заперечили доводи апеляційної скарги з огляду на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ствердили, що у відповідача була можливість надати належні докази щодо звільнення позивача з роботи, оскільки 6 разів справа відкладалась у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та подачею ним заяв про відкладення розгляду справи. Такі докази не були ним долучені і до апеляційної скарги. Тільки в процесі апеляційного провадження апелянтом надані докази про те, що позивачу пропонувались вакантні посади і вона відмовилась від запропонованих посад, що вона категорично заперечує, а також акт про відмову голови профспілки підписати наказ про наступне вивільнення. Вважали, що відповідач, зловживаючи своїм процесуальним правом, надав докази з порушенням процесуального порядку надання доказів, а тому такі не повинні досліджуватись апеляційним судом.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом Заболотівської районної лікарні від 27 листопада 1995 року позивачка була прийнята на посаду маніпуляційної медсестри пологового відділу. Відповідно до наказу від 28 квітня 1998 року №31 переведена на посаду пеленальної медсестри пологового відділення. Наказом від 01 березня 2001 року №12 переведена на посаду медсестри новонароджених акушерсько-гінекологічного відділення.

Згідно наказу Заболотівської районної лікарні від 28 жовтня 2016 року №15 вирішено з 31 січня 2017 року скоротити, в тому числі посаду сестри медичної палатної акушерсько-гінекологічного відділення 4,5 ставки, та зобов'язано інспектора з відділу кадрів попередити працівників, працюючих на цих посадах про ймовірне вивільнення з роботи у зв'язку з скороченням штатних посад. Копію наказу від 28 жовтня 2016 року №15 ОСОБА_3 отримала 12 січня 2017 року, що підтверджується її підписом.

Відповідно до наказу Заболотівської районної лікарні від 28 жовтня 2016 року №15 вирішено з 31 грудня 2017 року скоротити, в тому числі посаду сестри медичної палатної акушерсько-гінекологічного відділення 4,5 ставки, та зобов'язано інспектора з відділу кадрів попередити про ймовірне вивільнення з роботи у зв'язку з скороченням штатних посад. Копію наказу від 28 жовтня 2016 року №15 позивач отримала 01 лютого 2017 року.

Тобто позивач була ознайомлена з двома наказами від 28 жовтня 2016 року за №15, але в одному зазначено про її звільнення з роботи з 31 грудня 2017 року, а в іншому з 31 січня 2017 року.

07 листопада 2016 року ОСОБА_3 отримала від головного лікаря Заболотівської районної лікарні попередження від 28 жовтня 2016 року. В даному попередженні зазначено, що посада сестри медичної палатної акушерсько-гінекологічного відділення скорочується з 08 січня 2017 року. Тоді як згідно наказу від 01 березня 2001 року №12 та посадової інструкції позивач прийнята на посаду медсестри новонароджених акушерсько-гінекологічного відділення.

Відповідно до наказу від 24 січня 2017 року №3 пз ОСОБА_3, сестру медичну палатну акушерсько-гінекологічного відділення, з 31 січня 2017 року звільнено у зв'язку з скороченням штатної чисельності за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказ від 24 січня 2017 року №3 пз вона отримала 01 лютого 2017 року.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що остання звільнена з роботи з порушенням трудового законодавства, оскільки роботодавцем під час вивільнення працівників не порівнювався рівень кваліфікації і продуктивності праці та хто з працівників, посади яких скорочувались, має переваги в залишенні на роботі, ОСОБА_3 не пропонувались інші вакантні посади, а також не отримано згоду профспілкового комітету на її звільнення з роботи.

Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та доказам, наданим сторонам в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Згідно із ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач була попереджена з дотриманням строку, визначеного в наведеній статті КЗпП України.

В попередженні від 28 жовтня 2016 року зазначено, що в лікарні відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування. У разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії до закінчення 2-х місячного терміну попередження, вона буде запропонована. Однак жодної іншої роботи позивачці не було запропоновано.

Апелянтом надано апеляційному суду копії повідомлення Заболотівської районної лікарні від 10.01.2017 року за №30, в якому запропоновано ОСОБА_3 вакантну посаду сестри медичної приймального відділення, та акту №24 від 10.01.2017 року про відмову останньої від запропонованої посади, копії повідомлення від 01.03.2017 року за №359, в якому запропоновано їй вакантну посаду сестри медичної процедурної терапевтичного відділення та акту №343 від 27.02.2017 року про відмову ОСОБА_3 від запропонованої вакантної посади.

Також надано апелянтом копію акту Заболотівської районної лікарні від 31.10.2016 року №1376 про відмову голови профспілки підписати наказ №15 від 28.10.2016 року Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників .

В силу дії ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За даними журналу судового засідання від 15.03.2017 року (а. с. 48) представник відповідача приймав участь в розгляді даної справи і у зв'язку з витребуванням ряду документів у відповідача розгляд справи було відкладено на 21.03.2017 року. Згідно журналу судового засідання від 21.03., 05.04., 13.04., 05.05., 23.05.2017 (а. с. 51, 54, 58, 62, 64) розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання. Відповідачем повторно 13.04. та 04.05. 2017 року (а. с. 56, 61) подавались суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання. Останній належним чином (а. с. 67) повідомлений про розгляд справи 01.06.2017 року.

Отже, відповідачу було відомо про розгляд справи. Він не вказав на поважність причини неподання належних доказів по справі.

За наведених обставин та положень ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не досліджує вище наведені докази.

Більше того, відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано доказів, що ним розглядалось питання щодо переважного права на залишення на роботі працівників, посади яких скорочувались у зв'язку зі скорочення штату. Це при тому, що стаж роботи ОСОБА_3 становить 20 років, стаж роботи за фахом 17 років, їй присвоєно 1 кваліфікаційну категорію, вона пройшла курси спеціалізації та підвищення кваліфікації в 2012 році, працює в даному закладі з 1995 року.

Згідно роз'яснень викладених в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , із змінами та доповненнями, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Оскільки відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, встановленого ст. 49-2 КЗпП України, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем звільнено ОСОБА_3 з роботи з порушенням трудового законодавства, у зв'язку з чим вона підлягає поновленню на роботі.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Також правильно судом застосовано положення ст. 27 Закону України Про оплату праці , відповідно до якої порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Однак, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом неправильно застосовано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), який застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу (п. 1 Порядку).

За змістом абз. 3 п. 2 Порядку у випадку поновлення працівника на роботі середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Судом установлено, що ОСОБА_3 було звільнено 31 січня 2017 року, тому відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто за листопад та грудень 2016 року.

Таким чином, суд неправильно обчислив середню заробітну плату ОСОБА_3, виходячи з виплат за грудень 2016 року та січень 2017 року, що суперечить абз. 3 п. 2 Порядку.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Згідно довідки про доходи від 21 лютого 2017 року (а. с. 21) дохід ОСОБА_3 за листопад 2016 року та грудень 2016 р. становить 6708,35 грн.(3192,62 грн. + 3515,73 грн.). Середньоденна заробітна плата складає 109,97 грн. (6708,35 грн. : 61 к.д.). За час вимушеного прогулу позивачкою було втрачено заробіток за 120 календарних днів, який складає 13196,40 грн. (120 х 109,97 грн.).

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, рішення в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід змінити та стягнути з Заболотівської районної лікарні на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 січня 2017 року по день постановлення рішення у розмірі 13196,40 грн.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Заболотівської районної лікарні задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 01 червня 2017 року змінити в частині стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути з Заболотівської районної лікарні на користь ОСОБА_3 13 196,40 грн. (тринадцять тисяч сто дев'яносто шість грн. 40 коп.) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (з якої підлягають стягненню обов'язкові платежі та внески).

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_5