Рішення

від 31.07.2017 по справі 372/2194/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/2194/15-ц Головуючий у І інстанції Зінченко О. М. Провадження № 22-ц/780/2305/17 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В. Категорія 1 31.07.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючогоБерезовенко Р.В., суддівЖурби С.О., Фінагєєва В.О., при секретаріВергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2017 року у справі за позовом Садівничого товариства Енергетик до ОСОБА_6, ОСОБА_5, реєстраційної служби Обухівського МУЮ в Київській області, приватного нотаріуса Обухівського РНО Щур О.І. про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтв та договору, знесення об'єкту самочинного будівництва, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року СТ Енергетик звернулося із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5, реєстраційної служби Обухівського МУЮ в Київській області, приватного нотаріуса Обухівського РНО Щур О.І. про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтв та договору, знесення об'єкту самочинного будівництва.

В обґрунтовування позову вказувало, що ОСОБА_6 на земельній ділянці загального користування, яку набула у власність, на підставі визнаного недійсним в судовому порядку договору купівлі-продажу, самочинно збудувала садовий будинок, який в подальшому відчужила ОСОБА_5

Оскільки вказана земельна ділянка відноситься до земель загального користування СТ Енергетик , а також у встановленому законом порядку ОСОБА_6 не надавалась і у власність не набувалась, тому звернулось до суду з указаним позовом.

Просило скасувати рішення реєстраційної служба Обухівського МУЮ у Київській області від 23 жовтня 2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на садовий будинок АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності на цей будинок, видане на ім'я ОСОБА_6; визнати недійсним договір купівлі продажу садового будинку, укладений 09 лютого 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказаний садовий будинок; зобов'язати ОСОБА_5 знести вказаний об'єкт самочинного будівництва.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року, позов задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Обухівського МУЮ у Київській області від 23 жовтня 2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на садовий будинок, розташований за АДРЕСА_2

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23 жовтня 2013 року щодо садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, видане на ім'я ОСОБА_6

Визнано недійсним договір купівлі продажу садового будинку, укладений 09 лютого 2015 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського РНО Київської області Щуром О.І. та зареєстрований за реєстровим № 59, щодо садового будинку, розташованого за АДРЕСА_2

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щура О.І. від 09 лютого 2015 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на садовий будинок, розташований за АДРЕСА_2

Зобов'язано ОСОБА_5 за власний рахунок у десятиденний строк з дня набрання судовим рішенням у цій цивільній справі законної сили знести самочинно збудоване нерухоме майно - садовий будинок, розташований за АДРЕСА_2

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Обухівського МУЮ у Київській області від 23 жовтня 2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 садовий будинок, розташований за АДРЕСА_2

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23 жовтня 2013 року щодо садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, видане на ім'я ОСОБА_6.

Визнано недійсним договір купівлі продажу садового будинку, укладений 09 лютого 2015 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського РНО Київської області Щуром О.І. та зареєстрований за реєстровим № 59, щодо садового будинку, розташованого за АДРЕСА_2

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Обухівського РНО Київської області Щура О.І. від 09 лютого 2015 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на садовий будинок, розташований за АДРЕСА_2

Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити СТ Енергетик перешкод у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 0,263 га, цільове призначення для колективного садівництва розташованою за адресою: АДРЕСА_4 шляхом знесення садового будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_3, за власний рахунок у десятиденний строк з дня набрання судовим рішенням у цій цивільній справі законної сили.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Київської обласної Ради народних депутатів від 10 травня 1988 року № 110 було вилучено земельні ділянки з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і надано їх підприємствам, установам та організаціям, у тому числі: п/с А-1897 і ВЕО Київенерго , для розміщення колективних садів.

У 1992 році п/с А-1897 та ВЕО Київенерго отримали державні акти на право користування землею площею 6 га та площею 34,3 га відповідно для колективного садівництва.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 25 травня 2003 року № 320 надано дозвіл СТ Енергетик на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право приватної власності на землю за рахунок земель загального користування цього садівницького товариства.

Рішенням Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 19 травня 2004 року земельні ділянки площею 0,02 га, 0,12 га та 0,12 га, які розташовані на території СТ Енергетик , передано у власність відповідно ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 для ведення садівництва.

На підставі рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 19 травня 2004 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 22 вересня 2004 року одержали державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки загальною площею 0,26 га, які 12 квітня 2005 року придбала ОСОБА_11 за договорами купівлі-продажу, у зв'язку із чим вказані державні акти було анульовано та видано ОСОБА_11 державний акт на право власності на спірну земельну ділянку площею 0,26 га.

В подальшому ОСОБА_11 відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 червня 2012 року.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 03 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2014 року, рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2014 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов СТ Енергетик задоволено частково та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 22 вересня 2004 року на ім'я ОСОБА_10;

визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 22 вересня 2004 року на ім'я ОСОБА_9;

визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 22 вересня 2004 року на ім'я ОСОБА_8;

визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,12 га від 27 жовтня 2004 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_9;

визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,02 га від 27 жовтня 2004 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8;

визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 15 лютого 2005 року на ім'я ОСОБА_9;

визнано недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,14 га та земельної ділянки площею 0,12 га від 12 квітня 2005 року, укладені між ОСОБА_9 та ОСОБА_11;

визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 28 квітня 2005 року на ім'я ОСОБА_11;

визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,26 га, укладений 21 червня 2012 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_6

Вказані обставини відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Також, судом першої інстанції установлено, що 23 жовтня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 та видано відповідне свідоцтво про право власності.

09 лютого 2015 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 був укладений договір купівлі продажу садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_6, який посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щуром О.І. та цього ж дня цим же нотаріусом, як державним реєстратором прав на нерухоме майно було прийнято рішення про державну реєстрацію вказаного об'єкта нерухомості.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірний садовий будинок був збудований на земельній ділянці, яка, відповідно до генерального плану СТ Енергетик , є господарським двором та відноситься до земель загального користування СТ Енергетик (т.1, а. с. 190-200).

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, керувався ст. 236, 215, 203, 376 ЦК України, ст. 212 ЗК України та виходив із того , що ОСОБА_6 набула у власність земельну ділянку на підставі визнаного недійсним в судовому порядку договору купівлі-продажу, тому слід вважати, що станом на час видачі оспорюваного свідоцтва щодо садового будинку земельна ділянка, на якій він розташований не належала ОСОБА_6 і не була відведена їй для відповідного цільового використання.

Отже, оспорюваний правочин порушує права позивача, який не є стороною договору, але є заінтересованою особою, за позовом якої суд має право визнати правочин недійсним. Порушення права користування на землю позивача полягає у неможливості належного використання земельної ділянки через наявність садового будинку на цій ділянці, набутого у власність відповідачами на підставі правочинів, які укладені із порушенням закону.

При цьому, суд першої інстанції вважав необґрунтованими посилання представника відповідача на ст.377 ЦК України, оскільки ОСОБА_6 згідно висновків судів у чинних судових рішенням фактично не набула право на землю, відтак не могла його передати ОСОБА_5 при передачі права власності на будинок. Крім того, ОСОБА_5 як громадянин іноземної держави не має можливості набути право власності на прилеглу до будинку земельну ділянку сільськогосподарського призначення з огляду на приписи чинного законодавства.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що спірний житловий будинок збудовано на земельній ділянці, яка не була виділена для цієї мети, право власності відповідача ОСОБА_5 на цей будинок набуто неправомірно, тому садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_7 слід визнати об'єктом самочинного будівництва, оскільки всупереч вимогам ст.ст. 178, 658 ЦК України садовий будинок ОСОБА_6 продала ОСОБА_5 фактично не будучи власником цього об'єкту нерухомості, який не є об'єктом цивільних прав.

Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, враховував те, що оспорюваний правочин вчинено під час дії заборон згідно ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, із порушеннями чинного законодавства та прав позивача, тому державна реєстрація прав обох відповідачів на нерухоме майно, також, не відповідає вимогам закону, тому в цій частині позовні вимоги, також, знайшли своє об'єктивне підтвердження і підлягають до задоволення.

Згідно ч.1 ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, або одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який надає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм та правил.

Отже, проаналізувавши наведені норма права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визнав спірне будинковолодіння самочинним будівництвом, оскільки договір купувлі - продажу земельної ділянки загальною площею 0,26 га, укладений 21 червня 2012 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_6, за яким остання стала власником земельної ділянки, на якій побудувала спірне домоволодіння, визнано недійсним, а отже, у урахуванням приписів ч.1 ст. 236 ЦК України, слід вважати, що земельна ділянка не була відповідно відведена ОСОБА_6 для цієї мети в установленом законом порядку.

Вказане свідчить проте, що відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України, ОСОБА_6, як особа, що здійснила самочинне будивництво не набуває на нього права власності, а отже позовні вимоги в частині скасування її права власності та визнання недійсним свідоцтва про право власності є цілком доведеними та обгрунтованими.

Тому, з висновками суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та узгоджуються з нормами діючого законодавства, а тому рішення суду в цій частині є законним та обгрунтованим і не може бути скасовано з підстав викладених у апеляційній скарзі.

Що ж стосується висновків суду першої інстанції в частині зобов"язання ОСОБА_5 не чинити садовому товариству "Енергетик" перешкод у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна - садового будинку, за власний рахунок у десятиденний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили, то з ними колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що, обраний в цій частині позову спосіб захисту прав позивача шляхом покладення на нього самого обов'язку знести самочинну забудову є невірним, оскільки цей обов'язок слід покласти саме на відповідача ОСОБА_5, а у випадку невиконання ним судового рішенням, в межах процедури виконавчого провадження законодавство передбачає можливість виконання таких дій іншою особою за рахунок відповідача ОСОБА_5., як боржника.

Таким чином, вважав, що обраний спосіб захисту є передчасним і не ґрунтується на законі та рахував достатнім для належного відновлення порушених прав позивача зобов'язати ОСОБА_5 не чинити Садовому товариству "Енергетик" перешкод у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 0,263га, цільове призначення для колективного садівництва, шляхом знесення садового будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_7, за власний рахунок у десятиденний строк з дня набрання судовим рішенням у цій цивільній справі законної сили.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в цій частині, колегія суду вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів, суд касаційної інстанції вказав, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_5 у 2015 році придбав садовий будинок, який на час укладення договору купівлі-продажу, відповідно до ст. ст. 181, 182 ЦК України був об'єктом цивільних прав, оскільки він належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, яке на той час було чинним, тобто ОСОБА_5 не є особою, яка незаконно побудувала вказаний садовий будинок на чужій земельній ділянці, у зв'язку з чим суд не з`ясував, чи можна зобов'язувати знести самочинно збудований садовий будинок саме ОСОБА_5

Виходячи із засад ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відсутність порушеного права, чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам, визначеним законодавством є підставою для відмови у позові.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ №7 від 16 кітня 2004 року, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного Кодексу України .

Згідно ч.4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за собою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Згідно ч.2 ст.212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача ОСОБА_5 знести вказаний садовий будинок є безпідставними і не підлягають задоволенню, оскільки останній не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, а отже, є неналежним відповідачем щодо цих позовних вимог.

Крім того, судами було безспірно встановлено, що особою, яка здійснила спірне будівництво є ОСОБА_6, позовні вимоги до якої позивачем не заявлялися.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи не в повній мірі дав належну оцінку встановленим обставинам та зібраним доказам, не в повній мірі визначився з характером правовідносин, що виникли між сторонами та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зесення житлового будинку, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316.319 ЦПК України колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2017 року в частині зобов"язання ОСОБА_5 не чинити садовому товариству "Енергетик" перешкод у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна - садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, за власний рахунок у десятиденний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: С.О.Журба

В.О.Фінагєєв