Постанова

від 01.08.2017 по справі 922/158/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа № 922/158/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

1-го відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю від 03.01.2016 року; ОСОБА_2, за довіреністю від 01.08.2017 року;

2-го відповідача - директор ОСОБА_3, наказ від 10.11.2015 року №4-к;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "ЮКАС Україна", м. Харків (вх. №1685Х1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 20.04.2017р.

у справі №922/158/17

за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Судноремонтне підприємство "Дунайсудносервіс", м.Ізмаїл Одеської області

до 1-го відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "ЮКАС Україна", м. Харків

до 2-го відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Дніпровська ливарна компанія"

про стягнення 249228,00грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.04.2017р. у справі №922/158/17 (суддя Калантай М.В.) позов задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "ЮКАС Україна" та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Дніпровська ливарна компанія" на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Судноремонтне підприємство "Дунайсудносервіс" 249228,00грн. заборгованості; стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "ЮКАС Україна" на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Судноремонтне підприємство "Дунайсудносервіс" 3738,42грн. судового збору.

ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "ЮКАС Україна", м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.04.2017р. у справі №922/158/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції, зокрема, зазначає про те, що одностороння відмова позивача від виконання зобов'язання відповідачем у вигляді поставки відповідного товару, вказаного в рахунку від 05.09.2016 року є порушенням його прав.

Також, апелянт вказує на те, що в рахунку від 05.09.2016 року №СФ-130 не визначено строку поставки товару та інших суттєвих умов договору поставки.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2017р. суддею доповідачем по справі №922/158/17 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 03.07.2017р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2017р. розгляд справи відкладено на 17.07.2017 року, у зв'язку з задоволенням клопотання представника 1-го відповідача про відкладення розгляду справи та неявкою в судове засідання представників позивача та 2-го відповідача.

17.07.2017 року на адресу суду від позивача надійшли заперечення, в яких останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги (вх.№7444), які долучені до матеріалів справи.

17.07.2017 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника (вх.№7474), яке долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від17.07.2017 року розгляд справи відкладено на 01.08.2017 року, у зв'язку з задоволенням клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи та продовження строку її розгляду на 15 днів та неявкою в судове засідання представника 2-го відповідача.

01.08.2017 року на адресу суду від апелянта надійшли додаткові обґрунтування, в яких останній просить скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (вх. № 8069), які долучені до матеріалів справи.

Апелянт у вказаних письмових поясненнях зазначає про те, що сторони не узгодили строки поставки товару, а у відповідності до приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України позивач повинен був надіслати на адресу 1-го відповідача вимогу, яку 1-й відповідач зобов'язаний був виконати протягом семи днів.

Апелянт зазначає, що вимогу про поставку товару від позивача він не отримував.

01.08.2017 року на адресу суду від 2-го відповідача надійшли пояснення, в яких останній просить скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (вх. № 8070), які долучені до матеріалів справи.

Крім того, у вказаних поясненнях 2-й відповідач зазначає про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме те, що позивачем до матеріалів справи не надано доказів надіслання копії позовної заяви 2-му відповідачу.

Вказані твердження 2-го відповідача не приймаються до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд ухвалою від 20.03.2017 року зобов'язував позивача надіслати 2-му відповідачу копію позовної заяви та доданих до неї документів, докази такого надіслання зобов'язано було надати суду.

01.08.2017 року на адресу суду від 2-го відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи, в якому останній просить призначити у справі №922/158/17 судову технічну експертизу документу, на вирішення експерта поставити наступні питання:

Якою датою або у який строк складено та підписано сторонами ТОВ "Судноремонтне підприємство "Дунайсудносервіс" та ТОВ "Дніпровська ливарна компанія" договір поруки від 30.09.2017 року, без номеру? ;

Якою датою або у який строк сторонами ТОВ "Судноремонтне підприємство "Дунайсудносервіс" та ТОВ "Дніпровська ливарна компанія" проставлені печатки підприємств у договорі поруки від 30.09.2017 року, без номеру? ;

Встановити дату підписання сторонами ТОВ "Судноремонтне підприємство "Дунайсудносервіс" та ТОВ "Дніпровська ливарна компанія" договору поруки від 30.09.2017 року, без номеру, а саме чи підписаний даний договір поруки 30.09.2017 року, чи іншою датою? ;

Проведення вказаної експертизи 2-й відповідач просить доручити Київському науково - дослідному інституту судових експертиз, 03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6, провадження у справі просить зупинити на час проведення експертизи (вх.№8071).

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання представника 2-го відповідача, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 4 Про деякі питання призначення судової експертизи , судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Частина 1 ст. 43 ГПК України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Системний аналіз положень ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України дає підстави зробити висновок про те, що для вирішення господарського спору та прийняття рішення у справі господарський суд на підставі доказів, що відповідають вимогам ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України (мають бути належними, допустимими та відповідати вимогам щодо певного засобу доказування) має враховувати лише ті встановлені та досліджені обставини справи, що мають значення для справи. Збір же господарським судом доказів (у тому числі у порядку ст.ст. 38, 41 ГПК України), що мають підтверджувати або підтверджують обставини, що не мають значення для справи, не відповідає вимогам ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України та може призвести до зайвих процесуальних дій у справі та, як наслідок, затягування розгляду справи. Тобто суд, збираючи докази у справі та вирішуючи питання щодо обставин, які підтверджуються цими доказами та мають значення для справи, має виходити із предмету доказування та, на підставі норм діючого законодавства, визначати межі доказування у конкретному спорі.

Колегія суддів вважає, що 2-м відповідачем не обґрунтовано доцільність проведення судової економічної експертизи та зупинення провадження у справі, а також не вказано, з'ясування яких обставин, що мають значення для правильного вирішення спору потребує спеціальних знань та не визначено конкретних підстав для проведення експертизи, і відповідно, для зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 01.08.2017 року представник 1-го відповідача та 2-го відповідача просили скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.04.2017р. у справі №922/158/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання 01.08.2017 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102222165104, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

У судовому засіданні 17.07.2017 року представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

05 вересня 2016 року перший відповідач направив позивачу рахунок-фактуру №СФ-130 від 05.09.2016 року на загальну суму 249228,00грн. на оплату зазначеної у ньому продукції виробничо-технічного призначення.

Вказаний рахунок дійсний до сплати до 30.09.2016 року.

На підставі зазначеного рахунку позивач здійснив перерахування першому відповідачу грошових коштів згідно платіжних доручень №460 від 07.09.2016 року на суму 124614,00грн. та № 509 від 27.09.2016 року на суму 124614,00грн.

30 вересня 2016 року між другим відповідачем, як поручителем, та позивачем, як кредитором, укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань першого відповідача (боржника), що виникли з правовідносин по поставці першим відповідачем продукції, оплаченої позивачем згідно рахунку №СФ-130 від 05.09.2016 року.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2., 4.1 договору поруки, поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов'язання на загальну суму 249228,00грн. Поручитель цією порукою забезпечує виконання основного зобов'язання в повному обсязі.

Зазначений договір поруки набув чинності з моменту його підписання і діє до 01.01.2019 року.

20 грудня 2016 року позивач направив першому відповідачу претензію №328 від 20.12.2016 року, в якій через відсутність поставки товару, вказаного в рахунку-фактурі №СФ-130 від 05.09.2016 року, просив негайно в день отримання цієї претензії повернути отримані грошові кошти в сумі 249228,00грн.

Вказана претензія 1-м відповідачем залишилася без відповіді та виконання.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з 1-го відповідача 249228,00грн. заборгованості.

Позивач зазначає про те, що на підставі виставленого першим відповідачем рахунку №СФ-130 від 05.09.2016 року він сплатив грошові кошти на загальну суму 249228,00грн. згідно платіжних доручень №460 від 07.09.2016 року та №509 від 27.09.2016 року, проте 1-й відповідач відповідну продукцію не поставив.

20.04.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 Господарського кодексу України , статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України ).

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Приписами статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Матеріали справи підтверджують укладення позивачем та першим відповідачем договору поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення першим відповідачем рахунку-фактури із зазначенням нейменування, кількості та ціни продукції та здійснення позивачем його оплати.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

У відповідності до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, як вже зазначалось, позивачем було сплачено 249 228,00 грн., відповідно до платіжних доручень №460 від 07.09.2016 року на суму 124614,00грн. та № 509 від 27.09.2016 року на суму 124614,00грн.

Перший відповідач, не заперечуючи факту отримання попередньої оплати та наявності у нього обов'язку щодо поставки продукції на адресу позивача, не надав належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України здійснення такої поставки або повернення отриманої попередньої оплати.

Також, місцевий господарський суд правомірно не взяв до уваги надані першим відповідачем копії експрес накладних та витяги з інтернет-сайтів перевізників про відправлення вантажів до м.Ізмаїл Одеської області на ім'я ОСОБА_5 як докази здійснення поставки продукції, оскільки зазначена у цих документах номенклатура вантажу не співпадає з найменуванням продукції, вказаним в рахунку-фактурі №СФ-130 від 05.09.2016 року та одержувачем вантажу вказано гр.ОСОБА_5, а не позивача.

Відповідно до наданої позивачем довідки №27 від 01.03.2017 року гр.ОСОБА_5 у списочному складі підприємства не числиться.

Будь-які докази уповноваження даної особи на отримання продукції для позивача матеріали справи, також, не містять.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вже було зазначено вище, позивач направив першому відповідачу претензію №328 від 20.12.2016 року, в якій вимагав повернути суми попередньої оплати, однак перший відповідач залишив вказану претензію без відповіді та виконання.

Отже, твердження апелянта про те, що претензію №328 від 20.12.2016 року останній не отримував є необґрунтованими.

Приписами статті 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, як вбачається з матеріалів справи, другий відповідач поручився за належне виконання першим відповідачем зобов'язань, що виникли з правовідносин по поставці продукції, оплаченої позивачем згідно рахунку №СФ-130 від 05.09.2016 року.

Розмір відповідальності поручителя визначений у сумі 249228,00грн. (пункти 3.1, 4.1 договору поруки від 30.09.2016 року).

Отже, відповідачі несуть солідарну відповідальність перед позивачем.

У відповідності до статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача з першого та другого відповідачів солідарно грошових коштів у розмірі 249228,00грн.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "ЮКАС Україна", м. Харків не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, оскільки є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи та наявними у справі доказами.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "ЮКАС Україна", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.04.2017р. у справі №922/158/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 02.08.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.