Постанова

від 02.08.2017 по справі 816/3440/15

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/3440/15 Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом

позивача Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" до відповідача Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Приватне багатопрофільне підприємство "Технікс" (надалі - ПБП "Технікс") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (у судовому засіданні 15.10.2015 замінено відповідача - ДПІ у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на належного - ДПІ у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - ДПІ у м. Полтаві) про визнання протиправними дій відповідача, вчинені під час перевірки та оформлення акта від 30 січня 2015 року № 283/16-01-22-01-09/31174870 стосовно позивача по взаємовідносинах з ТОВ "Логан Груп" за вересень 2014 року; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 лютого 2015 року № 0000132301.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року адміністративний позов у частині визнання протиправними дій, вчинених під час перевірки та оформлення акта від 30 січня 2015 року № 283/16-01-22-01-09/31174870 стосовно ПБП "Технікс" по взаємовідносинах з ТОВ "Логан Груп" за вересень 2014 року, залишено без розгляду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2016 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі № 816/3440/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на безпідставність висновків контролюючого органа про заниження зобов'язань з податку на додану вартість в охопленому перевіркою періоді на суму 2536000,00 грн, оскільки господарські операції стосовно ПБП "Технікс" з ТОВ "Логан Груп" у повному обсязі підтверджуються первинними документами, а тому підстави вважати податковий кредит позивача, сформований за наслідками таких господарських операцій, неправомірним відсутні.

Представник позивача 13 червня 2017 року надала до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження та зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (І. 6 а.с. 46).

У судове засідання з'явився представник відповідача, який просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з частиною п'ятою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2016 року у цій справі висновки суду касаційної інстанції наступні (І.5 а.с.113-118).

Так, Вищим адміністративним судом України зазначено, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту.

У даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентом, чи спричинили такі господарські операції реальні зміни в майновому стані позивача. Висновок про нереальність проведених позивачем зі своїм контрагентом спірних господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірні суми податкового кредиту, судами попередніх інстанцій було зроблено без належного дослідження доказів, що містяться в матеріалах справ, доводів позивача, на підставі, здебільшого, обставин встановлених у акті податкової перевірки позивача.

При цьому Вищий адміністративний суд України наголосив, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

З матеріалів справи вбачається, що ПБП "Технікс" у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 31174870, з 17 жовтня 2000 року перебуває на обліку в якості платника податків та є платником податку на додану вартість з 18 жовтня 2000 року (т. І а.с. 155-159).

У період з 19 січня 2015 року по 23 січня 2015 року ДПІ у м. Полтаві проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПБП "Технікс" по взаємовідносинах з ТОВ "Логан Груп" (п.н. 39171636) за вересень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 30 січня 2015 року № 283/16-01-22-01-09/31174870, у якому зафіксовано порушення платником податків вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 тарвня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" від 01 листопада 2011 року № 1379, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, наслідком чого визначено заниження зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за вересень 2014 року на суму 2536000,00 грн (т. І а.с. 14-35).

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 лютого 2015 року № 0000132301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" на 3804000,00 грн, у тому числі: 2536000,00 грн - за основним платежем, 1268000,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (т. І а.с. 12-13).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, ПБП "Технікс" звернулось до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності такого рішення, що встановлені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із чим перевіряє чи прийнято дане рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у вересні 2014 року позивачем сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, складених ТОВ "Логан Груп".

За результатами позапланової виїзної документальної перевірки ПБП "Технікс" сформований позивачем за наслідками господарських операцій з ТОВ "Логан Груп" у вересні 2014 року податковий кредит у розмірі 2536000,00 грн відповідачем не визнано правомірним.

Мотивуючи наведені доводи, контролюючий орган посилався на те, що ТОВ "Логан Груп" постійно перебуває у стані 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, інформація про наявність основних фондів відсутня. За всіма запитами на проведення зустрічних перевірок ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складені акти про неможливість проведення звірок, тобто не підтверджено здійснення фінансово-господарської діяльності. У вересні 2014 року основними постачальниками ТОВ "Логан Груп" були підприємства з ознаками фіктивності, отже, існує ризик декларування безтоварних операцій з метою надання вигоди у вигляді мінімізації податків. Згідно з декларацією з ПДВ ТОВ "Логан Груп" за липень-вересень 2014 року обсяги придбання товарів дорівнюють обсягам реалізації, тобто всі ТМЦ, що були придбані підприємством, реалізовані у відповідних звітних періодах. Отже, придбання основних засобів для власного використання станом на вересень 2014 року не відбувалось, з чого слідує висновок про відсутність на балансі ТОВ "Логан Груп" як основних засобів, які ніби то були надані в оренду ПБП "Технікс", так і транспортних засобів для їх доставки. Крім того, до ДПІ у м. Полтаві надійшла податкова інформація від ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 12 листопада 2014 року № 270/22-08 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Логан Груп" код 39171636 за серпень 2014 року", згідно з якою ТОВ "Логан Груп" не існує за податковою адресою, у останнього відсутні необхідні умови для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, підприємство не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Оцінивши наведені доводи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту ( абзац перший пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема у випадку, коли для цілей оподаткування операції враховані не відповідно до їх дійсного економічного змісту або відображені операції, не зумовлені розумними економічними або іншими причинами.

Таким чином, окрім формальних вимог щодо оформлення господарської операції, умовою визнання податкової вигоди платника є прояв платником належного ступеня обережності при виборі контрагента. Наведене передбачає встановлення обставин щодо укладення та виконання договору з контрагентом у світлі реальності господарської операції. Якщо суд встановлює, що основною метою платника було отримання доходу виключно або переважно за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну економічну діяльність, у визнанні права на податкову вигоду може бути відмовлено. При цьому реальність господарської операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом активу, але й реальністю виконання операції саме конкретним контрагентом, тобто наявністю прямого зв'язку з певним постачальником. Платник, який не забезпечив документальне підтвердження відомостей та обґрунтованість вимог, на підставі яких він претендує на податковий кредит та витрати, несе ризик несприятливих наслідків своєї бездіяльності у вигляді можливого позбавлення права на податкову вигоду.

У силу чинного законодавства обов'язок підтвердити правомірність податкового кредиту та витрат первинними документами покладений на платника - покупця; саме він є суб'єктом, що обчислює кінцеву суму податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету. При цьому документи, які обґрунтовують витрати та податковий кредит, повинні відображати достовірну інформацію.

Указане кореспондується з правовими висновками, викладеними, зокрема у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.04.2015 у справі № К/9991/64000/12 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 43602264).

Виходячи з викладеного, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності з ПДВ є безпосереднє дослідження факту здійснення господарської операції (її реальності/товарності), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

Матеріалами справи підтверджено, що спірні правовідносини між ПБП "Технікс" та ТОВ "Логан Груп" пов'язані з наданням послуг оренди виробничого обладнання, про що сторонами 30 липня 2014 року укладено договір № 30/07-14 оренди обладнання, з урахуванням специфікації та додатків до нього (том І а.с. 57-66).

Згідно з пояснень позивача на підставі вказаного договору ТОВ "Логан Груп" надало в оренду ПБП "Технікс" обладнання, а саме: бурові самохідні установки для обертального буріння свердловини типу ZJ-40, телеметричні безкабельні системи, гвинтові вибійні двигуни, опірно-центруючі елементи бурильної колони, торцеві фрези, ємності для зберігання розчину, жолоби зливні з основою, ємності доливні з основою, трути бурильні тощо.

З метою підтвердження правомірності формування податкового кредиту у вересні 2014 року за рахунок здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ "Логан Груп" та ПБП "Технікс" останній надав копії податкових накладних: від 30 вересня 2014 року № 130, № 131, № 132, № 133, № 134, № 135, № 136, № 137, № 138, № 139, № 140, № 141, № 142, № 143, № 144, № 145 та № 146 (том 1 а.с. 88-104).

Дослідивши копії указаних податкових накладних, суд встановив, що вони формально відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Водночас, наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно зі статтею 1 цього Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Враховуючи те, що згідно з вимогами статті 4 зазначеного Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, право платника податку на податковий кредит має бути підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку (перелік яких залежить від виду господарських операцій), що у своїй сукупності свідчитимуть про наявність розумних економічних причин, ділової мети та руху активів у ході здійснення господарських операцій.

При цьому, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надаються, тощо.

На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій позивач надав копії актів приймання-передавання обладнання та актів приймання-передавання наданих послуг (т. І а.с. 67-87).

Дослідивши вказані копії документів, суд дійшов висновку, що вони не в повній мірі розкривають зміст господарських операцій з надання в оренду виробничного обладнання, а тому не визнаються судом в якості достатніх та належних доказів у справі. При цьому, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, будь-які господарські операції можуть відображатись платником податків у податковому обліку лише в разі наявності відповідних записів за даними бухгалтерського обліку такого платника. При визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість платник податку має враховувати саме дані бухгалтерського обліку, які (дані) мають в повній мірі відображати зміст конкретної господарської операції.

За приписами Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186, для узагальнення інформації про наявність і рух цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні (об'єкти оперативної (операційної) оренди основних засобів, матеріальні цінності на відповідальному зберіганні, переробці, комісії, монтажі) призначені позабалансові рахунки класу "0". Облік отриманих в оренду активів здійснюється за видами активів.

Прийняті в оперативну оренду основні засоби і нематеріальні активи зараховуються на позабалансовий рахунок 01 "Орендовані необоротні активи" за балансовою (залишковою) і первісною вартістю орендодавця, що зазначається в договорі операційної оренди.

Таким чином, позивач, у разі отримання в оренду виробничого обладнання, мав зарахувати таке обладнання на позабалансовий рахунок 01 "Орендовані необоротні активи" за балансовою (залишковою) і первісною вартістю орендодавця, що зазначається в договорі оренди.

У ході судового розгляду справи встановлено, орендоване у ТОВ "Логан Груп" обладнання зараховане позивачем на позабалансовий рахунок 01 "Орендовані необоротні активи", про що свідчить оборотно-сальдова відомість по рахунку: 01 Місце зберігання; Необоротні активи за вересень 2014 року (том ІІІ а.с. 146-147).

За наслідками дослідження вказаної оборотно-сальдової відомості суд дійшов висновку, що остання оформлена не належним чином, оскільки містить показники первісної та балансової вартості орендованого обладнання, що не підтверджені жодними документами, а тому зазначений документ не може визнаватись судом як належний та допустимий доказ у розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не може беззаперечно свідчити про реальність спірних господарських операцій.

Не містять жодних відомостей щодо вартості орендованого позивачем обладнання й долучені представником позивача до матеріалів справи акти приймання-передавання обладнання (том І а.с. 67-70, 200-203), договір оренди обладнання від 30 липня 2014 року № 30/07-14 та додаток № 1 до нього (том І а.с. 57-64).

Окремо слід зауважити, що показним вартості переданого в оренду обладнання за умовами пункту 1.2 договору оренди обладнання від 30 липня 2014 року № 30/07-14 мав бути відображений у переліку переданого обладнання (пункт 1.2 договору).

Вимоги суду щодо надання документального підтвердження вартості зарахованого на позабалансовий рахунок 01 обладнання позивачем залишені без задоволення.

Окрім того, судом встановлено, що в актах приймання-передавання обладнання в оренду та повернення обладнання з оренди (том І а.с. 67-70, 200-203) відсутня будь-яка інформація, яка б дала змогу ідентифікувати обладнання, що передається позивачу, а у подальшому повертається орендодавцю ТОВ "Логан Груп" (заводський номер, тощо).

Також на неодноразову вимогу суду позивач не надав жодних відомостей про переміщення у просторі (транспортування) згаданого обладнання для буріння.

За доводами позивача, транспортування орендованого позивачем у ТОВ "Логан Груп" обладнання здійснювалось орендодавцем, у зв'язку з чим у ПБП "Технікс" відсутні документи, що стосуються його транспортування.

З огляду на те, що у договорі оренди обладнання від 30 липня 2014 року № 30/07-14 не обумовлені умови доставки бурового обладнання, суд вважає посилання представника позивача щодо здійснення транспортування орендованого обладнання на адресу орендаря саме орендодавцем безпідставними та не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Указаний висновок узгоджується з інформацією Управління МВС в Полтавській області Управління державної автомобільної інспекції та Головного управління МВС в Київській області Управління державної автомобільної інспекції, відповідно до якої у період з 01 серпня 2014 року по 30 вересня 2014 року дозволи на участь у дорожньому русі транспортних засобів, габаритні параметри яких перевищують нормативні, ТОВ "Логан Груп" не видавались, а отже, факт транспортування обладнання на місце виконання робіт контрагентом позивача документально не підтверджений.

З наявних у матеріалах справи доказів суд вбачає, що в охопленому перевіркою періоді позивачу не видавались дозволи на експлуатацію залучених на умовах оренди бурових установок ТОВ "Логан Груп" (т. ІV а.с. 12-13). Не надано ПБП "Технікс" і доказів введення в експлуатацію орендованих у ТОВ "Логан Груп" бурових установок типу ZJ-40 на свердловині ТОВ "Карпатигаз".

Що стосується доводів позивача про перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Логан Груп", суд зазначає, що сам по собі факт перерахування коштів не є свідченням фактичного виконання сторонами договірних зобов'язань.

З огляду на відстуність жодної можливості ідентифікації орендованого обладнання, у ході розгляду справи не знайшли належного підтвердження доводи позивача про ймовірне використання орендованого у ТОВ "Логан Груп" обладнання в межах господарської діяльності ПБП "Технікс".

При цьому, суд не приймає в якості належних доказів у справі залучені до матеріалів копії договорів підряду на виконання робіт з капітального ремонту свердловини, укладених з ТОВ "Карпатигаз", з урахуванням додатків до них /т. І а.с. 235-248, том ІІ а.с. 1-24/, оскільки останні не містять жодних відомостей про використання саме того обладнання, про оренду якого у ТОВ "Логан Груп" стверджує позивач. У додатках № 2 до договорів на виконання робіт з капітального ремонту свердловин (том І а.с. 244-247, том ІІ а.с. 10-12, 19-20) вказаний перелік основного обладнання, яке мало використовуватися ПБП "Технікс" для виконання робіт на свердловинах замовника ТОВ "Карпатигаз".

Проте судом встановлено, що до такого переліку основного обладнання не входить переважна частина бурильного обладнання, яке, за твердженням ПБП "Технікс", орендувалось ним у ТОВ "Логан Груп". За твердженням позивача, у додатках № 2 до договорів на виконання робіт з капітального ремонту свердловин вказаний лише орієнтований перелік обладнання, яке планувалось до використання в ході проведення робіт з ремонту. Однак доказів на підтвердження своїх доводів позивач суду не надав.

Будь-яких інших доказів використання у своїй господарській діяльності зазначеного обладнання позивач на вимогу суду не надав.

Суд акцентує увагу на тому, що із загального об'єму матеріалів справи (понад 600 аркушів) значну частину займають надані позивачем відомості про наявних у ПБП "Технікс" працівників, враховуючи навіть тих, що прийняті підприємством на роботу значно пізніше, ніж відбувалися спірні господарські операції, документи про освіту працівників, підвищення їх кваліфікації, а також проведення атестації відповідних робочих місць.

Однак, сама лише наявність кваліфікованого персоналу не може свідчити про реальність спірних господарських операцій щодо оренди обладнання. До того ж, на вимогу суду, позивач не надав відомостей про фактичний допуск працівників до роботи на орендованому обладнанні, індивідуальне закріплення такого обладнання за співробітниками підприємства, проведення з ними інструктажів тощо.

Відсутність підтвердження використання підприємством орендованого обладнання для виконання спеціалізованих робіт на об'єктах свого контрагента - ТОВ "Карпатигаз" є наслідком нічим не обґрунтованого визначення обсягу часу (годин та діб), протягом якого орендоване обладнання залучалося до виконання певного виду робіт. У даному випадку позивачем на надано документів на підтвердження обставин про те, ким експлуатувалося обладнання (свідчення про конкретних працівників), ким і яким чином здійснювався контроль часу, протягом якого це обладнання використовувалося.

Крім того, надані сторонами документи у своїй сукупності не містять жодного доказу наявності в орендодавця хоча б якого-небудь обладнання.

Зі змісту наявної у матеріалах справи податкової інформації (т. І а.с. 117-154) вбачається, що контрагент позивача у спірний період фактично не мав на правах власності чи оренди бурових установок типу ZJ-40, що підтверджується відсутністю видатків на оренду, обслуговування, зберігання, транспортування та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Указані відомості в повному обсязі підтверджуються листом Головного управління Держпраці Київської області від 23 лютого 2016 року № 11/1784 (т. ІV а.с 32), згідно з яким: дозволи на виконання робіт та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки станом на серпень-вересень 2014 року ТОВ "Логан Груп" Головним управлінням Держпраці не видавалися; інформація про ТОВ "Логан Груп" щодо ідентифікації і обліку об'єктів підвищеної небезпеки та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки в Головному управлінні Держпраці відсутня; за ТОВ "Логан Груп" великотоннажні та інші технологічні транспортні засоби, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, у Головному управлінні Держпраці не зареєстровано.

Лист Слідчого управління Головного управління національної поліції у Полтавській області від 14 березня 2016 року № 2341/115/24/04-2016 (т. ІV а.с. 60) містить посилання на лист Держгірпромнагляду України від 09 лютого 2015 року № 679/0/11-06/6/15, відповідно до якого органами Держгірпромнагляду дозволи на виконання робіт та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки ТОВ "Логан Груп" не видавались.

Окремо суд звертає увагу на перелік видів господарської діяльності ТОВ "Логан Груп", що визначенні витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на дату укладання угод, згідно з яким зареєстровані види діяльності суб'єктів господарювання не пов'язані з проектуванням, спорудженням, експлуатацією, ремонтом та реконструкцією об'єктів нафтогазодобувних виробництв та експлуатацією відповідного обладнання, зокрема: 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи, 43.31 Штукатурні роботи, 43.39 Інші роботи із завершення будівництва, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 41.10 Організація будівництва будівель, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (т. І а.с. 155-158). Вищевказані види економічної діяльності контрагента позивача не мають нічого спільного з діяльністю з виконання ремонтних робіт на об'єктах нафтогазодобувних виробництв та з експлуатацією відповідного обладнання; для здійснення статутних завдань ТОВ "Логан Груп" обладнання, призначене для експлуатації, ремонту та реконструкції об'єктів нафтогазодобувних виробництв не потрібне, що логічно виключає необхідність мати у власності зазначеного підприємства високотехнологічне, високовартісне та специфічне в експлуатації, обслуговуванні, зберіганні устаткування.

Суд також зауважує і на наявність у позивача власних технічних ресурсів для виконання договірних зобов'язань з буріння (ремонту) свердловин ТОВ "Карпатигаз".

На спростування вищезазначених обставин позивач посилаєтсья на укладені між ПБП "Технікс" (продавець) та ТОВ "Виробнича база "Левадник" (покупець) договори купівлі-продажу від 02 липня 2012 року № 02/07-1 та № 02/07-2 про відчуження бурильних установок ZJ-40 заводський номер № 12145 та заводський номер № 11127 (т. ІV а.с. 35-37, 42-44).

Указані посилання оцінюються судом критично з огляду на таке.

Первинні документи, складені сторонами з метою оформлення вказаних правочинів, мають низку недоліків та неточностей щодо ідентифікації технологічного обладнання (заводські номери в актах прийому-передачі, видаткових та податкових накладних від 02 серпня 2012 року відсутні (том ІV а.с. 39-41, 46-48), що не підтверджує переходу права власності на бурильні установки ZJ-40 заводський номер № 12145 та заводський номер № 11127 до продавця.

У матеріалах справи наявні докази фактичного використання позивачем у своїй господарській діяльності зазначеного обладнання і після дати укладення договору купівлі-продажу. Так, листом Управління Держпраці у Полтавській області від 28 гурдня 2015 року № 2104/08-14, (т. ІV а.с 12-13) надано інформацію щодо відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів в Управлінні, згідно з якою за ПБП "Технікс" зареєстроване наступне обладнання: мобільна бурильна установка ZJ-30, знята з обліку 16 січня 2015 року; Бурова установка ZJ-40, заводський номер № 12145, знята з обліку 24 листопада 2014 року; Бурова установка ZJ-40, заводський номер № 11127, знята з обліку 24 листопада 2014 року.

Свідоцтва про реєстрацію вищевказаних установок за позивачем видані 30 серпня 2012 року, тобто вже після укладення договорів купівлі-продажу від 02 липня 2012 року № 02/07-1 та № 02/07-2 з ТОВ "Виробнича база "Левадник" (т. V а.с. 73).

Щорічний технічний огляд вищевказаних бурових установок проведено ПБП "Технікс", як власником вищезазначеного обладнання (зазначене підтверджується листами від 19 липня 2013 року № 19/01 (т. ІV а.с. 65 (зворот) та від 24 липня 2014 року № 24/01 (т. ІV а.с. 65), згідно з якими директор ПБП "Технікс" просив Полтавську філію ДП "Східний ЕТЦ" провести щорічний технічний огляд технологічних транспортних засобів: бурових установок ZJ-40 (заводський № 11127 та № 12145) та бурової установки ZJ-30 (заводський № 10099), які знаходяться на свердловинах в Полтавській області. Листом Полтавської філії ДП "Східний експертно-технічний центр Держпраці" від 25 березня 2016 року № 2/149 (т. ІV а.с. 222) повідомлено, що в період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року Полтавською філією ДП "Східний експертно-технічний центр Держпраці" проводились державні технічні огляди мобільних бурових установок на підставі договорів з їх власником - ПБП "Технікс", що підтверджується актами державного технічного огляду (т. ІV а.с. 74).

З 23 травня 2014 року, тобто до дати укладення договору оренди з ТОВ "Логан Груп", комісією позивача за участю гірничотехнічного інспектора була введена в експлуатацію одна з бурових установок ZJ-40 на свердловині № 106 Яблунівського НГКР (т. ІV а.с. 67).

Отже, судом встановлено, що ТОВ "Логан Груп" не мало об'єктивної можливості передати в оренду ПБП "Технікс" бурові установки ZJ-40, а за умови наявності такого обладнання у власності позивача, угода з оренди виробничого обладнання від 30 липня 2014 року № 30/07-14 визнається судом такою, що не має на меті досягнення економічного ефекту.

Судом критично оцінюються посилання позивача на висновок судової економічної експертизи від 07 травня 2015 року №3883 по кримінальному провадженню №32014170000000065, якою не підтверджено згідно з наданими на експертизу документів висновки акта перевірки від 30 січня 2015 року №283/16-01-22-01-09/31174870 в частині недотримання ПБП "Технікс" пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у наслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за вересень 2014 року на суму ПДВ 2536000,00 грн (том 2 а.с. 48-114).

Так, на підставі постанови старшого слідчого з ОВС слідчого управління кримінальних розслідувань Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України від 03 квітня 2015 року проведено судову економічну експертизу по матеріалах кримінального провадження №32014170000000065, результати якої оформлені висновком від 07 травня 2015 року №3883.

На вирішення та дослідження експерта, зокрема ставилось питання, чи підтверджуються порушення податкового законодавства України, встановлені актом ДПІ у м. Полтаві від 30 січня 2015 року №283/16-01-22-01-09/31174870 "Про результати проведення позапланової виїзної документальної перевірки ПБП "Технікс" по взаємовідносинах з ТОВ "Логан Груп" (п.н. 39171636) за вересень 2014 року".

Згідно з висновком експерта по вказаному питанню: за підсумками дослідження, проведеного в межах компетенції судового експерта-економіста, висновки акта перевірки від 30 січня 2015 року №283/16-01-22-01-09/31174870 у частині недотримання пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" від 01 листопада 2011 року №1379, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за вересень 2014 року на суму ПДВ 2536000,00 грн, наданими на дослідження документами не підтверджується.

Суд зазначає, відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Суд вказує, що встановлення фактичних обставин справи та оцінка доказів, у тому числі, документів податкового та бухгалтерського обліку, а також надання правової оцінки таким документам не відносяться до компетенції експерта-економіста.

Як слідує з матеріалів справи, судова економічна експертиза, результати якої оформлені висновком від 07 травня 2015 року №3883, призначалась не ухвалою суду в межах розгляду цієї адміністративної справи, а на підставі постанови старшого слідчого від 03 квітня 2015 року по матеріалах кримінального провадження №32014170000000065.

Відображаючи спірні фінансово-господарські взаємовідносини між ПБП "Технікс" та ТОВ "Логан Груп", експертом не наведено відомостей про застосування спеціальних знань, крім норм чинного законодавства, що використані ним під час обґрунтування висновків.

Судовим експертом лише відображено умови договору оренди обладнання та перелічено надані документи із зазначенням їх змісту: договір оренди обладнання, акти приймання-передавання обладнання в оренду, акти приймання-передавання послуг з оренди, податкові накладні, банківські виписки.

Суд зауважити, що експертиза проводилася за відсутності актів приймання-передавання обладнання з оренди, проте, таку обставину експертом взагалі не враховано та не досліджено факту повернення/неповернення майна з оренди.

Відповідачем у даній справі не ставиться під сумнів цифровий ряд визначених податкових зобов'язань та податкового кредиту. Спір стосується саме правильності формування податкового кредиту. При цьому, на вирішення експертизи поставлені правові питання, які вирішуються судом під час розгляду спору та які не потребуються спеціальних знань.

Водночас, зробивши висновок щодо непідтвердження порушень, встановлених актом перевірки, експерт фактично надав наявним на дослідженні документам правову оцінку, а саме: зазначив про відповідність їх нормам Податкового кодексу України, що є компетенцією суду.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідно до приписів статті 61 Конституції України, статті 218 Господарського кодексу України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому відомості, викладені в податковій інформації ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 12 листопада 2014 року № 270/22-08 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Логан Груп", не можуть бути використані в якості самостійної підстави для висновку про відсутність у добросовісного платника податку права на формування податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з таким контрагентом.

Однак, як вже зазначалось судом, визначальним у даному питанні є саме підтвердження реальності (товарності) спірних господарських операцій.

Зважаючи на ненадання позивачем на перевірку та в ході розгляду справи в суді належних доказів фактичного отримання та використання у власній господарській діяльності виробничого обладнання, про оренду якого у ТОВ "Логан Груп" стверджує позивач, суд дійшов висновку про безтоварний характер спірних господарських операцій.

За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача про те, що вказані господарські операції не носили реального характеру, відображення їх результатів у податковому обліку ПБП "Технікс" здійснено безпідставно, з метою штучного формування податкового кредиту.

Таким чином, суд підтверджує правомірність доводів ДПІ у м. Полтаві про порушення позивачем вимог податкового законодавства, внаслідок чого платником податків занижено зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за вересень 2014 року в розмірі 2536000,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, при цьому, представником відповідача в повній мірі доведено, що відповідач діяв на підставі та в межах повноважень, визначених законом. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом) визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до платіжного доручення № 727 від 12 серпня 2015 року позивачем при зверненні до суду сплачено 10 % розміру ставки судового збору, а саме: 487,20 грн.

У зв'язку з цим, з ПБП "Технікс" до Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 384,80 грн.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Стягнути з Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" (код ЄДРПОУ 31174870) до Державного бюджету України (реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, 22030101; код за ЄДРПОУ - 38019510; банк отримувача - ГУДКСУ у Полтавській області; код банку - 831019; розрахунковий рахунок - 31213206784002; призначення платежу - судовий збір, за позовом Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс", Полтавський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510) судовий збір у сумі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Т.С. Канигіна