Рішення

від 31.07.2017 по справі 910/8546/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2017Справа №910/8546/17

За позовом Державного підприємства "Народницьке спеціалізоване лісове господарство"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Інвестмент"

про стягнення 43 366,98 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Зубрейчук Т.І. за довіреністю б/ н від 10.07.2017

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Народницьке спеціалізоване лісове господарство" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Інвестмент" (відповідач) про стягнення 43366,98 грн., з яких: 25410,42 грн. основний борг, 1739,63 грн. 3% річних, 16216,93 грн. інфляційні нарахування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору купівлі-продажу № 120115 від 12.01.2015 на підставі товарно-транспортних накладних № 421387 від 29.01.2015, № 421420 від 30.01.2017, № 421437 від 31.01.2017 позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов наведеного договору лише частково оплатив поставлений товар, що призвело до виникнення у нього заборгованості за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 порушено провадження у справі № 910/8546/17 та призначено розгляд справи на 12.06.17 о 11:30 год.

Представники сторін в судове засідання, призначене на 12.06.2017, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду від 30.05.2017 про порушення провадження у справі № 910/8546/17 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Враховуючи нез'явлення представників сторін в судове засідання, невиконання останніми вимог ухвали суду від 30.05.2017 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 12.06.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 відкладено розгляд справи на 11.07.2017 о 10:30 год.

11.07.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов супровідний лист з документами для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 12.06.2017.

В судове засідання, призначене на 11.07.2017, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання 11.07.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 30.05.2017 та від 12.06.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 11.07.2017, надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

В судовому засіданні 11.07.2017 представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання позивача про продовження строку вирішення спору, нез'явлення представника відповідача в судове засідання, невиконання останнім вимог ухвал суду від 30.05.2017, від 12.06.2017 та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 11.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 31.07.2017 о 10:20 год.

27.07.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої, у зв'язку з перерахуванням відповідачем 25.05.2017 коштів у розмірі 5000,00 грн. в рахунок погашення спірної заборгованості, позивач просив суд стягнути з відповідача 20410,42 грн. основного боргу, 1500,91 грн. 3% річних, 14003,59 грн. інфляційних нарахувань.

В судове засідання, призначене на 31.07.2017 представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 31.07.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 30.05.2017, від 12.06.2017 та від 11.07.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Так, наведені ухвали суду направлені за адресою відповідача, зазначеною у позовній заяві (02160, м. Київ, Харківське шосе 8А, офіс 2) та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, поштові відправлення з ухвалами суду було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва з посиланням, зокрема, на закінчення строку зберігання поштового відправлення (довідка ф. 20).

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у абз. 3 п.п. 3.9.1. п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно яких в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Наразі, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п.п. 3.9.2 п. 3.9 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 31.07.2017.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 31.07.2017 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Представник позивача в судовому засіданні 31.07.2017 підтримав заяву про уточнення позовних вимог, подану ним 27.07.2017 через відділ діловодства суду.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, у зв'язку з перерахуванням відповідачем 25.05.2017 коштів у розмірі 5000,00 грн. в рахунок погашення спірної заборгованості, позивач просив суд стягнути з відповідача 20410,42 грн. основного боргу, 1500,91 грн. 3% річних 14003,59 грн. інфляційних нарахувань. В якості додатків до наведеної заяви позивач надав уточнений розрахунок позовних вимог, копії банківських виписок на підтвердження здійснення відповідачем часткових розрахунків, та докази відправлення цієї заяви з додатками відповідачу.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог.

Тому, як зазначено в п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011, в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, виходячи зі змісту поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви, суд розцінює подану 27.07.2017 через відділ діловодства суду заяву позивача як зменшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 35914,92, з яких: 20410,42 грн. основного боргу, 1500,91 грн. 3% річних, 14003,59 грн. інфляційних нарахувань.

Представник позивача в судовому засіданні 31.07.2017 надав усні пояснення по суті спору.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 31.07.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.01.2015 між Державним підприємством "Народницьке спеціалізоване лісове господарство" (продавець, позивач) Товариством з обмеженою відповідальністю "МД Інвестмент" (покупець, відповідач) був укладений Договір № 120115 купівлі-продажу (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався продати, а покупець прийняти і оплатити лісопродукцію (далі - товар), найменування та кількість якого зазначається в додатках та специфікаціях, є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п. 2.4 Договору сторони узгодили, що розрахунок здійснюється покупцем в національній валюті України на умовах 100 % передоплати за кожну партію продукції. У разі поставки товару без передоплати покупець повинен здійснити оплату на протязі 10 днів з дня поставки товару.

Відповідно до п. 3.3 Договору датою передачі товару продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки, вважається дата товарно-транспортної накладної.

Згідно п. 10.1 Договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, датою підписання Договору вважається дата, вказана на першій сторінці даного Договору, та діє до 31.12.2015.

За змістом п. 10.4 Договору закінчення строку дії даного Договору не звільняє жодну зі сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії Договору.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору поставив відповідачу товар, в тому числі згідно таких товарно-транспортних накладних:

№ 421387 від 29.01.2015 на суму 9068,93 грн.,

№ 421420 від 30.01.2017 на суму 8921,70 грн.,

№ 421437 від 31.01.2017 на суму 8948,04 грн.

Втім, як стверджує позивач, відповідач у визначений у п. 2.4 Договору термін не здійснив у повному обсязі оплату за товар, поставлений позивачем згідно вищенаведених товарно-транспортних накладних, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 20410,42 грн. (основний борг).

За наведених обставин, позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу, а також 1500,91 грн. 3% річних, 14003,59 грн. інфляційних нарахувань, з огляду на прострочення відповідачем грошового зобов'язання з оплати товару за Договором.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № 120115 купівлі-продажу від 12.01.2015 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до товарно-транспортних накладних № 421387 від 29.01.2015, № 421420 від 30.01.2017, № 421437 від 31.01.2017 позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 26938,67 грн.

Наведені видаткові накладні на загальну суму 26938,67 грн. приймаються судом у якості належних доказів по справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.4 Договору встановлено, що розрахунок здійснюється покупцем в національній валюті України на умовах 100 % передоплати за кожну партію продукції. У разі поставки товару без передоплати покупець повинен здійснити оплату на протязі 10 днів з дня поставки товару. За умовами п. 3.3 Договору датою поставки, вважається дата товарно-транспортної накладної.

Отже, враховуючи дати наведених товарно-транспортних накладних, відповідач з урахуванням п. 2.4 Договору повинен був оплатити вартість товару за товарно-транспортними накладними:

№ 421387 від 29.01.2015 - до 08.02.2015 (включно),

№ 421420 від 30.01.2017 - до 09.02.2015 (включно),

№ 421437 від 31.01.2017 - до 10.02.2015 (включно).

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявними в матеріалах справи банківськими виписками, підтверджується, що відповідач здійснив лише часткову оплату в сумі 6528,25 грн. (згідно платіжних доручень № 294, від 01.12.2016, № 311 від 25.05.2017) за товар, поставлений позивачем за Договором, зокрема, за вищевказаними товарно-транспортними накладними, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за спірний товар станом на час розгляду справи по суті становить 25410,42 грн. (26938,67 грн. - 6528,25 грн. = 20410,42 грн.), докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 20410,42 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

З огляду на прострочення відповідачем оплати за товар, поставлений згідно спірних товарно-транспортних накладних, позивачем заявлено також позовні вимоги (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення з відповідача 1500,91 грн. 3% річних, 14003,59 грн. інфляційних нарахувань .

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки по матеріалам справи судом було встановлено, що відповідач повинен був оплатити вартість товару за товарно-транспортними накладними № 421387 від 29.01.2015 - до 08.02.2015, № 421420 від 30.01.2017 - до 09.02.2015, № 421437 від 31.01.2017 - до 10.02.2015, то, відповідно з наступних дат за вказаними датами, визначається початок прострочення оплати товару за відповідною товарно-транспортною накладною.

Судом встановлено, що відповідач не здійснив оплату в строк, визначений пунктом 2.4 Договору, а отже дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 14) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перевірку доданого позивачем до заяви про уточнення позовних вимог розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань (за періоди прострочення оплати за товар за кожною спірною товарно-транспортною накладною), суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача в сумі 1500,91 грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Водночас, вимоги позивача про стягнення з відповідача 14003,59 грн. інфляційних нарахувань за підлягають лише частковому задоволенню в сумі 14001,65 грн. , тоді як в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 1,94 грн. (14003,59 грн. - 14001,65 грн. = 1,94 грн.) позивачу належить відмовити з огляду допущені арифметичні помилки при здійсненні розрахунку.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання 12.06.2017, 11.07.2017 та 31.07.2017 не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, рівно як і контррозрахунок заявлених до стягнення сум, суду не подав та не надіслав.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 20410,42 грн. основного боргу, 1500,91 грн. 3% річних, 14001,65 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог на відповідача покладається судовий збір в сумі 1324,99 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Інвестмент" (02160, м. Київ, Харківське шосе 8А, офіс 2; ідентифікаційний код 37652631) на користь Державного підприємства "Народницьке спеціалізоване лісове господарство" (11400, Житомирська обл., Народицький район, селище міського типу Народичі, вул. Свято-Миколаївська, будинок 129, ідентифікаційний код 34283057) 20410,42 грн. (двадцять тисяч чотириста десять гривень 42 коп.) основного боргу, 1500,91 грн. (одну тисячу п'ятсот гривень 91 коп.) 3% річних, 14001,65 грн. (чотирнадцять тисяч одну гривню 65 коп.) інфляційних втрат, 1324,99 грн. (одну тисячу триста двадцять чотири гривні 99 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.08.2017

Суддя Гумега О.В.