Рішення

від 01.08.2017 по справі 910/6996/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2017Справа №910/6996/17

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Гапоненко Роман і партнери"

до Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ОЗЕРНИЙ"

про стягнення 41 446,03 грн.

За зустрічним позовом Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ОЗЕРНИЙ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Гапоненко Роман і партнери"

про визнання договору недійсним

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним): Коржов І.П. - за довіреністю від 29.05.2017 року;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним): Мацієвський О.С. та Слабошицька У.О.- за довіреністю від 31.05.2016 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська компанія Гапоненко Роман і партнери звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ОЗЕРНИЙ" про стягнення 41 446,03 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманих послуг (виконаних робіт) від позивача згідно умов Договору №85 про проведення внутрішнього аудиту від 10.01.2017 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь: 20 000,00 грн. - заборгованості, 20 000,00 грн. - штрафу, 1 400,00 грн. - пені, 46,03 грн. - 3% річних, 1 600,00 грн. - судового збору, 5 120,00 грн. - судових витрат пов'язаних із сплати послуг адвоката.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 06.06.2017 рокую

02.06.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав документи на виконання вимоги ухвали суду від 03.05.2017 року та відзив на позовну заяву.

06.06.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав пояснення на позовну заяву.

В судовому засіданні 06.06.2017 року оголошено перерву до 13.06.2017 року.

В судовому засіданні 13.06.2017 року оголошено перерву до 18.07.2017 року.

13.06.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ОЗЕРНИЙ" надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Гапоненко Роман і партнери" про визнання договору недійсним.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача Договір №85 про проведення внутрішнього аудиту від 10.01.2017 року укладено між сторонами з порушенням ст. 203 та 215 ЦК України.

З цих підстав, позивач за зустрічним позовом просив суд задовольнити зустрічний позов, зокрема: визнати недійсним Договір №85 про проведення внутрішнього аудиту від 10.01.2017 року та застосувати реституцію, як наслідок недійсності Договору №85 про проведення внутрішнього аудиту від 10.01.2017 року застосувати реституцію, згідно з вимогами ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2017 року прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ОЗЕРНИЙ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Гапоненко Роман і партнери" про визнання договору недійсним; призначено її розгляд на 18.07.2017 року.

17.07.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника ТОВ "Аудиторська компанія "Гапоненко Роман і партнери" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

В судовому засіданні 18.07.2017 року оголошено перерву до 01.08.2017 року.

18.07.2017 року та 01.08.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ОЗЕРНИЙ" надійшли додаткові письмові пояснення.

В судовому засіданні 01.07.2017 року представник позивача за первісним позовом первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, зустрічні позовні вимоги не визнав, представник відповідача за первісним позовом - первісні позовні вимоги не визнав, зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 01.08.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Гапоненко Роман і партнери" (далі по тексту - виконавець, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, ТОВ "Аудиторська компанія "Гапоненко Роман і партнери") та Кооперативом по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ОЗЕРНИЙ" (далі по тексту - замовник, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, Кооператив "ОЗЕРНИЙ") укладено Договір №85 про проведення внутрішнього аудиту (далі по тексту - Договір), за умовою якого (п. 1.1. Договору) В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник дає завдання Виконавцеві, а Виконавець приймає на себе обов'язки провести внутрішній аудит в ГБК ОЗЕРНИЙ , а саме:

- встановлення системи клієнт-банк та отримання банківських виписок з системи клієнт-банк за період 2014, 2015, 2016 рік (п. 1.1.1. Договору);

- відновлення первинних бухгалтерських документів за 2014,2015, 2016 рік (п. 1.1.2. Договору);

- внутрішній аудиторський висновок про господарсько-фінансову діяльність ГБК ОЗЕРНИЙ за період 2014, 2015, 2016 рік та рекомендації щодо подальших дій (п. 1.1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору замовник доручає, а виконавець приймав на себе зобов'язання щодо виконання робіт згідно п. 1.1. даного договору.

Згідно з п. 2.3. Договору виконавець зобов'язаний виконати послуги за даним договором протягом 30 календарних днів з моменту оплати згідно п. 4.6.1. даного договору. У випадку з виникненням труднощів з відновленням документів з вини третіх осіб, строк виконання послуг продовжується додатково на 30 календарних днів.

У відповідності до п. 4.1. Договору вартість послуги становить 50 000,00 грн.

Згідно з п. 4.6. Договору оплаті здійснюється наступним чином:

- 15 000,00 грн. протягом 5-и днів з моменту підписання договору (п. 4.6.1. Договору);

- 15 000,00 грн. протягом 5-и днів після отримання і аналізу банківських виписок підприємства згідно з п. 1.1.1. даного договору (п. 4.6.2. Договору);

- 20 000,00 грн. протягом 5-и днів після підготовки та вручення замовнику внутрішнього аудиторського висновку (п. 4.6.3. Договору).

На виконання умов договору (п. 4.6.1. та 4.6.2. Договору) Кооператвом "ОЗЕРНИЙ" перерахована ТОВ Аудиторська компанія Гапоненко Роман і партнери 30 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4 від 11.01.2017 року на суму 15 000,00 грн., та платіжним дорученням №9 від 26.01.2017 року на суму 15 000,00 грн.

Таким чином, Кооперативом "ОЗЕРНИЙ" виконано зобов'язання за Договором, передбачені пунктами 4.6.1. та 4.6.2.

21.03.2017 року між сторонами підписано Акт надання послуг №2, згідно якого Кооперативом "ОЗЕРНИЙ" (відповідач за первісним позовом) прийняв від ТОВ Аудиторська компанія Гапоненко Роман і партнери (позивач за первісним позовом) послуги на суму 50 000,00 грн. (копія акту міститься в матеріалах справи, Том. 1 аркуш 16)

23.03.2017 року позивачем за первісним позовом передано, а відповідачем за первісним позовом прийнято внутрішній аудиторський висновок №285 від 23.03.2017р. та акт надання послуг №2 від 21.03.2017 року, що підтверджується підписаним між сторонами Актом приймання-передачі від 23.03.2017 року (копія акту міститься в матеріалах справи, Том. 1 аркуш 17).

Таким чином, позивачем за первісним позовом виконано комплекс робіт (надано послуг) за Договором, які в повному обсязі і без зауважень, щодо кількості та якості, прийняті відповідачем за первісним позовом, тобто позивачем за первісним позовом зобов'язання за Договором виконано в повній мірі.

Претензіями вих. №286 від 30.03.2017 року та вих. №287 від 18.04.2017 року позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з вимогами про сплату заборгованості та штрафних санкцій (копії претензій та докази їх правлення мстяться в матеріалах справи. Том 1 аркуші 18-22).

Враховуючи умови п. 4.6.3. Договору та передання 23.03.2017 року позивачем за первісним позовом внутрішній аудиторський висновок №285 від 23.03.2017р. відповідачу за первісним позовом, то останній день оплати 20 000,00 грн. вартості послуг припадає на 28.03.2017 року (включно).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем за первісним позовом зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманих від позивача за первісним позовом послуг, відповідно до умов Договору, у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом виникла заборгованість з їх оплати в розмірі 20 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням №29 від 18 на суму 20 000,00 грн. відповідачем за первісним позовом перераховано позивачу за первісним позовом 20 000,00 грн. як плату за виконання послуг за Договором №85 про проведення внутрішнього аудиту від 10.01.2017 року (позивачем за первісним позовом в судовому засіданні 01.08.2017 року підтверджено про сплату 20 000,00 грн.), що є наслідком виконання умов Договору з повної оплати триманих послуг, та порушенням 5-ти денного строку на оплату отриманих послуг (п. 4.6.3. Договору), так як внутрішній аудиторський висновок №285 від 23.03.2017р. передано відповідачу за первісним позовом 23.03.2017 року.

З наданих позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом доказів вбачається, що позивач за первісним позовом взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу за первісним позовом послуги за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач за первісним позовом в порушення п. 4.6.3. Договору не розрахувався у встановлений договором строк за надані позивачем за первісним позовом послуги, чим порушив п. 4.6.3. Договору.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, як матеріалами справи підтверджується оплата відповідачем за первісним позовом послуг отриманих від позивача за первісним позовом в розмірі 50 000,00 грн., то позовні вимоги про стягнення 20 000,00 грн. (недопалена сума за послуги) не підлягають задоволенню, в зв'язку з фактичною оплатою послуг відповідачем за первісним позовом.

Відповідач за первісним позовом припустився прострочення грошового зобов'язання (сплата 20 000,00 грн. на протязі 5-ти днів з моменту отримання внутрішнього аудиторського висновку №285 від 23.03.2017р.), а тому позивач за первісним позовом, керуючись пунктом 5.3. Договору, просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом пеню та штраф, які за його розрахунками становлять: 20 000,00 грн. - штрафу, 1 400,00 грн. - пені.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що у випадку прострочення платежів або виконання послуг за цим Договором сплачується пеня у розмірі 0,1% від вартості даного договору. Крім того за прострочення платежу понад 20 календарних днів сплачується штраф у розмірі 100% від неоплаченої суми.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Розрахунок суми пені

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення 50000 29.03.2017 - 18.04.2017 21 0.1 % 1050.00 Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню і з врахуванням сплати 18.04.2017 року відповідачем за первісним позовом повної суми вартості послуг за Договором, та здійснено судом уточнений розрахунок суми пені, позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 1400,00 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 1050,00 грн.

Так, як матеріалами справи підтверджено прострочення відповідачем за первісним позовом сплата 20 000,00 грн. понад 20 днів, то позовні вимоги про стягнення штрафу (п. 5.3. Договору) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 46,03 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 20000 29.03.2017 - 18.04.2017 21 3 % 34.52 Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення 3% річних є правомірними, однак за уточненим розрахунком суду підлягають частковому задоволенню в розмірі 34,52 грн.

Щодо первісних позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 5 120,00 грн. витрат на послуги адвоката, суд зазначає наступне.

У якості понесених витрат позивач за первісним позовом надав суду договір про надання правової допомоги №017/17 від 28.03.2017р., укладений між позивачем за первісним позовом та адвокатом Кузьмич-Браток Роман Анатолійович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія РН №1159 від 04.07.2015 року).

На виконання договору про надання правової допомоги №017/17 від 28.03.2017р. адвокатом надано, а позивачем за первісним позовом прийнято юридичні послуги на суму 5 120,00 грн., що підтверджується підписаним між сторонами Актом надання правової допомоги від 25.04.2017 року.

Послуги адвоката оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується розрахунковою квитанцією серія АБЗА №812807 від 25.04.2017 року на суму 5 120,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013).

Таким чином, оскільки витрати на послуги адвоката в розмірі 5 120,00 грн. нормативно та документарно доведені, однак первісні позовні вимоги задоволено частково, а тому первісні позовну вимоги про стягнення адвокатських послуг підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених первісних позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Щодо зустрічних позовних вимог позовних вимог про визнання недійсним Договору №85 про проведення внутрішнього аудиту від 10.01.2017 року та застосування реституції, як наслідок недійсності договору, згідно з вимогами ч. 1 ст. 216 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

З матеріалів справи вбачається, що при укладанні Договору сторонами досягнуто істотні умови та не порушено приписів ст. 203, 215 ЦК України, твердження позивача за зустрічним позовом про недійсність Договору спростовується наявними в матеріалах справи документами та нормами чинного законодавства, а тому в суду відсутні правові підстави для визнання Договору недійсним.

Суд звертає увагу, що Договір виконано сторонами в повному обсязі, позивачем за первісним позовом надано послуги та передано відповідачу за первісним позовом внутрішній аудиторський висновок №285 від 23.03.2017р., а відповідачем за первісним позовом прийнято послуги в повному обсязі та оплачено їх повну вартість.

Викладена у зустрічному позові вимога стосовно застосування реституції, як наслідку недійсності правочину також не підлягає задоволенню, адже суперечить положенням ст. 216 ЦК України: у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Застосування реституції до даних правовідносин не відповідає закону, оскільки послуги вже були надані і повернути сторони в первісний стан або відновити становище особи, якій надавалися послуги, не є можливим. Оскільки послуга вже спожита, а наслідки недійсності договору про надання послуг мають співпадати з наслідками виконання такого договору, адже, в даному випадку, визнання договору недійсним не тягне за собою відмову від оплати вартості послуг, які були прийняті замовником. Підписання відповідного акту свідчить про те, що надані послуги мають для Відповідача за зустрічним позовом цінність і він скористається або може скористатися їх результатами на власний розсуд.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача за зустрічним позовом, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з зустрічними позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх зустрічних позовних вимог, а тому зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "ОЗЕРНИЙ" (04212, м. Київ, ВУЛИЦЯ ТИМОШЕНКА, будинок 2-Ж; код ЄДРПОУ 22883069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Гапоненко Роман і партнери" (04108, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПРАВДИ, будинок 31, квартира 108; код ЄДРПОУ 33060522) 1 050 (одну тисячу п'ятдесят) грн. 00 коп. - пені, 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. - штрафу, 34 (тридцять чотири) грн. 52 коп. - 3% річних, 813 (вісімсот тринадцять) грн. 96 коп. - судового збору, 2 604 (дві тисячі шістсот чотири) грн. 66 коп. - судових витрат пов'язаних із оплатою послуг адвоката.

3. В решті задоволення первісних позовних вимог - відмовити .

4. В задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовити повністю .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 04.08.2017 року.