Рішення

від 26.07.2017 по справі 910/9130/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2017Справа №910/9130/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛЕГІОН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ТРАК САЛЮТ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

про стягнення 370 315,92 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - директор,

Вагабов В.В. - представник, договір про надання правової допомоги від 23.05.2017 року,

від відповідача: Гафарли К.І. - за довіреністю від 07.07.2017 року,

від третьої особи: ОСОБА_6 - за довіреністю від 01.07.2017 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛЕГІОН" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ТРАК САЛЮТ" про стягнення 370 315,92 грн. збитків внаслідок втрати вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на втрату відповідачем частини вантажу, прийнятого відповідачем від відправника для перевезення на підставі товарно - транспортної накладної № Р846(О) від 13.03.2017 року, в результаті чого відповідачем завдано збитків позивачу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу на суму 370 315,92 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/9130/17 та призначено її розгляд на 12.07.2017 року, а також за ініціативою суду залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2.

В судовому засіданні 12.07.2017 року на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва до 26.07.2017 року

В судові засідання 12.07.2017 року та 26.07.2017 року з'явились уповноважені представники сторін.

05.07.2017 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив № 04/07 від 04.07.2017 року на позовну заяву, в якому ТОВ Авто Трак Салют заперечує проти позовних вимог, посилаючись при цьому на відсутність будь - яких договірних зобов'язань перед позивачем з огляду на наявність правовідносин щодо надання транспортно - експедиторських послуг між позивачем та третьою особою, і яка, за твердженнями відповідача, на підставі ст.ст. 22 ,623, 934 ЦК України має відшкодовувати збитки, заподіяні при перевезенні вантажу. Окрім того, до відзиву додано клопотання про заміну неналежного відповідача ТОВ Авто Трак Салют належним - ФОП ОСОБА_2 Відзив разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

07.07.2017 року представником позивачем через канцелярію суду подана заява про забезпечення позову б/н від 06.07.2017 року, в якій позивач просить суд на підставі ст. 67 ГПК України з метою забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти у розмір ціни позову в сумі 370 315,92 грн., які обліковуються на всіх розрахункових рахунках ТОВ Авто Трак Салют , відкритих у ПАТ Укрссиббанк м. Харків. Заява долучена судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 12.07.2017 року представником позивача подано клопотання б/н від 12.07.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

26.07.2017 року через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про направлення запиту щодо стану розгляду кримінального провадження № 12017040440000383 та наявності/відсутності цивільного позову в рамках вказаного кримінального провадження. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.07.2017 року представником третьої особи подано відзив на клопотання ТОВ Авто Трак Салют про заміну неналежного відповідача, в якому третя особа заперечує проти задоволення клопотання та зазначає про відсутність укладеного з позивачем договору про транспортне експедирування. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 26.07.2017 року сторонами суду не надано.

В судовому засіданні 12.07.2017 року представник відповідача підтримав клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача, представники позивача та третьої особи проти задоволення вказаного клопотання заперечували.

За результатами розгляду вказаного клопотання в судовому засіданні 26.07.2017 року, враховуючі наявні матеріали справи та за відсутності достатніх правових підстав, в задоволенні вказаного клопотання відповідача судом відмовлено.

В судовому засіданні 26.07.2017 року представник відповідача підтримав клопотання про направлення запиту, представники позивача та третьої особи проти задоволення вказаного клопотання заперечували.

Розглянувши в судовому засіданні 26.07.2017 року зазначене клопотання судом останнє відхилено з огляду на предмет спору у даній справі та надані сторонами докази, які є достатніми для всебічного та повного розгляду справи судом, зокрема, відповідь Дніпровського РВП Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за № 43/3639 від 11.07.2017 року щодо стану розгляду кримінального провадження.

В судовому засіданні 26.07.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 26.07.2017 року представник відповідача заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні 26.07.2017 року підтримав заперечення відповідача проти позову.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 26.07.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю Укравіт Агро засоби захисту рослин в асортименті на загальну суму 2474219,28 грн., що підтверджується підписаними представниками покупця та продавця та засвідченими печатками сторін видатковими накладними № 831 від 13.03.2017 року, № 834 від 13.03.2017 року, № 836 від 13.03.2017 року, № 837 від 13.03.2017 року, № 838 від 13.03.2017 року, № 841 від 13.03.2017 року, № 843 від 13.03.2017 року, № 844 від 13.03.2017 року, № 845 від 13.03.2017 року, № 846 від 13.03.2017 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому асортимент, кількість та вартість поставленого товару була попередньо узгоджена сторонами, зокрема, ТОВ Укравіт Авто були виставлені рахунки - договори на оплату № 4448 від 02.12.2016 року, № 45554 від 14.12.2016 року, № 4589 від 19.12.2016 року, № 4651 від 26.12.2016 року, № 4662 від 27.12.2016 року, № 124 від 31.01.2017 року, № 299 від 23.02.2017 року, № 3410 від 24.02.2017 року, № 474 від 03.03.2017 року, № 581 від 13.03.2017 року, копії яких надані позивачем.

Згідно зазначених рахунків поставка товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс 2010) за адресою: м. Черкаси, вул. Енергобудівельників, 10.

Вказані рахунки були оплачені позивачем, на підтвердження чого останнім надані копії відповідних виписок банку.

Отже, на виконання досягнутих домовленостей ТОВ Укравіт Агро як продавець передав, а ТОВ Агро Легіон як покупець отримав засоби захисту рослин в асортименті, що належним чином підтверджується матеріалами справи.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, в подальшому з метою перевезення придбаного товару з м. Черкаси до м. Дніпра позивач в телефонному режимі звернувся до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

Судом встановлено за матеріалами справи, що 13.03.2017 року за адресою м. Черкаси, вул. Енергобудівельників, 10, придбані позивачем засоби захисту рослин в кількості 17816,00 кг на суму 21060,76 грн. було завантажено в автомобіль марки MAN державний реєстраційний номер НОМЕР_2, причіп номер НОМЕР_1, зареєстрований за ТОВ Авто Трак Салют , водій ОСОБА_8

Вказаний факт підтверджується наявною матеріалах справи копією товарно - транспортної накладної № Р846(О) від 13.03.2017 року, згідно якої факт прийняття товару до перевезення вказаним транспортним засобом за маршрутом м. Черкаси - с. Майське Синельниківський район Дніпропетровська область підтверджується підписом водія - експедитора ОСОБА_8 на даній ТТН та підписом уповноваженої особи вантажовідправника - ТОВ Укравіт Агро , засвідченим штампом товариства.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, 04.03.2017 року по прибутті товару на адресу вантажоодержувача - позивача ТОВ Агро Легіон , було встановлено відсутність пломби та невідповідність кількості вантажу супровідним документам, а саме недостача товару на загальну суму 370315,92 грн.

На підтвердження встановленого факту приймання товару від водія ОСОБА_8 та невідповідності кількості товару представниками позивача було складено Акт приймання - передачі товару від 14.03.2017 року, підписаний в тому числі зазначеним водієм без зауважень. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

Про виявлений факт відсутності товару та спричинення значної шкоди товариству директором ТОВ Агро Легіон ОСОБА_9 14.03.2017 року заявою було повідомлено Дніпропетровський РВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області, за результатами розгляду якої було внесено до ЄРДР запис про відкриття кримінального провадження за № 12017040440000383 від 15.03.2017 року за ознаками, передбаченими ч.3 ст.185 КК України.

Згідно наданої Дніпровським РВП Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за № 43/3639 від 11.07.2017 року довідки, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3, 1963 р.н., 14.03.2017 близько 15.30 години був встановлений факт крадіжки з транспортного засобу MAN д/з НОМЕР_2, причіп д/з НОМЕР_1, майна, а саме: засобів захисту рослин, які належить ТОВ Агро Легіон (код 36933807) за адресою: Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул.8 Березня, 23а, спричинивши значну матеріальну шкоду, на теперішній час по кримінальному провадженню проводиться досудове розслідування.

Окрім того, Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області у справі № 175/883/17 (провадження № 1-кс/175/246/17) 16.03.2017 року задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно: спеціалізований вантажний сідловий тягач державний реєстраційний номер НОМЕР_2, причіп SCHMITZ номер НОМЕР_1, зареєстрований за ТОВ Авто Трак Салют .

За твердженням позивача, відповідач в порушення досягнутих між сторонами домовленостей щодо відшкодування завданих втратою вантажу збитків не здійснив перерахування позивачу коштів в сумі 370 315,92 грн., в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем з відшкодування зазначених збитків у вказаному розмірі.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог посилаючись на ст.ст. 224, 314 ГК України та ст. 614 ЦК України позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо відшкодування вартості втраченого під час перевезення вантажу, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 370 315,92 грн. збитків, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що предметом даного спору є позовні вимоги вантажоодержувача до перевізника про стягнення збитків, завданих втратою частини ввіреного відповідачу для перевезення вантажу.

Згідно ст. 908 ЦК перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 ЦК України та глави 32 ГК України.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Суд зазначає, що відповідно до п. 11.1 та п. 11.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі ар тексту - Правила) товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, а оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відповідно до п. 13.1 Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

За висновками суду ТТН є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Як встановлено судом та зазначалось вище, згідно наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної № Р846(О) від 13.03.2017 року вантаж вартістю масою 21060,76 грн. був прийнятий до перевезення 13.03.2017 року транспортним засобом MAN, державний номер НОМЕР_2, причіп д/з НОМЕР_1.

При цьому відвантаження товару вантажовідправником ТОВ Укравіт Агро перевізнику та відповідне прийняття товару до перевезення водієм ОСОБА_8 підтверджується підписом останнього та засвідченим відтиском штампу товариства підписом вантажовідправника ТОВ Укравіт Агро на наданій ТТН.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем товарно-транспортна накладна № Р846(О) від 13.03.2017 року є належним та допустимим доказом прийняття відповідачем вантажу до перевезення та надання відповідних послуг.

Суд зазначає, що правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, від імені якої він укладений, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Зі змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14).

Отже наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 3 ст. 241 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було вчинено ряд дій, які свідчать про наступне його схвалення, зокрема, в частині прийняття вантажу до перевезення та доставлення його вантажоотримувачу, що підтверджується ТТН та актом приймання - передачі товару.

Дійсно, між сторонами - позивачем та відповідачем не укладався договір перевезення у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

В свою чергу, як стверджує позивач та встановлено судом за матеріалами справи, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо належного перевезення та доставки вантажу (засобів захисту рослин) до місця вивантаження та передачі вантажоодержувачу - позивачу ТОВ Агро Легіон , що в свою чергу, призвело до понесення останнім збитків у розмірі дійсної вартості вантажу в сумі 370 315,92 грн. і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Однак, виходячи з вимог чинного законодавства та наявних у справі доказів, факт відсутності узгодженого сторонами тексту договору перевезення за умови фактичного виконання перевезення відповідачем та прийняття вантажу (засобів захисту рослин) вантажоодержувачем, яким є позивач, та наявності ТТН як належного і допустимого доказу укладення та виконання сторонами договору перевезення, не спростовує факту укладення останнього та, відповідно, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку з відшкодування збитків, завданих позивачу втратою вантажу.

Згідно статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами статті 924 ЦК України, що кореспондуються зі статтею 314 ГК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Виходячи з вищевикладеного суд доходить висновку, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

При цьому переважному застосуванню підлягають саме норми статі 924 ЦК України, в частині обов'язку доведення вини, оскільки зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

При цьому судом враховано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України у постанові від 23 березня 2016 року у справі № 6-2086цс15.

Як встановлено судом, матеріалами справи підтверджується факт недоставлення відповідачем (перевізником) частини ввіреного останньому вантажу до місця доставки.

Наразі на підтвердження факту втрати вантажу, а саме, шляхом викрадення, позивач посилається на наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040440000383 від 15.03.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

В свою чергу на час проведення судового засідання по розгляду даної справи 26.07.2017 року відомості про результати вказаного досудового розслідування відсутні, та, як зазначено у листі Дніпровського РВП Дніпровського ВП ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області, досудове розслідування на даний час триває.

Приписами ст. 32 ГПК України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Оскільки статтею 35 ГПК України встановлено, що саме вирок з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, за відсутності відповідного вироку з кримінальної справи, що набрав законної сили, підстави для стверджування про факт вчинення третіми особами протиправного заволодіння ввіреним перевізнику товаром (засобами захисту рослин) та, відповідно, про звільнення у зв'язку з цим перевізника від відповідальності за втрату вантажу у суду відсутні.

Таким чином, за оцінкою суду з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено жодної обставини для звільнення від відповідальності за втрату вантажу, зокрема, належними та допустимими доказами не підтверджено того, що втрата вантажу сталася не з вини відповідача або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Поряд із цим суд зазначає, що позивачем в даному позові з посиланням на ст. 224 ГК України заявлено про стягнення збитків, завданих втратою вантажу в сумі 370 315,92 грн., що дорівнює дійсній вартості частини прийнятого відповідачем до перевезення товару, та яка була втрачена.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення. Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

У відповідності до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. В даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені умовами Заявки - договору, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконання умов договору.

При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає в тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене заявкою - договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі у відповідній кількості, у зв'язку з втратою перевізником зазначеного вантажу під час його транспортування.

Так, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає в тому, що ввірений перевізнику Товариством з обмеженою віповідальністю Укравіт Агро (вантажовідправник), який належав позивачу на праві власності, вантаж не був доставлений перевізником у визначене ТТН місце та не був вручений вантажоотримувачу - ТОВ Агро Легіон у відповідній кількості, а саме доставлений у меншій кількості, ніж зазначено у супровідних документах.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (уповноважена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, зважаючи на вищезазначені приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, що невиконання перевізником зобов'язань зі здійснення перевезень вантажу, довіреного йому замовником, транспортним засобом MAN, державний номер НОМЕР_2, причіп д/з НОМЕР_1, стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від вантажовідправника і до моменту вручення вантажоодержувачу) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є перевізник, і як наслідок, забезпечили б належне виконання перевізником своїх зобов'язань за договором перевезення.

Тобто невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері перевезень товарів, заходів безпеки зумовило невиконання своїх зобов'язань перевізником.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог на факт укладення між позивачем та ФОП ОСОБА_2 договору про надання транспортно - експедиторських послуг, оскільки згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Стаття 9 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проте суду не надано жодних листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами - ТОВ Агро Легіон та ФОП ОСОБА_2 договору про надання транспортно - експедиторських послуг як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб. Письмові пояснення щодо здійснених в телефонному режимі перемовин, не є доказом, який підтверджує наявність обставин, достатніх для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин щодо здійснення транспортно - експедиторських послуг.

При цьому згідно ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З аналізу наведених правових норм та наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем та третьою особою не узгоджено жодних істотних умов, які є необхідними для укладення договору транспортного експедирування, отже правові підстави для твердження про наявність факту укладення між сторонами відповідного договору, за висновками суду, відсутні, в зв'язку з чим посилання відповідача на наявність договору транспортного експедирування, укладеного між ТОВ Агро Легіон та ФОП ОСОБА_2 та, відповідно, покладення на останнього обов'язку з відшкодування збитків, завданих позивачу втратою вантажу, судом до уваги не приймаються.

Щодо поданої позивачем заяви б/н від 06.07.2017 року про забезпечення позову суд зазначає, що нормами статті 66 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора, який подав позов, або з своєї власної ініціативи вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, одним з яких, зокрема, є накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, заборона відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова № 16) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 Постанови № 16 умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

На підставі викладеного суд зауважує, що тягар доказування того, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути чи зменшитись за кількістю, покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову та підлягає доказуванню на загальних підставах в порядку приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Втім, викладені у позовній заяві обставини щодо вжиття заходів до забезпечення позову мотивовано лише припущеннями позивача, посиланням на суттєвість завданих відповідачем збитків та небажання останнього добровільно відшкодувати вартість втраченого вантажу.

У заяві про забезпечення позову позивачем не наведено інших обставин, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, і доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду позивачем не надано. Доказів на підтвердження того, що відповідачем вживаються після винесення ухвали про порушення провадження у справі будь-які заходи, направлені на відчуження належного йому майна (грошових коштів), що майно відповідача (грошові кошти) може зникнути, позивачем до матеріалів справи не додано.

З огляду на вищевикладене, за результатами розгляду в судовому засіданні 26.07.2017 року, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності законодавчо передбачених підстав для застосування заходів до забезпечення позову позивачем суду не надано, а також не обґрунтовано застосування обраного способу забезпечення, суд вважає за необхідне в задоволенні ТОВ Агро Легіон про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в сумі 370 315,92 грн., що належать відповідачу, відмовити.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з перевезення та доставки прийнятого від вантажовідправника вантажу, розмір невиконаного зобов'язання відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів відшкодування вартості втраченого вантажу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, приймаючи до уваги, що позивачем доведений як сам факт порушення відповідачем зобов'язання, наявність причинного зв'язку, збитки, що у зв'язку з цим були йому завдані, а також розмір цих збитків, за умови відсутності передбачених ст. 314 ГК України, ст.ст. 617, 924 ЦК України підстав для звільнення від відповідальності особи, яка порушила зобов'язання, а саме звільнення відповідача як перевізника від відповідальності за спричинення позивачу збитки внаслідок втрати вантажу, суд доходить висновку, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 370 315,92 грн. збитків підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ТРАК САЛЮТ (01054, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, будинок 13/2, ЛІТЕРА "Б"; код ЄДРПОУ 38569974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО ЛЕГІОН (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, селище міського типу Слобожанське, ВУЛИЦЯ 8 БЕРЕЗНЯ, будинок 23А, офіс 302; код ЄДРПОУ 36933807) 370 315 (триста сімдесят тисяч триста п'ятнадцять) грн. 92 коп. - збитків, 5 554 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 74 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 04.08.2017 року.