Постанова

від 02.10.2017 по справі 910/9130/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р. Справа№ 910/9130/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Калатай Н.Ф.

при секретарі Матюхін І.В.

за участі представників сторін:

позивача Іщенко С.П., Вагабов В.В..

від відповідача Гафарли К.І.

від третьої особи: ОСОБА_5

розглянувши

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО

ТРАК САЛЮТ"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 26.07.2017 року

у справі № 910/9130/17 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО

ЛЕГІОН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО

ТРАК САЛЮТ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець ОСОБА_6

про стягнення 370315,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ТРАК САЛЮТ" (01054, м. Київ, вул.. Ярославів Вал, будинок 13/2, ЛІТЕРА "Б"; код ЄДРПОУ 38569974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛЕГІОН" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, селище міського типу Слобожанське, вул. 8 Березня, будинок 23А, офіс 302; код ЄДРПОУ 36933807) 370315 (триста сімдесят тисяч триста п'ятнадцять) грн. 92 коп. - збитків, 5554 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 74 коп. - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТО ТРАК САЛЮТ" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 р. апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 року у справі №910/9130/17 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження.

В судовому засіданні 02.10.2017 року колегією суддів оглянуто оригінали документів доданих позивачем до позовної заяви.

Колегія суддів відмовляє апелянту в залучені до матеріалів справи заявки від 13.03.2017 року в якості доказу, оскільки апелянт не обґрунтував неможливість подання її до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" засоби захисту рослин в асортименті на загальну суму 2474219,28 грн., що підтверджується підписаними представниками покупця та продавця та засвідченими печатками сторін видатковими накладними №831 від 13.03.2017 року, №834 від 13.03.2017 року, №836 від 13.03.2017 року, №837 від 13.03.2017 року, №838 від 13.03.2017 року, №841 від 13.03.2017 року, №843 від 13.03.2017 року, №844 від 13.03.2017 року, №845 від 13.03.2017 року, №846 від 13.03.2017 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому асортимент, кількість та вартість поставленого товару була попередньо узгоджена сторонами, зокрема, ТОВ "Укравіт Авто" були виставлені рахунки - договори на оплату № 4448 від 02.12.2016 року, № 45554 від 14.12.2016 року, № 4589 від 19.12.2016 року, № 4651 від 26.12.2016 року, № 4662 від 27.12.2016 року, № 124 від 31.01.2017 року, № 299 від 23.02.2017 року, № 3410 від 24.02.2017 року, № 474 від 03.03.2017 року, № 581 від 13.03.2017 року, копії яких надані позивачем.

Згідно зазначених рахунків поставка товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс 2010) за адресою: АДРЕСА_1.

Вказані рахунки були оплачені позивачем, на підтвердження чого останнім надані копії відповідних виписок банку.

Отже, на виконання досягнутих домовленостей ТОВ "Укравіт Агро" як продавець передав, а ТОВ "Агро Легіон" як покупець отримав засоби захисту рослин в асортименті, що належним чином підтверджується матеріалами справи.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, в подальшому з метою перевезення придбаного товару з м. Черкаси до м. Дніпра позивач в телефонному режимі звернувся до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

13.03.2017 року за адресою АДРЕСА_1, придбані позивачем засоби захисту рослин в кількості 17816,00 кг на суму 21060,76 грн. було завантажено в автомобіль НОМЕР_1, причіп номер НОМЕР_3, зареєстрований за ТОВ "Авто Трак Салют", водій ОСОБА_8

Вказаний факт підтверджується наявною матеріалах справи копією товарно - транспортної накладної № Р846(О) від 13.03.2017 року, згідно якої факт прийняття товару до перевезення вказаним транспортним засобом за маршрутом м. Черкаси - с. Майське Синельниківський район Дніпропетровська область підтверджується підписом водія - експедитора ОСОБА_8 на даній ТТН та підписом уповноваженої особи вантажовідправника - ТОВ "Укравіт Агро", засвідченим штампом товариства.

З матеріалів справи вбачається, що по прибутті товару на адресу вантажоодержувача - позивача ТОВ "Агро Легіон", було встановлено відсутність пломби та невідповідність кількості вантажу супровідним документам, а саме недостача товару на загальну суму 370315,92 грн.

На підтвердження встановленого факту приймання товару від водія ОСОБА_8 та невідповідності кількості товару представниками позивача було складено Акт приймання - передачі товару від 14.03.2017 року, підписаний в тому числі зазначеним водієм без зауважень. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

Про виявлений факт відсутності товару та спричинення значної шкоди товариству директором ТОВ "Агро Легіон" ОСОБА_9 14.03.2017 року заявою було повідомлено Дніпропетровський РВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області, за результатами розгляду якої було внесено до ЄРДР запис про відкриття кримінального провадження за № 12017040440000383 від 15.03.2017 року за ознаками, передбаченими ч.3 ст.185 КК України.

Згідно наданої Дніпровським РВП Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за № 43/3639 від 11.07.2017 року довідки, досудовим розслідуванням встановлено, що Іщенко С.П., 1963 р.н., 14.03.2017 близько 15.30 години був встановлений факт крадіжки з транспортного засобу MAN д/з НОМЕР_2, причіп д/з НОМЕР_3, майна, а саме: засобів захисту рослин, які належить ТОВ "Агро Легіон" (код 36933807) за адресою: Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул.8 Березня, 23а, спричинивши значну матеріальну шкоду, на теперішній час по кримінальному провадженню проводиться досудове розслідування.

Окрім того, Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області у справі № 175/883/17 (провадження № 1-кс/175/246/17) 16.03.2017 року задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно: спеціалізований вантажний сідловий тягач державний реєстраційний номер НОМЕР_2, причіп SCHMITZ номер НОМЕР_3, зареєстрований за ТОВ "Авто Трак Салют".

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень., ухвалою Дніпропетровського районного суду від 24.07.2017 року заяву адвоката ОСОБА_10 в інтересах ТОВ Авто Трак Салют в особі директора ОСОБА_11 про скасування арешту у кримінальному провадженні №12017040440000383 - задоволено частково. Скасовано арешт на майно: спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е MAN д\з НОМЕР_2,, 2000 р.в., який належать TOB Авто Трак Салют і передати на відповідальне зберігання власнику TOB Авто Трак Салют без права відчужувати, передавати в управління іншим особам вказаний транспортний засіб. В задоволені іншої частини клопотання відмовлено.

За твердженням позивача, відповідач в порушення досягнутих між сторонами домовленостей щодо відшкодування завданих втратою вантажу збитків не здійснив перерахування позивачу коштів в сумі 370315,92 грн., в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем з відшкодування зазначених збитків у вказаному розмірі.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог посилаючись на ст.ст. 224, 314 ГК України та ст. 614 ЦК України позивач зазначав, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо відшкодування вартості втраченого під час перевезення вантажу, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 370315,92 грн. збитків, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Предметом даного спору є позовні вимоги вантажоодержувача до перевізника про стягнення збитків, завданих втратою частини ввіреного відповідачу для перевезення вантажу.

Згідно ст. 908 ЦК перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 ЦК України та глави 32 ГК України.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до п. 11.1 та п. 11.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі по тексту - Правила) товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, а оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відповідно до п. 13.1 Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Згідно наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної № Р846(О) від 13.03.2017 року вантаж вартістю масою 21060,76 грн. був прийнятий до перевезення 13.03.2017 року транспортним засобом MAN, державний номер НОМЕР_2, причіп д/з НОМЕР_3.

При цьому відвантаження товару вантажовідправником ТОВ "Укравіт Агро" перевізнику та відповідне прийняття товару до перевезення водієм ОСОБА_8 підтверджується підписом останнього та засвідченим відтиском штампу товариства підписом вантажовідправника ТОВ "Укравіт Агро" на наданій товарно-транспортній накладній.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем товарно-транспортна накладна № Р846(О) від 13.03.2017 року є належним та допустимим доказом прийняття відповідачем вантажу до перевезення та надання відповідних послуг.

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, від імені якої він укладений, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Зі змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14).

Отже наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 3 ст. 241 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було вчинено ряд дій, які свідчать про наступне його схвалення, зокрема, в частині прийняття вантажу до перевезення та доставлення його вантажоотримувачу, що підтверджується товарно-транспортною накладною та актом приймання - передачі товару.

Дійсно, між сторонами - позивачем та відповідачем не укладався договір перевезення у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

В свою чергу, як стверджував позивач та підтверджено матеріалами справи, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо належного перевезення та доставки вантажу (засобів захисту рослин) до місця вивантаження та передачі вантажоодержувачу - позивачу ТОВ "Агро Легіон", що в свою чергу, призвело до понесення останнім збитків у розмірі дійсної вартості вантажу в сумі 370315,92 грн. і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Однак, виходячи з вимог чинного законодавства та наявних у справі доказів, факт відсутності узгодженого сторонами тексту договору перевезення за умови фактичного виконання перевезення відповідачем та прийняття вантажу (засобів захисту рослин) вантажоодержувачем, яким є позивач, та наявності товарно-транспортної накладної як належного і допустимого доказу укладення та виконання сторонами договору перевезення, не спростовує факту укладення останнього та, відповідно, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку з відшкодування збитків, завданих позивачу втратою вантажу.

Згідно статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами статті 924 ЦК України, що кореспондуються зі статтею 314 ГК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Виходячи з вищевикладеного можливо дійти висновку, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

При цьому переважному застосуванню підлягають саме норми статі 924 ЦК України, в частині обов'язку доведення вини, оскільки зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Матеріалами справи підтверджується факт недоставлення відповідачем (перевізником) частини ввіреного останньому вантажу до місця доставки.

Наразі на підтвердження факту втрати вантажу, а саме, шляхом викрадення, позивач посилається на наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040440000383 від 15.03.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

В свою чергу на час проведення судового засідання по розгляду даної справи 26.07.2017 року відомості про результати вказаного досудового розслідування відсутні, та, як зазначено у листі Дніпровського РВП Дніпровського ВП ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області, досудове розслідування на даний час триває.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до п. 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Оскільки статтею 35 ГПК України встановлено, що саме вирок з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, за відсутності відповідного вироку з кримінальної справи, що набрав законної сили, підстави для стверджування про факт вчинення третіми особами протиправного заволодіння ввіреним перевізнику товаром (засобами захисту рослин) та, відповідно, про звільнення у зв'язку з цим перевізника від відповідальності за втрату вантажу у суду відсутні.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено жодної обставини для звільнення від відповідальності за втрату вантажу, зокрема, належними та допустимими доказами не підтверджено того, що втрата вантажу сталася не з вини відповідача або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Позивачем в даному позові з посиланням на ст. 224 ГК України заявлено про стягнення збитків, завданих втратою вантажу в сумі 370315,92 грн., що дорівнює дійсній вартості частини прийнятого відповідачем до перевезення товару, та яка була втрачена.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення. Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

У відповідності до ч. 1 ст. 22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. В даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені умовами Заявки - договору, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконання умов договору.

При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає в тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене заявкою - договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі у відповідній кількості, у зв'язку з втратою перевізником зазначеного вантажу під час його транспортування.

Так, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає в тому, що ввірений перевізнику Товариством з обмеженою віповідальністю "Укравіт Агро" (вантажовідправник), який належав позивачу на праві власності, вантаж не був доставлений перевізником у визначене ТТН місце та не був вручений вантажоотримувачу - ТОВ "Агро Легіон" у відповідній кількості, а саме доставлений у меншій кількості, ніж зазначено у супровідних документах.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (уповноважена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, зважаючи на вищезазначені приписи чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що невиконання перевізником зобов'язань зі здійснення перевезень вантажу, довіреного йому замовником, транспортним засобом MAN, державний номер НОМЕР_2, причіп д/з НОМЕР_3, стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від вантажовідправника і до моменту вручення вантажоодержувачу) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є перевізник, і як наслідок, забезпечили б належне виконання перевізником своїх зобов'язань за договором перевезення.

Тобто невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері перевезень товарів, заходів безпеки зумовило невиконання своїх зобов'язань перевізником.

Посилання відповідача як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог на факт укладення між позивачем та ФОП ОСОБА_6 договору про надання транспортно - експедиторських послуг, оскільки згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу вірно не прийняті до уваги судом першої інстанції.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Стаття 9 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проте не надано жодних листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами - ТОВ "Агро Легіон" та ФОП ОСОБА_6 договору про надання транспортно - експедиторських послуг як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб. Письмові пояснення щодо здійснених в телефонному режимі перемовин, не є доказом, який підтверджує наявність обставин, достатніх для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин щодо здійснення транспортно - експедиторських послуг.

При цьому згідно ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З аналізу наведених правових норм та наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем та третьою особою не узгоджено жодних істотних умов, які є необхідними для укладення договору транспортного експедирування, отже правові підстави для твердження про наявність факту укладення між сторонами відповідного договору, відсутні, в зв'язку з чим посилання відповідача на наявність договору транспортного експедирування, укладеного між ТОВ "Агро Легіон" та ФОП ОСОБА_6 та, відповідно, покладення на останнього обов'язку з відшкодування збитків, завданих позивачу втратою вантажу, обґрунтовано не прийняті до уваги судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано клопотання про заміну відповідача, судом першої інстанції обґрунтовано відмовленно в задоволенні останнього з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Враховуючи відсутність достатніх підстав та відсутність згоди позивача суд першої інстанції прийняв законне та обгрунтоване рішення про відмову у задоволенні відповідного клопотання.

Отже норми процесуального права судом першої інстанції порушені не були.

Доказів відсутності узгодженого сторонами тексту договору перевезення за умови фактичного виконання перевезення відповідачем та прийняття вантажу (засобів захисту рослин) вантажоодержувачем, яким є позивач, та наявності товарно-транспортної накладної як належного і допустимого доказу укладення та виконання сторонами договору перевезення, не спростовує факту укладення останнього та, відповідно, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку з відшкодування збитків, завданих позивачу втратою вантажу.

В суді першої інстанції та апеляційної інстанції позивачем для огляду було надано всі оригінали видаткових накладних, рахунків-договорів, ТТН, довіреності. Виписка з рахунку в оригіналі міститься в матеріалах справи та містить інформацію про сплату коштів за всіма рахунками-договорами на які посилається позивач.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 року у справі №910/9130/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу №910/9130/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам та третій особі.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Л.Г. Сітайло

Н.Ф. Калатай