Постанова

від 01.08.2017 по справі 904/2197/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2017 року Справа № 904/2197/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кузнецова В.О.,

суддів: Науменка І.М., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Пінчук Є.С.

за участю сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №б/н від 08.08.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №01/2016 від 04.01.2016 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Металоцентри "Стальсервіс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2017 р. у справі

за позовом публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м.Дніпро

до товариства з обмеженою відповідальністю "Металоцентри "Стальсервіс", м.Дніпро

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2017 р. у даній справі (суддя Татарчук В.О.) позов задоволено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Металоцентри «Стальсервіс» на користь публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» 74528 грн. - основного боргу, 3883,13 грн. - 3% річних, 11798,96 грн. - інфляційних втрат, 20179,15 грн. - пені, 1655,84 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Згадане рішення обґрунтовано посиланням на порушення відповідачем умов договору поставки № 67/48пр від 06.03.2015 р. щодо своєчасного розрахунку за поставлену продукцію.

Не погодившись з даним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Металоцентри "Стальсервіс" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення господарського суду скасувати повністю, стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати.

Зазначена апеляційна скарга мотивована посиланням на те, що позивачем не доведено факт поставки товару на суму 74 528,00 грн., оскільки первинні бухгалтерські документи, які підтверджують поставку та отримання товару у сторін відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу публічне акціонерне товариства "Дніпроважмаш" просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач зазначає, що про факт поставки товару свідчать наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні, накази-накладні, рахунки-фактури та податкові накладні.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи таке.

06.03.2015 р. між публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Металоцентри "Стальсервіс" (покупець) укладено договір поставки № 61/48пр, за умовами якого постачальник зобовязується в порядку і терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві продукцію, в певній кількості, відповідної якості і по цінах, що вказані в специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її на умовах, визначених у цьому договорі.

Відповідно до п.1.2. договору кількість і асортимент продукції, що поставляється, вказуються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, специфікації оформляються на кожну партію продукції, що поставляється.

Загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума по всіх поставках, проведених протягом всього терміну дії цього договору (п.2.1. договору).

Порядок розрахунків: 100 % попередня оплата (п.3.1. договору).

Згідно п.4.1. договору термін постачання протягом 3 календарних днів з моменту отримання передплати або надання заявки.

Постачальник зобов'язаний надати належним чином оформлені документи (підписані уповноваженою особою і скріплені печаткою постачальника) на продукцію, що поставляється, відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме: накладну на продукцію, рахунок, сертифікат якості, посвідчення про вибухо-, пожежобезпечність, акт про походження, товарно-транспортну накладну (п.4.5. договору).

Специфікацією №1 до договору №67/48ПР від 06.03.2015 р. сторони погодили поставку продукції - брухту 32 (стружка) ДСТУ 4121-2002 в кількості 100т. на загальну суму 340000,00 грн.

За специфікацією №2 до договору №67/48ПР від 06.03.2015 сторонами узгоджено поставку продукції - брухту 32 (стружка) ДСТУ 4121-2002 в кількості 100т. на загальну суму 340000,00 грн.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 74 528,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № 61/680 від 20.04.2015 р., № 306 від 19.06.2015 р., наказами-накладними № 61/680 від 20.04.2015 р., № 61/306 від 19.06.2015 р., рахунками-фактурами ДТМ-193м від 20.04.2015 р., ДТМ-325м від 19.06.2015 р. та податковими накладними № 194 від 20.04.2015 р., № 170 від 19.06.2015 р.

Поставлена продукція відповідачем не оплачена, що і сталою підставою для звернення позивачем до суду з цим позовом.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Нормами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.32,33 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами, відповідно до ст.34 ГПК України.

За своєю суттю принцип належності доказів означає спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Принцип допустимості доказів, в свою чергу, означає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, належними доказами поставки спірного товару за договором можуть бути належним чином оформлені товарно-транспортні та видаткові накладні.

Надані позивачем товарно-транспортні накладні № 61/180 від 20.04.2015 р. та № 306 від 19.06.2015 р. містять підписи вантажовідправника ПАТ "Дніпроважмаш" та автомобільного перевізника ПП Ткаченко. При цьому, на цих товарно-транспортних накладних відсутні підписи представника відповідача щодо отримання спірного товару.

Таким чином, наведені товарно-транспортні накладні не є належними доказами в підтвердження факту поставки товару.

Колегія суддів не приймає до уваги надані позивачем податкові накладні № 194 від 20.04.2015 р. та № 170 від 19.06.2015 р., рахунки ДТМ-193м від 20.04.2015 р. та № ДТМ-325м від 19.06.2015 р., накази-накладні № 61/180 від 20.04.2015 р. та № 61/306 від 19.06.2015 р., як такі, що складаються в односторонньому порядку та не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", не містять відомостей в підтвердження здійснення господарської операції.

Колегія суддів, також не приймає до уваги наданий позивачем акт звірки взаємних розрахунків станом за період 12.05.2016 р., оскільки відповідно до приписів чинного законодавства акт звірки є документом, за яким підприємства звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо). Відповідно акт звірки не може використовуватися як письмова форма визнання боргу. Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу, або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.

Крім того, зазначений акт звірки взаємних розрахунків підписаний з боку відповідача головних бухгалтером ОСОБА_3, яка була звільнена з підприємства 03.08.2015 р., що підтверджено копією наказу про звільнення та заявою до Лівобережної ОДПІ за формою 1-ОПП.

Встановивши наявність факту відсутності первинних документів в підтвердження поставки спірного товару, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на копію акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.05.2016 р., який не є належним доказом поставки спірного товару.

Посилання скаржника на податкові декларації, подані відповідачем до податкового органу за квітень 2015 р. та червень 2015 р. безпідставні, оскільки відповідачем 15.05.2017 р. подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку із виправленням самостійно в'ялених помилок за квітень 2015 р. та червень 2015 р. в рядках 10.3. зазначених декларацій, що не суперечить приписам п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що листом вих.№ 70 від 15.03.2017 р. відповідач звертався до позивача з прохання надіслати на його адресу копії бухгалтерських документів (видаткова накладна, акт приймання-передачі) в підтвердження поставки спірного товару.

У відповідь на значений лист позивач не надіслав на адресу відповідача первинні бухгалтерські документи.

Отже, відсутність первинних бухгалтерських документів перешкоджала відповідачу скласти та подати податковому органу належним чином оформлені податкові декларації, що і стало підставою для їх подальшого виправлення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Металоцентри "Стальсервіс" задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2017 р. у справі №904/2197/17 скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м.Дніпро на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Металоцентри "Стальсервіс", м.Дніпро судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 821,43 грн.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді І.М.Науменко

ОСОБА_4