Рішення

від 31.07.2017 по справі 922/1677/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2017 р.Справа № 922/1677/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна", м.Київ третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Мікко" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Еквіпмент", м. Харків , Публічного акціонерного товариства "Східно-Український Банк "Грант", м. Харків про визнання недійсними договорів іпотеки за участю представників сторін:

позивача - Хоміч А.А., за довіреністю від 17.03.2017 року;

відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Еквіпмент") - Прокоп`єв К.Є., за довіреністю від 14.07.2017 року;

відповідача (Публічного акціонерного товариства "Східно-Український Банк "Грант") - Єрмолаєва І.Г., за довіреністю № 59 від 07.10.2015 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (ТОВ "ТД Мікко") - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Еквіпмент" та до Публічного акціонерного товариства "Східно-Український Банк "Грант" про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ "Інвест-Еквіпмент" та ПАТ "Банк Грант", який посвідчений 08.07.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3055; визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ТОВ "Інвест-Еквіпмент" та ПАТ "Банк Грант", який посвідчений 24.03.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.І. і зареєстрований в реєстрі за № 1090. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.05.2017 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 12.06.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 08.06.2017 року представник відповідача (ПАТ "Східно-Український Банк "Грант") надав відзив на позов (вх. № 18903) разом із документами для долучення до матеріалів справи. У своєму відзиві відповідач вказує на те, що права чи вимоги позивача на передане в іпотеку майно не виникли на підставі нотаріально посвідченого договору та не були зареєстровані належним чином відповідно до закону, у зв`язку з чим їх у нього, згідно вимог чинного законодавства України, - взагалі не має. Крім того відповідач вказує на те, що права ПАТ "Банк Грант" на передане в іпотеку нерухому майно виникли на підставі нотаріально посвідчених договорів та були зареєстровані належним чином відповідно до вимог закону, у зв`язку з чим мають вищий пріоритет відносно прав чи вимог будь-яких інших осіб.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.06.2017 року представник позивача супровідним листом (вх. № 19147) надав документи для долучення до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.06.2017 року представник позивача надав клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 19148) до набрання законної сили судового рішення у справі № 925/616/17, що розглядається господарським судом Черкаської області.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.06.2017 року представник відповідача ТОВ "Інвест-Еквіпмент" надав відзив на позов (вх. № 19255), в якому зазначає, що позивачем не надано доказів, що гроші за відчужене майно за договором купівлі-продажу продавцю не сплачені чи сплачені не в повній мірі, що ТОВ "Поліграф Дженерал Україна" гроші за майно не отримав чи отримав не в достатній мірі і саме у зв`язку з цим втратив можливість розрахуватися з позивачем. Крім того відповідач вказує на те, що позивачем надано доказів того, що нерухоме майно було єдиним активом ТОВ "Поліграф Дженерал Україна" та єдиним джерелом виконання його грошових зобов`язань.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.06.2017 року розгляд справи було відкладено на 26.06.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 22.06.2017 року від відповідача Публічного акціонерного товариства "Східно-Український Банк "Грант" надійшли заперечення (вх. № 20515) щодо клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб та зупинення провадження у справі.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 26.06.2017 року від представника позивача надійшли пояснення (вх. 1313 електронна пошта) щодо необхідності залучення до участі у справі третіх осіб та щодо порушення прав, інтересів позивача спірними договорами іпотеки.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 26.06.2017 року від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Еквіпмент" надійшли пояснення (вх. № 20745) по справі.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 26.06.2017 року від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Еквіпмент" надійшли документи супровідним листом (вх. № 20746) для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.06.2017 року розгляд справи було відкладено на 17.07.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.07.2017 року представник позивача надав клопотання про продовження строку розгляду справи (вх. № 23033).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.07.2017 року розгляд справи було відкладено на 31.07.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 31.07.2017 року представник позивача надав пояснення по справі (вх. № 24439).

Представник позивача в судовому засіданні 31.07.2017 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Еквіпмент") в судовому засіданні 31.07.2017 року проти позову заперечував.

Представник відповідача (Публічного акціонерного товариства "Східно-Український Банк "Грант") в судовому засіданні 31.07.2017 року проти позову заперечував.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (ТОВ "ТД "Мікко") в судове засідання 31.07.2017 року не з`явився, пояснень по справі не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про вручення.

Суд, розглянувши усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи, зазначає наступне.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

В обґрунтування поданого клопотання позивач посилається на необхідність надання нових доказів, проте, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відкладено розгляд справи за клопотання позивача для надання можливості подати нові докази тощо). Проте, нових документів позивачем не надано, а було надано лише письмові пояснення.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

В даному випадку розгляд справи є досить тривалим та усне клопотання позивача спрямоване на штучне затягування судового процесу, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні усного клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

29.04.2013 ухвалою господарського суду Харківської області затверджено мирову угоду між сторонами по справі № 5023/6093/12 за позовом СГ Транспортейшн Лізинг Австрія ГмБХ до ТОВ Прінт-Сервіс , ТОВ Поліграф Дженерал Україна та ТОВ Фабрика етикетки Мікко про стягнення заборгованості за договором купівлі- продажу.

За умовами мирової угоди боржники зобов'язались сплачувати заборгованість відповідно до узгодженого графіку платежів.

У зв'язку з невиконанням боржниками умов мирової угоди, СГ Транспортейшн Лізинг Австрія ГмБХ звернулося до органів державної виконавчої служби із заявами про примусове виконання рішення суду.

22.01.2014 відносно ТОВ Поліграф Дженерал Україна відкрито виконавче провадження та накладено арешт на кошти і майно боржника.

22.01.2015 ухвалою господарського суду Харківської області у справі №5023/6093/12 (залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2014) дії ДВС з прийняття до виконання ухвати про затвердження мирової угоди, відкриття провадження, накладення арештів тощо - визнано незаконними, а відповідні рішення (постанови) ДВС - недійсними з моменту їх винесення. Рішення суду мотивоване тим, що ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам до виконавчого документа.

Постановою ДВС від 31.03.2014 (про повернення виконавчого документа) припинено чинність арешту коштів та майна ТОВ Поліграф Дженерал Україна .

Як зазначає позивач, через короткий проміжок часу після скасування арешту на майно, протягом травня 2014 року ТОВ Поліграф Дженерал Україна на підставі договорів купівлі-продажу відчужило все своє нерухоме майно на користь ТОВ Інвест-Еквіпмент .

31.07.2014 СГ Транспортейшн лізинг Австрія ГмбХ на підставі договору про відступлення права вимоги відступило право вимоги до боржників, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу та ухвали господарського суду Харківської області від 29.04.2013 про затвердження умов мирової угоди у справі № 5023/6093/12, на користь ТОВ СГ Еквіпмент Лізинг Україна (позивач).

В січні 2015 р. ТОВ СГ Еквіпмент Лізинг Україна звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ Прінт-сервіс , ТОВ Поліграф Дженерал Україна , ТОВ Фабрика етикетки Мікко про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення солідарно 18 226 268. 71 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 року у справі № 904/180/15 позовні вимоги ТОВ СГ Еквіпмент Лізинг Україна задоволено. З метою примусового виконання рішення суду постановою ДВС від 07.09.2016 року відкрито виконавче провадження.

Однак, 30.01.2017 ДВС було прийняло постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, керуючись пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження , відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувану, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Таким чином, позивач вказує на те, що відчуження компанією ТОВ Поліграф Дженерал Україна (відповідач) всього свого нерухомого майна на користь ТОВ Інвест-Еквіпмент (відповідач) призвело до неможливості виконання рішення суду.

Укладення в травні 2014 року договорів купівлі-продажу нерухомого майна між ТОВ Поліграф Дженерал Україна та ТОВ Інвест-Еквіпмент після ухвалення судового рішення про затвердження мирової угоди (за умовами якої ТОВ Поліграф Дженерал Україна прийняло на себе солідарний обов'язок сплатити позивачу 18 226 268, 71 грн.), через короткий проміжок після скасування арештів (31.03.2014) на думку позивача вчинено з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов'язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів.

Таким чином, як зазначає позивач, згідно з відомостями, що містить Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, 15.05.2014 приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В. посвідчив три договори купівлі-продажу, на підставі яких здійснив державну реєстрацію прав власності ТОВ Інвест-Еквіпмент на наступне нерухоме майно:

1) нежитлову будівлю літ. А-2 загальною площею 1 450, 0 кв. м, що знаходиться в місті Харкові по проспекту Ландау Льва, будинок 171-Б, реєстраційний номер 187799963101 (договір купівлі-продажу від 15.05.2014 № 1891, номер запису про право власності 5661694);

2) нежитлові приміщення № 85, 86, 87 загальною площею 3 876, 3 кв. м, що складають прибудову літ. AI-З , які знаходяться в місті Харкові по проспекту Ландау Льва, будинок 171-Б, реєстраційний номер 187794063101 (договір купівлі-продажу від № 1888, номер запису про право власності 5661852);

3) нежитлову будівлю літ. А'-З загальною площею 1 035, 2 кв. м, що знаходиться в місті Харкові по проспекту Ландау Льва, будинок 171-Б. Реєстраційний номер 187801363101 (договір купівлі-продажу від 15.05.2014 № 1894, номер запису про право власності 5661463).

08.07.2014 року нотаріусом Кошель Т. В. на підставі посвідченого ним договору іпотеки від 08.07.2014 № 3055 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 14300568) і введено заборону на відчуження вищезазначеного нерухомого майна з метою забезпечення виконання зобов'язання в розмірі 1 млн. дол. США за кредитним договором від 01.07.2014 № 2, укладеним між ТОВ ТД Мікко , як боржником, та ПАТ Банк Грант , як кредитором.

24.03.2016 року нотаріусом Кошель Т. В. на підставі посвідченого ним договору іпотеки від 24.03.2016 № 1090 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 28923084) і введено заборону на відчуження вищезазначеного нерухомого майна з метою забезпечення виконання зобов'язання в розмірі 45 млн. грн. за кредитним договором від 24.03.2016 № 10, укладеним між ТОВ ТД Мікко , як боржником, та ПАТ Банк Грант , як кредитором.

Як зазначає позивач, вищезазначені об'єкти нерухомого майна передані в іпотеку Банку Грант товариством Інвест-Еквіпмент , яке не є належним власником цього майна та не мало право ним розпоряджатися.

Таким чином позивач вказує на те, що ТОВ Інвест-Еквіпмент набуло право власності на нерухоме майно на підставі трьох договорів купівлі-продажу від 15.05.2014 №№ 1891, 1888, 1894, які на думку позивача направлені на фіктивний перехід права власності і які вчинено без наміру створення правових наслідків, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов'язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів.

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач просить суд визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ТОВ Ін вест-Еквіпмент та ПАТ Банк Грант , який посвідчений 08.07.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. і зареєстрований в реєстрі 3055 та визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ТОВ Ін вест-Еквіпмент та ПАТ Банк Грант , який посвідчений 24.03.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. і зареєстрований в реєстрі 1090.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, за змістом ст.ст. 1, 2 ГПК України, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Проте, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого зазначеними нормами права. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд має встановити, чи є особа, за позовом якої порушено провадження по справі, належним позивачем, тобто, звертаючись до суду із вимогами про визнання недійсним спірного договору, укладеного між відповідачами, позивач має довести, яким чином оспорюваний правочин порушує або оспорює права і охоронювані законом інтереси позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не є стороною спірних правочинів.

Одночасно, вказані правочини, укладені відповідачами відповідно до приписів цивільного законодавства, регулюють правовідносини, що склалися саме між відповідачами, та учасником яких не є позивач.

Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Отже, господарський договір, в тому числі спірні договори, може бути визнаний за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Крім того, за загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Пунктом 7 та п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Цим же пунктом названої Постанови Верховного Суду України визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину

Відповідно до п. 2.11. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. №11 роз'яснено, що за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.

В обґрунтування позову, позивач посилається зокрема на недійсність договорів купівлі-продажу від 15.05.2014 року №№ 1891, 1888, 1894, оскільки останні не спрямовані на реальне настання наслідків, а вчинені з метою приховання належного боржникові майна, у з`язку з чим суд зазначає наступне.

На підтвердження своєї правової позиції, позивач вказує на те, що майно, яке передано в іпотеку, могло бути реалізоване останнім в процесі виконання мирової угоди від 29.04.2013 року.

Проте суд зазначає, що як вбачається з умов мирової угоди, її предметом є стягнення коштів, в той час, як предметом договорів купівлі-продажу є нерухоме майно.

Натомість суд зауважує, що під час укладення договорів купівлі-продажу, на розрахункові рахунки відповідача надходили грошові кошти за відчуження відповідного майна.

Отже твердження позивача стосовно того, що єдиним майном відповідача є нерухоме майно, яке було предметом договорів купівлі-продажу є безпідставними, оскільки вимоги позивача могли бути задоволені за рахунок грошових коштів, які надійшли від реалізованого майна.

Крім того суд зазначає, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідні обтяження, на спірне нерухоме майно, були накладені ПАТ "Східно-Український Банк Грант" ще з 2006 році та на підставі договорів купівлі-продажу змінювався лише іпотекодавець майна, як власник.

Також суд зазначає, що переважне право на звернення стягнення на спірне майно має ПАТ "Східно-Український Банк Грант", а не позивач.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень частини другої статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до норм частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, який визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною другою статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте позивачем не надано жодного доказу визнання недійсним договорів купівлі-продажу, які укладені між ТОВ Поліграф Дженерал Україна та ТОВ Інвест - Еквіпмент від 15.05.2014 року №№ 1891, 1888, 1894.

Посилання позивача на те, що останнім подано позов про визнання вищезазначених договорів недійсними не може бути доказом недійсності вказаних договорів, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду є підставою для звільнення від доказування.

На даний час в матеріалах справи відсутнє рішення, яке набрало законної сили про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 15.05.2014 року №№ 1891, 1888, 1894.

Суд зазначає, що в разі визнання недійсними договорів купівлі-продажу, заінтересована особа має право звернутись до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Враховуючи вищенаведене та те, що в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними договорів купівлі-продажу, які укладені між ТОВ Поліграф Дженерал Україна та ТОВ Інвест - Еквіпмент від 15.05.2014 року №№ 1891, 1888, 1894 та їх недійсність прямо не встановлена законом, суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на фіктивність даних правочинів.

Щодо посилань позивача на те, що спірні договори іпотеки порушують права та інтереси позивача, суд зазначає наступне.

В обґрунтування даних тверджень, позивач посилається зокрема на ухвалу господарського суду Харківської області у справі № 5023/6093/12, якою затверджено мирову угоду на користь позивача, яка набрала законної сили - 29 квітня 2013 року.

В той час, як нерухоме майно, що є предметом договорів купівлі-продажу від 15 травня 2014 року, знаходилось в іпотеці у ПАТ Східно-Український БАНК ГРАНТ , під обтяженням іпотекою і під забороною його відчуження, за умовами іпотечних договорів нерухомого майна № 09/31 від 17 жовтня 2006 року, № 9/32 від 09 лютого 2011 року та № 9/33 від 21 жовтня 2013 року ( арк. спр. 77-128).

Вищезазначені договори були посвідчені приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу, Трубніковим С.О. 17.10.2006 року за реєстровим № 2317, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Кошель Т.В., 09.02.2011 року за реєстровим № 614, та приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Кошель Т.В., 21 жовтня 2013 року за реєстровим № 6185.

Таким чином, іпотекодержателем за умовами вищезазначених іпотечних договорів нерухомого майна, є ПАТ Східно-Український Банк Грант .

Перевіривши відповідність вимогам чинного законодавства спірних іпотечних договорів, суд зазначає наступне.

Правовідносини, пов'язані з іпотекою базуються на Конституції України і регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про іпотеку" та іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами України.

Відповідно до ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ст.1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.3 вказаного Закону).

Статтею 3 Закону України Про іпотеку встановлено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Порядок передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання не є істотною умовою договору іпотеки, відсутність якої тягне за собою визнання договору іпотеки недійсним за ст. 18 Закону України "Про іпотеку".

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Як зазначено вище, обов'язкові істотні умови договору визначені ст. 18 Закону України "Про іпотеку". Цією ж нормою встановлено, що іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 18 ЗУ "Про іпотеку", іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання.

У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Дослідивши умови спірних договорів іпотеки, суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 18 ЗУ "Про іпотеку".

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗУ „Про іпотеку" взаємні права і обов'язки іпотекодержателя та іпотекодавця за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації іпотеки.

Нотаріус в свою чергу при посвідченні договору перевіряє його відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема ст. ст. 43, 44 ЗУ „Про нотаріат", ст. ст. 4, 6 ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців , п. 41, 42 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України „Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Спірні договори посвідчені нотаріусом у відповідності до вимог чинного законодавства та проведено їх державну реєстрацію.

Отже в даному випадку, суд дійшов висновку, що спірні договори іпотеки укладені у відповідності до вимог чинного законодавства та підстави для визнання їх недійсними, у зв`язку з невідповідністю нормам закону відсутні.

Таким чином, позивач в силу викладеного та у відповідності до вимог ст.4-3 та ст.33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів по-перше: порушення спірним правочином прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; по-друге, наявність передбачених законом підстав для визнання спірного договору недійсними, а саме норм права, котрим цей правочин суперечить і доведення факту невідповідності змісту спірного договору цим нормам.

Позивачем цей тягар доказування не витримано.

Відсутність факту порушень прав або охоронюваних законом інтересів означає відсутність підстав для задоволення позовних вимог, адже встановлення такого факту у відповідності до ст. 16, ЦК України, ст. 20 ГК України є обов'язковою передумовою застосування судом передбачених цими нормами способів захисту права.

Крім того, позивачем не доведено також і факту невідповідності умов договорів вимогам Закону, відповідні твердження позивача викладені в позовній заяві носять надуманий характер, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю СГ Еквіпмент Лізинг Україна про визнання недійсними договорів іпотеки від 08.07.2014 року № 3055 договір іпотеки від 24.03.2016 року № 1090, оскільки вони не порушують прав та охоронюваних законом інтересів позивача, дії сторін були спрямовані на виконання спірних договорів та вказані договори відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1, 3, 18 Закону України "Про іпотеку", статтями 6, 8, 14, 124, 129, 144 Конституції України, статтями 15, 16, 202, 203, 204, 207, 215, 234, 236, 575, 638 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, статтями 1, 12, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 07.08.2017 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/1677/17