Постанова

від 27.07.2017 по справі 910/7387/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2017 р. Справа№ 910/7387/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Куксова В.В.

За участю представників:

Від позивача: Авраменко О.В.

Від відповідача: Дацюк І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №910/7387/17 (суддя Сівакова В.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтех Стейт"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва"

про стягнення 197 472,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/7387/17 частково задоволено позов ТОВ Будтех Стейт , а саме: присуджено до стягнення з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" на користь ТОВ Будтех Стейт 185 430 (сто вісімдесят п'ять тисяч чотириста тридцять) грн. 64 коп. основного боргу, 7 876 (сім тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 50 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 1 879 (одна тисяча вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 02 коп. 3% річних, 2 927 (дві тисячі дев'ятсот двадцять сім) грн. 79 коп. витрат на сплату судового збору. В частині вимог про стягнення 2 286,14 грн. пені - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати виконаних робіт по договору у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка складає 185 430,64 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати робіт, судом першої інстанції присуджено до стягнення 7 876,50 грн. інфляційних втрат та 1 879,02 грн. 3% річних з посиланням на припис ст. 625 Цивільного кодексу України. Рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги про стягнення 2 286,14 грн. пені мотивовано тим, що положеннями договору не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору в частині строків оплати виконаних робіт.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, апелянт (відповідач) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/7387/17 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи що привело до неправильного вирішення спору.

Так, апелянт посилався на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням вимог Закону України Про житлово-комунальні послуги , норм Бюджетного кодексу України. Зокрема, згідно з п. 9 ч. 5 ст. 22, ч. 2 ст. 48, ч. 1 ст. 57 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 614, 616 Цивільного кодексу України. Апелянт вказував, що він не заперечує проти наявності заборгованості перед позивачем за виконані роботи у 2016 році, позивача включено до реєстру вимог кредиторів до державного казначейства у 2017 році та неодноразово звертався до позивача укласти додаткову угоду до договору на отримання коштів за виконані роботи, проте, позивачем проігноровано звернення відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/7387/17 за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №910/7387/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2017, апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №910/7387/17 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд призначено на 27.07.2017.

26.07.2017 через відділ документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ Будтех Стейт надійшов письмовий відзив на позов, в якому позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №910/7387/17 - без змін. Позивач в обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу посилався на те, що відповідач порушив умови, порядок та строки як авансування робіт, так і розрахунків за виконані роботи по договору підряду № 403 від 28.11.2016, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 185 430,64 грн. Також, позивач вказував і на те, що на його адресу не надходило жодних листів з пропозицією укласти додаткову угоду до договору підряду № 403 від 28.11.2016 щодо порядку розрахунків, а також наголошував що наведений договір містить пункт 17.1, який встановлює, що дія договору в частині проведення розрахунків продовжується до повного виконання зобов'язань в цій частині.

В судовому засіданні 27.07.2017 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 27.07.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

28.11.2016 між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будтех Стейт" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір підряду № 403 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати роботи (надалі роботи) з капітального ремонту сходових клітин (далі об'єкт), який знаходиться за адресою: пр-т Возз'єднання, 1 в Дніпровському районі м. Києва та здати закінчені роботи в установлений цим договором строк, а замовник зобов'язується прийняти від підрядника закінчені роботи та оплатити їх.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору вартість виконаних позивачем робіт повністю не сплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 185 430,64 грн..

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з п. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору становить 205.129,48 грн.

Згідно з п. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно з п. 2.1 договору та узгодженим сторонами календарним графіком будівельних робіт визначено дату початку робіт - 28.11.2016 та дату закінчення робіт - 18.12.2016. При цьому, пунктом 2.1. договору, також зазначається, що роботи починаються не пізніше 5-ти діб з моменту зарахування передоплати 30% від вартості робіт на рахунок підрядника.

28.11.2016 підрядник, не чекаючи перерахування замовником передоплати 30% від вартості робіт, що становить суму в розмірі 61.538,84 грн. для закупівлі підрядником матеріалів, необхідних для виконання робіт, приступив до виконання взятих на себе зобов'язань за договором.

Згідно з п. 12.1. договору передача закінчених робіт підрядником і приймання їх замовником оформлюється актом прийнятих робіт у порядку встановленому нормативними актами України та цими договорами.

Пунктом 12.3. договору після завершення виконаних робіт підрядник надає замовнику акт приймання-передачі виконаних робіт (формат КБ-2в) - локальний кошторис (додаток 4), довідку про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) - відомість ресурсів до локального кошторису (додаток 6).

Відповідно до п. 12.12. договору, якщо замовник не розрахувався за виконанні роботи або не сплатив інші суми, належні підряднику, згідно з договором за наявності коштів на резервному рахунку підрядника, попередньо повідомивши замовника, має право припинити передачу замовнику закінчених робіт, невикористаних матеріальних ресурсів та іншого майна. Порушення строків передачі закінчених робіт у цьому разі вважається таким, що спричинено з вини замовника і передбачає відшкодування витрат підрядника, зумовлених цим порушенням.

Згідно п. 12.13 договору розрахунки за виконанні роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість (КБ-3, КБ-2в) щомісячно.

Пунктом 12.14. договору документи при виконанні роботи та їх вартість складається і підписується підрядником та передається замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконанні роботи на протязі 3-х банківських днів, при наявності коштів на реєстраційному (бюджетному) рахунку.

Стаття 853 Цивільного кодексу України встановлює, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, за результатами виконаних робіт підрядником (позивачем) були надані замовнику (відповідачу) акт прийняття-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в) за грудень 2016 року, довідку про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) за грудень 2016 року, в яких вартість виконаних робіт складає 185 430,64 грн., які підписані замовником (відповідачем) та посвідчені печатками сторін. Дата підписання сторонами вказаних акту КБ-2в та довідки КБ-3 - 28.12.2016.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач підписавши 28.12.2016 вказані акт КБ-2 та довідку КБ-3 загалом на суму 185 430,64 грн. прийняв виконані роботи, підтвердив належне виконання підрядником робіт. Жодних претензій чи зауважень до підрядника щодо обсягу чи строку виконаних робіт замовником не заявлено.

Згідно з ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з п. 3.4. договору оплата робіт згідно з цим договором здійснюється замовником наступним чином: попередня оплата (передоплата) 30% від вартості робіт - на початку робіт після отримання позитивного висновку експертизи та 70% - після закінчення, прийняття робіт та підписання акту прийняття виконаних робіт, при наявності коштів на реєстраційному рахунку.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що попередня оплата на придбання матеріальних ресурсів необхідних для виконання робіт, згідно п. 1 пп. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 23.04.2014 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти", на строк не більше 3-х місяців, але не пізніше 28 грудня 2016 року здійснюється в розмірі 30% вартості цього договору на підставі цього рахунку протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання додаткової угоди (за необхідності її підписання), за умови, що на рахунку замовника є наявні кошти відповідного призначення.

Відповідно до п. 3.8 договору оплата робіт за цим договором здійснюється замовником згідно п. 3.4. даного договору та постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 23.04.2014 на підставі договору про вартість виконаних робіт КБ-3 та акту приймання виконаних робіт за формою КБ-2 в протягом 3-х банківських днів з моменту підписання актів усіма сторонами у порядку, встановленому даним договором при наявності коштів на реєстраційному рахунку.

Пунктом 3.9 договору визначено, що розрахунки за надані роботи здійснюються на підставі ст. 48 Бюджетного кодексу України. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за виконані роботи здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування робіт на свій реєстраційний рахунок.

З огляду на наведені умови договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки строк виконання замовником зобов'язань по оплаті виконаних підрядником робіт встановлений п. 3.8. договором становить 3 (три) банківських дні з моменту підписання акту, відповідач мав здійснити оплату робіт в строк до 03.01.2017 включно.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В свою чергу, відповідач свої зобов'язання по оплаті виконаних позивачем підрядних робіт в строк, зазначений в пункті 3.8 договору - не виконав, суму боргу в розмірі 185 430,64 грн. - не сплатив, чим порушив як умови укладеного договору, так і приписи ст. 526, 837, 854 Цивільного кодексу України. Доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору не надано.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду наголошує і на тому, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07.

Так, у п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, а тому, обраний позивачами спосіб захисту права держави шляхом заявлення вимог про стягнення кошових коштів - відповідає ефективному засобу захисту.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача перед позивачем існує непогашена заборгованість по договору за виконані позивачем, але не оплачені відповідачем роботи в сумі 185 430,64 грн., а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 185 430,64 грн. заборгованості по наведеному договору - є обґрунтованою, законною, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, а тому такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням вимог Закону України Про житлово-комунальні послуги , норм Бюджетного кодексу України. Зокрема, згідно з п. 9 ч. 5 ст. 22, ч. 2 ст. 48, ч. 1 ст. 57 Бюджетного кодексу України, ст. 616 Цивільного кодексу України. Апелянт вказував, що він не заперечує проти наявності заборгованості перед позивачем за виконані роботи у 2016 році, позивача включено до реєстру вимог кредиторів до державного казначейства у 2017 році та неодноразово звертався до позивача укласти додаткову угоду до договору на отримання коштів за виконані роботи, проте, позивачем проігноровано звернення відповідача - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

Згідно статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

П. 1, 2 статті 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В свою чергу, п. 3.8, 3.9 договору передбачено умову оплати замовником вартості виконаних робіт за наявності коштів на реєстраційному рахунку, які надійшли з Державного бюджету України, проте, згідно приписів ст. 251, 252 п. 1,2 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що надходження коштів від замовника та фінансування відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України не є подією яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати та не є підставою для звільнення відповідача як від виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором.

Доводи апелянта про те що, його вина у порушенні зобовґязання з оплати вартості виконаних робіт за укладеним з позивачем договором - відсутня, оскільки позивача включено до реєстру вимог кредиторів до державного казначейства у 2017 році та неодноразово звертався до позивача укласти додаткову угоду до договору на отримання коштів за виконані роботи, проте, позивачем проігноровано звернення відповідача, що згідно приписів ст. 614, ст. 616 Цивільного кодексу України є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошових зобовґязань перед позивачем - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні, необґрунтовані та такі, що суперечать вищенаведеним нормам закону, оскільки вказані обставини не є підставами для звільнення відповідача від обовґязку по оплаті отриманого товару на заявлену до стягнення суму.

Крім того, відповідності до п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України не вважаються обставинами, які звільняють боржника від відповідальності, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Несплата поставленого товару за відсутності бюджетних коштів у відповідача є необґрунтованою, оскільки на підставі частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що отримання підрядником вартості виконаних належним чином прийнятих підрядних робіт на заявлену до стягнення суму не може ставитись в залежність від підписання/не підписання позивачем додаткової угоди до договору підряду.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 185 430,64 грн. - є законною, обгрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2.286,14 грн. пені з яких: 190,77 грн. пені нарахованої на суму 61 538,84 грн. (30% передоплати) за період з 28.11.2016 по 28.12.2016 та 2.095,37 грн. пені нарахованої на суму 185 430,64 грн. за період з 04.01.2017 по 26.04.2017.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 14.9 договору при невиконанні чи неналежному виконанні замовником своїх зобов'язань по п. 3.6 та п. 3.7 договору він сплачує підряднику штраф у розмірі 0,01% від суми простроченого платежу (при наявності коштів на реєстраційному рахунку) за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у цей період. Крім того, загальна сума штрафу не може перевищувати 0,1% від суми договору.

З урахуванням визначеного у статті 549 Цивільного кодексу України поняття неустойки фактично пунктом 14.9 договору передбачена відповідальність у вигляді пені.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст пунктів 3.6 та 3.7 договору не визначають строки оплати попередньої оплати, а також те що іншими положеннями договору не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору в частині строків оплати виконаних робіт.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 2 286,14 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають, а тому судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у позові в цій частині.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 1 879,02 грн. - 3% річних з яких: 156,80 грн. нарахованих на суму 61 538,84 грн. (30% передоплати) за період з 28.11.2016 по 28.12.2016 та 1 722,22 грн. нарахованих на суму 185 430,64 грн. за період з 04.01.2017 по 26.04.2017, та 7 876,20 грн. збитків від зміни індексу інфляції з яких: 553,85 грн. нарахованих на суму 61 538,84 грн. (30% передоплати) за період з 28.11.2016 по 28.12.2016 та 7 322,65 грн. нарахованих на суму 185 430,64 грн. за період з 04.01.2017 по 26.04.2017.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення показників 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням, сум, строків і ставок нарахувань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 7 876,50 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 879,02 грн. - 3% річних.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Будтех Стейт" є законними, обгрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 185 430 (сто вісімдесят п'ять тисяч чотириста тридцять) грн. 64 коп. основного боргу, 7 876 (сім тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 50 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 1 879 (одна тисяча вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 02 коп. 3% річних, 2 927 (дві тисячі дев'ятсот двадцять сім) грн. 79 коп. витрат на сплату судового збору. В решті заявлених вимог позов задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №910/7387/17 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №910/7387/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №910/7387/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7387/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

В.В. Куксов