Постанова

від 31.07.2017 по справі 921/181/17-г/4

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2017 р. Справа № 921/181/17-г/4

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І

суддів Костів Т.С.

Желіка М.Б.

за участю представників:

від позивача: Стасишин Б.І., Цимбанюк О.Є.;

від відповідача : Авдєєнко В.В.;

від третьої особи : не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО", б/н від 13.06.2017р. (вх. № 01-05/2988/17 від 27.06.17)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017р.

у справі № 921/181/17-г/4, суддя Бурда Н.М.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО ", м.Тернопіль

до відповідача: Тернопільської міської ради, м. Тернопіль

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс", м. Тернопіль

про: визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №7/13/168 від 20.12.2016р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017р. в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО " до Тернопільської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" про визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №7/13/168 від 20.12.2016р. - відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017р. у справі № 921/181/17-г/4, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 13.06.2017р. (вх. № 01-05/2988/17 від 27.06.17), в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017р. скасувати та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що останній є правонаступником орендного підприємства "Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомашин № 2" та, відповідно, має всі права на спірну земельну ділянку. Окрім того, скаржник покликається на рішення господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009р. у справі № 6/88-1627, у відповідності до якого за останнім визнано право користування спірною земельною ділянкою. Також судом першої інстанції не було взято до уваги те, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, а не у комунальній. Крім того, апелянт зазначає, що документи, якими посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на право постійного користування землею), видані відповідно до законодавства, яке діяло раніше та є дійсними та залишається чинними. Також, скаржник вважає безпідставним застосування суду першої інстанції норм закону, а саме: п. е ст. 141 та ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. Апелянт також стверджує, що поданим належними доказами, які є наявними в матеріалах справи, підтверджується те, що відповідачем - у 2011 році земельну ділянку площею 0, 1201 га за адресою: вул.Микулинецька, 40 незаконно була вилучена із постійного користування ТОВ АСКО та із врахуванням цієї частини земельної ділянки було сформовано для потреб ПАТ Автотехсервіс земельну ділянку площею 0, 2475 га за адресою: вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі,що суперечить ст. 149 ЗК України.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями КП "Документообіг господарських судів", 27.06.2017р. справу за № 921/181/17-г/4 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Костів Т.С. та Желіка М.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО", б/н від 13.06.2017р. прийнято до провадження та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.07.2017р.

Позивачем до суду подано доповнення до апеляційної скарги (вх. № 01-04/5128/17 від 31.07.17) в якому зазначає, що рішення № 7/13/168 від 20.12.2016р. Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0, 2475 га в оренду терміном на п'ять років для обслуговування АЗС з магазином супутніх товарів за адресою: вул. Миколинецька, 40 , Тернопільська міська рада не мала права приймати, оскільки з 01.01.2013р. по 2016р. включно, міська рада мала повноваження щодо вилучення та надання земель тільки комунальної власності.

В судовому засіданні 31.07.2017р представники позивача (скаржника) підтримали доводи та заперечення, викладені в апеляційні скарзі висловили свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.07.2017р надав пояснення по суті спору, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Третя особа участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що ухвалами суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представника третьої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 31.07.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Дослідивши матеріали справи судами встановлено, що 20.12.2016р. тринадцятою сесією Тернопільської міської ради сьомого скликання за результатами зверненняпрАТ "Автотехсервіс", керуючись ст.ст. 12, 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, ЗУ Про оренду землі, враховуючи висновки постійних комісій міської ради з питань природокористування, приватизації. Продажу та оренди землі, за питань містобудування прийнято рішення №7/13/168 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2475 га за адресою вул. Микулинецька, 40 Приватному акціонерному товариству "Автотехсервіс", яким вирішено:

1. дати дозвіл приватному акціонерному товариству "Автотехсервіс" на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2475 га в оренду терміном на п'ять років для обслуговування АЗС з магазином супутніх товарів за адресою вул. Микулинецька, 40;

2. зобов'язати ПрАТ "Автотехсервіс" в шестимісячний термін подати на затвердження технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), зазначеної в п.1 даного рішення.

На підставі рішення Тернопільської міської ради народних депутатів від 08.02.1994р. № 87, станції видано Державний акт ТР №12 від 11.05.1994р. на право постійного користування землею площею 13 439,81 кв.м. по вул. Микулинецька,40 в м. Тернополі згідно з планом землекористування.

Відповідно до п.п.1, 6 Статуту, товариство (місцезнаходженням якого є м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40) створене згідно з рішенням засновників від 19.03.1994р. шляхом викупу орендного підприємства Тернопільської СТО №2. Товариство є правонаступником орендного підприємства Тернопільської СТО №2 (п.3.3 Статуту).

ТОВ "АСКО" є правонаступником Тернопільської СТО №2, тому йому на праві постійного користування належить земельна ділянка загальною площею 13067,81 га, яка знаходиться за адресою вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, що підтверджується Державним актом серії ТР №12 від 11.05.1994 року. Також цей факт встановлено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 року у справі №6/88-1627, яке набрало законної сили.

Як вбачається із позовних вимог, позивач у справі стверджує, що його суміжний землекористувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс", з метою здійснення підприємницької діяльності використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,2475 га, у яку входить і частина земельної ділянки площею 0,1187 га, що є невід'ємною складовою частиною земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ТОВ "АСКО" (земельна ділянка накладається на земельну ділянку ТОВ "АСКО" площею 0,1187 га). Саме на цій частині земельної ділянки площею 0,1187 га знаходяться будівлі, споруди, замощення тощо, належні на праві власності ТОВ "АСКО", якими Товариству перешкоджає користуватись ТзОВ "Автотехсервіс" за сприяння органу місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказаний принцип закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 1 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі щодо його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, управління яким територіальні громади здійснюють безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст. 26, 59, 74 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 2, 12 ГПК України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 24.10.2011р. (із наступними змінами та доповненнями), а також судової практики, що склалася, розгляд заявлених позивачем вимог щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування, підвідомчі господарському суду так як, реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізується волевиявлення держави або територіальної громади, як учасника цивільно-правових відносин, і з якими виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

У п. 4 Рішення Конституційного Суду України у справі №7-рп/2009 від 16.04.2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19 , статті 144 Конституції України , статті 25 , частини чотирнадцятої статті 46 , частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) роз'яснено, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Необхідно зазначити, що за своєю правовою природою рішення Тернопільської міської ради від 20.12.2016рю є ненормативним актом, прийнятим органом місцевого самоврядування в процесі реалізації наданих йому законом повноважень.

В п. 5 цього Рішення Конституційний Суд України вказав, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Згідно з п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України N 7-рп/2009 від 16.04.2009 стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить законодавству і порушує цивільні права та інтереси (ст.21 ЦК України, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України , власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як уже було вищенаведено, позивач вважає, що рішення № 7/13/168 від 20.12.2016 року порушує його права, як законного власника земельної ділянки, щодо якої винесено рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0, 2475 га за адресою вул.. Микулинецька, 40 Приватному акціонерному товариству Автотехсервіс .

Як правомірно зазначив місцевий господарський суд, на момент прийняття Тернопільською міською радою оскаржуваного рішення земельна ділянка 0,2475 га за адресою вул. Микулинецька, 40, у м. Тернополі (до якої, за твердженням позивача, входить і частина його земельної ділянки площею 0,1187 га) перебувала у комунальній власності Тернопільської міської ради, як розпорядника земель комунальної форми власності у межах м. Тернополя, оскільки орендне користування нею ТзОВ "Автотехсервіс" згідно з умовами договору оренди землі від 28.11.2011р. припинилось 30.09.2016р., у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Окрім того необхідно зазначити, що в матеріалах справи наявна довідка Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області за №36813/7/12-02 від 27.10.2016р., з якої слідує, що ТОВ Автотехсервіс сплачувало орендну плату згідно з умовами договору №4541 від 12.12.2011р. в повному обсязі і станом на 27.10.2016р. заборгованість по орендній платі за землю не має, що свідчить про належне використання спірної земельної ділянки.

Як встановлено судом, з врахуванням обставин, що склалися та враховуючи пропуск орендарем строку, визначеного ст. 33 ЗУ "Про оренду землі", 01.11.2016р. ТзОВ "Автотехсервіс" звернулося до орендодавця - Тернопільської міської ради з заявою про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянкою в натурі площею 0,2475 га за адресою : вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі для обслуговування автозаправної станції із магазином.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з рішення господарського суду Тернопільської області 09.04.2012р. у справі №7/86-1289 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО" до відповідача 1 - приватного акціонерного товариства "Автотехсервіс", відповідача 2 - виконавчого комітету Тернопільської міської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів про визнання права власності на будівлю автозаправочної станції під літ. "А" загальною площею 39.8 кв.м. по вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі за ТОВ "Аско" у задоволенні позовних вимог - відмовлено (а.с. 52-55). Дане рішення постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2012р. (а.с. 111-114) та постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2012р. (долучено до матеріалів апеляційного провадження) залишено без мін.

Господарським судом Тернопільської області при прийнятті рішення від 09.04.2012р. у справі №7/86-1289 досліджувався факт правомірності набуття права власності на АЗС по вул.. Микулинецька, 40 у м. Тернополі та було встановлено, що станом на січень 2000 року час використання контейнерної АЗС, яка знаходилася на спірній земельній ділянці, закінчився, подальше її функціонування можливе було лише шляхом проведення реконструкції (будівництва) нової стаціонарної АЗС. Вказаним рішенням також було встановлено, що реконструкція АЗС по вул. Микулинецькій, 40, у м.Тернополі була здійснена за кошти АТЗТ "Автотехсервіс", про що між ТзОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс" була укладена угода про спільну діяльність від 01.09.1998р. з додатками до неї. Земельна ділянка передана АТЗТ "Автотехсервіс" для будівництва АЗС на підставі оформленої для цього належним чином відповідної документації, за згодою позивача - ТзОВ "Аско", як землекористувача і з дозволу на це органу місцевого самоврядування. Вказаним рішенням суду було досліджено факт прийняття новоствореного майна (АЗС) в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. Таким чином, судом встановлено, що ТзОВ "Аско" не мало жодного відношення до будівництва вказаної автозаправної станції.

Також, зібрані у справі докази свідчать, що будівля автозаправної станції площею 39,8 кв.м. за адресою: вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі зареєстрована на праві приватної власності за ПрАТ "Автотехсервіс", що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна №70968043 від 20.10.2016р.

Згідно зі статтею 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом "е" ст. 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, серед іншого, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно з ч.ч.1,2,6 ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату набуття права власності на нерухоме майно) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Відповідно до ст.377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату набуття права власності на нерухоме майно) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами. Варто наголосити, що ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається.

Аналогічна правова позиція щодо застосування наведених норм матеріального права викладена у постановах Вищого господарського суду України від 09.07.2015р. у справі №910/23058/14 та від 19.01.2016р. у справі №910/15520/15.

Крім того, як зазначив Верховний Суд України у своїх постановах від 24.12.2010р. у справі № 21-54а10, від 24.12.2010р. у справі №21-59а10, відповідно до положень ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій розміщений цей об'єкт, а з ним - і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату).

Положення зазначених правових норм спрямовані на впровадження принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані, оскільки закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Такий підхід покликаний також захистити право власності осіб, яким належать об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці іншої особи, гарантоване, зокрема ст.41 Конституції України , ст.317 ЦК України . Йдеться про вимоги ч. 6 ст. 120 ЗК України , за якими у договорі купівлі-продажу (або іншому договорі про відчуження) будинку (будівлі, споруди) повинен позначатись кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, оскільки без отримання земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера власник об'єкта нерухомого майна буде позбавлений можливості реалізувати одну із правомочностей власника - право розпорядження таким нерухомим майном.

У той же час, за змістом ст.377 Цивільного кодексу України , ст.ст. 120 , 123 , 124 Земельного кодексу України , ст.16 Закону України "Про оренду землі" з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення у строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган державної влади або місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010р. у справі №3-51гс10, від 12.09.2011р. у справі № 3-68гс11, від 12.09.2011р. у справі № 3-69гс11, від 12.09.2011р. у справі № 3-70гс11, від 14.11.2011р. у справі № 3-119гс11).

Також необхідно зазначити, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.08.2012р. у справі №4/40/5022-387/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО" до відповідачів: Тернопільської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Автотехсервіс" вул. За Рудкою, 33, м. Тернопіль про визнання недійсними рішень Тернопільської міської ради № 6/8/61 від 19.05.2011р. "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування та реконструкції АЗС з магазином супутніх товарів з влаштуванням АГЗП, авто мийки та прибудови побутових приміщень до операторної за адресою вул. Микулинецька, 40 ПрАТ "Автотехсервіс"", № 6/14/33 від 30.09.2011р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2475 га за адресою вул. Микулинецька, 40, ПрАТ "Автотехсервіс" та договору оренди землі від 28.11.2011р. встановлено, що вказана земельна ділянка за кадастровим номером №6110100000:09:009:0014, як сформований об'єкт земельних правовідносин, що вибув із постійного користування позивача - ТОВ "АСКО", набув індивідуальних ознак і був переданий в орендне користування ПрАТ "Автотехсервіс".

Щодо посилання апелянта про те, що рішення є незаконним оскільки судом не враховано подані позивачем докази до матеріалів справи, які свідчать про те, що Тернопільська міська рада, приймаючи оспорюване рішення, перевищила надані їй законом повноваження, так як земельна ділянка, щодо якої третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариству з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2475 га за адресою вул. Микулинецька, 40, відноситься до земель державної форми власності суд оцінює критично, оскільки надані позивачем копій річних звітів Відділу Держземагенства у м. Тернополі Тернопільської області про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах власниках землі та угіддях станом на : 01.01.2004р.; 01.01.2005р., 01.01.2006р., 01.01.2007р., 01.01.2008р., 01.01.2010р., 01.01.2011р., 01.01.2012р., 01.01.2013р.,01.01.2014р., колегія суддів не погоджується з таким твердженням та вважає за необхідне зазначити наступне.

Подані вищенаведені річні звіти відділу Держземагенства у м.Тернополі стосуються років з 01.01.2004р по 01.01.2014р., а тому не підтверджують факт віднесення спірної земельної ділянки до земель, які обліковані за користувачем - ТОВ Аско , тип власності якої державна власність станом на момент прийняття рішення Тернопільської міської ради від 20.12.2016р., яке прийняте пізніше ніж подані позивачем звіти.

На момент розгляду справи судом першої інстанції та апеляції інстанції, встановлено, що згідно інформації, одержаної судом із Публічної кадастрової карти Державного агентства земельних ресурсів України (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta), яка є загальнодоступним та загальновідомим Інтернет ресурсом та містить інформацію про цільове призначення земельної ділянки площею 0,2475 га з кадастровим № 6110100000:09:007:0014, а саме "Для розміщення та експлуатації будівель споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства", а також в графі "Тип власності" зазначено про приналежність даної земельної ділянки до комунальної форми власності. Інших належних та допустимих доказів, щодо типу власності спірної земельної ділянки, на момент винесення рішення Тернопільської міської ради №7/13/168 від 20.12.2016р. немає.

Відтак, колегія суддів погоджується з правомірним висновком місцевого господарського суду, що саме Тернопільська міська рада, як орган місцевого самоврядування, вправі відповідно до її повноважень надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) площею 0,2475 га за адресою вул. Микулинецька, 40.

Також необхідно зазначити, що стосується земельної ділянки по вул. Микулинецька, 40, яка згідно із даними Державного земельного кадастру, у т.ч. державних статистичних відомостей форми 6-зем та 2 - зем (чинних до 01.01.2016р.), що надані Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області на запит суду за №601/17 від 11.05.2017р., яка станом на 01.01.2011р. у розмірі 1,3068 га обліковувалась за ТОВ "АСКО" для обслуговування викупленої будівлі та станції технічного обслуговування автомашин, то зазначене вище підтверджує факт припинення користування позивачем її (земельної ділянки) частиною внаслідок визнання права власності на нерухоме майно за ТзОВ "Автотехсервіс", відповідно впорядкування своїх прав на решту земельної ділянки по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі позивач вправі здійснити у встановленому законом порядку та з врахуванням тих обставин, що мали місце у зв'язку з реконструкцією АЗС та набуття права власності на неї (площею 39,8 кв.м.) ТзОВ "Автотехсервіс".

Положеннями ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що приймаючи оспорюване рішення №7/13/168 від 20.12.2016р. "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2475 га за адресою вул. Микулинецька, 40 Приватному акціонерному товариству "Автотехсервіс", Тернопільська міської рада прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "АСКО" не порушила.

Беручи до уваги все вищенаведене та, виходячи з вищезазначених норм права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку про безпідставність позовних вимог про визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №7/13/168 від 20.12.2016р., оскільки позивачем не доведено, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог законодавства України.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017р. в справі за номером 921/181/17-г/14 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО", б/н від 13.06.2017р. залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Желік М.Б.