Постанова

від 01.08.2017 по справі 905/1729/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2017 року Справа № 905/1729/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І. за участю представників: позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачаБотман О.О. - адвокат за договором від 20.02.2017р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на постановувід 06.02.2017 Донецького апеляційного господарського суду у справі№ 905/1729/16 господарського суду Донецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 простягнення 255 048, 35 грн.

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 р. ТОВ "Марвей Транспорт" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до ФОП ОСОБА_5 про стягнення 255 048,35 грн., посилаючись на приписи статей 174, 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, з підстав невиконання відповідачем умов пункту 3.1.2 укладеного між сторонами договору оренди № 3/12 від 31.12.2011 р. щодо оплати витрат, пов'язаних із заправкою паливно - мастильними матеріалами, ремонту, технічному обслуговуванню, придбанню запасних частин до орендованих транспортних засобів.

У відзиві на позовну заяву ФОП ОСОБА_5 заперечуючи проти її задоволення вказуючи на те, що зобов'язання, передбачені пунктом 3.1.2 договору оренди № 3/12 від 31.12.2011 р. щодо сплати витрат, пов'язаних із заправкою паливно - мастильними матеріалами, ремонту, технічному обслуговуванню, придбанню запасних частин до орендованих транспортних засобів орендодавцем брались за рахунок орендної плати, а для підтвердження позивачем факту оплати орендної плати необхідним є надання останнім відповідних бухгалтерських документів.

При цьому, як зазначав відповідач, позивачем направлялись акти здачі - приймання робіт (надання послуг) за період з липня по вересень 2016 року та акт звіряння взаєморозрахунків від 01.04.2016 р., які не були позивачем підтверджені жодним бухгалтерським документом, а на відомості по витратам на паливно - мастильні матеріали міститься тільки підпис однієї посадової особи товариства та відсутній підпис генерального директора.

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.08.2016 р. (суддя Паляниця Ю.О.) позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ТОВ "Марвей Транспорт" заборгованість у розмірі 247 089,81 грн.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції приймаючи до уваги умови договору № 3/12 від 31.12.2011 р., з огляду на наявність обставин звернення позивача до відповідача з вимогою № 2812-02/1 від 28.12.2015 р., а також відсутність доказів виконання цієї вимоги відповідачем, встановивши обставини щодо підтвердження матеріалами справи понесення позивачем витрат на паливно-мастильні матеріали на суму 247089, 81 грн., дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_5 Донецький апеляційний господарський суд (судді: Чернота Л.Ф., Стойка О.В., Зубченко І.В.), переглянувши рішення господарського суду Донецької області від 02.08.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 06.02.2017 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ФОП ОСОБА_5 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків судів дійсним обставинам справи.

Скаржник зазначає, що судами не взято до уваги відсутність на копіях фіскальних чеків на закупку паливно - мастильних матеріалів підпису уповноваженої особи ТОВ "Марвей Транспорт" та печатки товариства, що не відповідає вимогам до первинних документів та свідчить про неналежність таких доказів. При цьому, надіслані на адресу відповідача акти здачі приймання робіт (надання послуг) від 31.07.2015 р., 31.08.2015, 30.092015 та акт звірки не були підтверджені первинними документами, а також без дотримання пункту 14.9 Статуту ТОВ "Марвей Транспорт" підписані з боку товариства директором з розвитку ОСОБА_6 без довіреності, в той час, як генеральним директором товариства до 14.10.2015 р. був ОСОБА_7

Заявник касаційної скарги не погоджується з висновками судів щодо продовження дії договору № 3/12 від 31.12.2011 р. до 01.01.2018 р., оскільки додаткова угода до цього договору № 1 від 31.12.2014 р. відповідачем не підписувалась.

Скаржник зазначає, що зобов'язання орендодавця за власний рахунок нести матеріальні витрати пов'язані з заправкою паливно - мастильними матеріалами, ремонту, технічному обслуговуванню, придбанню запасних частин до орендованих транспортних засобів кореспондуються із зобов'язаннями орендаря сплачувати орендну плату згідно з актами про надання послуг, передбаченими пунктами 4.1-4.4 договору оренди № 3/12 від 31.12.2011 р. Тобто, орендодавець взяв на себе зобов'язання, передбачене пунктом 3.1.2 договору № 3/12 за рахунок орендної плати. При цьому, договором не передбачено порядок компенсації таких витрат.

На думку заявника касаційної скарги судами безпідставно не взято до уваги, що 24.03.2016 р. в ЄРДР були внесені відомості про кримінальні правопорушення, що вчинені посадовими особами ТОВ "Марвей Транспорт", а ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя по справі № 266/3360/16-к від 02.09.2016 р. було накладено арешт на автомобілі, які були об'єктом оренди, згідно з договором № 3/12 від 31.12.2011 р.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги ФОП ОСОБА_5 просить взяти до уваги постанову Вищого господарського суду України від 26.04.2017 р. у справі № 905/1728/16, у якій залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ "Марвей Транспорт" про стягнення з ФОП ОСОБА_8 коштів за договором оренди № 2/12 від 31.12.2011 р., прийнятої за результатами розгляду справи з аналогічними підставами тим, що визначені ТОВ "Марвей Транспорт" у даній справі.

Крім того, ФОП ОСОБА_5 надано додаткові пояснення з копією рішення господарського суду Донецької області від 10.07.2017 р. у справі № 905/1084/17, якою відмовлено ФОП ОСОБА_5 до ТОВ "Марвей Транспорт" про визнання нікчемною додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 р. до договору оренди № 3/12 від 31.12.2011 р. та визнання вказаного договору припиненим, з посиланням, як зазначає скаржник, на неукладеність договору оренди № 3/12 у зв'язку із ненаданням сторонами доказів на підтвердження факту складання та/або проведення орендної плати.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 31.12.2011 р. між ТОВ "Марвей Транспорт" (орендар) та ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) було укладено договір оренди № 3/12, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у тимчасове платне користування транспортні засоби, зазначені в акті приймання - передачі, що іменуються у подальшому "об'єкт", та використовує їх для ведення своєї господарської діяльності.

Розділом 4 сторони узгодили оплату послуг за договором. Вартість орендної плати з урахуванням її індексації за домовленістю сторін встановлюється згідно актів погодження орендної плати, які підписуються сторонами щомісячно. Підставою для оплати орендарем послуг з оренди є акт про надання послуг, який підписується сторонами не пізніше 5-ти робочих днів по закінченню звітного місяця.

Строк оренди встановлюється з 01.01.2012 р. по 01.01.2015 р., що передбачено положеннями пункту 1.3 договору.

Відповідно до пункту 6.1 договору, останній вступає в силу з дати його підписання та діє до 01.01.2015 р., але не втрачає юридичної сили до повного завершення всіх фінансових розрахунків між сторонами. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік у разі відсутності заперечень у сторін.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 31.12.2014 р. сторони продовжили дію вказаного договору оренди до 01.01.2018 р. (том 1, а.с.14).

Судами встановлено, що за актом прийому - передачі транспортних засобів від 01.01.2012 р. за договором оренди № 3/12 від 31.12.2011 р. ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) передав, а ТОВ "Марвей Транспорт" (орендар) прийняв транспортні засоби Рута з наступними реєстраційними номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7.

Крім того, судами встановлено, що в період з липня по вересень 2015 року транспортні засоби Рута (реєстраційні номери: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7) перебували в оренді ТОВ "Марвей Транспорт".

Відповідно до пункту 3.1.2 договору № 3/12 від 31.12.2011 р. передбачено, що орендодавець зобов'язується за свій рахунок нести матеріальні витрати, пов'язані з заправкою паливно-мастильними матеріалами, ремонтом, технічним обслуговуванням (у тому числі заміною шин, акумуляторів), придбанням запасних частин та інших витратних матеріалів.

Судами встановлено, що положеннями договору №3/12 від 31.12.2011р. не було встановлено певного порядку та строку виконання орендодавцем обов'язку з відшкодування витрат орендаря на паливно-мастильні матеріали, 28.12.2015 р., отже позивач оформив вимогу № 2812-02/1 про сплату відповідачем 255 048, 35 грн. у відповідності до вимог статті 530 Цивільного кодексу України, яка отримана відповідачем 31.12.2015 р., проте, залишена останнім без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Марвей Транспорт" про стягнення з ФОП ОСОБА_5 255 048,35 грн. з огляду на невиконання відповідачем умов пункту 3.1.2 укладеного між сторонами договору оренди № 3/12 від 31.12.2011 р. щодо оплати витрат, пов'язаних із заправкою паливно - мастильними матеріалами, ремонту, технічному обслуговуванню, придбанню запасних частин до орендованих транспортних засобів, посилаючись на приписи статей 174, 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 статті 798 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Згідно зі статтею 801 вказаного Кодексу наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані.

Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач (частина 2 цієї норми).

Здійснюючи судовий розгляд справи та частково задовольняючи позовні вимоги, виходячи з положень пункту 3.1.2 договору оренди від 31.12.2011 р. № 3/12, суди дійшли висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, залишивши при цьому, поза увагою необхідність встановлення обставин щодо наявності у орендодавця саме зобов'язання нести матеріальні витрати пов'язані, зокрема, заправкою паливно - мастильними матеріалами транспортних засобів переданих орендодавцеві за договором для використання у своїй господарській діяльності, в розумінні приписів чинного законодавства, зокрема, параграфу 5 Глави 58 "Найм (оренда)" Цивільного кодексу України.

При цьому, суди вказавши на те, що в даному випадку, сторони уклали договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), а тому відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору, не навели та не застосували норму права, якою встановлений обов'язок наймодавця транспортного засобу нести матеріальні витрати, пов'язані із заправкою паливно - мастильними матеріалами переданого за договором оренди транспортного засобу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, звертаючись до суду з вимогою про стягнення коштів у зв'язку із заправкою паливно - мастильними матеріалами орендованих транспортних засобів, розмір вказаних коштів ТОВ "Марвей Транспорт" обґрунтовує відомістю по витратам на паливно - мастильні матеріали по договору оренди № 3/12 від 31.12.2011 за липень, серпень, вересень 2015 року, актами здачі - приймання № 42 від 31.07.2015 р., № 52 від 31.08.2015 р., № 62 від 30.09.2015 р. та актом звіряння взаєморозрахунків від 01.04.2016 р. (том 1 а.с. 17-19, 39-41).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку про доведеність позивачем на підставі наданих останнім копій подорожніх листів, фіскальних чеків та оборотно-сальдових відомостей про понесення витрат на паливно-мастильні матеріали на суму 247 089,81 грн.

Наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р. № 43 затверджені Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті та передбачено, що норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива. Нормування витрат палива - це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені по моделях (модифікаціях) автомобілів, та система нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дозволяють враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні, та інші умови експлуатації.

Проте, судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи вказане не було взято до уваги, питання стосовно здійснення позивачем розрахунку суми, заявленої до стягнення у даній справі, на підставі та з урахуванням встановлених нормативів, з'ясовано не було.

Крім того, згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_5 заперечуючи проти позовних вимог вказував на складання та підписання відомості по витратам на паливно - мастильні матеріали по договору оренди № 3/12 від 31.12.2011 за липень, серпень, вересень 2015 року, актів здачі - приймання № 42 від 31.07.2015 р., № 52 від 31.08.2015 р., № 62 від 30.09.2015 р. та акта звіряння взаєморозрахунків від 01.04.2016 р. не уповноваженими особами та невідповідністю вказаних документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вимогам до первинних документів.

Проте, питання стосовно наявності повноважень у осіб, підписи яких містяться на вказаних документах, судами не з'ясовувались, як й не з'ясовувались питання стосовно підстав складання цих документів в межах їх повноважень.

Стосовно неукладеності договору оренди № 3/12 від 31.12.2011 р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 Цивільного кодексу України. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

За змістом положень статей 626, 627 вказаного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).

Окремим видом зобов'язання є договір оренди, загальні визначення якого наведено у статтях 283 Господарського кодексу України та статті 759 Цивільного кодексу України, згідно яких за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 799 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За приписами статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, сторони у розділі 4 договору оренди № 3/12 від 31.12.2011 р., узгодили оплату послуг за договором та встановили, що вартість орендної плати з урахуванням її індексації за домовленістю сторін встановлюється згідно актів погодження орендної плати, які підписуються сторонами щомісячно. Підставою для оплати орендарем послуг з оренди є акт про надання послуг, який підписується сторонами не пізніше 5-ти робочих днів по закінченню звітного місяця.

Судами було встановлено, що за актом прийому-передачі транспортних засобів від 01.01.2012 р. за договором оренди № 3/12 від 31.12.2011р. ФОП ОСОБА_5 було передано, а ТОВ "Марвей Транспорт"прийняті транспортні засоби, які у спірний період перебували в оренді позивача, тобто сторонами виконувався договір оренди № 3/12 від 31.12.2011 р., в той час, як зазначено у постанові Верховного Суду України № 914/4540/14 від 06.07.2016 р., визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами.

Оскільки в силу статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.02.2017 р. у справі № 905/1729/16 та рішення господарського суду Донецької області від 02.08.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач