Постанова

від 02.08.2017 по справі 910/18002/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2017 р. Справа№ 910/18002/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Зеленіна В.О.

при секретарі судового засідання Костяк В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд 12

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2016

у справі № 910/18002/16 (суддя Пукшин Л.Г)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Медобори

до Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд 12

про стягнення 130 803,28 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: представник Український А.В. (довіреність б/н від 24.04.2017);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю Медобори (надалі - ТДВ Медобори ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд 12 (надалі - ТОВ Прайд 12 ) про стягнення заборгованості у сумі 130 803,28 грн, з яких 109 958,22 грн основного боргу, 5 426,32 грн 3% річних, 6 377,58 грн збитків від інфляції, 1 344,16 грн пені та 7 697,00 грн штрафу, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки №140815-1 від 14.08.2015.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем в порядку статті 22 ГПК України було подано, а судом прийнято заяву про уточнення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 121 752,12 грн, з яких 109 948,22 грн основного боргу, 5 426,32 грн 3% річних та 6 377,58 грн збитків від інфляції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі №910/18002/16 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ Прайд 12 на користь ТДВ Медобори 109 948,22 грн основного боргу, 5 426,32 грн 3% річних, 6 377,58 грн інфляційних втрат та 1 826,28 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції, ТОВ Прайд 12 звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі №910/18002/16 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які господарський суд визнав встановленими, порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів: Жук Г.А., Дикунської С.Я. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.06.2017.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

У судових засіданнях 14.06.2017 та 27.06.2017, в порядку статті 77 ГПК України, оголошувались перерви до 27.06.2017 та 02.08.2017 відповідно.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017, в порядку статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги продовжено на 15 днів.

Розпорядженням начальника управління Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 № 09-53/2960/17, у зв'язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. у відпустці, автоматизованою системою документообігу суду сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Зеленін В.О.

У судове засідання 02.08.2017 позивач свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Вислухавши думку представника відповідача щодо розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача, враховуючи вимоги частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України та з огляду на те, що позивач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

02.08.2017 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши на підставі наявних у матеріалах справи доказів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, 14.08.2015 між ТДВ Медобори (в тексті договору - постачальник) та ТОВ Прайд 12 (в тексті договору - покупець) укладено договір поставки №140815-1 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцеві продукцію (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура тощо) визначаються в додатках (специфікаціях) та (або) рахунках-фактурах, що становитимуть невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до п. 2.1 поставка кожної окремої партії товару за цим договором здійснюється протягом 2 (двох) робочих днів від дати отримання постачальником оплати 100 % вартості окремої партії товару згідно з додатками (специфікаціями) та (або) рахунками-фактури.

Згідно з п. 2.2 договору місце поставки (місце передачі/видачі) товару - склад постачальника за адресою: смт. Велика Березовиця, вул. Подільська 31, якщо інше місце поставки (місце передачі/видачі) не передбачено відповідною специфікацією.

Доставка товару до місця поставки (місця передачі/видачі) здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника, якщо інше не передбачено відповідною специфікацією (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. 2.4. договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін первинних документів передачі товару (накладних, товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі).

Пунктом 2.5 визначено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару за первинним документом. Ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження товару переходить одночасно з переходом права власності.

Згідно з п. 3.3. договору розрахунки за цим договором здійснюються шляхом банківського переказу грошових коштів в національній валюті України на умовах 100% попередньої оплати за кожну окрему партію товару.

Пунктом 7.1 договору визначено, що останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 7.1 договору та діє протягом 1 (одного) календарного року (п. 7.2. договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що на виконання умов вказаного договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 135 948,22 грн, на підтвердження чого позивачем надано суду наступні видаткові накладні:

- № 7 від 17.08.2015 на суму 213 999,82 грн;

- № 3 від 06.10.2015 на суму 84 981,60 грн;

- № 4 від 08.10.2015 на суму 205 000,00 грн;

- № 5 від 11.10.2015 на суму 209 996,40 грн;

- № 7 від 15.10.2015 на суму 214 981,60 грн;

- № 8 від 18.10.2015 на суму 206 988,80 грн (а.с. 33-38, 87).

Однак, у зв'язку з тим, що відповідачем було здійснено лише часткову оплату поставленого товару на загальну суму 1 026 000,00 грн, у ТОВ Прайд 12 перед ТДВ Медобори утворились заборгованість у сумі 109 948,22 грн, що змусило останнього звернутися з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги ТДВ Медобори , місцевий господарський суд виходив з доведеності факту здійснення позивачем поставки та отримання відповідачем товару за вказаними видатковими накладними, та відсутності доказів його оплати ТОВ Прайд 12 у повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що позивач безпідставно посилається на накладну №7 від 17.08.2015 на суму 213 999,82 грн, оскільки така не відповідає вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів та підпису уповноваженої особи ТОВ Прайд 12 , а також стверджує, що відповідач не отримував товар за вказаною накладною.

Крім того, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом було прийнято рішення у справі за відсутності представника відповідача, якого не було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, що у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №140815-1 від 14.08.2015 за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України, частина 2 якої визначає, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладення ТДВ Медобори та ТОВ Прайд 12 вищевказаного договору поставки було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

Факт здійснення господарської операції щодо передачі товару має підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами, які повинні відповідати вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (надалі - Закон).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону (в редакції чинній станом на час здійснення поставки) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, пунктом 2.4. договору сторони визначили, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін первинних документів передачі товару (накладних, товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу товару покупцю позивачем було надано суду видаткові накладні, товарно-транспортну накладну та довіреність на право отримання товарно-матеріальних цінностей, які було визнано місцевим господарським судом належними доказами.

Однак, з таким висновком місцевого господарського суду колегія суддів не погоджується, з огляду на те, що не всі видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

Так, накладна №7 від 17.08.2015 на суму 213 999,82 грн не містить особистого підпису та даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця, а тому не може вважатися належним доказом, що підтверджує факт отримання ТОВ Прайд 12 товару за вказаною накладною.

При цьому, колегія суддів відхиляє викладені в запереченнях на апеляційну скаргу доводи позивача, який зазначає, що факт отримання представником ТОВ Прайд 12 товару, оформленого вищевказаною накладною, підтверджується наявністю товарно-транспортної накладної від 17.08.2015, підписаної водієм-експедитором ОСОБА_3 за довіреністю, з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 3 п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Як вбачається з наданої позивачем довіреності б/н від 14.08.2015, вона видана на ім'я директора ТОВ Прайд 12 , а саме, ОСОБА_4 на отримання від ТДВ Медобори товару на суму 213 999,82 грн та містить зразок підпису останнього (а.с. 88).

Однак, на документах, наданих позивачем на підтвердження спірної поставки товару, підписи ОСОБА_4 відсутні.

Як стверджує позивач, вантаж було надано для перевезення та отримано водієм-експедитором ОСОБА_3

Згідно з ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників визначаються Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України 20.02.98 за №128/2568 (далі - Правила).

Відповідно до глави I Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Правила оформлення документів на перевезення вантажів викладені у главі II Правил.

Так, згідно п. 11.4.Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику (п.п. 11.5, 11.6 Правил).

Однак, як вбачається з наданої позивачем товарно-транспортної накладної від 17.08.2015, у розділі Відомості про вантаж у графі Прийняв водій/експедитор підпис даної особи відсутній, а тому зазначена товарно-транспортна накладна не може підтверджувати факт отримання товару на суму 213 999,82 грн водієм-експедитором ОСОБА_3

Також відповідні підписи відсутні й у графах здав водій/експедитор , прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача зазначеної товарно-транспортної накладної (а.с. 85-86).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на вищевказані документи, які не відповідають вимогам законодавства та не є належними і допустимими доказами у розумінні ст. ст. 32-34 ГПК України, що підтверджують факт передачі позивачем товару уповноваженій особі відповідача.

При цьому, доводи позивача про те, що товар за спірною накладною було отримано тією ж особою (ОСОБА_3), що і за іншими видатковими та товарно-транспортними накладними, поставку товару за якими відповідач не заперечує, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність повноважень у даної особи на отримання товару в інтересах ТОВ Прайд 12 .

Колегія суддів також враховує пояснення представника відповідача, який у судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_3 не перебував у трудових відносинах з ТОВ Прайд 12 .

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що видаткові накладні, поставку товару за якими відповідач визнає, містять підпис уповноваженої особи та печатку ТОВ Прайд 12 на відміну від накладної №7 від 17.08.2015 та товарно-транспортної накладної від 17.08.2015.

Крім того, пунктом 1.2. договору сторони погодили, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура тощо) визначаються в додатках (специфікаціях) та (або) рахунках-фактурах, що становитимуть невід'ємну частину цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було погоджено поставки товару, які визнаються відповідачем, що підтверджується відповідними специфікаціями до договору, а саме, додаток №2 від 06.10.2015 на суму 84 981,60 грн; додаток №3 від 08.10.2015 на суму 205 000,00 грн; додаток №4 від 11.10.2015 на суму 209 996,40 грн; додаток №5 від 15.10.2015 на суму 214 981,60 грн; додаток №7 від 18.10.2015 на суму 206 988,80 грн (а.с. 169, 174, 179, 184, 189).

Разом з тим, позивачем не надано суду відповідної специфікації на поставку товару у серпні 2015 року на суму 213 999,82 грн.

Також колегія суддів критично ставиться до тверджень позивача про те, що поставку товару, яка оформлена накладною №7 від 15.08.2015 на суму 213 999,82 грн, відповідач визнав шляхом часткового виконання зобов'язання, про що свідчать відповідні оплати у період з серпня по жовтень 2015 року на загальну суму 212 000,00 грн, оскільки наступні, за спірною, поставки були здійснені у жовтні 2015 року, тому на них не могли виставлятися рахунки у серпні 2015 року.

Так, відповідно до наданих позивачем банківських виписок по особовим рахункам, відповідач дійсно здійснював оплату товару у вказаний період. Однак, в призначенні платежу було здійснено посилання на рахунок №15 від 17.08.2015 та на рахунок №… від 17.08.2015 (а.с. 39-46).

Разом з тим, матеріали справи не містять відповідного рахунку від 17.08.2015, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості дійти висновку про те, що зазначені оплати були здійснені відповідачем саме за товар на суму 213 999,82 грн, поставлений згідно накладної №7 від 17.08.2015.

При цьому, відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно п. 3.3. договору сторони погодили, що розрахунки за цим договором здійснюються шляхом банківського переказу грошових коштів в національній валюті України на умовах 100% попередньої оплати за кожну окрему партію товару.

Отже, твердження позивача про неможливість виставлення рахунку в серпні 2015 року на поставки, які здійснювались у жовтні 2015 року, а також здійснення оплати відповідачем за поставки, які ще не відбулися, є таким, що суперечить умовам укладеного сторонами договору, якими передбачено стовідсоткову передоплату товару.

З огляду на вищевикладене, враховуючи заперечення відповідача щодо отримання товару на суму 213 999,82 грн за накладною №7 від 17.08.2015, відсутність належних та допустимих доказів, що підтверджують дану поставку, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апелянта щодо безпідставності включення зазначеної суми до загальної суми, на яку було здійснено поставку товару відповідачу, а відтак відсутності обов'язку останнього щодо здійснення оплати товару за вказаною накладною.

Так, колегією суддів встановлено, що на виконання укладеного між сторонами договору ТДВ Медобори поставило, а ТОВ Прайд 12 прийняло товар на загальну суму 921 948,40 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними (копії наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуті у судовому засіданні):

- № 3 від 06.10.2015 на суму 84 981,60 грн;

- № 4 від 08.10.2015 на суму 205 000,00 грн;

- № 5 від 11.10.2015 на суму 209 996,40 грн;

- № 7 від 15.10.2015 на суму 214 981,60 грн;

- № 8 від 18.10.2015 на суму 206 988,80 грн (а.с. 33-38).

Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами сторін, підписи яких скріплені печатками товариств та є первинними обліковими документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а відтак є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені відповідні рахунки на оплату, а саме: №3 від 06.10.15 на суму 84 981,60 грн; №4 від 08.10.15 на суму 205 000,00 грн; №5 від 11.10.15 на суму 209 996,40 грн; №7 від 15.10.15 на суму 214 981,60 грн; №8 від 18.10.15 на суму 206 988,80 грн (а.с. 142-146).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що як у видаткових накладних, так і в рахунках на оплату зазначено договір №1\8 від 17.08.2015.

Проте, враховуючи пояснення представника позивача, який стверджує, що в даних документах були допущені описки щодо номеру та дати договору, з огляду на визнання відповідачем здійснення вказаних поставок саме на виконання договору №140815-1 від 14.10.2015, а також відсутність доказів щодо укладення між сторонами будь-яких інших договорів, колегія суддів дійшла висновку про те, що поставки товару за вищевказаними видатковими накладними відбувались в рамках договору поставки №140815-1 від 14.10.2015.

Крім того, вказане підтверджується наявними в матеріалах справи специфікаціями, які відповідають вищевказаними видатковим накладним та містять посилання на договір поставки №140815-1 від 14.08.2015 (а.с. 169, 174, 179, 184, 189).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на користь позивача здійснив оплату товару на загальну суму 1 026 009,57 грн, що підтверджується банківськими виписками по особовим рахункам позивача (а.с. 39-62).

Отже, станом на час розгляду спору у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість з оплати поставленого товару (921 948,40 грн - 1 026 009,57 грн).

Статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення 109 948,22 грн основного боргу.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 5 426,32 грн 3% річних, нарахованих за період з 19.10.2015 по 22.09.2016 на суму боргу з урахуванням оплат відповідача та 6 377,58 грн збитків від інфляції, нарахованих за період жовтень 2015 року - вересень 2016 року на загальну суму 109 948,22 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з умов укладеного сторонами договору та було зазначено вище, відповідач повинен був оплачувати товар шляхом банківського переказу грошових коштів в національній валюті України на умовах 100% попередньої оплати за кожну окрему партію товару.

Однак, з банківських виписок вбачається та колегією суддів встановлено, що в порушення умов укладеного договору, відповідач несвоєчасно оплачував поставлений товар.

Так, станом на 19.10.2015, після здійснення останньої поставки товару згідно видаткової накладної №8 від 18.10.2015 на суму 206 988,80 грн, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 424 938,83 грн (загальна вартість поставленого товару на суму 921 948,40 грн - здійснені оплати станом на 19.10.2015 на суму 497 009,57 грн). При цьому, вказана заборгованість була погашена у повному обсязі 05.11.2015.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, стягнення з відповідача на користь позивача процентів річних та інфляційних втрат є правомірним за період з дати виникнення заборгованості до дати її погашення.

Згідно з пунктом 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Оскільки позивачем неправильно визначено суму заборгованості, враховуючи заявлений позивачем період, колегія суддів здійснила перерахунок 3% річних з урахуванням часткових оплат відповідача, та дійшла висновку, що з останнього підлягають стягненню 992,91 грн 3% річних за період з 19.10.2015 по 04.11.2015.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат колегія суддів зазначає, що зі змісту листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" вбачається, що розраховані Міністерством статистики України індекси інфляції застосовуються помісячно, при цьому, якщо в індексованому періоді набирається не менше п'ятнадцяти днів.

Разом з тим, з огляду на те, що період прострочення відповідачем грошового зобов'язання становить 12 днів у жовтні 2015 року та 4 дні у листопаді 2015 року, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція вкладена у постановах ВГСУ від 13.03.2013 у справі №21/5005/6113/2012, від 10.04.2014 у справі №910/15873/13.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, а саме, стягнення з ТОВ Прайд 12 858,16 грн 3% річних. У задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме у стягненні 109 948,22 грн основного боргу, 4 568,16 грн 3% річних та 6 377,58 грн інфляційних втрат, колегія суддів відмовляє.

Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, щодо прийняття судом позовної заяви до розгляду, яка не відповідала вимогам п. 4 ч. 1 ст. 57 ГПК України, яким визначено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому, копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55, а у разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

Так, згідно з п. 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту підпис.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів встановлені ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, у порушення вищенаведеної норми процесуального закону надані позивачем документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не засвідчені належним чином, відповідно до п. 5.27 Вимог до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55 та ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що у протоколах судових засідань від 26.10.2016 та від 16.11.2016 не відображено, що судом першої інстанції було здійснено огляд оригіналів поданих позивачем документів та встановлено відповідність їх копій оригіналам, колегія суддів дійшла висновку, що прийняте у справі судове рішення ґрунтується на неналежних доказах.

Крім того, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги доводи апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення щодо неналежного повідомлення ТОВ Прайд 12 про час та місце розгляду справи, а також прийняття рішення у справі за відсутності останнього, що позбавило його можливості брати участь у судовому процесі, надавати свої пояснення та заперечення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції були направлені копії усіх процесуальних документів у справі, зокрема, ухвали про порушення провадження у справі, ухвали про відкладення розгляду справи та рішення, за адресою відповідача, вказаною позивачем у позовній заяві, а саме: 03039, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 18.

Однак, як встановлено колегією суддів, зазначені документи не були отримані ТОВ Прайд 12 , що підтверджується наявними в матеріалах справи конвертами, повернутими суду із зазначеної адреси з відміткою відділення поштового зв'язку за закінченням встановленого терміну зберігання (а.с. 4-7, 74-77, 96-102).

Колегія суддів звертає увагу, що на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 04.10.2016до початку судового засідання 26.10.2016, позивачем було надано для долучення до матеріалів справи Витяг про внесення відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого місцезнаходженням ТОВ Прайд 12 є наступна адреса: 03039, м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14, корпус 1, офіс 3Б(а.с. 64-66), тобто інша адреса, аніж та, на яку судом першої інстанції направлено ухвалу про порушення провадження у справі від 04.10.2016.

Проте, суд першої інстанції, не зважаючи на те, що за адресою, яку було вказано позивачем у позовній заяві, відповідач не отримав ухвалу суду про порушення провадження у справі, не врахував відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо юридичної адреси відповідача та направив ухвалу про відкладення розгляду справи від 26.10.2016 знову на адресу, зазначену у позовній заяві, а в судовому засіданні 16.11.2016 оголосив рішення у справі за відсутності представника відповідача.

При цьому, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини щодо швидкого здійснення правосуддя та розумної тривалості судового провадження, дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час і місце судового розгляду, за наявними у ній документами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Як роз'яснено у п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ,особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87ГПК.

За змістом ст. 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Положенням ч. 1 ст. 64 ГПК України передбачено, що суддя прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у судове засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду.

Так, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у пункті 2 частини третьої статті 104 ГПК, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК.

З огляду на викладені обставини, враховуючи, що місцевий господарський суд не здійснив необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду, а саме, не направив ухвалу про порушення провадження у справі та ухвалу про відкладення розгляду справи за адресою відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про місце засідання суду, що, згідно п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи позивача, який в запереченнях на апеляційну скаргу стверджує, що зазначену адресу було вказано відповідачем, окрім юридичної адреси, в укладеному сторонами договорі як фактичну адресу а відповідно до п. 8.3 договору сторони несуть повну відповідальність за правильність вказаних ними реквізитів та зобов'язуються своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу сторону про їх зміну, то можна вважати, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд справи.

Так, дійсно з укладеного між сторонами договору вбачається, що відповідач зазначив у реквізитах окрім юридичної адреси, також і фактичну адресу, якою є: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 18.

Однак, колегія суддів зазначає, що умови договору є обов'язковими і розповсюджуються саме на сторін договору. Разом з тим, при здійсненні правосуддя господарський суд має керуватися нормами процесуального права, зокрема, положеннями ст. ст. 64, 87 ГПК України.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі №910/18002/16 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги позивача частково, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд 12 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі №910/18002/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 у справі №910/18002/16 скасувати.

3. Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд 12 (03039, м. Київ, провулок Червоноармійський, буд. 14, корпус 1, офіс 3-Б, ідентифікаційний код 39305525) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Медобори (48230, Тернопільська обл., Гусятинський р-н., село Зелене, ідентифікаційний код 39430679) 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 91 коп. 3 % річних та 14 (чотирнадцять) грн 89 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Медобори (48230, Тернопільська обл., Гусятинський р-н., село Зелене, ідентифікаційний код 39430679) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд 12 1 992 (одну тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) грн 53 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

7. Матеріали справи №910/18002/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.О. Зеленін