Рішення

від 08.08.2017 по справі 923/607/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2017 року Справа № 923/607/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватної виробничо-комерційної фірми "Арсо", м.Херсон

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсон Хорєка Сервіс", м.Херсон

про стягнення заборгованості в сумі 42 536,33 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: уповноважений представник ОСОБА_1, директор підприємства ОСОБА_2;

від відповідача: не прибув.

Приватна виробничо-комерційна фірма "Арсо" (позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсон Хорєка Сервіс" (відповідач) заборгованості у розмірі 42536,33 грн., а саме: 31959,00 грн. основного боргу, 3895,71 грн. інфляційних, 6681,62 грн. пені.

17 липня 2017 року позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача: 31959,00 грн. основного боргу, 9587,70 грн. пені, 131,34 грн. штрафу, 4407,05 грн. інфляційних, 788,03 грн. 3% річних.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач явку у судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, витребувані докази не надав, ухвала про порушення справи, надіслана судом на адресу відповідача, повернулась до суду з відміткою пошти: "За закінченням терміну зберігання". Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - станом на 18.07.2017 місцезнаходження юридичної особи: 73000 АДРЕСА_1. Дана адреса зазначена позивачем при поданні позовної заяви.

Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місяця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про місце, дату та час проведення судового засідання, проте, своїм правом приймати участь у судовому засіданні останній не скористався. Про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача, суд -

в с т а н о в и в:

Між Приватною виробничо-комерційною фірмою Арсо (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Херсон Хорєка Сервіс (відповідач, покупець) укладено договір поставки №П-025 від 01.09.2016р. (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товар за умовами договору.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи. Відповідач в порушення умов договору за товар, отриманий за видатковою накладною №4593 від 07.09.16р., не розрахувався. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 31959,00 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що покупець у разі порушення умов договору сплачує пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення від суми невиконаного зобов'язання.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 9587,70 грн. пені за період з 22.09.2016 р. по 17.07.2017 р. у розмірі 0,1% за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи Ліга (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ ) перевірив розрахунки в частині стягнення пені та дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 7172,03 грн. за період з 22.09.2016 р. по 22.03.2017 р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 4407,05 грн. інфляційних та 788,03 грн. 3% річних.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи Ліга (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ ) перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних та дійшов висновку щодо задоволення вимог в сумі 4407,05 грн.

Щодо стягнення 3% річних в сумі 788,03 грн. та штрафу в сумі 131,34 грн., - суд відмовляє в задоволенні вищезазначених позовних вимог, оскільки позивачем в заяві про збільшення позовних вимог фактично заявлено додаткові вимоги, що є порушенням ст..22 ГПК України.

Позивач також в судовому засіданні надав заяву про компенсацію витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн., які він сплатив Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 згідно договору про надання правової допомоги від 20.06.2017 р.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Крім того, відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи, від імені юридичної особи, може здійснювати відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Тобто вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, які будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. №13-рп/2000.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру ; дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, що є адвокатом, визначено в ст.2 Закону України Про адвокатуру . Таким чином, ст.44 ГПК України передбачає відшкодування в якості судових витрат лише коштів, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвокатам, а не будь-яким представникам.

Враховуючи викладене, заява про компенсацію витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладених норм права та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Херсон Хорєка Сервіс (73000, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 39328474) на користь Приватної виробничо-комерційної фірми АРСО (73000, м.Херсон, вул.Нафтовиків, 4-а, код ЄДРПОУ 23131532) 31959,00 грн. основного боргу, 4407,05 грн. інфляційних, 7172,03 грн. пені та 1515,20 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09.08.2017 р.

Суддя В.В.Литвинова