Постанова

від 02.08.2017 по справі 4/75

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02.08.2017 року справа №4/75

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді: За участю представників сторін:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 від позивача: від відповідача: від ДВС: розглянувши апеляційну скаргуне з'явились; ОСОБА_4 - за довіреністю №134 від 06.06.2017р.; не з'явились; Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.06.2017 року у справі№4/75 (суддя Старкова Г.М.) за позовом до відповідачаДержавного підприємства "Енергоринок", м. Київ Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об"єднання", м. Луганськ про за скаргою на діїстягнення 94420425,34 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання", м. Луганськ Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Луганської області від 14.06.2017 року у справі №4/75 скаргу (вих.№01-31/2/88 від 05.04.2017р.) Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (далі за текстом - ТОВ "ЛЕО", Відповідач) на дії та постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі за текстом - ВДВС) про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та відкриття відокремлених виконавчих проваджень щодо стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження задоволено повністю.

Визнано незаконними дії ВДВС з винесення у межах ВП №31947032 постанови від 17.03.2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн.

Визнано незаконними дії ВДВС з винесення у межах ВП №31947032 постанови від 17.03.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 392,31 грн.

Визнано незаконними дії ВДВС з винесення постанови від 21.03.2017 року про відкриття ВП №53617484 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн.

Визнано незаконними дії ВДВС з винесення постанови від 21.03.2017 року про відкриття ВП №53617638 щодо стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 392,31 грн.

Визнано недійсною постанову від 17.03.2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149 грн. 36 коп., винесену у межах ВП №31947032 ВДВС.

Визнано недійсною постанову від 17.03.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 392,31 грн., винесену у межах ВП №31947032 ВДВС.

Визнано недійсною постанову від 21.03.2017 року про відкриття ВП №53617484 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн., винесену ВДВС.

Визнано недійсною постанову від 21.03.2017 року про відкриття ВП №53617638 щодо стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 392,31 грн., винесену ВДВС.

Не погодившись з ухвалою прийнятою місцевим господарським судом, ВДВС звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 14.06.2017 року у справі №4/75 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог скарги ТОВ "ЛЕО" в повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржувану ухвалу господарського суду першої інстанції незаконною та такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а висновки господарського суду вважає такими, що не відповідають обставинам справи. Зазначає, що у семиденний строк, встановлений для добровільного виконання, боржником рішення суду виконано не було, а враховуючи, що 2012 році при відкритті виконавчого провадження постанова про стягнення виконавчого збору винесена не була, це не позбавляє державного виконавця винести таку постанову пізніше з огляду на приписи ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII, якими унормовано, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання.

Таким чином, ВДВС вважає, що стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн. по ВП №31947032 виділене в окреме ВП №53617484, на підставі ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII, є законним та обґрунтованим.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2017 року для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів та визначено у наступному складі: ОСОБА_1 - головуючий (суддя-доповідач), судді Малашкевич С.А., Москальова І.В.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21.07.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.08.2017 року о 15:30 год.

На підставі розпорядження керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №1335 від 01.08.2017 року, у зв'язку з перебуванням судді-члена колегії ОСОБА_5 у відпустці, для розгляду апеляційної скарги призначено повторний автоматизований розподіл справи №4/75.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 01.08.2017 року для розгляду апеляційної скарги сформовано новий склад колегії, який визначено у складі: ОСОБА_1 - головуючий (суддя-доповідач), судді Агапов О.Л., Москальова І.В.

02.08.2017 року у судовому засіданні апеляційної інстанції була присутня представник відповідача - ТОВ "ЛЕО", яка заперечувала проти доводів ВДВС, про що вказала про їх безпідставність, просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу господарського суду Луганської області від 14.06.2017 року у справі №4/75 без змін.

Представники апелянта та позивача у судове засідання 02.08.2017 року не з'явились. Відповідно до ст. 98 ГПК України про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Явка сторін не визнавалася судом обов'язковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами частини 2 цієї статті передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Луганської області від 25.07.2008 року у справі №4/75 за позовом ДП "Енергоринок" до ТОВ "ЛЕО" про стягнення 94420425,34 грн. затверджено мирову угоду, згідно якої ТОВ "ЛЕО" надана розстрочка з погашення заборгованості в сумі 86979493,65 грн., пені в сумі 1438447,45 грн., 3% річних у сумі 252349,04 грн., інфляційних нарахувань в сумі 3722334,79 грн., штрафу в сумі 10640,88 грн., всього 92403265,81 грн., з 01.07.2008 року по 30.06.2014 року на умовах затвердженого мировою угодою графіку.

В подальшому на підставі заяви ДП "Енергоринок" від 28.03.2012 року постановою ВДВС від 30.03.2012 року відкрито ВП №31947032 з виконання ухвали господарського суду Луганської області від 25.07.2008 року у даній справі.

При цьому, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що стягувач ДП "Енергоринок" звертався до ВДВС саме у зв'язку порушення боржником строку чергового платежу за мировою угодою - а саме: за листопад, грудень 2011 року - січень 2012 року на загальну суму 1200000,00 грн., а не у зв'язку із невиконанням всієї мирової угоди із сумою стягнення 94420425,34 грн.

Постановою ВДВС від 17.04.2012 року ВП №31947032 зупинено на підставі п. 15 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року за № 606-XIV, у зв'язку із включенням ТОВ "ЛЕО" до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005 року за №2711-IV.

Постановою ВДВС від 24.05.2013 року ВП №31947032 поновлене у зв'язку із закінченням дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу.

Постановою ВДВС від 30.08.2013 року ВП №31947032 зупинено на підставі п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року за №606-XIV, у зв'язку із включенням ТОВ "ЛЕО" до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23.06.2005 року за №2711-IV.

Постановою ВДВС від 15.01.2014 року ВП №31947032 поновлене у зв'язку із закінченням дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу.

Постановою ВДВС від 06.10.2014 року ВП №31947032 зупинено на підставі п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" за №606-XIV від 21.04.1999 року, у зв'язку із включенням ТОВ "ЛЕО" до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23.06.2005 року за №2711-IV.

В подальшому, 17.03.2017 року ВДВС винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій в межах ВП №31947032.

17.03.2017 року ВДВС винесено постанову про закінчення ВП №31947032 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року за №1404-VIII, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.

17.03.2017 року ВДВС винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ТОВ "ЛЕО" у розмірі 4129149,36 грн.

Крім того, 17.03.2017 року ВДВС межах ВП №31947032 винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 392,31 грн.

На підставі зазначених постанов ВДВС відкриті окремі виконавчі провадження: ВП за №53617484 - про стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн. та ВП за №53617638 - про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 392,31 грн.

11.04.2017 року боржником подано скаргу на дії ВДВС, де останній просив визнати неправомірними дії вказаного органу по винесенню: постанови від 17.03.2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн., постанови від 17.03.2017 року про стягнення з боржника витрат ВП у сумі 392,31 грн., постанови від 21.03.2017 року про відкриття ВП №53617484 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн., постанови від 21.03.2017 року про відкриття ВП №53617638 щодо стягнення з боржника витрат ВП у сумі 392,31 грн. та визнати недійсними вказані постанови як такі, що порушують законні інтереси боржника.

Скарга мотивована тими обставинами, що на дату винесення оспорюваних постанов ВДВС, боржником було вже погашено заборгованість перед стягувачем і у примусовому порядку кошти на виконання судового рішення від 25.07.2008 року (в даному випадку ухвали про затвердження мирової угоди) не стягувались.

При розгляді вимог даної скарги господарський суд першої інстанції встановив, що після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВДВС не вчинялося жодних дій, спрямованих на примусове виконання ухвали господарського суду Луганської від 25.07.2008 року, якою затверджено мирову угоду, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для винесення ВДВС вищевказаних постанов, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду Луганської області від 14.06.2017 року цю скаргу на дії ВДВС задоволено у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи з урахуванням повноважень визначених ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, заслухавши пояснення представників сторін прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 та п. 9 ч. 3 ст.129 Конституції України, одним із основних принципів судочинства є обов'язковість рішень суду, тому судові акти є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно приписів ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 121 2 ГПК України надано право учасникам виконавчого провадження на оскарження дій та бездіяльності органів державної виконавчої служби.

Органи державної виконавчої служби здійснюють виконавче провадження в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до роз'яснень викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року за №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" згідно ст. 45, 46 Закону "Про виконавче провадження", витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Заходами примусового виконання рішення відповідно до ст. 32 Закону є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем - ТОВ "ЛЕО" виконані вимоги ухвали господарського суду Луганської області від 25.07.2008 року у справі №4/75, якою затверджено мирову угоду між сторонами. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи актами звірення розрахунків між сторонами у даній справі (а.с.120-127, т.1).

Дослідивши вказані акти звірення розрахунків судом апеляційної інстанції встановлено, що основний борг відповідачем погашено в повному обсязі 06.02.2013 року, а інфляційні витрати, 3 % річних, штрафні санкції та судові витрати - 01.01.2016 року.

Як вже вище було зазначено, виконавче провадження у даній справі було відкрито на підставі постанови ВДВС від 30.03.2012 року та неодноразово зупинялось та поновлювалось.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вчинення ВДВС будь-яких заходів з примусового виконання рішення суду.

Водночас відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як зазначено в п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року за №1404-VIII, рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Матеріалами справи підтверджено, що ВП №31947032 за період з 17.04.2012 року. по 17.03.2017 року фактично було зупинене ВДВС згідно із п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV, у зв'язку із внесенням ТОВ "ЛЕО" до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України №2711-IV та жодних дій пов'язаних із вчиненням ВДВС будь-яких заходів з примусового виконання рішення суду матеріали справи не містять.

Згідно із п. 4 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV, протягом строку, на який виконавче провадження зупиняється, виконавчі дії не проводяться.

Відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV та даних матеріалів ВП №31947032, в рамках цього провадження виконавчі дії ВДВС з примусового виконання ухвали господарського суду Луганської області від 25.07.2008 року у справі №4/75 не проводилися з моменту відкриття провадження - 30.03.2012 року до нового поновлення - 17.03.2017 року та до закриття - 17.03.2017 року , у зв'язку із фактичним виконанням боржником у виконавчому провадженні - ТОВ "ЛЕО" в повному обсязі мирової угоди.

За змістом ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно із ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року за №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2)звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3)вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно із ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII основними підставами стягнення з боржника виконавчого збору - є проведення органами державної виконавчої служби дій з примусового виконання рішення суду .

Як встановлено судом апеляційної інстанції мирова угода, затверджена ухвалою господарського суду Луганської області від 25.07.2008 року у справі № 4/75, відповідачем - ТОВ "ЛЕО" була виконана в повному обсязі, що підтверджується й самим стягувачем - ДП "Енергоринок" в заяві №01/44-2921, на яку посилається ВДВС в постанові від 17.03.2017 року про закінчення ВП № 31947032.

Зокрема, дослідивши матеріали виконавчого провадження (а.с.140-142, 152-155 т. 2) судом апеляційної інстанції встановлено, що самим стягувачем ДП "Енергоринок" було підтверджено та повідомлено ВДВС про фактичну сплату боргу за мировою угодою (фактичне самостійне виконання боржником судового рішення) в сумі 91675582,19 грн. станом на 01.01.2014 року, та залишку боргу по штрафним санкціям, інфляціним втратам та 3% відсотків річних в загальній сумі 753301,62 грн. станом на 01.05.2015 року та на 20.11.2015 року.

Таким чином, фактичне та повне виконання боржником рішення суду (мирової угоди) відбулось у листопаді 2015 року, саме під час дії Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV та були відсутні підстави для подальшого знаходження даного виконавчого провадження у стані зупинення в силу закону. Проте, не зважаючи на зазначені обставини, ВДВС впродовж 2015 - 2017 років не було здійснено жодних дій щодо закінчення виконавчого провадження.

Згідно із ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у визначеній черговості та, зокрема, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми.

Таким чином системний аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави дійти висновку, що умовою стягнення органами державної виконавчої служби виконавчого збору є фактично стягнуті в примусовому порядку з боржника суми, тобто у разі виконання судового рішення протягом усього періоду виконавчого провадження, іншим способом ніж примусове стягнення, виконавчий збір не повинен стягуватися.

З моменту набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року за №1404-VIII, відповідно до п. 7 Прикінцевих та Перехідних положень цього закону, на порядок виконання ухвали господарського суду Луганської області від 25.07.2008 року у справі №4/75, яке підлягало виконанню у ВП №31947032, розповсюджувався вказаний закон.

Втім, рішення було виконано ТОВ "ЛЕО" у добровільному порядку, тобто без заходів примусового виконання рішень.

До того ж, мирова угода була виконана боржником у повному обсязі під час дії Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV - 01.01.2016 року. Факт виконання відповідачем - ТОВ "ЛЕО" мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Луганської області від 25.07.2008 року у справі №4/75, підтверджується матеріалами справи.

В свою чергу, ВДВС не подано жодних доказів на підтвердження вчинення будь-яких заходів примусового виконання рішення суду. Натомість державна виконавча служба з посиланням на положення Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII вважає, що діяла правомірно, оскільки боржником не було виконано рішення суду у семиденний строк наданий для самостійного виконання та зазначає, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання на будь-якій стадії виконавчого провадження.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з тих обставин, що можливість стягнення з боржника виконавчого збору у разі невиконання боржником мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Луганської області від 25.07.2008 року у справі №4/75 у строк, встановлений для самостійного виконання, виникає лише у разі вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, передбачених Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постановах від 06.07.2015 року у справі №6-785цс15 та від 28.01.2015 року у справі №924/205/13-г, які в силу ст. 111 28 ГПК України є обов'язковими для врахування судами, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії на примусове виконання.

Як встановлено судом, в даному випадку державним виконавцем дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду, не вчинялися.

До того ж, Закон України від 12.02.2015 року за №191-VII, яким було внесено зміни до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" та встановлено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, набрав чинності 05.04.2015 року. При цьому, в самому Законі України "Про виконавче провадження" не вказано про надання йому зворотної сили в часі, а відтак положення ч. 1 ст. 28 вказаного Закону застосовується лише до виконавчих проваджень, відкриття яких відбулося після 05.04.2015 року.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, яка була чинною на момент відкриття виконавчого провадження, державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, яка була чинною на момент відкриття виконавчого провадження, у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Таким чином, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду у зазначеній редакції закону, сам по собі не був тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язував стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір мав стягуватися на підставі постанови державного виконавця, якщо, по-перше, боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а, по-друге, державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Згідно зі ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, яка була чинною на відкриття виконавчого провадження, заходами примусового виконання рішень були: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Проте, жодних заходів примусового виконання рішення ВДВС вчинено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Твердження заявника апеляційної скарги судом не приймаються до уваги, оскільки суперечать положенням ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII, відповідно до якої виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, та по-перше: сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, а по-друге: в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення державним виконавцем виконавчих дій щодо примусового виконання рішення суду (ухвала господарського суду Луганської області про затвердження мирової угоди між сторонами у справі № 4/75 від 25.07.2008).

Крім того, посилання ВДВС на здійснення заходів з примусового виконання не можуть бути прийняті до уваги, адже при здійснення виконавчого провадження з виконання судового рішення, яким встановлені періодичні платежі (в даному випадку відповідно до мирової угоди), у подальшому державний виконавець з урахуванням наданих його повноважень лише з'ясовує у сторін виконавчого провадження своєчасність виконання (здійснення) боржником таких платежів. А у разі невиконання боржником рішення суду, державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, в тому числі стягує виконавчий збір з боржника, чого в даному випадку здійснено не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується з вірним висновком господарського суду першої інстанції, що у зв'язку із не вчиненням ВДВС дій з примусового виконання ухвали господарського суду Луганської області від 25.07.2008 року у справі № 4/75, державний виконавець не мав законного права на винесення в рамках зазначеного ВП №31947032 постанов: постанова про стягнення виконавчого збору від 17.03.2017 року - стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн., постанова про стягнення з боржника витрат ВП від 17.03.2017 року - витрати на проведення виконавчих дій у сумі 392,31 грн. та постанова про відкриття окремих ВП №53617484 та №53617638, оскільки зазначені постанови суперечать вищевказаним нормам Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року за №1404-VIII.

Оскільки встановлено, що після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВДВС не вчинялося жодних дій, спрямованих на примусове виконання ухвали господарського суду Луганської від 25.07.2008 року у справі №4/75, якою затвердження мирову угоду і як наслідок правові підстави для винесення вищевказаних постанов є відсутні. А відтак, порушене право, надане боржнику - ТОВ "ЛЕО" Конституцією України, Господарським та Цивільним кодексами України в частинах, які направлені на захист права власності юридичних осіб, ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року за №1404-VIII та п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року за №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання оскаржуваних постанов ВДВС, винесених в рамках ВП №31947032 недійсними, а також визнання дій ВДВС з винесення зазначених постанов незаконними.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оспорюваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Луганської області від 14.06.2017 року у справі №4/75 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ, на ухвалу господарського суду Луганської області від 14.06.2017 року у справі №4/75 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Луганської області від 14.06.2017 року у справі №4/75 - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Судді: О.Л. Агапов

ОСОБА_3