Ухвала

від 09.08.2017 по справі 686/23164/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/23164/16-ц

Провадження № 22-ц/792/1539/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Ярмолюка О.І.,

суддів Пастощука М.М., Спірідонової Т.В.,

секретар Шевчук Ю.Г.,

з участю прокурора Коломий О.Є.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю ПІМЛІКО , третя особа - Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, про визнання державної реєстрації права власності незаконною та її скасування, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним і витребування її з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою Заступника прокурора Хмельницької області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року,

встановила:

У листопаді 2016 року Заступник прокурора Хмельницької області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради (далі - міська рада) до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю ПІМЛІКО (далі - ТОВ ПІМЛІКО ), третя особа - Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області (далі - сільська рада), про визнання державної реєстрації права власності незаконною та її скасування, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним і витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Прокурор зазначив, що 8 грудня 2015 року приватним нотаріусом на підставі державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_2 від 8 грудня 1997 року, виданого сільською радою, внесено відомості про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,8 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розташовану по АДРЕСА_1, та призначену для ведення особистого селянського господарства, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав власності на нерухоме майно. У той же день ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив указану земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Патріот 2014 (далі - ТОВ КУА Патріот 2014 ), а останнє, у свою чергу, 1 квітня 2016 року продало її ТОВ ПІМЛІКО . ОСОБА_2 не набув права власності на земельну ділянку в установленому законом порядку, внаслідок чого державна реєстрація цього права є незаконною, а останній не мав права відчужувати її сторонній особі. Спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади м. Хмельницького поза її волею, тому міська рада вправі витребувати її від добросовісного набувача - ТОВ ПІМЛІКО .

За таких обставин прокурор просив суд: визнати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,8 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розташовану по АДРЕСА_1, та призначену для ведення особистого селянського господарства, від 8 грудня 2015 року незаконною та скасувати цю реєстрацію; визнати договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений 8 грудня 2015 року між ОСОБА_2 і ТОВ КУА Патріот 2014 , недійсним; скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ ПІМЛІКО на цю земельну ділянку та витребувати її з незаконного володіння останнього.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку проведена реєстратором на підставі рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність та державного акта на право власності на землю, які позивачем не оскаржуються, а прокурором неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, внаслідок чого позов є безпідставним у цілому.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Представники міської ради, ТОВ ПІМЛІКО та сільської ради, які в установленому порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до апеляційного суду не з'явилися.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.

Встановлено, що рішенням сільської ради від 3 лютого 1997 року № 7 передано земельну ділянку площею 0,80 га, розташовану на території сільської ради та призначену для ведення підсобного господарства, у власність ОСОБА_2

На підставі цього рішення 8 грудня 1997 року ОСОБА_2 одержав державний акт серії НОМЕР_2 на право приватної власності на землю, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 01626.

12 травня 2011 року Верховна Рада України прийняла постанову № 3349-VI Про зміну і встановлення меж міста Хмельницького і Хмельницького району Хмельницької області , якою збільшено територію міста на 681,0 га земель, у тому числі за рахунок 10,0 га земель, що знаходяться у віданні сільської ради.

У 2015 році Приватне підприємство Діоріт Плюс 1 розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а 7 жовтня 2015 року здійснена державна реєстрація земельної ділянки площею 0,80 га у Державному земельному кадастрі. Їй присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.

8 грудня 2015 року приватний нотаріус Байрачний А.І. вніс запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 12414295 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,80 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розташовану по АДРЕСА_1, та призначену для ведення особистого селянського господарства.

У той же день ОСОБА_2 і ТОВ КУА Патріот 2014 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Байрачним А.І., за умовами якого ОСОБА_2 продав, а ТОВ КУА Патріот 2014 купило вказану земельну ділянку.

За договором купівлі-продажу від 1 квітня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Бобковою І.О., ТОВ КУА Патріот 2014 продало спірну земельну ділянку ТОВ ПІМЛІКО , про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 14046524.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються наявними в справі письмовими доказами.

Ухвалюючи рішення у справі в частині позовних вимог до ТОВ ПІМЛІКО , суд виходив з того, що вона є цивільною. Однак цей висновок суду не можна визнати законним.

Частиною 1 статті 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; 3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України).

В силу ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 16 ЦПК України).

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, не можуть бути об'єднані в одне провадження.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 2 грудня 2015 року (справа № 6-1349цс15) і від 17 лютого 2016 року (справа № 6-1965цс15), яка в силу ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Розгляд справ між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

Позов прокурора в інтересах держави в особі міської ради містить окремі позовні вимоги до ТОВ ПІМЛІКО про скасування державної реєстрації права власності останнього на земельну ділянку площею 0,8 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розташовану по АДРЕСА_1, та витребування цієї земельної ділянки з незаконного володіння не підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства.

Дана обставина залишилася поза увагою суду першої інстанції, а тому ухвалене у справі рішення в частині цих вимог підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

В решті судом правильно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Частиною 2 статті 12 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-ХІІ Про власність , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадянин набуває права власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 6 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

В силу ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 17 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяви про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Із ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року) слідує, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року за № 31), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, державні акти на право приватної власності на землю видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.

Державні акти на право приватної власності на землю реєструються у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком № 2.

Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (п. 7 розділу Х Перехідні положення ЗК України).

Частиною 1 статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-IV; в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 5 ст. 3 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про право на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Право на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

Як передбачено ч. 1 ст. 15 Закону № 1952-ІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

В силу ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 26 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, державних актів на право власності або право постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом.

Записи до державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Статтями 15 і 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі прав на земельні ділянки, встановлені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності на нерухоме майно набувається особами в порядку, визначеному законом, який існував на час такого набуття, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього відповідно до Закону № 1952-ІV, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 13 червня 2012 року (справа № 6-54цс12), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

На час виникнення спірних правовідносин порядок набуття громадянами права власності на земельні ділянки визначався ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року).

За змістом норм цього Кодексу рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність громадян є необхідною передумовою виникнення такого права, після чого орган місцевого самоврядування на підставі вказаного рішення видає громадянам державні акти на право власності на земельні ділянки, які є документами, що посвідчують це право. Разом із тим, право власності на земельні ділянки виникає у громадян після того, як орган місцевого самоврядування видав їм державний акт на право власності на землю та зареєстрував його у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю.

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання цих документів недійсними в судовому порядку вказує на неналежне набуття громадянами права власності на земельні ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка розташовувалася на території сільської ради, яка в межах своєї компетенції прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2, зареєструвала та видала останньому державний акт на право приватної власності на землю.

Отже саме тоді (8 грудня 1997 року) ОСОБА_2 набув право власності на вказану земельну ділянку.

Посилання прокурора на те, що на час звернення ОСОБА_2 до державного реєстратора (8 грудня 2015 року) останній не набув права власності на спірну земельну ділянку не ґрунтуються на законі та фактичних обставинах справи.

У справі відсутні належні та допустимі докази того, що на час набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку вона належала територіальній громаді м. Хмельницького. Прокурором не доведено, що ця земельна ділянка входила до складу земель, які постановою Верховної Ради України від 19 січня 1995 року № 12/95-ВР були включені в межі міста.

Сама по собі відсутність з невідомих причин запису про реєстрацію державного акта на землю, виданого сільською радою ОСОБА_2, в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю (а.с. 39-43) не може свідчити про те, що такої реєстрації не відбулося. Факт невнесення вказаного запису до Книги записів державних актів на право приватної власності на землю уповноваженою на те посадовою особою сільської ради, яка провела реєстрацію державного акта, зробила відповідну відмітку в ньому, власноручно поставила в документі підпис та гербову печатку про його реєстрацію, не є підставою для визнання державного акта на землю недійсним.

Довідки Управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі Хмельницької області (а.с. 22, 27, 28, 33, 35, 36, 79), Відділу Держгеокадастру у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області (а.с. 44), Відділу Держгеокадастру у Білогірському районі Хмельницької області (а.с. 45), Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (а.с. 46), Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради (а.с. 25), Виконавчого комітету Хмельницької міської ради (а.с. 30, 31) щодо спірної земельної ділянки, висновки технічної експертизи документів від 4 серпня 2016 року № 110Т (а.с. 47-65) та судово-почеркознавчої експертизи від 21 квітня 2017 року № 278, 2341-2380/17-26 (а.с. 168-191), проведених у кримінальному провадженні, трудова книжка ОСОБА_6 (а.с. 66-67) достовірно не вказують на незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку.

Внесення 8 грудня 2015 року приватним нотаріусом Байрачним А.І. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку не потягло за собою виникнення цього права, а відтак, скасування такої державної реєстрації не припиняє набутого відповідачем права власності на земельну ділянку.

Твердження прокурора, що вказана реєстраційна дія не відповідає вимогам закону, а ОСОБА_2 не одержував у встановленому законом порядку державного акта на право власності на землю, не узгоджуються з доказами у справі.

Натомість, прокурор не оскаржує рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та виданого останньому державного акта на право власності на землю.

Отже прокурором неправильно обрано спосіб захисту цивільного права, що унеможливлює задоволення даного позову.

Прокурор заявив вимоги про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 і ТОВ КУА Патріот 2014 , недійсним.

Цей позов не підлягає задоволенню, оскільки міська рада не є стороною оспорюваного правочину, а прокурор фактично просив суд застосувати спосіб повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

В цій частині обраний прокурором спосіб захисту також не відповідає вимогам закону, до того ж міська рада не є власником спірної земельної ділянки, тому її право у спірних правовідносинах не порушено.

Давши належну оцінку дослідженим доказам суд першої інстанції правомірно керувався тим, що позов прокурора до ОСОБА_2 є безпідставним і необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують даного висновку суду.

В цій частині рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 310, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року про відмову в позові Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ПІМЛІКО про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння скасувати. Провадження у справі в цій частині вимог закрити.

Повідомити заявника, що розгляд такої справи віднесено до господарської юрисдикції.

В решті рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/ О.І. Ярмолюк

Судді: /підпис/ М.М. Пастощук

/підпис/ Т.В. Спірідонова

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції - Стефанишин С.Л.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47