Ухвала

від 08.08.2017 по справі 818/650/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2017 р.Справа № 818/650/17 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О. Касян В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2017р. по справі № 818/650/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Румікуб"

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Румікуб" (далі - позивач, ТОВ "Румікуб"), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Сумській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.03.2017 р. № 0000701405, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 100 885 грн., із них за основним платежем - 80 708 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 20 177 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2017 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Румікуб" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 20 березня 2017 року № 0000701405 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Румікуб" суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 100885 (сто тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн., із них за основним платежем - 80708 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 20177 грн.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Сумській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Румікуб" в рахунок відшкодування витрат на сплату судового збору 1600 (одну тисячу шістсот) грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 08.08.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що Головним управлінням ДФС України в Сумській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "Румікуб" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово - господарським операціям з ТОВ "АМЛАК" за березень 2015 р., липень 2015 р. та ТОВ "Текстиль - Маркет" за вересень 2016 р., за результатами якої складено акт від 03.03.2017 №77/18-28-14-05-20/38976418/29 (а.с. 68-77).

Відповідно до висновків акту, ТОВ "Румікуб" порушено вимоги п.п. "а", п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду та сплачується до державного бюджету на загальну суму 80 708,68 грн., в тому числі у березні 2015 на загальну суму 32 226,40 грн., у липні 2016 на суму 32 990,28 грн., у вересні 2016 на суму 15 492 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.03.2017 р. №0000701405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 100 885 грн., із них за основним платежем - 80 708 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 20 177 грн. (а.с. 65).

Не погодившись з висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування таких підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між ТОВ "Румікуб" та ТОВ "Амлак" укладений договір поставки продукції № 71 від 18.03.2015 р., відповідно до якого ТОВ "Амлак" зобов'язаний поставити позивачу за договірними цінами та в узгодженій кількості продукцію, а саме: тканину, спецвзуття та промислові засоби індивідуального захисту (т. 1 а.с. 88).

Факт здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ "Румікуб" та ТОВ "Амлак" підтверджуються наступними первинними документами, що містяться в матеріалах справи:

- копіями платіжних доручень: №798 від 20.03.2015 на загальну суму 59460 грн., №821 від 25.03.2015 на загальну суму 10238,40 грн., №823 від 26.03.2015 на загальну суму 7000 грн., №828 від 30.03.2015 на загальну суму 25000 грн., №833 від 02.04.2015 на загальну суму 15000 грн., №849 від 06.04.2015 на загальну суму 21 460 грн., №868 від 09.04.2015 на загальну суму 20000 грн., №886 від 15.04.2015 на загальну суму 10 200 грн., №910 від 22.04.2015 на загальну суму 15000 грн., №916 від 27.04.2015 на загальну суму 17 824 грн., №1205 від 29.03.2015 на загальну суму 28000 грн., №1232 від 06.08.2015 на загальну суму 40000 грн., №1247 від 10.08.2015 на загальну суму 15000 грн., №1245 від 10.08.2015 на загальну суму 25000 грн., №1315 від 02.09.2015 на загальну суму 50000 грн., №1329 від 04.09.2015 на загальну суму 30000 грн., №1331 від 09.09.2015 на загальну суму 20000 грн.(т.1 а.с.121-137);

- копіями видаткових накладних: №774 від 28.07.2015, №302 від 18.03.2015, №317 від 24.03.2015, №319 від 25.03.2015, №371 від 30.03.2015 (т.1 а.с.53, 55, 59, 61, 63);

- копіями податкових накладних: №653 від 28.07.2015, №426 від 18.03.2015, №575 від 24.03.2015, №602 від 25.03.2015, №726 від 30.03.2015 (т.1 а.с.54, 56, 60, 62, 64).

Крім того, між ТОВ "Румікуб" та ТОВ "Текстиль - Маркет" був укладений договір поставки продукції № 17/04-1/16 від 21.04.2016 р., відповідно до якого ТОВ "Текстиль - Маркет" зобов'язаний поставити позивачу за договірними цінами та в узгодженій кількості продукцію, а саме: тканину, спецвзуття та промислові засоби індивідуального захисту (т.1 а.с.47-48).

Факт здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ "Румікуб" та ТОВ "Текстиль - Маркет" підтверджуються копіями первинних документів, що містяться в матеріалах справи, а саме:

копіями видаткових накладних: № РН0000289 від 15.09.2016, № РН0000321 від 30.09.2016 (т.1 а.с. 49,51);

- копіями податкових накладних: №15 від 15.09.2016, №50 від 30.09.2016 (т.1 а.с.50, 52);

- копією платіжних доручень: №810 від 15.09.2016 на суму 47700 грн., №928 від 10.10.2016 (т.1 а.с. 57, 58).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити на те, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Румікуб". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Румікуб" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "Амлак" та ТОВ "Текстиль - Маркет", взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Амлак", ТОВ "Текстиль - Маркет", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу посилань відповідача в апеляційній скарзі на відсутність товарно-транспортних накладних, колегія суддів зауважує на таке.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку.

При цьому, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснені господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку, первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, податкові накладні та розрахункові документи.

Також, необхідно зауважити на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що загальна сума господарських операцій між позивачем та ТОВ "Амлак", ТОВ "Текстиль - Маркет" з придбання товару включена до складу податкового кредиту.

Придбаний позивачем товар використовувався у власній господарській діяльності.

ТОВ "Амлак" та ТОВ "Текстиль - Маркет" здійснило постачання товарів, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме ви датковими накладними.

Отже, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності (накладних), відсутність такого документу як товарно-транспортна накладна не може бути підставою для висно вків про відсутність документального підтвердження податкового кредиту та підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки ві дповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не витрати з придбання ТМЦ.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність документа про підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорту якості, сертифікатів якості), колегія суддів зазначає на таке.

Відповідно до положень статті 61 Податкового кодексу України органи ДПС здійснюють податковий контроль, який визначено як систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Одним із різновидів податкового контролю є перевірки.

Згідно з п.75.1 Податкового кодексу України документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями п.п.75.1.2 Податкового кодексу України визначений вичерпний перелік категорій документів, що можуть бути предметом вивчення під час документальної перевірки та які платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі (п.85.2 ПКУ). До їх числа віднесені податкові декларації (розрахунки), фінансова, статистична та інша звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків.

Поряд з цим, згідно з п.44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Колегія суддів зауважує, що технічна документація на продукцію та документи про сертифікацію не можуть бути віднесені до категорії первинних та інших, визначених чинним законодавством документів, що повинні використовуватися в бухгалтерському та податковому обліку підприємства для нарахування податкових зобов'язань, тому, відповідно, платник податку не повинен забезпечувати їх зберігання протягом терміну, передбаченого п.44.3 ПКУ.

З огляду на викладене, а також враховуючи зміст та мету документальної перевірки, вказана документація не може бути предметом дослідження та контролю під час її проведення, а, отже, і підставою для відповідних висновків згідно з вимогами п.83.1, ст.83 ПКУ.

Окрім того, необхідно зауважити, що наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації і не впливають на оподаткування таких операцій.

Також, колегія суддів вказує, що відповідно до ч. 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні , основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Однак, в Акті не тільки не вказано посилання на вищезазначені обставини, а й не доведено умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Частиною 2 статті 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, відповідно до презумпції правочину всі укладені підприємством правочини є дійсними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платників податків або за викладеними в акті фактами діяльності платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Доводи апеляційної скарги про незначну кількість працівників на підприємствах виробників та про те, що аналіз податкових накладних свідчить про відсутність у постачальників ТОВ "Текстиль - Маркет" і ТОВ "Амлак" (контрагентів ТОВ "Румікуб") товарів, які були отримані підприємством позивача від ТОВ "Текстиль - Маркет" і ТОВ "Амлак", колегія суддів визнає недостатніми підставами для висновку про порушення ТОВ "Румікуб" податкового законодавства, оскільки відсутній обов'язок набувача товарів перевіряти походження придбаного ним товару по ланцюгу аж до виробника.

При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, саме тому визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, не має безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Колегія суддів зауважує на індивідуальний характер юридичної відповідальності платників податку. ТОВ "Румікуб" не може нести відповідальність за можливе порушення податкового та валютного законодавства його контрагентами та постачальниками по ланцюгу постачання.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, оскільки ТОВ "Румікуб" належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження суми податку.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що господарські операції між ТОВ "Румікуб" та ТОВ "Текстиль - Маркет", ТОВ "Амлак" мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п. "а", п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 20.03.2017 р. № 0000701405.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2017р. по справі № 818/650/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя П'янова Я.В. Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 10.08.2017 р.