Постанова

від 02.08.2017 по справі 910/5822/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Справа № 910/5822/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддівХодаківська І.П., Данилової М.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Данік" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі № 910/5822/16 Господарського суду м. Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промітулз Україна" доПриватного підприємства "Данік" простягнення заборгованості

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаТкаченко С.О., Дудко О.В. - - відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

В березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промітулз Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Данік", в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 114 502,04 грн., з яких 108 249,83 грн. основного бору, 4 752,55 грн. інфляційних втрат та 1 499,66 грн. 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом, т. 1, а.с. 215-220).

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки товарів №130415 від 13.04.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 (головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.) у справі № 910/5822/16 позов задоволено повністю. Здійснено розподіл судових витрат. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У зв'язку зі звільненням ОСОБА_6 з посади судді Вищого господарського суду України, здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Ходаківська І.П., Данилова М.В. для розгляду даної справи (протокол від 31.07.2017).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Промітулз Україна" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Приватне підприємство "Данік" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

13.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промітулз Україна", як продавцем, та Приватним підприємством "Данік", як покупцем, укладено договір поставки товарів №130415, за умовами якого продавець зобов'язався поставити покупцю електричний, бензиновий, ручний інструмент та витратні матеріали і запасні частини до нього належної якості, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його за цінами і на умовах договору.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач упродовж жовтня 2015 року здійснив поставку узгодженого товару на загальну суму 149 525,40 грн., що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних №000941 від 05.10.2015 на суму 29 707,27 грн., №000950 від 06.10.2015 на суму 2 735,93 грн., №000967 від 08.10.2015 на суму 161,13 грн., №000962 від 07.10.2015 на суму 10 387,50 грн., №000966 від 08.10.2015 на суму 11 012,44 грн., №000972 від 09.10.2015 на суму 12 428,08 грн., №000978 від 12.10.2015 на суму 4 408,56 грн., №000984 від 13.10.2015 на суму 24 106,30 грн., №001002 від 19.10.2015 на суму 36 981,64 грн., №001011 від 20.10.2015 на суму 17 757,65 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки (т. 1 а.с. 15-21; т. 2 а.с. 41, 43, 45).

Як встановили суди, вказані накладні повністю відповідають ознакам первинних документів та оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Судами також встановлено, що всупереч умовам договору, відповідач отриманий товар оплатив лише частково, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за поставлений товар на суму 108 249,83 грн.

Вимога позивача щодо сплати суми заборгованості залишена відповідачем без реагування та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 108 249,83 грн. основного бору, 4 752,55 грн. інфляційних втрат та 1 499,66 грн. 3% річних.

Підставою позову визначено порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову достатньо обґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

В частині першій статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 108 249,83 грн., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана відповідна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів, у тому числі видатковим накладним та довіреностям, які залучені до матеріалів справи.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову у касаційній скарзі касатор посилається на неналежне оформлення видаткових накладних, недоведеність фактів поставки товару та порушення відповідачем зобов'язань по його оплаті.

Ці заперечення не приймаються колегією до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матерів справи доказів встановлено, що відповідачем поставлений товар за договором було отримано на підставі довіреностей на право отримання товарно-матеріальних цінностей №Д00000761 від 05.10.2015, №Д00000772 від 06.10.2015, №786 від 07.10.2015, №Д00000779 від 07.10.2015, №787 від 08.10.2015, №Д00000789 від 09.10.2015, №Д00000793 від 12.10.2015, №Д00000802 від 13.10.2015, №Д00000815 від 19.10.2015, №Д00000823 від 20.10.2015, виданих відповідачем на ім'я ОСОБА_7, які, підписані уповноваженими (посадовими) особами ПП "Данік" - керівником та головним бухгалтером, а також скріплені круглою печаткою підприємства відповідача (т. 1, а.с. 39, 42, 43, 45, 47, 49, 51; т. 2, а.с. 42, 44, 46).

Судами обґрунтовано взято до уваги, що наявні у позивача примірники вказаних довіреностей на отримання ТМЦ, за правилами Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" залишаються у продавця саме при отриманні товару покупцем - відповідачем.

Окрім цього, судами також враховано те, що згідно з оформленими у жовтні 2015 року видатковими накладними, факт поставки за якими відповідачем не заперечується, останній оплатив поставлений позивачем товар на загальну суму 36 894,28 грн.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що підпис уповноваженої відповідачем особи на отримання товару - ОСОБА_7 на цих видаткових накладних ідентичний підпису на тих видаткових накладних, поставку товару за якими відповідач заперечує.

Крім цього, 12.10.2015 відповідач частково здійснив оплату на суму 4 451,08 грн. поставленого товару за однією зі спірних видаткових накладних № 000962 від 07.10.2015, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача, а також повернув частину товару на суму 4 381,26 грн. на підставі накладної на повернення товару №1 від 14.01.2016, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за поставлений товар на суму 108 249, 83 грн. (т. 1 а.с. 26, 241).

Таким чином, встановивши наявність непогашеного основного боргу рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача 108 249,83 грн. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Зазначені висновки судів колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором.

Підставою для задоволення позову в цій частині стали висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати отриманого останнім товару.

За перевіреними судами розрахунками позивача, у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 4 752,55 грн. інфляційних втрат та 1 499,66 грн. 3% річних.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими.

З приводу посилання на недоведеність фактів поставки товару, а відтак і порушення відповідачем зобов'язань з його оплати, касатор не врахував, що відповідно до частини другої статті 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

З приводу посилання відповідача на необхідність призначення судової почеркознавчої експертизи на стадії апеляційного провадження, слід зазначити наступне.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 ГПК).

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, оскільки сукупність поданих та залучених до матеріалів справи належних та допустимих доказів є достатньою для прийняття судового рішення у справі.

Таким чином, суд обґрунтовано розглянув справу та прийняв рішення на підставі сукупності поданих до матеріалів справи сторонами доказів, яким було надано належну правову оцінку. Порушень норм процесуального законодавства судом не допущено.

Решта доводів, викладених в касаційній скарзі не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі № 910/5822/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і І. П. Ходаківська

М. В. Данилова