Рішення

від 08.08.2017 по справі 904/6633/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.08.2017 Справа № 904/6633/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ІНВЕСТПАК", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНСТРУМЕНТПРОМ", м. Дніпро

про стягнення 341 454,14 грн. за договором поставки №91 від 08.08.2016 року

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник - дов. б/н від 04.07.2017; ОСОБА_2 - представник дов. б\н від 10.07.2017

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "ІНВЕСТПАК" звернулось до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНСТРУМЕНТПРОМ" суму основного боргу у розмірі 155 804,39грн., пеню - 6 187,55 грн., 3% річних - 721,24 грн., інфляційні втрати - 838,76 грн. та 50% штрафу - 77 902,20 грн. за договором поставки товарів № 91 від 08.08.2016.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позову заперечив та зазначив, що вподовж 8 місяців він отримував товар від позивача, та належно сплачував усі рахунки. Однак, 24.04.2017 Національний банк України прийняв рішення № 264 - рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних", про відкликання банківської ліцензії й ліквідацію "Діамантбанк", визнаного неплатоспроможним 24.04.2017. Дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.04.2017 року прийнято рішення № 1684 про запровадження з 17 год. 00 хв. 24 квітня 2017 року тимчасової адміністрації. ПАТ "Діамантбанк" в газету "Голос України" № 117 (6622) від 30.06.2017 надав оголошення про ліквідацію.

22.06.2017 Фондом гарантування вкладів було прийнято рішення №394-рш про відзив банківської ліцензії та ліквідування банку, - повідомив НБУ. Отже лише 22.06.2017 з'явилась можливість на звернення до ТПП України за сертифікатом про підтвердження форс-мажорних обставин.

Відповідач зазначає, що через дії зовнішнього характеру, які виникли без вини всупереч волі та бажанню відповідача, які не можна було ні передбачити, ні уникнути, стало неможливим повною мірою здійснити господарську діяльність та виконати зобов'язання, передбачені укладеним договором. Відповідач вважає, що таке положення є нічим іншим ніж форс-мажорною обставиною.

Крім того, відповідач у відзиві на позов зазначив, що позивачем здійснено не вірний розрахунок штрафних санкцій.

Відповідач у судове засідання призначене на 08.08.2017 не з'явився, надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Позивач заперечив проти відкладення розгляду справи.

Суд, вивчивши клопотання відповідача, прийшов до висновку про те, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до ст. 28 ГПК України, надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглянутись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження неможливості взяти участь в судовому засіданні та взагалі жодних пояснень стосовно необхідності відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 11.07.2017 оголошувалась перерва до 08.08.2017.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи не заявлялись.

В судовому засіданні 08.08.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ИНСТРУМЕНТПРОМ" (далі - відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "ІНВЕСТПАК" (далі - позивач, постачальник) укладено договір поставки товару № 91 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товари, визначені в рахунку та накладній, далі товар. а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2. Договору ціна, кількість та асортимент товару, визначаються сторонами в рахунках та накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, оригінали яких надаються покупцю (його представнику) в момент відвантаження товару.

Форма оплати - безготівкова, платіжне доручення. Може застосовуватися інша, не заборонена законодавством України, форма оплати (п. 4.1. Договору).

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що покупець здійснює оплату за поставлений товар в строк 7 календарних днів з дати отримання товару. яка підтверджується оригіналом або факсимільною копією підписаної накладної.

Договір вступає в силу з моменту підписання та дії до 31.12.2017 (п. 6.1. Договору).

Позивач умови договору виконав та здійснив поставку товару на загальну суму 155 804,39 грн., що підтверджується видатковими накладними:

- № 1804 від 31.03.2017 на суму13 478,40 грн.;

- № 1845 від 03.04.2017 на суму 59 760,00 грн.;

- № 1896 від 04.04.2017 на суму 19 958,82 грн.;

- № 2081 від 10.04.2017 на суму 22 462,27 грн.;

- № 2033 від 10.04.2017 на суму 12 941,86 грн.;

- № 2221 від 18.04.2017 на суму 27 203,04 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств сторін без заперечень (а.с. 16-21).

Позивачем відповідачеві виставлені рахунки на оплату (а.с. 22-27).

Відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла сума заборгованості у розмірі 155 804,39 грн., що і стало причиною спору.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 111 від 24.05.2017 з вимогою оплатити суму боргу (а.с. 38).

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не оплатив.

Крім того, 02.08.2017 на адресу суду надійшов лист від Торгово промислової палати України від 20.11.2017 № 469/05-5.4, в якому зазначено, що за результатами розгляду заяви і наданих документів встановлено, що відповідно до наданого акту звірки за період з 01.03.2017 по 23.05.2017 за договором № 91 від 08.08.2016 року, заявник постійно не виконував вчасно свої зобов'язання належним чином, всупереч передбаченому терміну сплати за поставлений товар - 7 календарних днів з дати отримання товару, тому заборгованість збоку заявника з'явилась на протязі дії всього договору.

Керуючись пунктами 6.9., 6.14 Регламенту, ТПП України не вбачає підставі для здійснення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за зверненням Приватного підприємства "Инструментпром" №22 від 07.06.2017 (а.с. 88).

На час розгляду справи відповідачем позовні вимоги не спростовані, суму боргу за поставлений товар не сплачено.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 155 804,39 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 6 178,73 грн., 3% річних - 721,24 грн. за період з 08.04.2017 по 09.06.2017, інфляційні втрати - 838,76 грн. за квітень 2017 та 50% штрафу - 77 902,20 грн.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що за не своєчасну оплату товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від простроченої суми суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а за прострочення більше:

- 10 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф в розмірі 10% від простроченої суми;

- 15 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від простроченої суми;

- 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф в розмірі 50% від простроченої суми.

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого періоду не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі що умова договору про оплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строк, за який нараховуються штрафні санкції.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Перевіривши розрахунки надані позивачем, судом встановлено, що пеня за період з 08.04.2017 по 09.06.2017 становить 6 178,73 грн. та підлягає до стягнення.

В частині стягнення пені у сумі 8,82 грн. слід відмовити.

50% штрафу у сумі 77 902,20 грн. нараховані вірно та підлягають до стягнення.

Згідно з ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3 % річних за період з 08.04.2017 по 09.06.2017, що підлягають до стягнення становлять 718,34 грн.

В частині стягнення 3% річних у сумі 2,90 грн. слід відмовити.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Зазначена позиція суду узгоджена з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах № 905/707/16 від 26.10.2016р., № 905/711/16 від 22.11.2016р. та № 904/6149/16 від 27.12.2016 (а.с. 91-107).

З врахуванням викладеного, в стягненні інфляційних втрати у сумі 838,76 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В силу вказаної норми обов'язок доведення обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, судом не приймаються з підстав, зазначених вище.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 155 804,39 грн., пені - 6 178,73 грн., 3% річних - 718,34 грн., 50% штрафу - 77 902,20 грн.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 267 525, 526, 527, 530, Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34,36, 38, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНСТРУМЕНТПРОМ" (49000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 34060874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ІНВЕСТПАК" (69057, м. Запоріжжя, вул. Сєдова, буд. 8, код ЄДРПОУ 39763817) суму основного боргу у розмірі 155 804,39 грн . (сто п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот чотири грн. 39 коп.), пеню - 6 178,73 грн . (шість тисяч сто сімдесят вісім грн. 73 коп.), 3% річних - 718,34 грн . (сімсот вісімнадцять грн. 34 коп.), 50% штрафу - 77 902,20 грн . (сімдесят сім тисяч дев'ятсот дві грн. 20 коп.), витрати по сплаті судового збору - 3 609,05 грн. (три тисячі шістсот дев'ять грн. 05 коп.), про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, -

11.08.2017

Суддя ОСОБА_3