Постанова

від 25.07.2017 по справі 910/19566/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2017 р. Справа№ 910/19566/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Чорної Л.В.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання Карпюк О.С.,

представників:

від позивача - Бірюкової О.М., ОСОБА_3,

від Міністерства економічного розвитку і торгівлі - Запорожець Л.Г.,

від ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015

у справі № 910/19566/14 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телец"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідача:

1) Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,

2) ОСОБА_5,

3) ОСОБА_9 (ОСОБА_9)

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Телец" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна служба інтелектуальної власності України, про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011; застосування наслідків двосторонньої реституції; відновлення права власності позивача на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами НОМЕР_1 та НОМЕР_2, шляхом внесення змін до державного реєстру.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 залучено до участі у справі ОСОБА_5 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин вчинено внаслідок застосування до директора та засновників позивача психічного тиску зі сторони керівництва відповідача та інших невідомих осіб, які представлялися представниками відповідача. З огляду на зазначене, позивач просить визнати оспорюваний правочин недійсним на підставі положень ст. 231 Цивільного кодексу України. Позивач також зазначав, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 у справі № 910/19566/14 у позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Телец" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 у справі № 910/19566/14.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2015 у справі 910/19566/14 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телец" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.215 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 у справі № 910/19566/14 скасовано та передано справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Вищим господарським судом України зазначено, що невірним є висновок місцевого господарського суду (з яким погодився апеляційний господарський суд) про те, що лише вироком суду може бути встановлено факт психічного тиску, направленого на примушення до укладення договору, і вину особи, що вчиняє відповідні дії. Такий тиск може виражатися в незаконних, але не обов'язково злочинних діях, і підтверджуватися не тільки вироком суду, а й іншими засобами доказування, визначеними, зокрема, у статті 32 ГПК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/19566/14 позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, укладений 13 вересня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телец" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телец" 1218,00 грн. судового збору, 5076,20 грн. витрат на проведення судової експертизи.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_5 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Телец" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" відмовити в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/19566/14 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 у справі № 910/19566/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована порушенням норм процесуального права щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, яке полягало в тому, що в оскаржуваній постанові апеляційної інстанції і в матеріалах справи відсутні відомості про виконання чи невиконання Печерським РУ ГУ МВС України в м. Києві відповідної вимоги суду щодо надання відомостей про стан здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014100060005477 про оголошення підозри винним у вимаганні передачі ЗТП "ІНФОРМАЦІЯ_2" з погрозою насильства над потерпілим чи/та близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, а так само про вжиття судом належних заходів у разі її невиконання. Водночас витребування таких відомостей було здійснено апеляційним господарським судом цілком обґрунтовано, оскільки вони можуть мати значення для розгляду питання про визнання Договору недійсним на підставі 231 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_5 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12.10.2016.

23.01.2017 до Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача в особі ліквідатора арбітражного керуючого Вершиніна А.О. про розгляд справи без його присутності, у зв'язку з відсутністю інформації щодо спірної торгової марки та неможливості надати будь-які пояснення по суті спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 вжито заходи до забезпечення позову у справі № 910/19566/14; заборонено ОСОБА_5 та будь-яким іншим особам передавати повністю або частково майнові права інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №№27524, 56110 іншим особам або ж відмовлятися від наведених свідоцтв; заборонено Державній службі інтелектуальної власності України вносити зміни до Державного реєстру свідоцтв України стосовно власника та статусу знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України №№27524, 56110 і здійснювати публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 залучено ОСОБА_9 (ОСОБА_9) (громадянка Сполучених Штатів Америки, адреса: АДРЕСА_1 (АДРЕСА_1)) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.07.2017 для розгляду справи № 910/19566/14 сформовано колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Буравльов С.І., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження.

В судовому засіданні було розглянуто клопотання про призначення судової комплексної комісійної психолого-психіатрічної експертизи, яке подано представником ОСОБА_5 до суду апеляційної інстанції 16.11.2016.

В обґрунтування необхідності призначення комплексної комісійної експертизи, заявник клопотання вказує, що висновок судового експерта № 8-100п від 25.09.2015, складений на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 у справі № 910/19566/14, є суперечливим та недостатньо переконливим з наукової точки зору. До клопотання доданий Висновок фахівця від 10.11.2016, складений судовим експертом судово-психіатричної експертизи Комунальної установи Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я Куницькою В.В.

Колегія суддів ухвалила відхилити заявлене клопотання про призначення судової експертизи з огляду на статтю 101 ГПК України, оскільки таке клопотання третя особа не заявляла в суді першої інстанції, а в матеріалах справи міститься Висновок судової експерта № 8-100п від 25.09.2015 за результатами проведення судової психологічної експертизи, складений на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 у справі № 910/19566/14.

На переконання колегії суддів, згідно ст. 32 ГПК України обставини справи підтверджуються письмовими і речовими доказами, поясненнями сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, а також висновками судових експертів. При цьому, згідно статті 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами статті 43 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає потреби в призначенні другої судової експертизи (комплексної, комісійної) у даній справі.

Також в судовому засіданні 25.07.2017 було розглянуто клопотання ОСОБА_5 про забезпечення належного сповіщення та вручення документів, відкладення розгляду справи на строк необхідний для забезпечення участі ОСОБА_9 у даній справі.

ОСОБА_9 залучено до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017, яка надіслана на адресу патентних повірених ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "ІНТЕЛС ІНТЕРНЕШНЛ НЕТВОРК УКРАЇНА" (код 31302693, адреса: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1), які є повіреними згідно довіреності від 09.02.2015.

Крім того, представник позивача надала суду докази на підтвердження повідомлення третьої особи про день та час засідання суду на 25.07.2017 засобами електронного зв'язку шляхом надсилання електронного повідомлення на адресу електронної поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1, яка повідомлена Київському районному суду міста Одеси представником за довіреністю від 27.07.2015 ОСОБА_16 в межах справи № 52015449/16-ц.

У зв'язку з наведеним колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні заявленого клопотання, оскільки матеріали справи свідчать про повідомлення ОСОБА_9 про розгляд даної справи Київським апеляційним господарським судом, та вона не позбавлена права особисто або через представника брати участь в судових засіданнях.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телец" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" укладено договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (далі - Договір), умовами якого передбачено, що позивач передає, а відповідач приймає право власності (всі права) на знаки для товарів і послуг, зазначені у свідоцтвах України, для наступних товарів і послуг МКТП:

- на комбінований знак "ІНФОРМАЦІЯ_2" для товарів і послуг 29, 30, 31, 39, 42 класів МКТП, зазначених свідоцтвом НОМЕР_1;

- на знак "ІНФОРМАЦІЯ_2" для товарів і послуг 29, 30, 39 класів МКТП, зазначених свідоцтвом НОМЕР_2.

Відповідно до пункту 1.3. договору, власник після передачі права власності на знаки для товарів і послуг, що вказані у п.1.1. договору, не має права використовувати такі знаки без дозволу відповідача на території України.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що загальна вартість відчужуваних знаків для товарів і послуг становить 2,00 грн., у т. ч. ПДВ 20%.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Відповідно до ст. 492 Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно ст. 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 157 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 494 Цивільного кодексу України, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, умови та порядок видачі якого встановлюються законом.

Як передбачено ст. 495 Цивільного кодексу України та відображається в ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку, зокрема, є право на її використання, виключне право дозволяти використання торговельної марки, виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності.

Наведене свідчить, що відповідно до чинного законодавства України, власник знаку для товарів та послуг не позбавлений можливості укладати відповідні договори про передачу права власності на знаки для товарів та послуг.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначав, що спірний договір був укладений внаслідок застосування до директора та засновників позивача психічного тиску з боку керівництва відповідача та інших невідомих осіб, які представлялися представниками відповідача, та на вкрай невигідних умовах, а тому спірний договір має бути визнано недійсним на підставі ст.ст. 231, 233 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України, ст. ст. 207, 208 ГК України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; вчинення правочину у формі, встановленій законом; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 (далі - постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9), правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами), (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11).

Предметом спору в даній справі є вимога про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, ст. 180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).

Судовою колегією встановлено, що Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011 вчинено в письмовій формі, скріплено печатками обох контрагентів та підписано представниками обох сторін, також судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як стверджує позивач, спірний договір був укладений внаслідок застосування до директора та засновників ТОВ "Телец" психічного тиску з боку керівництва ТОВ "Хліб Інвестбуд" та інших невідомих осіб, які представлялися представниками інтересів відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Частиною 1 статті 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію ст. 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

В процесі розгляду справи у суді першої інстанції, суд дійшов висновку, що для вирішення справи по суті необхідно визначити, чи було укладено оспорюваний договір зі сторони директора позивача, яка діяла від імені позивача, проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи.

З метою об'єктивного вирішення спору у справі № 910/19566/14 та підтвердження обставин укладення оспорюваного договору зі сторони директора позивача, яка діяла від його імені, проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, оскільки вказані питання належать до предмету доказування у справі, а для встановлення чи спростування цих фактів необхідні спеціальні знання, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 було призначено судову психологічну експертизу у справі № 910/19566/14, проведення якої було доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

У справі було проведено судову експертизі, за результатами якої складено Висновок експерта № 8-100п від 25.09.2015.

Судовий експерт дійшов наступних висновків:

- момент вчинення правочину (підписання договору від 13.09.2011 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знаки "ІНФОРМАЦІЯ_2" за свідоцтвами України НОМЕР_1 та НОМЕР_2) ОСОБА_3 (директор позивача) містить ознаки лонгованого (подовженого у часі, тривалого) психологічного тиску;

- загроза (насильство, примус) у процесі прийняття ОСОБА_3 (директор позивача) рішення про вчинення правочину (підписання договору від 13.09.2011 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знаки "ІНФОРМАЦІЯ_2" за свідоцтвами України НОМЕР_1 та НОМЕР_2) суттєво знизила резистентну здатність особистості підекспертної до ефективної протидії стресогенним чинникам оточуючого соціального середовища, викликала пригнічення індивідуалізованих проявів реальних інтересів та поглядів, спричинила зміщення акцентів пріоритетності у ціннісно-мотиваційній сфері в сторону ситуативних цілей та істотно вплинула на процес прийняття підекспертною рішення про вчинення означеного правочину;

- здатність ОСОБА_3 (директор позивача) вільно виявляти свої справжні бажання і наміри при вчиненні правочину (підписання договору від 13.09.2011 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знаки "ІНФОРМАЦІЯ_2" за свідоцтвами України НОМЕР_1 та НОМЕР_2) була обмежена.

В п. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4 (далі - постанова Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 № 4) зазначено, що оцінюючи висновок експерта, господарський суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг щодо інших доказів (ч. 5 ст. 42 та ч. 2 ст. 43 ГПК України). При цьому, відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Зібрані в матеріалах справи докази свідчать, що судова експертиза проведена судовим експертом Семенець А. В., який має повну вищу психологічну освіту за спеціальністю психологія, кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової психологічної експертизи за експертною спеціальністю 14.1 "Психологічні дослідження" (свідоцтво № 13680), стаж експертної роботи з 2011 року.

Судового експерта про кримінальну відповідальність згідно із статтями 384 та 385 Кримінального кодексу України було попереджено судом першої інстанції в ухвалі від 03.08.2015 у даній справі.

Оцінюючи висновок експерта № 8-100п від 25.09.2015, судова колегія вважає, що зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи.

Також з матеріалів справи вбачається, що при призначенні та проведенні судової експертизи було додержано вимоги законодавства, судовий експерт був компетентним, обставин, які виключали участь експерта у справі, судом встановлено не було.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Висновок експерта № 8-100п від 25.09.2015 складений кваліфікованим судовим експертом, відповідно до вимог Закону України "Про судову експертизу", а тому приймається в якості належного та допустимого доказу.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія відхиляє доводи апелянта стосовно того, що висновок експерта № 8-100п від 25.09.2015 не є належним та допустимим доказом у справі.

Виходячи з вищевикладеного, висновок експерта № 8-100п від 25.09.2015 підтверджує укладення оспорюваного договору зі сторони позивача під впливом психологічного тиску.

Як стверджує позивач, спірний договір був укладений внаслідок застосування до директора та засновників ТОВ "Телец" психічного тиску з боку керівництва ТОВ "Хліб Інвестбуд" та інших невідомих осіб, які представлялися представниками інтересів відповідача.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що в провадженні Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві знаходяться матеріали кримінального провадження № 12014100060005477 від 06.10.2014 за ознаками ч. 1 ст. 189 КК України, тобто вимагання.

Згідно довідки від 11.10.2016 (т. 5, а.с. 123) Слідчим відділом Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12014100060005477 від 06.10.2014, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 189 КК України.

Відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування були внесені за заявою ОСОБА_18, ОСОБА_3, ОСОБА_19 про вчинення відносно них кримінального правопорушення.

Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення ч. 1 ст. 189 Кримінального кодексу України.

Під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, були встановлені ознаки морального та психологічного тиску на особу, спрямовані до примушення вчиняти дії, проти її волі.

На даний час, органом досудового розслідування спільно з процесуальним керівником у кримінальному провадженні, вирішується питання щодо погодження та повідомлення про підозру винних осіб у кримінальному правопорушенні.

Також, до матеріалів справи долучені протоколи допитів свідків з матеріалів досудового розслідування № № 12014100060005477 ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_22, які підтверджують обставини морального та психологічного тиску на директора ОСОБА_3, спрямовані до примушення вчиняти дії, проти її волі при підписанні оспорюваного договору.

Окрім того, 18.11.2016 було проведено психофізіологічне дослідження ОСОБА_3, з метою виявлення наявності у неї імовірної приховуваної інформації про обставини та мотиви підписання договору про продаж знака для товарів та послуг.

За висновками психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, в процесі дослідження неодноразово фіксувались реакції, які свідчать, що договір про продаж знака для товарів та послуг був підписаний ОСОБА_3 не за власною волею, до неї застосовувалось певне психологічне насилля шляхом прямих загроз як безпосередньо до неї так і до членів родини. Реакції, які свідчать про те, що ОСОБА_3 діяла добровільно, вступала у змову, отримала винагороду, була особисто зацікавлена в підписанні договору, зафіксовано не було.

Відповідно до ч.1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Так, під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони правочину або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9, при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях.

Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).

Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом активної поведінки винного. Найчастіше акт насильства становить собою кримінально карне діяння. Однак ст. 231 ЦК України безпосередньо не пов'язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінально-карних дій. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі. Отже насильство може і не підпадати під дію КК України, але воно завжди з позицій цивільного права є неправомірним.

Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

На вказане звернув увагу Вищий господарський суд України у своїй постанові від 16.06.2015 у даній справі.

На переконання колегії суддів, зібраними у матеріалах справи доказами підтверджуються обставини укладення оспорюваного договору зі сторони позивача проти його справжньої волі, внаслідок застосування до директора ОСОБА_3 психічного тиску зі сторони як контрагента так і з боку інших осіб.

В свою чергу, ані відповідач, ані треті особи у справі не спростували встановлені дійсні обставини справи, а тому суд першої інстанції дійшов законного висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, укладеного 13 вересня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телец" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд".

Оскільки оспорюваний правочин було вчинено саме під впливом насильства (через психічний тиск з боку керівництва ТОВ "Хліб Інвестбуд" та інших невідомих осіб), а не добровільно, суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом тяжкої для неї обставини на вкрай невигідних умовах, відповідно до положень ст. 233 ЦК України, беручи при цьому до уваги роз'яснення Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, що ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину саме добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Скаржник не надав беззаперечних доказів на підтвердження доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/19566/14 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді Л.В. Чорна

С.І. Буравльов