Рішення

від 09.08.2017 по справі 912/895/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 рокуСправа № 912/895/17 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу №912/895/17

за позовом: Заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградська обласна державна адміністрація

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Благовіщенської районної державної адміністрації,

Кам'янобрідської сільської ради

про зобов'язання повернути земельну ділянку

Представники:

від прокурора - Підлубний Я.В. (посвідчення № 010002 від 17.10.17, прокурор відділу);

від позивача - участі не брали;

від відповідача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 15.09.16;

від 3-х осіб - участі не брали.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заступник прокурора Кіровоградської області (далі - прокурор) в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградська обласна державна адміністрація (далі - Кіровоградська ОДА, позивач), звернувся до Господарського суду Кіровоградської області (далі - господарський суд) з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" (далі - СТОВ "Агрофірма "Нива", відповідач) про зобов'язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" повернути державі в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації безпідставно набуту земельну ділянку державної власності із земель водного фонду, кадастровий номер 3525583600:02:000:7501, загальною площею 18,4937 га, що розташована за межами населеного пункту на території Кам'янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, нормативно-грошовою оцінкою двісті дванадцять тисяч сто шістдесят п'ять гривень 17 копійок.

В обґрунтування поданого позову прокурор послався на ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що 01.02.2010 між Ульяновською районною державною адміністрацією та СТОВ "Агрофірма «Нива» підписано договір оренди землі, за яким орендарю для рибогосподарських потреб надано земельну ділянку водного фонду, кадастровий номер 3525583600:02:000:7501, загальною площею 18,4937 га, що розташована за межами населеного пункту на території Кам'янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області. Однак, державну реєстрацію вказаного договору оренди землі не здійснено, а відтак договір вважається неукладеним.

Ухвалою господарського суду від 23.03.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №912/895/17. Окрім того, даною ухвалою залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Благовіщенську районну державну адміністрацію і Кам'янобрідську сільську раду (далі - треті особи).

Позивач згідно наданих до суду письмових пояснень позовні вимоги підтримав повністю та крім норм права, якими мотивував позов прокурор, позивач послався також на ст. 387 Цивільного кодексу України.

Відповідачем надано відзив на позов, у відповідності до якого СТОВ "Агрофірма "Нива" просить у задоволені позову прокурора відмовити повністю з підстав його необґрунтованості. Мотивуючи свої доводи, відповідач зазначає, що твердження прокурора про те, що спірний договір оренди є неукладеним з підстав не проведення його державної реєстрації у відповідності до законодавства, яке регулювало правовідносини щодо укладення та проведення державної реєстрації договору оренди землі до 01.01.2013 року є помилковими. Земельний кодексу України, Закон України «Про оренду землі» , Закон України «Про аквакультуру» , Водний кодекс України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - не містять обов'язкових строків для проведення державної реєстрації договору оренди землі (до 01.01.2013 року) та державної реєстрації речового права похідного від права власності (після 01.01.2013 року). Відповідач вважає, що поняття державної реєстрації договору оренди землі та поняття державної реєстрації речового права має тотожне значення в контексті набрання чинності договору оренди землі. Зазначає, що є неможливим здійснити повернення земельної ділянки за наявності чинного запису про державну реєстрацію речового права оренди, приходячи до висновку, що прокурором не вірно обрано спосіб захисту прав держави при зверненні до господарського суду.

Крім того, відповідачем надано заяву про застосування позовної давності до позовної вимоги прокурора у даній справі, у відповідності до якої відповідач вважає, що позивачем пропущено позовну давність, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Треті особи відповідно до наданих до господарського суду письмових пояснень не підтримують позовні вимоги прокурора та просять розглядати справу за відсутності їх представників.

Ухвалою господарського суду від 31.05.2017, у зв'язку зі звільненням з посади судді, в провадженні якого перебувала справа № 912/895/17, дану справу за результатами повторного авторозподілу прийнято суддею господарського суду Тимошевською В.В.

В судовому засіданні 31.05.2017 господарський суд перейшов до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 31.05.2017 прокурором та представником позивача позовні вимоги підтримано повністю та надано пояснення щодо відсутності пропуску строку позовної давності; представником відповідача заперечено у задоволенні позову у відповідності до наведених у відзиві обставин та підтримано заяву про застосування позовної давності.

В судових засіданнях оголошувалась перерва з 31.05.2017 до 20.06.2017 та з 20.06.2017 до 29.06.2017. В судовому засіданні 29.06.2017 відкладено розгляд справи на 09.08.2017 з підстав необхідності витребування нових доказів (п. 3 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні 09.08.2017 прийняли участь прокурор та представник відповідача. Інші учасники в судове засідання не з'явились. Разом з цим дані особи належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленнями органу поштового зв'язку про вручення ухвали господарського суду від 29.06.2017.

На виконання ухвали господарського суду від 29.06.2017 позивачем та відповідачем надано додаткові пояснення щодо позовної давності.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників у справі про проведення судового засідання, подання витребуваних документів та відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, господарський суд вважає за можливе розглянути справу по суті в судовому засіданні 09.08.2017.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, які наведено в обґрунтування підстав позову і заперечень проти позовних вимог, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2010 між Ульяновською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та СТОВ "Агрофірма "Нива" (Орендар) укладено договір оренди землі (надалі - Договір), відповідно до якого в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3525583600:02:000:7501 загальною площею 18,4937 га, у тому числі по угіддях: пасовища - 4, 8806 га, під гідротехнічними спорудами - 0,1210 га, болотні низинні - 1,0441 га, під ставками - 12,4480 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: споруда, яка утворює ставок - гребля, а також водоскидна споруда шахтного типу які належать Кам'янобрідській сільській раді. Земельна ділянка передається в оренду разом з гідротехнічними спорудами.

Відповідно до п. 8 Договору, договір укладено на 15 років. Початок дії Договору - з моменту державної реєстрації цього договору.

Умовами Договору визначено розмір орендної плати і порядок її сплати та погоджено інші умови щодо оренди відповідної земельної ділянки.

Договір підписано Головою Ульяновської районної державної адміністрації та директором СТОВ "Агрофірма "Нива", підписи яких скріплено печатками.

Відповідно до Акта прийому-передачі земельної ділянки від 2010 року Ульяновська районна державна адміністрація передала СТОВ "Агрофірма "Нива" земельну ділянку за кадастровим номером 3525583600:02:000:7501 (а.с. 20).

У зв'язку із відсутністю державної реєстрації Договору прокурор стверджує про неправомірність користування відповідачем земельною ділянкою, а тому просить господарський суд зобов'язати відповідача повернути таку земельну ділянку Кіровоградській обласній державній адміністрації, яка є розпорядником земельної ділянки державної власності за межами населеного пункту в силу приписів статті 122 Земельного кодексу України.

При розгляді даного спору господарський суд враховує наступне.

Стаття 14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 14 наведеного Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За нормами Закону України "Про оренду землі" в редакції, яка діяла під час підписання між Ульянівською РДА та СТОВ "Агрофірма "Нива" Договору оренди землі від 01.02.2010, передбачалось, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст. 18), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації; державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (ст. 20).

Частиною 5 ст. 126 Земельного кодексу України, яка діяла на дату підписання Договору, передбачалось, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Отже, наведені норми законодавства, які діяли на дату підписання між Ульянівською РДА і СТОВ "Агрофірма "Нива" Договору оренди землі від 01.02.2010 та під час передачі в оренду земельної ділянки, передбачали обов'язковість реєстрації договору оренди землі.

Перелік органів, які здійснювали державну реєстрацію договорів оренди землі, та порядок реєстрації, регулювалися, зокрема: в період з 2008 по 2010 роки - Порядком ведення Поземельної книги і Порядком ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1021, і Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7962); з 2011 по 2012 роки - постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 за №1021 "Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі".

Між тим, як встановлено матеріалами справи, Договір оренди землі від 01.02.2010 між Ульяновською РДА та СТОВ "Агрофірма "Нива" не пройшов державну реєстрацію у відповідності до наведених вище вимог законодавства.

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, СТОВ "Агрофірма "Нива" отримав в 2010 році від Ульяновської РДА земельну ділянку для користування за Договором.

Таким чином, СТОВ "Агрофірма "Нива" отримав в 2010 році земельну ділянку за відсутності належним чином оформленого документа (зареєстрованого договору), що посвідчує право оренди земельної ділянки.

З 01.01.2013 встановлений законом обов'язок реєструвати договори оренди землі, як і наведені вище порядки реєстрації, втратили чинність. Натомість, з 01.01.2013 Закон України "Про оренду землі" визначив обов'язок реєструвати право оренди відповідно до закону.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (в редакції з 01.01.2013) право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції з 01.01.2013) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема й право оренди земельної ділянки.

Як встановлено матеріалами справи (а.с. 28-30), 04.04.2016 Приватним нотаріусом Ульянівського районного нотаріального округу ОСОБА_2 проведено Державну реєстрацію речового права оренди землі за СТОВ "Арофірма "Нива" на земельну ділянку за кадастровим номером 3525583600:02:000:7501. Номер запису про інше речове право: 14035974 від 04.04.2016 року, підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 01.02.2010, видавник: Орендодавець Ульяновська РДА; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29117261 від 06.04.2016 року ( а.с. 28-30).

Відповідач вказує на те, що з реєстрацією права оренди набув чинність Договір оренди та реєстрація права оренди свідчить про те, що Договір оренди є укладеним.

Господарський суд відхиляє вказані твердження відповідача на підставі наступного.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України закріплено загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Отже, до обставин укладення Договору від 01.02.2010 слід застосовувати ті акти законодавства, які були чинні на дату підписання Договору від 01.02.2010.

Господарський суд враховує, що законодавство, яким введено обов'язковість і порядок реєстрації права оренди землі, не містить положень стосовно того, що реєстрація права оренди є свідченням реєстрації договору оренди або набуттям ним чинності.

Поняття "реєстрація права" та поняття "реєстрація договору" є різними поняттями та не є тотожними за своїм значенням.

Так, Законом України від 05.03.2009 N 1066-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок", який набрав чинності з 02.05.2009, внесено зміни до Земельного кодексу України та статтю 125 Земельного кодексу України викладено у наступній редакції: "Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.".

Отже, на момент підписання між сторонами Договору від 01.02.2010 діяла редакція ст. 125 Земельного кодексу України, яка передбачала реєстрацію права оренди землі. При цьому, одночасно діяли згадані вище положення законодавства, що передбачали реєстрацію договору оренди землі.

Між тим, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 1066-VI передбачалось, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень право власності або право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки.

Статтею 202 Земельного кодексу України, редакція якої діяла станом на 01.02.2010, встановлювалось, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Згідно з Порядком ведення Поземельної книги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 N 1021, у редакції станом на 01.02.2010, визначалось, що дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки.

В свою чергу, пунктом 11 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженою наведеною вище постановою та у відповідній реакції, встановлювалось, що дата внесення запису до розділу Книги записів є датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

З набранням 01.01.2013 чинності Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Таким чином, законодавство розділяє, як окремі, поняття: "реєстрація договору оренди землі", "реєстрація права оренди землі", "реєстрація земельної ділянки".

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не регулював і не регулює відносин, пов'язаних з державною реєстрацією договорів оренди.

Відповідно до частини 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Нормами ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката та інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 11.02.2010 N 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" встановлено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація: права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

З аналізу наведених норма законодавства слідує, що підставою для проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є виникнення такого права до 01.01.2013 у відповідності до норм закону.

На дату підписання між Ульянівською РДА та СТОВ "Агрофіма "Нива" Договору оренди землі від 01.02.2010 та в період до 01.01.2013 право на оренду земельної ділянки виникало за умови державної реєстрації договору оренди землі.

Між тим, матеріалами справи підтверджено відсутність реєстрації Договору оренди землі від 01.02.2010, а отже не доведено виникнення у СТОВ "Агрофірма "Нива" права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 3525583600:02:000:7501 станом на 1 січня 2013 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції на момент розгляду даної справи, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті визначено такі повноваження відповідних органів.

3. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

4. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

8. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, на час розгляду справи розпорядником земельної ділянки державної власності, яка була передана СТОВ "Агрофірма "Нива" за Договором для рибогосподарських потреб за рахунок земель водного фонду, є Кіровоградська обласна державна адміністрація.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом застосування передбачених законом способів.

Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України, яка визначена прокурором підставою позову, встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, на яку в своїх поясненнях посилається позивач-Кіровоградська ОДА, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в ст.387 Цивільного кодексу України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі за № 6-3090 цс15.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 6 наведеного Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Між тим, як встановлено вище, право оренди на земельну ділянку за кадастровим номером 3525583600:02:000:7501 зареєстровано за СТОВ "Агрофірма "Нива" в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.04.2016 і такий запис є діючим на час розгляду даної справи. Підставою внесення запису є рішення відповідного реєстратора, підставою виникнення речового права зазначено Договір від 01.02.2010.

Земельним кодексом України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125); право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126).

З підстав викладеного, господарський суд дійшов висновку, що за наявності у державному реєстрі речових прав дійсного запису про державну реєстрацію речового права оренди землі за СТОВ "Агрофірма "Нива" , відсутні підстави стверджувати про "абсолютну" безпідставність набуття (збереження) спірної земельної ділянки відповідачем, а тому правові підстави застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України відсутні.

Разом з цим, як зазначено вище, відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України загального правила, на яку посилається позивач, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння. Незаконне володіння не спирається на правову основу, тобто це володіння без відповідної правової підстави.

Виходячи з положень ст. ст. 93, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 13 Закону України "Про оренду землі" право володіння земельною ділянкою на умовах оренди виникає на підставі договору оренди землі, за яким орендодавець передає орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк.

З підстав викладеного господарський суд дійшов висновку, що реєстрація права оренди землі за відсутності укладеного договору оренди землі не є правовою підставою для володіння відповідною земельною ділянкою, а тому така земельна ділянка підлягає поверненню її власнику за правилами ст. 387 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора у даній справі та наявність підстав для їх задоволення на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України.

Застосовуючи вказану норму права, господарський суд враховує, що на дану норму посилається позивач в своїх поясненнях від 18.04.2017 та, крім того, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Разом з цим, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, в якій останній повідомляє про пропуск Кіровоградською ОДА трирічного строку позовної давності за пред'явленою позовною вимогою.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа, парва якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Отже, строк позовної давності у даному випадку має обчислюватися з того моменту коли саме позивач у справі Кіровоградська ОДА довідалась або могла довідатись про порушення свого права або особу, яка його порушила. При цьому аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що прокурор, який здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, не наділений повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI (набрання чинності 01.01.2013 року), внесено зміни у ст. 122 Земельного кодексу України та викладено ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України у наступній редакції: обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відтак відбувся перехід повноважень від районних державних адміністрацій до обласних державних адміністрацій щодо розпорядження земельними ділянками державної форми власності для всіх потреб, які знаходяться у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена.

Отже, з 01.01.2013 року до Кіровоградської ОДА перейшли повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою водного фонду, кадастровий номер 3525583600:02:000:7501.

З письмових пояснень позивача по справі слідує, що Кіровоградська ОДА дізналась про порушення своїх прав та про особу, яка здійснила таке порушення, після надходження заяви СТОВ "Агрофірма "Нива" від 20.05.2016 про переукладення договору оренди земельної ділянки. За поясненням позивача, об'єктивна можливість знати про обставини порушення своїх прав щодо спірної земельної ділянки виникла в Кіровоградської ОДА в процесі розгляду звернення громадянина ОСОБА_3, яке надійшло до Кіровоградської ОДА 23.04.2015.

Проте, господарський суд критично оцінює дані твердження позивача з огляду на наступне.

За змістом норми ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права,

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16.

Разом з цим, позивач не доводить тих обставин, що починаючи з 01.01.2013 року, коли набув повноважень розпорядження відповідними земельними ділянками, не міг довідатися про порушення свого права щодо спірної земельної ділянки або про особу, яка його порушила.

З підстав викладеного господарський суд дійшов висновку, що Кіровоградська ОДА мала можливість дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушує, з 01.01.2013, а тому при зверненні до господарського суду з позовом у даній справі 21.03.2017 позивачем пропущено трирічний строк позовної давності. Набувши статусу позивача у справі Кіровоградська ОДА питання про поновлення строку позовної давності не порушує, оскільки вважає, що цей строк не порушено.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Правомірність застосування строку позовної давності до вимог власника про витребування майна підтверджується постановами Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17 та від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс17.

Враховуючи викладене, господарський суд відмовляє в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на прокурора, який звернувся до господарського суду з позовом.

Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.08.2017.

Суддя В.В.Тимошевська