Постанова

від 09.08.2017 по справі 902/211/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 року Справа № 902/211/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача - представник не з"явився;

від відповідача : Савченко І.В. директор; Хоменчук К.Л. довіреність від 19.06.2017 року;

від третьої особи: представник не з"явився;

розглянувши апеляційну скаргу позивача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення господарського суду Вінницької області від 24.04.17р. у справі № 902/211/17 (суддя Білоус В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товаристаа "Страхова компанія "Українська страхова група"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тростянецьхліб"

за участю третіх осіб ОСОБА_5

про стягнення 19 987,31 грн. шкоди

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с.3-5) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тростянецьхліб" (надалі - відповідач), за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, в якій просить стягнути з відповідача 19 987,31 грн. шкоди в порядку регресу.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.04.2017 року (а.с.99-103) у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції, з посиланням на ч.3 ст.33.2 Закону України Про обов язкову цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів та ч.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.11.2011 № 698 "Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України", вказав, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування всупереч вказаних вимог законодавства, з перевищенням максимальної суми, а відтак відсутні підстави для відшкодування.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що передбачені підпунктами "а"-"д" пункту 38.1.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виключні випадки, за яких страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у даному випадку відсутні.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 121-123) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, рішення господарського суду Вінницької області від 24.04.2017 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що вищевказане судове рішення є таким, що винесене при неповному та неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи, без ретельного дослідження та оцінки доказів, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зокрема зазначає, що судом безпідставно застосовано до правовідносин, що склалися, вимог статей 36, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв язку з тим, що вказані норми не регулюють страхові відшкодування, які проводяться згідно договорів добровільного страхування. При цьому вказує, що виплата страхового відшкодування проводилась згідно договору КАСКО.

Крім того, скаржник у апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції невірно застосовував вимоги статті 38 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині подачі регресного позову, у той час як позов подано на підставі статей, що регулюють суброгацію.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 скаржнику поновлено строк апеляційного оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 27 червня 2017 р. на 12.00 год. (а.с.120).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення господарського суду Вінницької області по справі № 902/211/17 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга позивача є такою, що не підлягає до задоволення.

При цьому зазначає, що цивільна відповідальність транспортного засобу, що належить відповідачу, був застрахований ПрАТ СК Провідна за полісом обов язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому правовідносини ТОВ Порше Лізинг України та ТОВ Тростянецьхліб грунтуються саме на Законі України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і саме цей закон має застосовуватись при переході права вимоги.

Крім того, відповідач у своєму відзиві посилається на пункт 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки , згідно якої з винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої стягуються у цих межах.

При цьому відповідач звертає увагу, що на підставі рішення господарського суду м.Києва від 19.08.2016 на користь позивача із страховика ТОВ Тростянецьхліб - ПрАТ СК Провідна стягнуто 25 000 грн. з урахуванням розпорядження Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.11.2011 №698 Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про ДТП без участі уповноважених на те працівників ДАІ МВС України.

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 08.06.2017 представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 письмові пояснення, у яких викладена позиція, аналогічна позиції відповідача. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому також просить провести апеляційний розгляд скарги за його відсутності.

В судовому засіданні від 27.06.2017р. представники відповідача Савченко І.В. та Хоменчук К.Л. заперечили вимоги апеляційної скарги , надали пояснення по суті справи.

Крім того, представник відповідача заявив клопотання про продовження розгляду справи на 15 днів.

Водночас представники позивача (апелянта) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення поштових відправлень.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 клопотання відповідача про продовження строку розгляду апеляційної скарги задоволено на підставі ч.3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд апеляційної скарги на 09.08.2017 на 12.00 год. (а.с. 163-164).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 на підставі ч. 3 ст. 74-1 ГПК України задоволено клопотання відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та визначено господарський суд Вінницької області відповідальним за проведення відеоконференції під час розгляду апеляційної скарги.

Позивачем на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 27.06.2017 надано копію генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0199-01558 та додаток до договору №28-0199-01558/00025.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду -Турович Н.С. від 08.08.16р. у справі № 902/211/17 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Гудак А.В. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів. Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., ухвалою суду апеляційної інстанції від 08.08.2017 справу призначено до розгляду у даному складі.

У судовому засіданні, яке відбулося 09.08.2017 у режимі відеоконференції, представники відповідача заперечили вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просили залишити її без задоволення , а рішення господарськог суду Вінницької області від 24.04.2017 у справі № 902/211/17 - без змін.

Представники апелянта та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача реалізували право на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, міститься апеляційна скарга та пояснення третьої особи на апеляційну скаргу, в яких викладені їх позиції, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників позивача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача , за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив та пояснення на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із винесенням нового рішення, у зв'язку з наступним.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.09.2013 між ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" та ТОВ "Порше Лізинг Україна" був укладений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0199-01558/00025, предметом якого є страхування - транспортного засобу "Сіат", державний № НОМЕР_1.

31.10.2015 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Сіат", державний № НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_7 та транспортного засобу "ГАЗ", державний № НОМЕР_2 (що належить ТОВ "Тростянецьхліб") під керуванням водія ОСОБА_5 (винний водій).

Згідно повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась в наслідок порушення ОСОБА_5 ПДР України.

04.11.2015 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с.12).

На підставі актів огляду пошкодженого транспортного засобу (а.с.16-20), рахунків на оплату складених ТОВ "Джерман-Центр" (а.с.21-22), розрахунку суми страхового відшкодування від 23.11.2015 (а.с.26), страхового акту № ЦРКА-2277/1 від 23.12.2015 (а.с.27), розрахунку суми страхового відшкодування від 23.12.2015 (а.с.28) Позивач здійснив виплату страхового відшкодування страхувальнику в розмірі: 44 987 грн. 31 коп., згідно платіжних доручень № 21316 від 24.11.2015 на суму 43 407,63 грн. та №23322 від 24.12.2015 на суму 1 579,68 грн. (а.с.29-30).

Оскільки цивільна відповідальність транспортного засобу відповідача ГАЗ 33-02, державний номер НОМЕР_3 застрахована ПрАТ СК "Провідна", рішенням Господарського суду м.Києва від 19.08.2016 вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на користь позивача 25 000 гривень з урахуванням розпорядження Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.11.2011 № 698 "Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про ДТП без участі уповноважених на те працівників ДАІ МВС України".

Згідно ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи що сума, яка не покривається полісом № АІ 2577803 становить; 19 987 грн. 31 коп. (44 987, 31 - 25 000 = 19 987,31), позивач звернувся до відповідача з претензією (а.с.31), однак вказана претензія залишена без відповіді.

У зв язку із вищевикладеним, позивач звернувся із даним позовом до господарського суду Вінницької області.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права або інтересу.

Згідно ст.ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується особою, яка її завдала; юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування" ).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

При цьому страхування може бути добровільним або обов'язковим (ст. 5 Закону України "Про страхування").

Статтею 27 Закону України Про страхування та статтею 993 ЦК визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Колегія суддів звертає увагу, що у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора.

Як установлено судом першої інстанції, на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, була застрахована відповідачем ПрАТ СК Провідна на підставі договору (полісу) № АІ 2577803 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з частиною другою статті 999 ЦК до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України Про страхування , Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак спеціальні норми Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Аналогічні правові позиції наведені у постановах Верховного суду України від 10.02.2016 року у справі № 6-2878цс15 та від від 22.03.2017 у справі №3-1344гс16.

При цьому слід зауважити, що згідно ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції вимог статті 38 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що регулює питання регресних вимог щодо стягнення страхового відшкодування.

Крім того, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо застосування у спірних правовідносинах ч.3 ст.33.2 Закону України Про обов язкову цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів та ч.1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.11.2011 № 698 "Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України". Зокрема, колегія суддів звертає увагу, що виплата позивачем коштів проводилась на підставі договору добровільного страхування (КАСКО), проте як вимоги вищевказаного розпорядження та закону регулюють страхові відшкодування, які проводяться по договорах обов язкового страхування.

Не приймаються колегією суддів доводи відповідача про те, що позовні вимоги позивача не містили посилань на стягнення з відповідача коштів в порядку суброгації, так як дана обставина спростовується змістом позовної заяви, а саме викладенням позивачем у останній положень статей 993 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи доводи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення у зв язку із тим, що особа, яка керувала транспортним засобом відповідача, не перебувала з ним у трудових відносинах, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, згідно ст.ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується особою, яка її завдала; юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Матеріалами справи, а саме Європротоколом, стверджується, що власником полісу цивільно-правової відповідальності, як і власником транспортного засобу винної сторони є саме відповідач. Дана обставина також досліджена у рішенні господарського суду м.Києва від 19.08.2016 у справі № 910/10656/16, а тому на підстав ст..35 ГПК України не підлягає доведенню під час розгляду даної справи. Також суд зазначає, що доказів неправомірного заволодіння третьою особою транспортним засобом, який на праві власності належить відповідачу, матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, № 22330/05, від 05.02.2009).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи.

Водночас, суд першої інстанції не забезпечив всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустився порушень норм матеріального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, зокрема помилково застосував норми матеріального права, які не регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в ході виконання умов договору добровільного страхування.

З урахуванням викладеного вище, розглянувши доводи апеляційної скарги, обставини справи в їх сукупності, перевіривши матеріали і дослідивши наявні докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, перевірки законності та обґрунтованості рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими і такими, які є підставою скасування оскарженого рішення, як такого, що не відповідає в повній мірі вимогами законності та обґрунтованості з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги слід задоволити.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" від 23.05.17р. задоволити.

Рішення господарського суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року у справі №902/211/17 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задоволити. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальгністю "Тростянецьхліб" (24300, Вінницька область, смт.Тростянець, вул.Мічуріна, 69, ЄДРПОУ 30806598) на користь Приватного акціонерного товарситва "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м.Київ, вул.І.Федорова, 32-А, р/р № 26505010031361 в АТ "Сбербанк" МФО 320627, ЄДРПОУ 30859524) 19 987,31 грн. шкоди, 1600 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 1760 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Господарському суду Вінницької області видати відповідні накази.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/211/17 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.