Постанова

від 07.08.2017 по справі 920/688/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2017 року Справа № 920/688/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Могила С.К., Стратієнко Л. В. розглянувши матеріали касаційної скаргиселянського фермерського господарства "Перемога" напостанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.16 у справігосподарського суду Сумської області № 920/688/16 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Сахенерготехналадка" доселянського фермерського господарства "Перемога" простягнення 190159,20грн., за участі представників сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - не з'явилися.

У С Т А Н О В И В:

16.07.2012 рішенням господарського суду Сумської області у справі №5021/887/12, яке вступило в законну силу, стягнуто з селянського фермерського господарства "Перемога" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сахенерготехналадка" 184 800,00грн. основного боргу.

10.10.2012 на виконання зазначеного рішення господарським судом Сумської області було видано відповідний наказ.

11.07.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Сахенерготехналадка" звернулися до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з селянського фермерського господарства "Перемога" 190 159,20грн. інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих за невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №29 від 04.05.2011. В обгрунтування позовних вимог зазначали, що внаслідок тривалого невиконання судового рішення, грошова одиниця України значно знецінилася, тому вважаючи свої права порушеними, на підставі ст.625 ЦК України товариство нарахували фермерському господарству до стягнення інфляційні збитки за період з грудня 2011 по травень 2016 у сумі 164 656,80грн., та 3% річних за період з 01.12.2011 по 06.07.2016 у сумі 25 502,40грн.

09.08.2016 рішенням господарського суду Сумської області (судді Джепа Ю.А.) у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що позивач правомірно, на підставі ст.625 ЦК України, нарахував зазначені суми коштів, проте при зверненні з позовом у цій справі, пропустив строк позовної давності, про застосування якої клопотав відповідач. Тому відмовив у задоволенні позову на підставі ч.4 ст.267 ЦК України.

02.11.2016 постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Тихий П.В., Гетьман Р.А., Россолов В.В.) рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2016 у справі №920/688/16 скасовано в частині відмови в позові про стягнення 163 996,96грн. інфляційних втрат і 16 571,57грн. 3% річних, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково, присуджено до стягнення з селянського фермерського господарства "Перемога" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сахенерготехналадка" 163 996,96грн. інфляційних втрат, 16 571,57грн. 3% річних та судові витрати.

У касаційній скарзі селянське фермерське господарство "Перемога" посилалися на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати постанову від 02.11.2016, а рішення від 09.08.2016 залишити в силі.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного. Вимоги скарги мотивовані неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм права, зокрема, ст.ст.256, 261, 264, 266 ЦК України.

Заперечуючи проти доводів заявника, товариство з обмеженою відповідальністю "Сахенерготехналадка" подали відзив на касаційну скаргу, в якому зазначали про їх помилковість та невідповідність фактичним обставинам справи.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Із матеріалів справи видно, що на виконання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №29 від 04.05.2016, позивач передав у власність відповідача товар (картоплю насіннєву сорту Агаве) у кількості 50 000кг за ціною 9,24грн./кг на загальну суму 184 800,00грн., та в зв'язку з несплатою останнім її вартості, подав відповідний позов до господарського суду, яким у справі №5021/887/12 ці позовні вимоги було задоволено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі, місцевий господарський суд виходив із того, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, будучи похідними від основної вимоги, є додатковими у розумінні статті 266 ЦК України. Оскільки позовна давність по основній вимозі спливла у червні 2015 року, а позов про стягнення вказаних нарахувань було подано у липні 2016 року, то з огляду на положення статей 257, 266 ЦК України, позовні вимоги у цій справі заявлено з пропуском строків позовної давності. На цій підставі суд першої інстанції відмовив у позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що порушення права позивача є триваючим, тому воно підлягає захисту, проте з огляду на ст.257 ЦК України, у позивача збереглося право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних лише протягом 3-х років до подання позову, тобто з 11.07.2013 по 06.07.2016.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Системний аналіз змісту викладених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Проте у випадку спливу позовної давності за основною вимогою, вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги. Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

З огляду на викладені законодавчі положення та установлені фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення 3% та інфляційних нарахувань які обчислені позивачем до 11.07.2013 сплинув, у зв'язку з чим стягненню підлягають лише 16 571,57грн. 3% річних (за період з 11.07.2013 по 06.07.2016) та 163 996,96грн. інфляційних втрат (за період з липня 2013 по травень 2016 року).

Статтею 32 ГПК України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

За приписами ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши та оцінивши всі зібрані у справі докази, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних у межах трирічного строку позовної давності, який позивачем не пропущено, апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно вимог ст.111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

З огляду на викладене, ураховуючи що постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідає дійсним обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, передбачені законом підстави для її скасування відсутні. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу селянського фермерського господарства "Перемога" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.16 у справі №920/688/16 господарського суду Сумської області - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяС.К. Могил СуддяЛ. В. Стратієнко