Постанова

від 09.08.2017 по справі 07/95-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 року Справа № 07/95-08

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Картере В.І., Губенко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі№ 07/95-08 господарського суду Харківської області за позовомКомунальної установи охорони здоров'я "Міська поліклініка № 21" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 пророзірвання договору та стягнення 19 987,40 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- КУОЗ "Міська поліклініка № 21" повідомлений, але не з'явився;

- ОСОБА_4 повідомлений, але не з'явився;

- ВДВС повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.08.2008 позов задоволено частково: розірвано договір № 19 від 05.07.2006, укладений між Комунальною установою охорони здоров'я "Міська поліклініка № 21" (надалі - КУОЗ "Міська поліклініка № 21" / позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4 / відповідач), стягнуто з останнього на користь позивача 13 900 грн. попередньої оплати, 1 197,68 грн. пені, 235,98 грн. державного мита та 108,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; відмовлено в позові в частині вимог щодо стягнення з відповідача 1 373,82 грн. пені.

09.09.2008 видано наказ господарського суду Харківської області на виконання рішення від 18.08.2008 у справі № 07/95-08.

У вересні 2013 року до господарського суду Харківської області звернувся Комінтернівський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (надалі - Комінтернівський ВДВС) із заявою про видачу дублікату наказу у справі № 07/95-08.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.09.2013 (суддя Інте Т.В. ) заяву Комінтернівського ВДВС задоволено, видано дублікат наказу господарського суду Харківської області від 09.09.2008 у справі № 07/95-08.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_4 звернувся з відповідною апеляційною скаргою, одночасно подаючи заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 (головуючий суддя Лакіза В.В., судді: Здоровко Л.М., Плахов О.В. ) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги, а скаргу повернуто заявникові без розгляду.

ОСОБА_4, не погоджуючись із ухвалою Харківського апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Разом з касаційною скаргою відповідачем було подано клопотання про витребування матеріалів виконавчої справи, яке відхиляється судом касаційної інстанції, оскільки в силу ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Усіх учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце розгляду даної справи, проте вони не скористалися своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 21.03.2017 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 30.09.2013 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні заяви Комінтернівського ВДВС про видачу дублікату наказу господарського суду Харківської області від 09.09.2008 у справі № 07/95-08. Окрім того, скаржником до скарги також було додано заяву про поновлення пропущеного строку на її подання.

В обґрунтування причин пропуску строку, відповідач вказував, що його не було повідомлено про розгляд заяви Комінтернівського ВДВС про видачу дублікату наказу, внаслідок чого він був позбавлений можливості брати участь в судових засіданнях, подавати докази, заперечення, клопотання, тощо. ОСОБА_4 наполягав на тому, що про оскаржувану ухвалу суду першої інстанції від 30.09.2013 йому стало відомо тільки 16.03.2017, коли він отримав дану ухвалу на руки під час судового розгляду його скарги на дії посадових осіб Комінтернівського ВДВС.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача та повертаючи останньому апеляційну скаргу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України, апеляційний господарський суд не визнав наведені скаржником причини пропуску строку поважними та виніс оскаржувану ОСОБА_5 до суду касаційної інстанції ухвалу.

Вищий господарський суд України погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом . Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення (ч. 2 ст. 93 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.09.2013 - 21.03.2017 , що підтверджується відбитком штампу господарського суду Харківської області на апеляційній скарзі, копія якої наявна в матеріалах справи, що свідчить про звернення з відповідною апеляційною скаргою зі значним пропуском строку, встановленого для її подання частиною 1 статті 93 ГПК України.

Пунктом 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 11.05.2011 роз'яснено, що апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених статтею 93 ГПК, повертається, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Відповідну заяву (клопотання) може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою. Заява розглядається, якщо вона надійшла до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги.

Наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини першої статті 53 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи посилання відповідача на його необізнаність про розгляд заяви Комінтернівського ВДВС про видачу дублікату наказу господарського суду Харківської області від 09.09.2008 у справі № 07/95-08 та, відповідно, про винесення 30.09.2013 судом першої інстанції ухвали про задоволення вказаної заяви, правомірно вказав, що електронну копію даного процесуального документу було внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості в якому є загальнодоступними для ознайомлення, а тому ОСОБА_4 не був позбавлений можливості дізнатися про всі процесуальні документи, прийняті в межах розгляду даної справи, в тому числі й про оскаржувану ухвалу.

Згідно з положеннями п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Касаційна інстанція зазначає, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.

Норми ГПК України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Як зазначено в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45).

Більш того, спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 2 березня 1987 року, серія А, N 115, с. 22, § 56, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29 жовтня 1996 року, серія А, N 212-А, с.15, § 31); вимоги до прийнятності апеляції щодо суті закону мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги (Levages Prestations Services v. France, рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, с. 1544, § 45).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено .

Отже, виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не наведено достатньо обґрунтованих причин пропуску ним процесуального строку на оскарження ухвали місцевого господарського суду, наведені ним підстави в обґрунтування поважності причин пропуску є недоведеними належними доказами, і неможливо дійти висновку, що вони пов'язані з непереборними причинами, які не залежали від позивача, а тому, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду.

При цьому, відхиляються посилання ОСОБА_4 на неповідомлення його про відкриття Комінтернівським ВДВС виконавчого провадження щодо нього, оскільки дані доводи відповідача будуть досліджуватися більш ґрунтовно господарським судом Харківської області, з огляду на те, що наразі в суді першої інстанції знаходиться на розгляді скарга ОСОБА_4 на дії посадових осіб Комінтернівського ВДВС саме щодо відкриття виконавчого провадження та звернення стягнення на доходи боржника, тоді як предметом касаційного перегляду є ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 про повернення ОСОБА_4 апеляційної скарги у зв'язку з пропуском строку на її подання.

Невмотивованими та безпідставними є також твердження ОСОБА_4, викладені скаржником в касаційній скарзі, стосовно поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду від 30.09.2013 у зв'язку з тим, що відповідача не залучили до участі у розгляді заяви Комінтернівського ВДВС про видачу дублікату наказу у справі № 07/95-08, оскільки відповідно до ст. 120 ГПК України у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані: довідка установи банку, державного виконавця, приватного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. За видачу стягувачу дублікату судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

Зі змісту наведеної статті не вбачається, що її положення передбачають розгляд заяви про видачу дублікату наказу у судовому засіданні з викликом сторін, а отже, ОСОБА_4 безпідставно вказував, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд заяви про видачу дублікату наказу.

Крім того, в аспекті посилань відповідача на те, що судовий розгляд даної справи відбувався у 2008 році, а тому він не отримавши ніяких документів від ВДВС протягом 3 років з моменту видачі наказу, перестав перейматися цим питанням, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу ОСОБА_4 на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень , які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін . Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012 ).

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 у справі № 18-рп/2012 унормовано, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом ; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства . Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави . Згідно зі статтею 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом № 606. Зі змісту статей 1, 2, 17, 18, 19, 25, 27, 37, 38 цього Закону вбачається, що примусове виконання рішень судів України відбувається на підставі виконавчих документів, які є основою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій.

За змістом положень ст. 91 ГПК України сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації, встановленого законом права на судовий захист.

Однак, наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Судом апеляційної інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом, наслідком чого є правомірна ухвала суду про повернення апеляційної скарги на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Згідно зі ст. 111 13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

В силу статті 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 111 5 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі № 07/95-08 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: В.І. Картере

Н.М. Губенко