Ухвала

від 15.08.2017 по справі 545/773/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/773/17 Номер провадження 22-ц/786/1991/17Головуючий у 1-й інстанції Шелудяков Л. В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Хіль Л.М.,

суддів: Абрамова П.С., Мартєва С.Ю.,

за участю секретаря: Шевченко І.М.,

за участю: представника відповідача - Пахомова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 червня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Оканенко Т.Є. про визнання у порядку спадкування прав засновника (власника) на селянське (фермерське) господарство (СФГ) та права постійного користування земельними ділянками,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, визначивши третьою особою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Оканенко Т.Є., про визнання у порядку спадкування прав засновника (власника) на СФГ та права постійного користування земельними ділянками.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік ОСОБА_5, внаслідок чого відкрита спадщина за законом і вона є спадкоємцем першої черги. Окрім неї спадкоємцями першої черги за законом є діти спадкодавця, її сини, які відмовилися від прийняття спадщини на її користь. На частину майна, що належало спадкодавцю, вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. У видачі свідоцтва про право на спадкування за законом на земельні ділянки площами 25,6 га, 3 га та 22 га для ведення фермерського господарства на території Новоселівської сільської ради Полтавського району, їй відмовлено. Також вказала, що за життя ОСОБА_5 як голова СФГ, відповідно до діючих на той час Земельного кодексу України та Закону України Про селянське (фермерське) господарство у законний спосіб набув право постійного користування на земельні ділянки для ведення фермерського господарства та отримав державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданий 29 вересня 1995 року Новоселівською сільською Радою народних депутатів.

З огляду на викладене, посилаючись на Рішення Конституційного Суду Украаїни від 22.09.2005 року №5-рп/2005, положення ст. 92 ЗК України, норми ст.ст.1216,1218 ЦК України, прохала визнати за нею право на спадкування за законом усіх передбачених прав і обов`язків засновника (власника) селянського (фермерського) господарства Урожай - ОСОБА_5 та визнати за нею у порядку спадкування за законом після померлого засновника (власника) селянського (фермерського) господарства Урожай ОСОБА_5 право постійного користування земельними ділянками площами 25,6 га, 3 га та 22 га для ведення фермерського господарства на території Новоселівської сільської ради Полтавського району відповідно до державного акту на право постійного користування серії НОМЕР_1, виданого 29 вересня 1995 року Новоселівською сільською Радою народних депутатів.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 01 червня 2017 року позов ОСОБА_3 до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Оканенко Т.Є. про визнання у порядку спадкування прав засновника (власника) на СФГ та права постійного користування земельними ділянками задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право на спадкування за законом усіх передбачених прав і обовязків засновника (власника) селянського (фермерського) господарства Урожай с.Брунівка Полтавського району Полтавської області, код ЄДРПОУ 13948539) - ОСОБА_5.

Визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після померлого засновника (власника) селянського (фермерського) господарства Урожай ОСОБА_5 право постійного користування земельними ділянками площами 25,6 га, 3 га та 22 га для ведення фермерського господарства на території Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області відповідно до державного акту на право постійного користування серії НОМЕР_1, виданого 29 вересня 1995 року Новоселівською сільською Радою народних депутатів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що п. 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого організаційного та фінансового забезпечення визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року. Набуття ОСОБА_3 у порядку спадкування прав засновника (власника) ОСОБА_5 та СФГ Урожай не суперечить Закону України Про фермерське господарство у частині вимог щодо статуту сімейного фермерського господарства. До складу спадщини після смерті ОСОБА_5 входять його права як засновника (власника) на СФГ Урожай та право постійного користування земельними ділянками, що посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданим 29 вересня 1995 року Новоселівською сільською Радою народних депутатів. Фермерське господарство є цілісним майновим комплексом відповідно до вимог Закону України Про фермерське господарство , а тому підлягає спадкуванню разом із земельною ділянкою, на якій воно створено, яка також входить до складу спадкових прав.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Головне управління Держгеокадасту у Полтавській області, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, прохав його скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції проігноровано положення ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, яким встановлено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тоді як, земельні ділянки, щодо яких позивачем подано позов, не сформовані як об`єкти цивільних прав відповідно до законодавства.

Вважає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з нормою п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 27 січня 2014 року (а.с.30).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина за законом. Позивачка є спадкоємцем першої черги за законом, окрім неї спадкоємцями першої черги за законом є діти спадкодавця, які відмовилися від прийняття спадщини (а.с.17-19, 30).

На частину майна, що належало спадкодавцю, ОСОБА_5 позивачкою отримано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.26-28).

У видачі свідоцтва про право на спадкування за законом на земельні ділянки площами 25,6 га, 3 га та 22 га, що розташовані на території Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, призначені для ведення селянського (фермерського) господарства на території Новоселівської сільської ради Полтавського району, ОСОБА_3 постановою від 11 травня 2917 №02-31/53 приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Оканенко Т.Є. відмовлено в звязку з тим, що нею не було подано документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій (а.с.48).

За життя ОСОБА_5 як голова СФГ набув право постійного користування на земельні ділянки для ведення фермерського господарства та отримав державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданий 29 вересня 1995 року Новоселівською сільською Радою народних депутатів (а.с.31-34).

Сторонами у справі не заперечується те, що земельні ділянки площею 25,6 га, 3 га та 22 га з ціловим призначенням для ведення фермерського господарства розташовані на території Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, при цьому, будь-яких договорів про право користування цією земельною ділянкою або оренди не укладалося із власником землі на час смерті засновника та голови СФГ Урожай - ОСОБА_5.

Поряд з цим, вищевказана земельна ділянка фактично продовжує використовуватися для ведення фермерського господарства СФГ Урожай .

Як зазначалось вище, позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовані тією обставиною, що рішенням Конституційного суду України положення п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України були визнані неконституційними, та що законодавством не передбачено автоматичного позбавлення права постійного користування земельною ділянкою. Суд першої інстанції погодився із вказаними доводами позивачки.

У відповідності з вимогами ст. 360-7 ЦПК України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права . Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів .

Апелянт обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 05.10.2016 року у справі № 181/698/14-ц.

В зазначеній постанові Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Верховний Суд України виходив із аналізу положень ст. ст.116,118 407, 102-1 п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України ,ст.1218, 1225 407 ЦК України (редакції 2003 року), ст. 23 Закону України Про фермерське господарство . Разом з тим Верховним судом України не проаналізовано ту обставину, що п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 1-17/2005 щодо обов'язку осіб, які мають земельні ділянки в постійному користуванні переоформити їх до 1 січня 2008 року.

Також Верховним Судом України не було дано аналіз обставини справи в контексті ст. 5, 8, 22 Конституції України. Не враховано висновки викладені у постанові Верховного Суду України у справі № 6-248цс16 про те, що Закон України Про фермерське господарство є спеціальним законом, в якому на відміну від Земельного кодексу України дещо по-іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками. В справі № 6- 1275цс15 Верховним Судом України зроблено правовий висновок про те, що особа має право в добровільному порядку відмовитися від права землекористування. В іншому випадку - припинення права землекористування у відповідності з вимогами ЗК України можливе лише в судовому порядку.

З врахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до переконання про правильність висновків суду першої інстанції та не приймає до уваги доводів апеляційної скарги.

Так, аналізуючи зміст п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України 2001 року та визнаючи їх неконституційними щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, Конституційний суд України даючи аналіз законодавства яке регулювало право постійного користування земельними ділянками в мотивувальній частині свого рішення зробив правові висновки, що: за особами які отримали державні акти про право постійного користування земельною ділянкою це право визнається державою, наголошено що новий Земельний кодекс України регулює питання набуття прав на земельну ділянку після набрання ним чинності, а особи які раніше користувалися земельною ділянкою мають право на переоформлення цих прав та що на законодавчому рівні це питання переоформлення цих прав належним чином не врегульовано.

На право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Ні в Кодексі ( 2768-14 ),ні в інших нормативно-правових актах не розкривається юридичний зміст термінів оформлення і переоформлення , не визначається їх співвідношення. Невизначеність суті цих термінів негативно впливає на практику здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки громадянами та юридичними особами. Від правильного визначення сутності оформлення і переоформлення прав на землю залежить можливість здійснення громадянами та юридичними особами гарантованого Конституцією України ( 254к/96-ВР )права власності на землю і права користування нею, довіра громадян до держави.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу. Чинний Кодекс ( 2768-14 ), прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92).

Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ( 1952-15 ) від 1 липня 2004 року передбачено, зокрема, обов'язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тощо .

При цьому положеннями Закону передбачено визнання права власності чи користування на об'єкти, набуті в установленому законом порядку до прийняття закону.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності згідно з ст. 92 Земельного кодексу України в редакції 2001 року набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Використання терміна набувають , що означає ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь , після набрання чинності статтею 92 Кодексу ( 2768-14 )свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Тому підстав визнавати статтю 92 Кодексу ( 2768-14 ) неконституційною немає.

Невизначеним є словосполучення переоформити у встановленому порядку без посилання на відповідні норми Кодексу ( 2768-14 ) або інших законів. При цьому в Кодексі ( 2768-14 ) та інших законах немає спеціальних норм щодо такого порядку переоформлення права постійного користування . Оскільки переоформлення може означати оформлення за тих самих умов, що й раніше, а також за новими, іншими умовами, то ці умови мають бути зазначені в Перехідних положеннях Кодексу. Відсутність розмежування надання земельної ділянки і зміни титулу прав на земельні ділянки ускладнює переоформлення і на практиці вирішується довільно.

Переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим смислом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване на реалізацію зазначених принципів щодо місця фермерських господарств в економічній системі держави та цивільно-правових відносинах (частина друга статті 13, частина друга статті 14 Конституції України ( 254к/96-ВР ), стаття 3 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Ні ст. ст. 27, 114 Земельного Кодексу України редакції 1990 року, ні ст. 141 Земельного кодексу України в редакції 2001 року не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється в зв'язку з смертю особи.

У відповідності з вимогами ст. 1218 ЦК України (як загальної норми права) до складу спадщини входять усі права та обв'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилося внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з собою.

Право користування земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування землею не є особистим немайновим правом.

Закон України Про фермерське господарство є спеціальним законом в якому на відміну від Земельного кодексу України по іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками, їх успадкування. (Постанова ВСУ у справі № 6-248цс16).

Відповідно до норми ч.1 ст.14 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу , спадщину.

Згідно з нормою статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч.1 ст.20 даного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства .

Статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Вказаним законом не передбачено, що спадкування підлягає лише земельна ділянка право на користування якої оформлено на підставі цивільно - правового договору, а в законі зазначено право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст.1225 ЦK України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

З огляду на викладене, логічним є висновок, що нормативно-правовими актами не врегульовано питання припинення права землекористування в зв'язку з смертю особи, та право на спадкування права постійного користування землею набутого до 2002 року.

У відповідності з вимогами ст. 6, ст.1 протоколу № 1 ст. 14 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду висловленої у справах Рисовський проти України , Кривенький проти України дано аналіз питанню власності в контексті ст.1 протоколу № 1 Конвенції.

З цих справ можна зробити висновок, що право постійного користування землею є - власністю особи. Також держава (державні органи) не вправі свавільно , всупереч вимог закону, позбавляти особу права власності (чи права користування).

З огляду на викладене, враховуючи обставини, що право користування земельною ділянкою на підставі договору може успадковуватися, колегія суддів приходить до висновку, що особа має право на спадкування у випадку коли право користування чужою земельною ділянкою виникло у особи на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Розмежування права спадкування користування земельною ділянкою на осіб, які переоформили право та осіб, які не встигли переоформити право постійного користування землею є дискримінаційним.

Після успадкування права постійного землекористування (фіксування цих прав в установленому законом порядку) ОСОБА_3 вправі у відповідності з вимогами Земельного законодавства переоформити право постійного користування земельною ділянкою на інше право (в тому числі укладення договору оренди, користування чужою земельною ділянкою).

Таким чином визнання за спадкоємцями померлого права успадкування на постійне землекористування забезпечує їм реальний правовий захист на користування земельною ділянкою та надає їм можливість вирішити питання переоформлення прав на користування земельною ділянкою та є належним правовим заходом згідно з вимогами Конституції України ст. 6, 13 ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області - відхилити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 червня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення іможе бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий судя: Л.М. Хіль

Судді: П.С. Абрамов

С.Ю. Мартєв

З оригіналом згідно: Л.М. Хіль