Ухвала

від 16.08.2017 по справі 820/5101/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2017 року м. Київ К/800/9628/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року

у справі № 820/5101/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юніпет

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Юніпет (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001151402 від 01 вересня 2016 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, позовні вимоги було задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001151402 від 01 вересня 2016 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи, що рішення прийнято без дотримання норм матеріального і процесуального права, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується із доводами Управління, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної перевірки складено акт від 25 серпня 2016 року № 3260/20-30-14-02-08/37187382, згідно з яким позивачем порушено вимоги: пункту 198.1, пункту 198.3, статті 198, пункту 200.1 статті 200, статті 201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ (із змінами і доповненнями) в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість до сплати в сумі 1 573 966, 00 грн.; не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності їх реальності та повноти відображення в обліку по взаємовідносинам з ТОВ "Етек-Сервіс" (пн. 39172226), ТОВ "Оптіма-Д" (пн. 39593898) за період за серпень 2015 року-жовтень 2015 року, з ТОВ "Актавія-М" (пн. 39904920) за жовтень 2015 року, грудень 2015 року, з ТОВ "Лєммік" за період грудень 2015 року, з ТОВ "Віва-торг" (пн. 39457402) за червень 2015 року-липень 2015 року, ТОВ "Фармафлекс" (пн.36987674) за січень 2015 року-березень 2015 року.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2016 року № 0001151402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додатну вартість у сумі 2 360 949,00 грн. (у тому числі за основним платежем 1 573 966, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 786 983, 00 грн.).

Фактично підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами відображення в податковому обліку операцій із вищевказаними контрагентами, оскільки встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, адже у них немає технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про обґрунтованість позовних вимог, зазначили, що фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ "Фармафлекс", ТОВ "Етек-Сервіс", ТОВ "Віва-торг", ТОВ "ОПТІМА-Д", ТОВ "Актавія-М", ТОВ "Лєммік" було укладено договори поставки.

На підтвердження фактичної поставки товару позивачем під час судового процесу надано копії податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, прибуткових накладних, платіжних доручень, актів звірок, довіреностей на отримання товару, документів, що підтверджують якість придбаного товару - висновки санітарно-епідеміологічної експертизи.

Придбані позивачем товари використані ним у власній господарській діяльності, зокрема були в подальшому реалізовані: ТОВ "Союз супермаркетів Харкова" згідно договору №0204/2 від 02 квітня 2012 року, ТОВ "Компанія "Гранд-маркет" згідно договору №44/К216 від 01 лютого 2014 року, Спільне Українське-Американське підприємство "Європоль" у формі ТОВ № 560 від 25 листопада 2015 року, ТОВ "Кванта 2007" згідно договору №010111 від 01 січня 2011 року, ТОВ "Восторг" згідно договору №321 від 11 жовтня 2010 року, ТОВ "Маркасон" згідно договору №84/08-15 від 03 серпня 2015 року, ТОВ "Виал-Маркет" згідно договору №110/к-303 від 28 серпня 2010 року, ТОВ "Альфа-Продукт" згідно договору №113к136 від 01 листопада 2012 року, ТОВ "Альфа-Ретеил" згідно договору №110к0501 від 28 вересня 2010 року, ТОВ "ПКФ "ЮНА-СЕРВІС" згідно договору №0604015/1 від 06 квітня 2015 року, ТОВ "Горяц-Т" згідно договору №070405/1 від 07 квітня 2015 року, ЧПТП "Екстра" згідно договору №141215/1 від 14 листопада 2015 року, ТОВ "Євроекспорт-2000" згідно договору №010915/1 від 01 вересня 2015 року, ТОВ "Мега-трейд" згідно договору №0112к 253 від 01 серпня 2012 року, ТОВ "Таврія Плюс" згідно договору №507 від 11 жовтня 2010 року, ТОВ "Таврія І" згідно договору №390 від 11 жовтня 2010 року, ТОВ "Фоззі-Фуд" згідно договору №776 від 17 січня 2011 року, що підтверджується наявними у матераілах справи доказами.

Переміщення товару здійснювалось на підставі договору з ФОП ОСОБА_3 про надання транспортних послуг б/н від 01 лютого 2015 року та за допомогою ФОП ОСОБА_4 на підставі договору про надання транспортних послуг б/н від 05 січня 2015 року.

При здійсненні поставки за договором товар поставлявся до виробничо-складських приміщень позивача, які належать йому на підставі договорів: оренди №115 від 15 липня 2015 з ПАТ "ХАРКІВОПТ" за адресою м.Харків, вул.Матросова, буд.8-а ; суборенди № 01/08-02 від 01 серпня 2012 року з ТОВ "НВП "Сузір'я" за адресою м.Харків, вул.Зернова, буд.4; суборенди № 05/11-02 від 03 листопада 2011 року ТОВ "НВП "Сузір'я" за адресою м.Харків,вул.Аскольдівська, буд.7; суборенди № 13/09-01 від 13 вересня 2012 року з ТОВ "НВП "Сузір'я" за адресою м.Харків, вул.Зернова, буд.4; оренди № 01/09-1 від 01.09.2012 р. з громадянином ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильно висновку про фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами з метою використання у господарській діяльності.

Такі обставини, як відсутність у контрагентів майна та інших матеріальних ресурсів, відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів не можуть спростовувати фактичне виконання господарських операцій, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємствам, які реалізують товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані обладнання, ані сировини для виконання взятих на себе зобов'язань.

В касаційній скарзі Інспекція вказує на те, в товарно-транспортних накладних не зазначені прізвища осіб, які підписали такі накладні, разом з тим вказані обставини також не є доказом не здійснення операцій, адже ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Суд вважає за потрібне також наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, Інспекцією під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько