Постанова

від 07.08.2017 по справі 826/22972/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И місто Київ 07 серпня 2017 року                                       №826/22972/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.09.2015 №0004362202. Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 20.08.2015 №3414/26-56-22-02-03/31091208, прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.09.2015 №0004362202. Відповідач проти позову заперечив із посиланням на обґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Адміністративну справу №826/22972/15 розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, ВСТАНОВИВ: Державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з іноземним підприємством «Логін», товариством з обмеженою відповідальністю «Ікс-маркет», товариством з обмеженою відповідальністю «Ітерація», товариством з обмеженою відповідальністю «Ітерком», товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційне мереживо», товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестком», товариством з обмеженою відповідальністю «МТІ», товариством з обмеженою відповідальністю «Передові торгівельні технології», товариством з обмеженою відповідальністю «К М С», товариством з обмеженою відповідальністю «ДССЛ Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа гріссін інфотек Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «КМ ДІСТІ», товариством з обмеженою відповідальністю «УТТК», товариством з обмеженою відповідальністю «Навігатор», товариством з обмеженою відповідальністю «Мегатрейд айті дистріб'юшн» за період з 01.01.2015 по 30.04.2015. Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 143   789,00 грн. За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 20.08.2015 №3414/26-56-22-02-03/31091208 та винесено податкове повідомлення-рішення від 24.09.2015 №0004362202, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 179   736,25 грн., у тому числі: 143   789,00 грн. – основний платіж, 35   947,25 грн. – штрафні (фінансові) санкції. Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом. Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11. Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.08.2015 №3414/26-56-22-02-03/31091208 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Ітерація» з поставки товарів на підставі рахунків-фактури; товариством з обмеженою відповідальністю «К М С» за договором від 05.01.2015; товариством з обмеженою відповідальністю «ДССЛ Україна» з поставки товарів на підставі рахунків-фактури; товариством з обмеженою відповідальністю «УТТК» з поставки товарів на підставі рахунків-фактури. З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Ітерація», товариством з обмеженою відповідальністю «ДССЛ Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «УТТК» здійснювалися господарські операції з поставок товару на підставі рахунків-фактури. На підтвердження виконання умов усних договорів поставок, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії рахунків-фактури, видаткових накладних, виписок з банківських рахунків, товарно-транспортних накладних. Також, між товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «К М С» (постачальник) укладено договір поставки товарів від 05.01.2015 №Ла-020-2015, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти продукцію на умовах, визначених в цьому договорі. На підтвердження виконання умов договору поставки, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 05.01.2015 №Ла-020-2015, рахунків-фактури, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, виписок з банківських рахунків. На підтвердження можливості здійснювати перевезення, позивачем надано копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, наказів на прийняття на роботу водіїв, договору оренди нежилої будівлі за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33, виробничий корпус №3. Також позивачем надано докази на підтвердження використання придбаного товару у спірних контрагентів у власній господарській діяльності, що підтверджується відповідними копіями договорів (супровідної документації до них) із третіми особами. У свою чергу, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між  товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Ітерація», товариством з обмеженою відповідальністю «К М С», товариством з обмеженою відповідальністю «ДССЛ Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «УТТК» вказано непідтвердженість реальності господарських операцій останніх із їхніми контрагентами-постачальниками. Аналіз наданих відповідачем пояснень дає підстави дійти висновку, що контролюючим органом не здійснювався аналіз господарських операцій саме між позивачем та його контрагентами, а висновок про їх нереальність зроблений лише з аналізу операцій контрагента позивача з його контрагентами. Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що ані з акту перевірки, ані з письмових заперечень відповідача не вбачається, що контролюючим органом досліджувався реальний рух активів в процесі здійснення відповідної господарської операції, не наведено доказів залучення контрагента позивача до схеми мінімалізації податкового навантаження та отримання неправомірної податкової вигоди, зокрема, відсутні докази порушення фіскальних інтересів за результатами таких взаємовідносин, ухилення від сплати податків. При цьому, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13. У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11. Водночас, ані акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентами податкової дисципліни у спірних правовідносинах (відсутній аналіз первинних документів). При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями. Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13. Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 24.09.2015 №0004362202 протиправними, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, П О С Т А Н О В И В: Позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 24.09.2015 №0004362202. Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.           Суддя                                                                                   Літвінова А.В.