Рішення

від 16.08.2017 по справі 915/573/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року Справа № 915/573/17

м. Миколаїв

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕРКА» (54010, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1в/7), код 32430232

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарська фірма «ДНІПРО» (57545, Миколаївська область, Очаківський район, село Дмитрівка, вул. Степова, 2б), код 35723202

про: визнання договору позики від 22.04.2016 недійсним,

суддя Фролов В. Д.

ПРИСУТНІ:

від позивача - представник не з'явився

від відповідача - представник не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕРКА» звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарська фірма «ДНІПРО» про визнання договору позики від 22.04.2016 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладання оспорюваного договору позики від 22.04.2016 ОСОБА_1 не був представником ТОВ «ЕРКА» та не міг укладати правочинів від імені позивача.

В відзиві від 29.06.2017 на позовну заяву (а.с.26-28) представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що відповідно до квитанцій до прибуткового ордеру (а.с.33-48) відповідач передавав позивачу кошти у період з 22.04.2016 по 20.07.2016 за договором позики, вказаний час охоплює період коли ОСОБА_1 було призначено на посаду директора ТОВ «ЕРКА» . Всі квитанції підписані повноважним представником позивача та скріплені початковою підприємства, а отже договір був схвалений підприємством, від імені якого дія ОСОБА_1

Представник позивача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився.

Представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи та оцінивши всі подані у справі докази, суд встановив:

21 квітня 2016 року було проведено загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРКА» , оформлені протоколом №1, на яких було прийнято рішення зокрема про призначення нового директора ТОВ «ЕРКА» - ОСОБА_1. Даний протоколо підписаний головою зборів, присутнім та скріплено печаткою підприємства. Доказів оскарження даного рішення в судовому порядку не надано.

Наказом №1 від 26.04.2016, згідно протоколу Загальних зборів ТОВ «ЕРКА» від 21.04.2016, ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків директора ТОВ «ЕРКА» . Даний наказ підписаний директором підприємства та скріплений печаткою підприємства.

22.04.2016 року між сторонами укладено договір позики (надалі-договір) відповідно до якого відповідач передає позивачу безвідсоткову позику в сумі 609 840,00 грн. готівкою, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 21.04.2016 року становить 24 000 доларів США, а позивач зобов'язується повернути отриману суму в строк і у порядку, зазначені в цьому договорі (п.1.1 договору).

Згідно п.п. 2.1, 2.2 договору відповідач зобов'язаний передати позивачу зазначені в п.1.1 договору суму в строк до 01.09.2016, а повернення отриманих сум позивачем здійснюється одноразово у будь-який час (також і достроково) до 01.09.2016 включно.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що термін дії даного договору починається з моменту передачі відповідачем позивачу суми позики й закінчується після виконання прийнятих на себе зобов'язань сторонами відповідно до умов договору.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначає відповідач та підтверджено матеріалами справи, на виконання умов вказаного договору відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача кошти у сумі 609840,00грн грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового ордеру (а.с.33-48).

В позові зазначено, що позивач позики від відповідача не отримував, про існування договору дізнався отримавши виклик до суду при розгляді справи №915/272/17 про стягнення боргу за договором позики від 22.04.2016. Однак, слід зазначити, що даний договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками їх підприємств (а.с.20).

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, визначених ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями статті 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Дослідивши зміст оскаржуваного договору позики, суд дійшов висновку, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом, у подальшому зазначений договір позики був скріплений підписами представників сторін і печатками підприємств.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю та скріплюється печаткою.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Спірний договір позики було підписано ОСОБА_1, який 21.04.2016 на загальних зборах учасників товариства був призначений на посаду директора ТОВ «ЕРКА» та діяв від імені товариства.

Вимогами ч.1 ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання позивача на те, що станом на 22.04.2016, ОСОБА_1 був директором ДП «Дослідне господарство »Еліта» , не підтвердженні матеріалами справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних доказів як на підставу визнання недійсним договору позики від 22.04.2016, а отже заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи положення ст.49 ГПК України, суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82, 83-85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Суддя В.Д. Фролов