Рішення

від 15.08.2017 по справі 914/1015/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2017р. Справа № 914/1015/17

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних та юридичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_1, м.Київ

до відповідача: Приватного підприємства «Науково-дослідного підприємства «Біоенергетика» , с. Луки, Самбірський район, Львівська область

про стягнення 1392247,16 грн.

Суддя Мороз Н.В.

При секретарі М. Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2

Від відповідача: ОСОБА_3

Суть спору:

Позовну заяву подано Публічним акціонерним товариством Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних та юридичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк - ОСОБА_1, м.Київ до Приватного підприємства Науково-дослідного підприємства Біоенергетика , с. Луки, Самбірський район, Львівська область про стягнення 1392247,16 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.05.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.06.2017р. В судовому засіданні 13.06.2017р. оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку. Крім того, ухвалою суду від 13.06.2017р. продовжено строк вирішення спору до 15.08.2017р.

Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, необхідністю з'ясування всіх обставин справи, 01.08.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, наведених у відповідній ухвалі суду.

В судове засідання 16.08.2017р. представник позивача з'явився, позов просить задоволити. Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором кредитної лінії №НКЛ-2006789 від 21.06.2011р. щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом в порушення умов договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за кредитом в розмірі 402776,91 грн., 807285,82 грн. заборгованість за простроченими процентами, 20128, 28 грн. - заборгованість по пені нарахованої на підставі п.4.1. договору внаслідок неналежного виконання зобов'язання, 160000,00 грн. штрафу нарахованого на підставі п.4.2. кредитного договору у зв'язку з порушенням відповідачем вимог п.3.3. договору та 2056,15 грн. 3 % річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України. Згідно додаткових письмових пояснень зазначив, що факт закінчення строку дії договору, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку, що узгоджується з правовим позиціями Верховного Суду України у справі №3-123гс14 від 21.12.2016р. та справі №6-120цс15 від 23.09.2015р. Посилається на норми ст.268 ЦК України, якою передбачено перелік вимог, на які не поширюється позовна давність та положення п.5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 та зазначив, що позовна давність не може поширюватись на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, (ст.391 ЦК України), а власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалось порушення його прав. Щодо заявленої відповідачем позовної давності зазначив, що згідно п.1.1.1. кредитного договору визначено, що кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом є 20 червня 2014р., відтак, вважає, що останнім днем строку в межах якого позивач має законне право відповідно до вимог законодавства звернутись до суду є 20 червня 2017 року. Зазначив, що позивач звернувся до Господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості в межах строку позовної давності відповідно до норм ст.257 ЦК України, а саме 19 травня 2017 року.

Представник відповідача в судове засідання з"явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов та додаткових поясненнях. Посилається на сплив позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, вважає, що умовами кредитного договору визначено погашення кредитної заборгованості та строки оплати чергових платежів місяцями, відповідно строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно ч.3 ст.254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку. На думку відповідача, умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, відтак право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Вважає, що в частині стягнення суми заборгованості за простроченим кредитом позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Щодо суми заборгованості за простроченими процентами в розмірі 807285,82 грн. зазначив, що враховуючи те, що позивач звернувся з таким позовом до суду 19.05.2017р., то позовні вимоги в частині нарахованих процентів за період з 22.06.2011р. по 19.05.2014р. заявлені з пропущенням строку позовної давності. В частині заявленої вимоги про стягнення 20128,28 грн. пені позивачем здійснено обрахунок пені за межами строку позовної давності встановленого тривалістю в один рік, а також за період, що перевищує визначений ч.6. ст.232 ГК України строк. Відтак, в банку наявні підстави для заявлення позовних вимог про стягнення пені на суму 4369,25 грн. Вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 160000,00 грн. вважає необґрунтованими та безпідставними, а також пред'явленими за межами строку позовної давності, оскільки такі порушення могли мати місце лише протягом 21.06.2011р. до 20.06.2014р. Просить суд застосувати позовну давність до заявлених позивних вимог та відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язання вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов'язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

21.06.2011р. між Публічним акціонерним товариством Дельта Банк (позивач, за договором - банк) та Приватним підприємством Науково- дослідне підприємство Біоенергетика (відповідач, за договором - позичальник) укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2006789.

Згідно умов п.1.1, п.1.1.1. кредитного договору, кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти (кредит), у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) на умовах, визначених цим договором в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 500000,00 грн., який змінюється у відповідності до Графіку, наведеному у Додатку №1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору, зі сплатою плати за користування Кредитом у розмірі 25,99% процентів річних, в порядку, визначеному цим Договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 20 червня 2014 року на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до умов п.1.1.2. договору, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, передбачених п.3.3.12 цього договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 30% річних починаючи з моменту невиконання зазначених зобов'язань. Підвищена плата за користування кредитом в розмірі 30% річних діє до дня (включно) виконання умов п. 3.3.12 цього договору. При цьому, сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

Пунктом 1.1.3. договору передбачено, що у разі прострочення кінцевого терміну повернення кредиту, який визначено в першому абзаці цього пункту договору, діюча на такий момент прострочення річна процентна ставка за цим договором збільшується на 20 (двадцять) процентних пунктів та починає застосовуватись до взаємовідносин сторін за цим договором починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення заборгованості за цим договором. При цьому, сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

У відповідності до п.1.1.4. договору, погашення кредиту (траншу) здійснюється до 10 числа місяця включно, у відповідності до Графіку, наведеному у додатку №1 до цього договору, на рахунок кредитора, зазначений у п. 2.1. цього договору. В місяці, на який припадає закінчення терміну користування кредитом, зазначений в п. 1.1., платіж повинен бути сплачений позичальником не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту. У випадку, якщо день сплати платежу припадає на вихідний, святковий або календарний день, котрий у поточному місяці відсутній (29, 30 або 31 число), то позичальник зобов'язаний сплатити платіж у наступний робочий день.

Згідно п.2.6. договору, нарахування процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем) в періоді (28-29-30-31/365). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (траншу). Сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок АТ Дельта Банк , МФО 380236 (п.2.7.).

На виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позивач надав відповідачу кредит (грошові кошти) в сумі 500000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №21394950 від 22.06.2011р. (в матеріалах справи).

Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 402776,91 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 807285,82 грн., 20128,28 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язання по поверненню процентів за договором, 2056,15 грн. - 3 % річних нарахованих від суми прострочених процентів та 160000,00 грн. - штрафу нарахованого на підставі п.4.2. договору.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За умовами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до приписів ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1. ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, отримані кошти погасив частково, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на день розгляду справи становить 402776,91 грн. - заборгованість за кредитом, 807285,82 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом (розрахунок заборгованості в матеріалах справи).

Позивачем в підтвердження позовних вимог долучено до матеріалів справи виписки по особовому рахунку відповідача за період з 22.06.2011р. по 12.04.2017р. з відображенням руху коштів по рахунку відповідача, якими підтверджується надання кредитних коштів, користування кредитними коштами та їх часткове погашення, чим підтверджено обставини, на яких ґрунтується вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом. Доказів зворотнього суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про порушення прав позивача та обґрунтованість заявлених позовних вимог на суму 402776,91 грн. заборгованості за кредитом та 807285,82 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідачем у відзиві на позовну заяву (від 12.06.2017р. вх. №20766/17) заявлено про застосування позовної давності. Відповідач зазначив, що умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки оплати чергових платежів визначено місяцями, відповідно вважає, що строк виконання кожного щомісячного зобов'язання, згідно ч.3. ст.254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку, а перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний початок (ст.253 ЦК України). Посилається на графік погашення заборгованості підписаний сторонами як додаток до кредитного договору, згідно якого визначено сплати чергових платежів щомісячно - до 10 числа місяця по 13889,00грн. від 10.07.2011р. по 20.06.2014р. Відтак, з урахуванням того, що позовну заяву подано 19.05.2017р., вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом яка виникла з 10.07.2011р. по 19.05.2014р. та заборгованості за процентами нарахованими позивачем з 22.06.2011р. по 19.05.2014р. є заявленими з пропущенням строків позовної давності, а у позивача наявне право заявляти вимоги про стягнення заборгованості за простроченим кредитом лише в частині 13885, 00 грн. та заборгованості за простроченими процентами по кредиту за період з 01.06.2014р. на суму 527469, 58 грн.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності, за загальним правилом, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Водночас, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно абз.7 п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів (зі внесеними змінами та доповненнями), законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК).

Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів (зі внесеними змінами та доповненнями) роз'яснено, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Крім того, згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог.

Згідно п.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів (зі внесеними змінами та доповненнями), позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги . Відтак, можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

При цьому, згідно роз'яснень Вищого господарського суду України наведених у Постанові Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №10, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Суд зазначає, що умовами п.1.1.1. кредитного договору сторонами визначено, що кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - 20 червня 2014р. При цьому, моментом (днем) повернення кредиту (траншу) вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту (траншу), процентів та можливих штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору (п.2.3. договору).

Як випливає з умов договору, відповідач зобов'язався повернути кредит та погасити заборгованість за кредитом до 20.06.2014р., а додатком №1 до договору встановлено Графік зменшення максимального ліміту заборгованості, яким конкретизовано порядок сплати платежів. Одночасно, слід зазначити, що позивач звернувся до Господарського суду Львівської області 19.05.2017р., відтак, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з вимогою про стягнення простроченої заборгованості за кредитом в межах строків позовної давності встановлених ст. 257 ЦК України, оскільки останній днем строку в межах якого позивач має законне право звернутись до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом є 20.06.2017р.

Таким чином, відповідач взятих на себе зобов'язань за кредитним договором щодо повернення суми кредиту в порядку та в терміни визначені договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість по тілу кредиту яка станом на день розгляду справи становить 402776,91 грн., не погашена та підлягає стягненню.

Відповідно до ст.ст.1048, 1054 ЦК України, одним із обов'язків позичальника за кредитним договором є сплата процентів за користування кредитом, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

Пунктом 1.1.1. кредитного договору передбачено плату за користування кредитом в розмірі 25,99 %. При цьому, згідно п.1.1.3. договору, у разі прострочення кінцевого терміну повернення кредиту, який визначено в першому абзаці цього пункту договору, діюча на такий момент прострочення річна процентна ставка за цим договором збільшується на 20 (Двадцять) процентних пунктів та починає застосовуватись до взаємовідносин сторін за цим договором починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення заборгованості за цим договором.

Згідно п.2.6. договору, нарахування процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем) в періоді (28-29-30-31/365). Сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок в АТ Дельта Банк , МФО 380236 (п.2.7.).

Внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань, відповідачем порушені відповідні зобов'язання щодо сплати позивачеві процентів за користування кредитом на суму 807285,82 грн. При цьому, проценти за користування кредитом позивачем нараховано за період 22.06.2011р. по 12.07.2017р. відповідно до розрахунку долученого до матеріалів справи.

Враховуючи те, що позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою та вимогою про стягнення заборгованості за простроченими процентами 19.05.2017р., з врахуванням встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку для звернення до суду за захистом свого права, здійснивши перерахунок суд встановив, що стягненню підлягає заборгованість за простроченими відсотками за період з 19.05.2014р. по 12.04.2017р. в сумі 531442,18 грн.

Відповідно до ст. 230 ГК України, п. 4 ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

В силу положень п.4.1. договору, у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором , позичальник сплачує кредитору неню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно ч.6. ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі наведених законодавчих норм та положень п.4.1. договору, позивачем правомірно нараховано відповідачу 20128,28 грн. пені за несвоєчасне погашення прострочених процентів відповідно до розрахунку заборгованості станом на 12.04.2017р. (в матеріалах справи).

Водночас, суд звертає увагу, що згідно п.1. ч.2. ст. 257 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відтак, враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності та положення ст.257 ЦК України, перевіривши періоди нарахування прострочки виконання грошового зобов'язання з врахуванням позовної давності в один рік та здійснивши перерахунок пені у відповідності до чинного законодавства суд встановив, що сума пені становить 19891, 17 грн. та підлягає до стягнення. Заперечення відповідача щодо строків та суми нарахованої пені не підтверджені жодними належними та допустимими доказами та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, згідно ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, що Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищенаведеного, суд, перевіривши періоди нарахування та здійснивши самостійно перерахунок у відповідності до чинного законодавства встановив, що позивачем за прострочення виконання зобов'язання з повернення процентів правомірно нараховано відповідачу 2056,15 грн. - 3% річних.

Крім того, на підставі п.4.2. договору позивачем нараховано відповідачу 160000,00 грн. штрафу за порушення вимог п.3.3. договору.

Так, відповідно до п.4.2. договору, у випадку порушення позичальником вимог п.3.3. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 1% (один відсоток) від суми кредиту, визначеного п. 1.1. цього договору, за кожний випадок порушення.

Як вбачається з розрахунку штрафу, позивачем нараховано відповідачу за невиконання п.3.3.8. (кількість порушень - 18), п.3.3.12.2. договору (кількість порушень - 14) в загальному за 32 порушення 160000, 00 грн. штрафу.

Проте, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами 32 факти порушення відповідачем вимог договору, не конкретизовано обставин вчинення відповідачем порушень, часу їх вчинення, в чому саме вони полягали та не надано жодних доказів в підтвердження наведених порушень. Відтак, у зв'язку з необґрунтованістю заявленої до стягнення суми штрафу, суд дійшов висновку в частині вимог про стягнення з відповідача 160000,00 грн. штрафу відмовити повністю.

Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за кредитом в розмірі 402776,91 грн., 531442,18 грн. - заборгованість процентам за користування кредитом, 19891,17 грн. - пені за несвоєчасне погашення за процентами та 2056,15 грн. 3 % річних, яка станом на день розгляду справи не погашена та підлягає стягненню.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, відтак позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розмір задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 49, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Науково - дослідне підприємство Біоенергетика , Львівська область, Самбірський район, с.Луки, вул.Шевченка, 62-Б (код ЄДРПОУ 35259575) на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк , м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б (код ЄДРПОУ 34047020) - 402776,91 грн. - заборгованості за кредитом, 531442,18 грн. - заборгованості по процентам, 19891,17 грн. - пені, 2056,15 грн. - 3 % річних та 14342,93 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 18.08.2017р.

Суддя Мороз Н.В.