Постанова

від 14.08.2017 по справі 914/1219/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2017 року Справа № 914/1219/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач), Карабаня В.Я., Стратієнко Л.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" на ухвалуГосподарського суду Львівської області від 13.03.2017 та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 У справі№ 914/1219/14 Господарського суду Львівської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Львівобленерго" ДоДочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна контора" Відкритого акціонерного товариства "Львівський ДБК-2" Простягнення 4667,34 грн., за участю представників сторін від позивача:не з'явились, від відповідача:не з'явились, від органу виконання судових рішень: не з 'явились,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.03.2017 у справі № 914/1219/14 (суддя Березяк Н.Є.), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі №914/1219/14 (у складі колегії суддів: Данко Л.С.-головуючого, Галушко Н.А., Орищин Г.В.), скаргу ПАТ "Львівобленерго" на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції відхилено.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.03.2017 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі № 914/1219/14, ПАТ "Львівобленерго" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 13.03.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі № 914/1219/14, і прийняти нове рішення, яким зобов'язати державного виконавця Шевченківського ВДВС ГТУЮ у Львівській області Зелінка В.В. здійснити наступні дії: прийняти до виконання наказ №914/1219/14 від 23.06.2014; винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного наказу.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального судом першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши застосування норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду Львівської області від 10.06.2014 у справі № 914/1219/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з боржника: Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна контора Відкритого акціонерного товариства "Львівського ДБК-2" на користь стягувача: Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" 2 529,13 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію, 205,91 грн. пені, 65,40 грн. 3% річних, 39,90 грн. інфляційних втрат та 1827,00 грн. витрат з оплати судового збору.

На виконання рішення 23.06.2014 Господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішення.

Стягувач 15.07.2014 звернувся із заявою № 502-2239/2 до Шевченківського ВДВС Львівського міського управління юстиції про прийняття вказаного наказу суду до виконання (а. с. 112), заяву надіслав рекомендованою поштою, яку орган виконання судових рішень отримав під розписку - 21.07.2014 ( а. с. 112/зворот).

Органом виконання судових рішень 07.08.2014 прийнято постанову ВП № 44078230 "Про відкриття виконавчого провадження" (а.с. 113) за наказом № 914/1219/14, який виданий 23.06.2014 Господарським судом Львівської області про стягнення 4667,34 грн.

Державним виконавцем 26.12.2014 винесено постанову ВП № 44078230 "Про повернення документа стягувачеві" на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 114).

Як вбачається із тексту постанови ВДВС Шевченківського ВДВС Львівського міського управління юстиції від 26.12.2014 "Про повернення виконавчого документа стягувачеві" виконавець встановив, що при примусовому виконанні виконавчого документа, котрий входив до складу зведеного виконавчого провадження, на рахунках боржника відсутні кошти для погашення боргу, за боржником не зареєстровано автотранспорту, відсутні відкриті рахунки в установах банків. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку доступу державних виконавців за боржником не зареєстровано нерухомого майна. У боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У п. 4 постанови від 26.12.2014 ВП № 44078230 "Про повернення документа стягувачеві" зазначено, що постанова може бути оскаржена в 10-денний строк в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Постанову ВП № 44078230 "Про повернення документа стягувачеві" від 26.12.2014 не визнано судом недійсною та не скасовано начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу.

Статтею 51 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції Закону № 606-ХІV передбачено, що відновлення виконавчого провадження за приписом зазначеної статті могло відбутися у разі визнання судом постанови незаконною, чи така постанова скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав передбачених ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону № 606-ХІV від 21.04.1999 із наступними змінами і доповненнями) (окрім повернення виконавчого документа за заявою стягувача) не є перешкодою для нового пред'явлення цього самого виконавчого документа до виконання до органів виконання судових рішень. У цьому випадку новий строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання обчислюється з дня його повернення стягувачеві. Статтею 22 Закону України № 606-ХІV від 21.04.1999 передбачено строк пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Стягувач 17.08.2015 звернувся із заявою (повторно) до Шевченківського ВДВС Львівського міського управління юстиції про прийняття вказаного наказу суду до виконання (а. с. 115), заяву надіслав рекомендованою поштою, яку орган виконання судових рішень отримав під розписку - 20.08.2015 ( а. с. 115/зворот).

Органом виконання судових рішень на підставі цієї заяви стягувача заново відкрито виконавче провадження ВП № 48514469.

Державним виконавцем 24.06.2016 прийнято постанову ВП № 48514469 "Про повернення документа стягувачеві" на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 116/зворот).

Як вбачається з тексту постанови ВДВС Шевченківського ВДВС Львівського міського управління юстиції від 24.06.2016 у виконавчому провадженні ВП № 48514469 "Про повернення виконавчого документа стягувачеві" виконавець встановив, що при примусовому виконанні виконавчого документа, котрий входив до складу зведеного виконавчого провадження, на рахунках боржника відсутні кошти для погашення боргу, рухомого майна не виявлено, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта нерухомого майна за боржником не зареєстровано. Повторною перевіркою майнового стану боржника майна не виявлено, транспортних засобів та іншого майна за боржником не виявлено.

У п. 5 постанови ВП № 48514469 "Про повернення документа стягувачеві" зазначено, що постанову може бути оскаржено в 10-денний строк в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Постанову ВП № 48514469 "Про повернення документа стягувачеві" від 24.06.2016 не визнано судом недійсною та не скасовано начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу.

Відновлення виконавчого провадження ВП № 48514469 відповідно до ст. 51 Закону Украхни "Про виконавче провадження" у редакції Закону № 606- ХІV могло відбутися у разі визнання судом постанови незаконною, чи така постанова скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу.

У Шевченківський ВДВС м. Львова 09.11.2016 надійшла заява (повторна) стягувача ПАТ "Львівобленерго" (а. с. 117), до органу виконання судових рішень -14.11.2016 (а.с. 117/зворот) про примусове виконання наказу № 914/1219/14 від 23.06.2014 про стягнення з Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна контора Відкритого акціонерного товариства "Львівського ДБК-2" 2529, 13 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію, 205, 91 грн. пені, 65, 40 грн. трьох відсотків річних, 39, 90 грн. інфляційних втрат та 1827 грн. 00 коп. судового збору.

На адресу ПАТ "Львівобленерго" 05.12.2016 надійшло повідомлення від 15.11.2016 за № В-3/27646 про повернення стягувачеві наказу без прийняття до виконання. Підставою для відмови у прийнятті заяви стягувача про примусове виконання рішення та у відкритті виконавчого провадження за наказом Господарського суду Львівської області № 914/1219/14 від 23.06.2014 є відсутність підтверджуючих документів про сплату авансового внеску.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", в якому детально визначено виконавчу процедуру, коло осіб, які мають право проводити виконання рішень, їх повноваження, строки та способи виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)(далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання судових рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 121-2 ГПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

На підставі ст. 121-2 ГПК України ПАТ "Львівобленерго" 30.12.2016 звернулось до суду першої інстанції зі скаргою, в якій просить: поновити пропущений строк для подання скарги на дії (рішення) державного виконавця; визнати дії та рішення державного виконавця Шевченківського ВДВС ЛМУЮ у Львівській області Зелінка В.В. щодо повернення наказу № 914/1219/14 від 23.06.2014 стягувачеві без прийняття до виконання такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства; зобов'язати державного виконавця Шевченківського ВДВС ЛМУЮ у Львівській області Зелінка В.В. прийняти до виконання наказ № 914/1219/14 від 23.06.2014, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення суду на підставі вказаного наказу, з огляду на відсутність доказів сплати авансового внеску під час подання заяви про примусове виконання рішення.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.01.2016 у справі № 914/1219/14 поновлено скаржнику пропущений строк та прийнято скаргу на дії державного виконавця органу ДВС до розгляду (а. с. 101).

Судами встановлено та підтверджується матеріалами даної справи, що боржником у добровільному порядку не виконано рішення суду в повному обсязі, із присудженої судовим рішенням суми, боржником погашено борг в сумі 2529,13 грн. Стягувач неодноразово звертався до виконавчої служби із заявами про відкриття виконавчого провадження, на виконання яких органом виконання судових рішень було відкрито виконавчі провадження ВП № 44078230 та ВП № 48514469. Наказ повернуто державним виконавцем стягувачеві, що підтверджується постановами ВП № 44078230 від 26.12.2014 та ВП № 48514469 від 24.06.2016 з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 та ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Звертаючись до ВДВС 09.11.2016, стягувач отримав повідомлення від 15.11.2016 № В-3/27646 про повернення стягувачу наказу без прийняття до виконання. Підставою для відмови у прийнятті заяви стягувача про примусове виконання рішення та у відкритті виконавчого провадження за наказом Господарського суду Львівської області № 914/1219/14 від 23.06.2014 є відсутність підтверджуючих документів про сплату авансового внеску.

Із заяви стягувача від 09.11.2016 вих. № 119-4023/2 (а. с. 117) вбачається, що скаржник просив ВДВС: повторно прийняти до виконання наказ № 914/1219/14 від 23.06.2014 та винести постанову про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом та здійснювати примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016, який набрав чинності з 05.10.2016 до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Як зазначено у п. 6 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положень" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом , продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження .

Судами встановлено, що станом на дату набрання Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 законної сили - 05.10.2016, наказ від 23.06.2014 у справі № 914/1219/14 не перебував на виконанні у органах державної виконавчої служби . Стягувач, повторно /втретє /, 09.11.2016 звернувся із заявою про примусове виконання рішення.

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21.04.1999 передбачено підстави повернення виконавчого документа стягувачеві. До цих підстав належить відсутність у боржника будь-якого майна, на яке може бути звернуто стягнення.

В такому разі державний виконавець повертає виконавчий документ стягувачеві, про що виносить відповідну постанову, яка може бути оскаржена у встановленому цим Законом порядку і строки.

Судами встановлено, що постанови органу виконання судових рішень ВП № 44078230 від 26.12.2014 та ВП № 48514469 від 24.06.2016 не визнано судом незаконною та не скасовано керівником ВДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу ДВС.

Доводи ПАТ "Львівобленерго" про те, що виконавчий документ, який перебував на виконанні до набрання чинності цим Законом, тобто до 05.10.2016, повинен виконуватися органами державної виконавчої служби до настання підстав для завершення виконавчого провадження, та те, що підстави для закінчення виконавчого провадження, передбачені ст. 49 Закону № 606-XIV від 21.04.1999 та ст. 39 Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 у даному випадку відсутні, не заслуговують на увагу суду, оскільки як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, наказ від 23.06.2014 у справі № 914/1219/14 у період з вересня 2016 року по 09.11.2016 не перебував на виконанні у органах державної виконавчої служби, а знаходився у стягувача.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що поняття закінчення виконавчого провадження і повернення виконавчого документа стягувачеві за своєю природою є абсолютно різними не тотожними поняттями, регулюються різними статтями вказаного Закону.

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 передбачено підстави, коли виконавчий документ може бути повернуто стягувачеві. Повернення виконавчого документа стягувачеві є однією із форм завершення провадження без виконання вимог стягувача. Від припинення виконавчого провадження вона відрізняється тим, що за стягувачем зберігається право знову пред'явити виконавчий документ до стягнення. Таким чином у разі повернення виконавчого документа стягувачеві виконавче провадження може бути розпочато знову.

Статтею 49 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 врегульовано питання закінчення виконавчого провадження, а завершення виконавчого провадження врегульовано статтею 50 цього Закону.

Статтею 49 Закону України "про Виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 не передбачено такої підстави закінчення виконавчого провадження як повернення виконавчого документа стягувачеві, тому суди дійшли до правильного висновку, що виконавче провадження не може вважатися закінченим, тому до такого виконавчого провадження не могли бути застосовані положення щодо наслідків завершення виконавчого провадження.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що державний виконавець не виносив постанов про закінчення виконавчого провадження, а приймав постанови за заявами стягувача про відкриття виконавчого провадження (ВП № 44078230 та ВП № 48514469) та про повернення виконавчого документа стягувачеві за вказаними виконавчими провадженнями ВП № 44078230 та ВП № 48514469, що в свою чергу не є перешкодою для нового пред'явлення виконавчого документа до виконання . При цьому виконавче провадження може бути розпочате заново , крім випадків передбачених законом.

У постанові зазначено, що стягувач 09.11.2016 звернувся із заявою про примусове виконання рішення та просив ВДВС: повторно прийняти до виконання наказ № 914/1219/14 від 23.06.2014, винести постанову про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом та здійснювати примусове виконання рішення.

Станом на дату чергового звернення стягувача із заявою від 09.11.2014 до органу виконання судових рішень про прийняття до виконання наказу № 914/1219/14 від 23.06.2014 та винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом, з 05.10.2016 набрав чинності Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016. Закон втратив чинність, за винятком статті 4.

Відповідно до частини 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016, який набрав чинності з 05.10.2016 до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з вересня 2016 року по листопад 2016 року рішення у цій справі від 10.06.2014 не виконувалось відділом ДВС, фактично виконавчий документ знаходився у стягувача.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 сплата авансового внеску є обов'язковою при кожному пред'явленні виконавчого документа до виконання, а не лише за умови пред'явлення виконавчого документа до виконання вперше , як стверджує позивач.

Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено особливостей для пред'явлення виконавчого документа до виконання "вперше ", та/або "повторно ", разом з тим, зазначені Закони не обмежували і не обмежують стягувачів у праві звертатися із заявами про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом в межах визначених цими Законами строків (за новим Законом - строк пред'явлення виконавчих документів до виконання, виданих до 05.10.2016 складає 3 роки (п. 5 Перехідних положень нового Закону), і відкрите виконавче провадження за заявою стягувача має регулюватися тим Законом, який був чинним на дату прийняття такої постанови. За загальним правилом нормативно-правовий акт не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність (ст. 58 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 ч. 1, пункту 1 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції Закону № 606-ХІV (із наступними змінами і доповненнями) виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення.

Пред'явлення виконавчого документа до виконання - це подання виконавчого документа стягувачем державному виконавцеві, скерування судом, іншими уповноваженими органами або посадовими особами виконавчого документа державному виконавцеві. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання можуть бути поновлені у порядку визначеному цим Законом. Крім цього, такий строк може перериватися. Переривання пред'явлення виконавчого документа до виконання - це погашення виконавчої давності в силу обставин, визначених законом, і після закінчення яких виконавча давність обчислюється спочатку. Відповідно до ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються : 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення; 5) у разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновками місцевого господарського суду, що повідомлення органу виконання судових рішень від 15.11.2016 № В-3/27646 про повернення стягувачеві виконавчого документа без прийняття до виконання направлено з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016.

Відповідно ч. 2 ст. 121-2 ГПК України судом апеляційної інстанції досліджено обставину щодо повідомлення місцевим господарським судом боржника про час і місце розгляду скарги на дії ВДВС.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвали Господарського суду Львівської області від 03.01.2016 про поновлення пропущеного строку та прийняття скарги на дії державного виконавця органу ДВС до розгляду, від 30.01.2017, від 13.02.2017 про відкладення розгляду скарги, від 17.02.2017 про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду даної справи та від 13.03.2017 про відхилення скарги на дії ДВС надіслано судом на адресу боржника: Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна контора ВАТ "Львівського ДБК-2": 79037, м. Львів, вул. Творча, 8, які повернуто до місцевого суду без вручення адресату з написом працівника поштового відділення "За закінченням терміну зберігання")( а. с. 102, 126, 131/зворот, 137/зворот, 145/зворот).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманий на запит ЛАГС 24.04.2017, тобто на час розгляду справи, місцезнаходженням боржника (Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна контора ВАТ "Львівського ДБК-2" (код ЄДРПОУ 32327736) є: 79037, Львівська обл., м. Львів, вул. Творча, будинок 8 (докази - в матеріалах справи); відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 202688, місцезнаходженням юридичної особи - Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна контора ВАТ "Львівського ДБК-2" (код ЄДРПОУ 32327736) є: 79037, м. Львів, вул. Творча, 8 (а. с. 57, 68 - 70).

Пунктом 3.1. постанови пленуму ВГС України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами і доповненнями) передбачено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Неотримання боржником поштової кореспонденції з процесуальними документами господарського суду, які йому надіслано за місцезнаходженням /юридичною адресою/ боржника: 79037, м. Львів, вул. Творча, 8, що відповідає вказаним адресам у скарзі на дії (рішення) державного виконавця, позовній заяві, є належним доказом надсилання боржникові/відповідачеві вказаних процесуальних документів.

Орган виконання судових рішень отримав процесуальні документи суду у встановленому порядку, рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (а. с. 99), представник ВДВС за довіреністю від 27.01.2017 № В-3 - Зелінка В.В. (а. с. 139), приймав участь у судових засіданнях: 30.01.2017, 13.02.2017, подавав пояснення та клопотання (а. с. 119-120, 132).

У справі № 914/1219/14 місцевий господарський суд належним чином повідомив божника/відповідача та орган виконання судових рішень про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє (п. 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином ухвала Господарського суду Львівської області від 13.03.2017 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі № 914/1219/14 Господарського суду Львівської області підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 13.03.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі №914/1219/14 Господарського суду Львівської області залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" залишити без задоволення.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді: Карабань В.Я. Стратієнко Л.В.