Постанова

від 14.03.2017 по справі 804/9095/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 р. Справа № 804/9095/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріГончаровій В.Г. за участю: представника позивача представника відповідача Бідниної О.І. Лозової Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс до Державної податкової інспекції у Бабушікінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушікінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.08.2016 року №0000341401.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з результатами проведеної перевірки, вважає, що податковий орган дійшов до помилкових висновків про допущення порушень платником податків, а тому податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, в обґрунтування яких зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Бабушікінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс (код ЄДРПОУ 36573894) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Металосистема (кож ЄДРПОУ 36573894) за період липень-жовтень 2015 року.

За результатами перевірки було складено акт від 08.07.2016 року №2047/04-62-14-01/36573894, у висновках якого встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму ПДВ всього на суму 82 047 грн., в т.ч.: липень 2015 р. - 20000 грн., серпень 2015 р. - 15 833 грн., вересень 2015 р. - 28 046 грн., жовтень 2015 р. - 18 168 грн.

3 серпня 2016 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000341401, яким збільшено суму грошового зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс з податку на додану вартість на суму 123 070,50 грн., з них 82 047,00 грн. - за основним платежем та 41 023,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс подало до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області скаргу на податкове повідомлення-рішення.

За результатами розгляду скарги Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесено рішення про результати розгляду скарги від 07.10.2016 року №6351/10/04-36-10-01-09, яким скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 03.08.2016 року №0000341401 - без змін.

18 жовтня 2016 року товариством з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс направлено скаргу до Державної фіскальної служби України на вказане податкове повідомлення-рішення, однак Державною фіскальною службою України податкове повідомлення-рішення від 03.08.2016 року №0000341401 залишено без змін (рішення про результати розгляду скарги від 08.12.2016 року №26571/6/99-9911-01-01-25).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

В силу пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За положеннями пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України закріплено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

За пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що для цілей визначення об'єкта оподаткування господарські операції мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають їх реальність та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що 10 липня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс та товариством з обмеженою відповідальністю Металосистема укладено договір №10-07-15 на поставку металопродукції.

Виконання зобов'язань за вказаним договором підтверджують податкові накладні: від 10.07.2015 року №71000001, від 31.08.2015 року №8310002, від 18.09.2015 року №9180001, від 30.10.2015 року №1030003 та №1030001; видаткові накладні: від 30.10.2015 року №РН-00051/3 та №РН-00051/4, від 10.07.2015 року №РН-0000027, від 18.09.2015 року №РН-0000056, від 25.09.2016 року №РН-0000049; товарно-транспортні накладні: від 30.10.2015 року №РН-00051/3 та №РН-00051/4; від 10.07.2015 року №РН-0000027, від 18.09.2015 року №РН-0000056, від 25.09.2016 року №РН-0000049; платіжні доручення; сертифікати якості; сертифікат відповідності; реєстри бухгалтерського обліку по рахункам №23, №26, №201 та №631.

Також позивачем надано до матеріалів справи докази, що підтверджують подальше списання отриманого від ТОВ Металосистема металопрокату у виробництво та поставку у вигляді готових виробів ТОВ ПБК Південбуд , ТОВ Стальконструкція та ПАТ Маріупольський металургійний завод .

Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції між товариством з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс та товариством з обмеженою відповідальністю Металосистема були спрямовані на отримання доходу, всі податки сплачені у повному обсязі.

Суд критично ставиться до зауваження відповідача, що у контрагента позивача були відсутні персонал, складські приміщення, транспортне та торгівельне обладнання для здійснення фінансово-господарської діяльності, оскільки на позивача не покладено обов'язку, як і реальної можливості та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, або інших засобів, складських приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту від таких відомостей про контрагентів.

При цьому неможливо достеменно зробити висновок про наявність чи відсутність активів у підприємства тільки на підставі звітності, у якій не задекларовані відповідні активи, такими доказами мають бути саме первинні документи. Відсутність контрагентів за юридичною адресою також ніяким чином не впливає на дійсність укладених ними угод. Для проведення операцій купівлі-продажу або поставки товарів (послуг) наявність власних транспортних засобів, складських приміщень не є обов'язковим, ці активи можуть орендуватися, крім того, навіть наявність орендованих активів для посередника не є обов'язковою, адже товар може поставлятися транспортом первинного постачальника на склад кінцевого покупця, а функція посередника полягатиме у пошуку товару, покупця, укладенні угод та організації проведення операцій купівлі-продажу, у такому випадку відсутня необхідність винаймати і технічний персонал.

Суд зазначає, що з урахуванням статті 61 Конституції України передбачено індивідуальний характер відповідальності, яка розповсюджується в тому числі і у вигляді персональної відповідальності кожного платника за ведення податкового обліку.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Якщо податковим органом встановлено неналежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання повинно нести саме це підприємство.

При цьому судом встановлено, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість за такими договорами у позивача не було.

Отже, посилання відповідача на відсутність у контрагентів основних фондів, кількості працівників, транспорту, тощо, як на підставу, що позивачем здійснювались господарські операції з метою отримання податкової вигоди, не може вважатись обґрунтованим.

Зазначені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Така правова позиція висловлена в ухвалі Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі №822/5510/14 було відмовлено у допуску справи до перегляду Верховним судом України з підстав відсутності неоднакового застосування судом норм матеріального права.

При цьому Верховний суд в ухвалі від 01.07.2015 року зазначив: У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10). Тому, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача .

Така ж позиція вбачається і в постанові від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, де Верховний суд України зазначив наступне: На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту .

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі №21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності .

Аналогічна позиція Європейського суду з прав людини викладена у рішенні від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України (заява № 803/02), в якому зокрема зазначено: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

Таким чином, як Верховний суд України, так і Європейський суд з прав людини неодноразово звертали увагу на те, що у разі, якщо платник податків є добросовісним платником податків, жодним чином не причетний до можливих зловживань його контрагентів та належним чином виконує свої законодавчо визначені обов'язки із здійснення господарських операцій, їх документального оформлення та відображення в податковому та бухгалтерському обліку, то на такого платника податків не можуть бути покладені негативні наслідки невиконання його контрагентами своїх податкових або інших зобов'язань.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд приходить висновку, що Податковим кодексом України передбачена індивідуальна відповідальність платників податків, тобто платник податків має відповідати виключно за допущені ним особисто порушення Податкового кодексу України. Платник податків не може нести відповідальність за діяння інших осіб (в тому числі його контрагентів), на податковий облік та звітність яких він не міг жодним чином впливати або контролювати їх діяльність. Відповідальність за порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають нести саме такі контрагенти, як особи, які допустили порушення у своїй діяльності.

Також суд зазначає, що згідно абзацу 2 пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податку надавати документи тільки до перевірки або письмових заперечень на акт перевірки, він може подати їх безпосередньо до суду як доказ на підтвердження обґрунтування своєї позиції. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач надав усі підтверджуючі документи, що засвідчують факт виконання укладених договорів, як до суду так і під час проведення перевірки податковому органу. Дослідивши первинні документи, суд встановив, що останні складені відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Матеріалами справи підтверджується рух активів позивача у процесі здійснення господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку, що між учасниками досліджених господарських операцій відбувся дійсний рух активів та зміни у їх майновому стані, що є обов'язковими ознаками господарської операції.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс до Державної податкової інспекції у Бабушікінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушікінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 03.08.2016 року №0000341401.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної податкової інспекції у Бабушікінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю Дніпрокрансервіс судові витрати у розмірі 1 846,06 грн. (одна тисяча вісімсот сорок шість гривень шість копійок).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 20 березня 2017 року.

Суддя В.В. Степаненко