Рішення

від 14.08.2017 по справі 911/1607/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2017 р. Справа № 911/1607/17

За позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до відповідача-1 Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

та до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Вега-Дім

за участі у справі третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство Київське лісове господарство

про визнання недійсним рішень, договору оренди та зобов'язання вчинити дії

Суддя Антонова В.М.

за участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_1 (посвідчення №034764 від 05.08.2015);

від позивача: не з'явились.

від відповідача-1: не з'явились.

від відповідача-2: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 13.07.2017),

від третьої особи: не з'явились.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/1607/17 за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю Вега-Дім (далі - відповідач-2), за участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство Київське лісове господарство (далі - третя особа) про визнання недійсним рішень, договору оренди та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.05.2017 порушено провадження по справі №911/1607/17 та призначено її до розгляду на 13.07.2017.

23.06.2017 до господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшли пояснення №02-26/675 від 21.06.2017 (вх. №12927/17) та заява №02-26/676 від 21.06.2017 (вх. №12928/17) про проведення судового розгляду без участі представника відповідача-1.

13.07.2017 до господарського суду Київської області від представника відповідача-2 надійшло клопотання б/н від 12.07.2017 (вх. №14066/17) про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 13.07.2017 з'явився прокурор та представник третьої особи, представники інших учасників провадження, належним чином повідомлених про час, дату та місце судового засідання, не з'явились, вимоги ухвали суду від 29.05.2017 не виконали.

У судовому засіданні 13.07.2017 представник третьої особи подав клопотання (вх. №14179/17) про продовження строку розгляду спору на 15 днів. Дане клопотання судом було задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.07.2017 продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 10.08.2017.

21.07.2017 на електронну адресу господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшли письмові пояснення №02-574 від 19.07.2017 (вх. №14568/17).

07.08.2017 до господарського суду Київської області від представника відповідача-1 надійшла заява №02-26/817 від 28.07.2017 (вх. №15708/17) про розгляд справи за відсутності представника відповідача-1.

10.08.2017 до господарського суду Київської області перед початком судового засідання від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 10.08.2017 (вх. №15922/17), супровідний лист з документами б/н від 10.08.2017 (вх. №15923/17) на виконання вимог ухвали суду від 29.05.2017, заява про застосування спливу позовної давності б/н від 10.08.2017 (вх. №15924/17) та клопотання б/н від 10.08.2017 (вх. №15925/17) про витребування матеріалів господарської справи №9/257-08.

У судове засідання 10.08.2017 представник відповідача-1 та третьої особи не з'явились.

Клопотання відповідача-2 про витребування матеріалів господарської справи №9/257-08 судом відхилено, з мотивів ненадання відповідачем-2 доказів неможливості самостійного надання зазначених доказів в порядку ст. 38 ГПК України.

У судовому засіданні 10.08.2017 представник відповідача-2 заявив усне клопотання про витребування у відповідача-1 генерального плану села Віто-Поштова та технічної документації щодо земельної ділянки площею 0,98 га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0116. Дане клопотання судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.08.2017, в порядку ст. 38 ГПК України було витребувано у відповідача -1 генеральний план села Віта-Поштова та технічну документацію щодо земельної ділянки площею 0,98 га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0116 та відкладено розгляд справи до 14.08.2017.

14.08.2017 до господарського суду Київської області перед початком судового засідання від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, від прокуратури надійшли заперечення на відзив відповідача, від відповідача-1 надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та від представника відповідача -2 надійшли пояснення до відзиву.

У судове засідання 14.08.2017 представник позивача, відповідача-1 та третьої особи не з'явились.

У судове засідання 14.08.2017 представники від прокуратури та відповідача-2 з'явились та дали пояснення по суті спору. Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, з огляду їх необґрунтованості, представник прокуратури позов просив задовольнити.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що клопотання про відкладення розгляду справи від сторін не надходило та достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача-2 та прокуратури, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Віто-Поштової сільської ради (далі - відповідач-1) від 30.07.2009 затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду терміном на 49 років земельної ділянки площею 0,98 га Товариству з обмеженою відповідальністю Вега-Дім (далі - відповідач-2) для розміщення готельно-ресторанного комплексу в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

21.12.2010 року на виконання вищевказаного рішення між Віто-Поштовою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Вега-Дім укладено договір оренди земельної ділянки терміном на 49 років площею 0,98 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:0116, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3

Зокрема, в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст. 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України.

Відповідно до, інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект від 26.08.2016 та матеріалів лісовпорядкування 2003 року Васильківського лісництв. Виробничої частини ДЛГО Київліс земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:005:0116 розташована у виділах 7, 8 кварталу 50 Васильківського лісництва, а за даними лісовпорядкування 2014 року Васильківського лісництва ДП Київський лісгосп вказана земельна ділянка розташована у виділах 12, 13, 14, 15 кварталу 50 Васильківського лісииитва, є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю.

За інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 19.09.2016 та ДП Київське лісове господарство від 15.09.2016, 13.03.2017 встановлено, що земельна ділянка знаходиться в кварталі 50 Васильківського лісництва, є лісовим масивом та використовується для ведення лісового господарства та щодо неї не надавалось погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП Київське лісове господарство .

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства ДЛГ Державного лісогосподарського об'єднання Київліс 2003 року спірна земельна ділянка покрита лісовою рослинністю та має наступні таксаційні характеристики:

виділ 7: площа 1,6 га, склад - 6 сосни звичайні, 4 берези повислої, вік 40 років, висота -19 м, діаметр - 18 см., запас на 1 га - 200 метрів кубічних.

виділ 8: площа 0,5 га, склад - 8 акація біла, 2 дуби звичайні, вік 40 років, висота -19 м, діаметр - 18 см., запас на 1 га - 160 метрів кубічних.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП Київське лісове господарство 2014 року спірна земельна ділянка покрита лісовою рослинністю та має відповідні таксаційні характеристики:

виділ 12: площа 0,5 га, склад - 10 акація біла, дуби звичайні, вік 51 років, висота - 22 м, діаметр - 26 см., запас на 1 га - 190 метрів кубічних;

виділ 13: площа 0,5 га, склад - 10 сосни звичайні, вік 49 років, висота - 22 м, діаметр - 24 см., запас на 1 га - 180 метрів кубічних.

виділ 14: площа 0,6 га, склад - 10 сосни звичайні, вік 49 років, висота - 22 м, діаметр - 26 см., запас на 1 га - 230 метрів кубічних.

виділ 15: площа 0,7 га, склад - 10 берези повислої, осока, вік 45 років, висота - 23 м, діаметр - 24 см., запас на 1 га - 210 метрів кубічних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор посилається на ч. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України де визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Водночас, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні ДП Київське лісове господарство , що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а тому Віта-Поштова сільська рада при прийнятті рішень щодо надання в оренду земельної ділянки ТОВ Вега-Дім вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання вилучення земель лісового фонду державної власності та зміна її цільового призначення не належало до компетенції сільської ради.

Таким чином, на думку прокурора рішення Віто-Поштової сільської ради від 30.07.2009 прийнято всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст. 19, 55, 56, 57, 84, 122, 149 ЗК України, ст. 5, 27, 31 Лісового кодексу України, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним судом, в порядку передбаченому ст. ст. 152,155 Земельного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами 5 України.

За визначенням ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами яких є юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Статтею 5 Лісового кодексу України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення відноситься лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Нормами ст. 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ст. 8 Лісового кодексу України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України Кабінет вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно ст. 12, ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 122 та ч. 3 ст. 149 Земельного кодексу України сільські ради не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання в оренду земель лісогосподарського призначення державної власності для не лісогосподарських потреб.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. 33 Лісового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері лісових відносин не відноситься питання щодо вилучення, припинення права користування або надання у користування земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності.

Отже, відповідно до положень вказаних статей вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала до компетенції органів виконавчої влади, а саме районної державної адміністрації. У даному випадку рішення про передачу в оренду земельної ділянки прийнято не уповноваженим на це органом - Віта- Поштовою сільською радою, тоді як повноваження по розпорядженню спірною земельною ділянкою державної власності належали до Києво-Святошинської районної державної адміністрації.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 149 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських рад щодо вилучення земельних ділянок.

Зокрема, відповідно до ч. 3 вказаної статті сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності,можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а)сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Також, статтею 32 Лісового кодексу України, у редакції чинній станом на 2009 рік, виключно до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення.

Таким чином, Віта-Поштова сільська рада при прийнятті рішень щодо надання в оренду земельної ділянки ТОН Вега-Дім вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання вилучення земель лісового фонду державної власності та зміна її цільового призначення не належало до компетенції сільської ради.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-224це14 та від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що ДП Київське лісове господарство погодження про можливість вилучення вищевказаних земель лісогосподарського призначення в кварталі 50 виділах 7 та 8 Васильківського лісництва не надавались.

Водночас, судом встановлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради надано в оренду земельну ділянку площею 0,98 га лісогосподарського призначення для інших цілей, ніж передбачено законом, за відсутності згоди землекористувача, без вилучення її з постійного користування ДП Київське лісове господарство (Васильківське лісництво, квартал 50) всупереч вимогам ч. 1 ст. 57, ч. 5 ст. 116, ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Окрім того, суд звертає увагу сторін, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.У даному ж випадку, оспорювані земельні ділянки до їх відведення у приватну власність мали лісогосподарське призначення.

Крім того, як зазначив позивач, надання спірних земельних ділянок у приватну власність для розміщення готельно-ресторанного комплексу відбулось з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

У порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України у проекті землеустрою, затвердженому спірним рішенням Віто-Поштової сільською радою, відсутнє погодження органу лісового господарства.

Таким чином, всупереч нормам Земельного кодексу України Віто-Поштовою сільською передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення, одночасно змінивши її цільове призначення.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

1) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

2) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Проаналізувавши матеріали справи та доводи позивача судом встановлено, що оспорюване рішення прийнято Віта-Поштовою сільською радою в порушення вимог ст. ст. 6,14,19 Конституції України, ст. ст. 3,12, 20,22, 56, 57, 84,122,141,142,149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31,33, 57 Лісового кодексу України, ст. ст. 4,33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610р, оскільки ліси не можуть передаватися в оренду для інших цілей, ніж визначені в ст. 57 Земельного кодексу України, у тому числі для розміщення готельно-ресторанного комплексу.

Так, відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення правовідносин між сторонами) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Вимогами ст. 155 Земельного кодексу України передбачено визнання недійсним акта органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, що порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Таким чином, судом встановлено, що земля, віднесена рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30.07.2009 до земель для розміщення готельно-ресторанного комплексу, мала лісогосподарське призначення та вкрита лісами. Фактично відбулась незаконна зміна першого цільового призначення землі, що призвело до одержання у власність земельних ділянок єдиним лісовим масивом, загальною площею 0,98 га.

Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву в якому обґрунтованих заперечень не надав.

Відповідач-2 подав до суду відзив, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідач вказав, що листом від 15.12.2006 Державне підприємство Київське лісове господарство вважало за можливе передати земельну ділянку в кварталі 50 виділ 4, загальною площею 0,98 га. лісового фонду до земель запасу сільської ради, на підставі чого рішенням відповідача-1 Про землі запасу від 19.06.2008 віднесено спірні землі до земель запасу.

Відповідач у відзиві стверджує, що спірна земельна ділянка площею 0,98 га відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993 знаходиться в 4 виділі 50 кварталу, право користування якою ДП Київське лісове господарство припинено відповідно до рішення господарського суду Київської області № 9/257-08 від 27.05.2008.

Однак, вказане твердження є помилковим, оскільки відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект від 26.08.2016 та матеріалів лісовпорядкування 2003 року Васильківського лісництва Виробничої частики ДЛГО Київліс земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:005:0116 розташована у виділах 7, 8 кварталу 50 Васильківського лісництва, а за даними лісовпорядкування 2014 року Васильківського лісництва ДП Київський лісгосп вказана земельна ділянка розташована у виділах 12,13,14,15 кварталу 50 Васильківського лісництва, є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю.

За інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 19.09.2016 та ДП Київське лісове господарство від 15.09.2016, 13.03.2017 встановлено, що земельна ділянка знаходиться в кварталі 50 Васильківського лісництва, є лісовим масивом, використовується для ведення лісового господарства та щодо неї не надавалось погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП Київське лісове господарство .

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства ДЛГ Державного лісогосподарського об'єднання Київліс 2003 року спірна земельна ділянка покрита лісовою рослинністю та має наступні таксаційні характеристики:

виділ 7: площа 1,6 га, склад - 6 сосни звичайні, 4 берези повислої, вік 40 років, висота -19 м, діаметр - 18 см., запас на 1 га - 200 метрів кубічних.

виділ 8: площа 0,5 га, склад - 8 акація біла, 2 дуби звичайні, вік 40 років, висота -19 м, діаметр - 18 см., запас на 1 га - 160 метрів кубічних.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП Київське лісове господарство 2014 року спірна земельна ділянка покрита лісовою рослинністю та має відповідні таксаційні характеристики:

виділ 12: площа 0,5 га, склад - 10 акація біла, дуби звичайні, вік 51 років, висота - 22 м, діаметр - 26 см., запас на 1 га -190 метрів кубічних;

виділ 13: площа 0,5 га, склад ~ 10 сосни звичайні, вік 49 років, висота - 22 м, діаметр - 24 см., запас на 1 га -180 метрів кубічних.

виділ 14: площа 0,6 га, склад - 10 сосни звичайні, вік 49 років, висота - 22 м, діаметр - 26 см., запас на 1 га - 230 метрів кубічних.

виділ 15: площа 0,7 га, склад - 10 берези повислої, осока, вік 45 років, висота - 23 м, діаметр - 24 см., запас на 1 га - 210 метрів кубічних.

У той же час, відповідачем зазначено, що на адвокатський запит № 107 від 26.07.2017 щодо внесення змін після 1993 року по даний час 2017 р. до нумерації виділів 1, 2, 4, 5, 15, 23 кварталу 50 Васильківського лісництва ВЧ ДЛГО Київліс повідомлено, що після 1993 року лише у 2014 році було проведено базове лісовпорядкування та виготовлені матеріали по яким було змінено нумерацію виділів.

Вказане ще раз підтверджу те, що спірна земельна ділянка надавалась в оренду з виділів 7, 8 кварталу 50 Васильківського лісництва, оскільки на момент прийняття спірного рішення Віто-Поштової сільської ради - 30.07.2009 та укладення договору оренди земельної ділянки -

нумерація виділів у кварталі 50 починаючи з 1993 не змінювалась. Рішенням господарського суду Київської області № 9/257-08 від 27.05.2008 право користування виділами 7,8 кварталу 50 ДП Київське лісове господарство не припинялось.

За таких обставин, прокурором належними і допустимими доказами доведено, що спірна земельна ділянка є землею лісового фонду та при передачі її в оренду ТОВ ВЕГА-Д1М фактично відбувалась незаконна зміна її першого цільового призначення.

Окрім того, відповідач зазначив, що звернення прокурора із позовом про визнання недійсним рішення від 30.09.2009 та договору оренди земельної ділянки від 21.12.2010, з підстав можливої невідповідності дій сільської ради вимогам земельного законодавства щодо земельної ділянки, переданої в оренду відповідачу-2 суперечить вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд критично оцінює заперечення відповідача-2 та зазначає наступне:

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі „Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р., ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

Так, у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини вказав, що визнання недійсним договору згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим. Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав власності, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. у справі Щокін проти Україна встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У вказаній справі Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв'язку з тим, що: відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим, таким чином, не відповідало вимозі якості закону та не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

У цьому рішенні Європейським Судом використаний принцип презумпції правомірності (або принцип усунення колізій законодавства), що широко застосовується у доктрині права та юридичній практиці та є ознакою правової держави.

На підставі вищенаведеного, суд задовольняє позов про визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30.07.2009 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки ТОВ Вега-Дім .

Одночасно, суд вважає за доцільне відзначити, що відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підставою звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за висновками суду розпорядження спірною земельною ділянкою належить до компетенції Кабінету Міністрів України, а не місцевого органу виконавчої влади, права та охоронювані законом інтереси Кабінету Міністрів України були порушені, що свідчить про необхідність задовольнити позовні вимоги.

Стосовно вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд зазначає що за правилами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом.

За змістом позовної заяви підставою недійсності вказаного договору прокурор визначає незаконність розпорядження відповідачем-1 земельними ділянками, яке стало підставою його укладення.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, визнання угоди недійсною.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведені обставин в сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора та позивача.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що передача спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 відбулась без дотримання норм чинного законодавства України, що регулює спірні відносини, у зв'язку з чим заявлені прокурором вимоги визнаються судом обґрунтованими.

Підсумовуючи все вищевикладене, виходячи із заявлених прокурором вимог та наведених обґрунтувань, на підставі встановлених обставин, суд задовольняє позов повністю.

Стосовно заявленої відповідачем-2 позовної давності, суд зазначає, що відповідач у свої поясненнях вказав, що позивачем був пропущений строк позовної давності, на підставі чого останньому належить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 29 ПІК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту коли орган в інтересах якого звертається прокурор довідався або міг довідатися про порушення своїх прав.

Зокрема, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який, на думку прокурора, мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.

Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15 від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 13.04.2016 № 3-224гс16 та від 29.10.2014 у справі № 6- 152пс14.

Згідно правової позиції Верховного Суду України відображеної у іншій постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15. визначено, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи # особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.

Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме повноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Таким чином, Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки рішення про передачу у власність земельної ділянки сільською радою приймалось без його участі, погодження у випадках передбачених законодавством державне підприємство на відведення земельної ділянки не надавало. Органами державного контролю своєчасно не виявлено вказані порушення у межах строку загальної позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України, у зв'язку з чим Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався.

Водночас, інтереси держави було порушено внаслідок незаконного вилучення земель лісогосподарського призначення на підставі рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30.10.2008 та від 30.07.2009.

Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави, саме внаслідок прийняття Віто-Поштовою сільською радою оскаржуваних рішень, відомо не було, інформація про відведені у приватну власність земельні ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення у загальнодоступних базах даних була відсутня.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 26.09.2016, ДП Київське лісове господарство від 23.09.2016, 13.03.2017, ВО Укрдержліспроект від 26.08.2016, що підтверджують незаконне вилучення з державної власності земель лісогосподарського призначення поза волею їх власника.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем строк позовної давності не пропущений.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30.07.2009 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки ТОВ Вега-Дім .

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0116 загальною площею 0,98 га укладений між Віто-Поштовою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Вега-Дім від 21.12.2010 терміном на 49 років , який, посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області ОСОБА_3

4. Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів Украйни з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Вега-Дім земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:0116 площею 0,98 га, загальною вартістю 919106,00 грн (дев'ятсот дев'ятнадцять тисяч сто шість гривень 00 копійок), що розташована в с. Віта Поштова Києво-Святошинського району Київської області.

5. Стягнути з Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04358490; адреса: 08170, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Віта-Поштова, ВУЛИЦЯ БОЯРСЬКА, будинок 4) на користь прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2 отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ 02909996; банк, отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) судовий збір 8947,79 грн (вісі тисяч дев'ятсот сорок сім гривень 79 копійок).

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вега-Дім (код ЄДРПОУ 32771096; адреса: 02100, АДРЕСА_1) на користь прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2 отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ 02909996; банк, отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) судовий збір 8947,79 грн (вісі тисяч дев'ятсот сорок сім гривень 79 копійок).

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 21.08.2017

Суддя В.М. Антонова